ГРУ потрібна розгалужена мережа людей, здатних виконувати конкретні завдання: від простих на перший погляд, як-от фотографування військових баз, до більш складних (наприклад, закладка вибухівки на сортувальних заводах чи хакерські атаки). Ідеальними виконавцями виявляються злочинці або люди, які опинилися в складній життєвій ситуації. Згідно зі звітом Центру «Досьє» під назвою «Диверсія з безпечної відстані» (2024), вербування таких людей мінімізує ризик для самого ГРУ. Люди з кримінальним минулим частіше погоджуються на ризиковані, незаконні завдання, тому вербування не є серйозною проблемою для ГРУ.

Звіт також показує, що такі люди часто задовольняються невеликими сумами (кілька сотень євро) або винагородою в криптовалютах, через що витрати на їхню діяльність залишаються відносно низькими. Автори звіту також зазначають, що в разі арешту, ГРУ може дистанціюватися від них, а самі злочинці не завжди можуть ідентифікувати своїх замовників. Тому довести їхні зв’язки з російською розвідкою складніше. Крім того, наголошується, що злочинці зазвичай мають контакти, які забезпечують доступ до зброї, фальшивих документів або чорного ринку.

Як повідомляла Financial Times у травні 2024 року, після великої хвилі депортацій російських «дипломатів», важливі резидентури розвідки в західних країнах були обезкровлені. Тоді Кремль обрав тактику «польового вербування» — вербування людей, мотивованих переважно грошима чи ідеологією (крайніми правими чи лівими), які офіційно не пов’язані з Росією.

Матеріали «Проєкту розслідування корупції та організованої злочинності» (далі — OCCRP) [3] і веб-сайту The Grayzone [4] показують, що вербувальники ГРУ розміщують оголошення в соціальних мережах (особливо в Telegram) на кшталт: «Якщо ви перебуваєте в Німеччині/Польщі/Балтії і хочете допомогти боротися з фашистами, напишіть…». Кандидати проходять первинну перевірку чат-ботом, а потім отримують тестові завдання (наприклад, фотографування військових об’єктів). Якщо вони справляться з цим, їм пропонують більш складні завдання: підпал, відправку посилок із запальними зарядами або диверсії на об’єктах критичної інфраструктури.

Журналіст-розслідувач Христо Грозєв у середині січня повідомив, що ГРУ створило в Москві та Санкт-Петербурзі своєрідний «університет» для підготовки потенційних диверсантів. В інтерв’ю YouTube-каналу «Котрікадзе Дзядко» він пояснив, що підрозділ ГРУ, відповідальний за диверсійну діяльність на Заході, повністю змінив методи роботи.

Причини — як допитливі журналістські розслідування, які розкрили особи багатьох розвідників, так і сама війна в Україні. Оскільки співробітники ГРУ не можуть вільно подорожувати світом за дипломатичними паспортами, відомство зосередилося на вербуванні та навчанні іноземців, часто з кримінальним минулим.

Грозєв додав, що частина цих «студентів» є вихідцями з окупованих територій України, але залучаються також громадяни країн Латинської Америки та Афганістану. Навчання проходить під керівництвом відомих офіцерів ГРУ, серед яких Анатолій Чепіга та Олександр Мішкін, причетні до отруєння Сергія Скрипаля в Солсбері в 2018 році.

Влітку 2024 року набув розголосу випадок перехоплення посилок на складах DHL у Великій Британії (Бірмінгем), Німеччині (Лейпциг) і Польщі (під Варшавою). Згідно з повідомленнями Reuters і The Wall Street Journal, у посилках, які значилися як масажери або секс-іграшки, були приховані запалювальні пристрої. Метою було перевірити можливість виникнення пожеж у вантажних літаках, які летіли до США чи Канади.

Серед затриманих у цій справі — неодноразово судимий за злочини з використанням зброї та пов’язаний із злочинним світом громадянин Росії Олександр Безрукавий. Він мав виконувати функції координатора між ГРУ та виконавцями в Польщі, Боснії та Герцеговині, а також у Литві. Встановлено, що Безрукавий та інші завербовані особи отримували вказівки з Росії через шифровані месенджери, а винагорода їм найчастіше виплачувалася в криптовалютах.

За даними Центру «Досьє» [5], Безрукавого у 2002 році визнали винним у незаконному зберіганні зброї на території Росії. У 2011 році він у складі організованого злочинного угруповання був відповідальним за розбій, але справу було закрито через примирення сторін. Дані також свідчать про те, що він значиться в російських базах у справах про наркотики і пограбування. У 2021 році його оголосили у федеральний розшук, з якого згодом зняли.

На початку 2024 року Безрукавий виїхав із Росії, перебравшись до Європи. Його справа є взірцевим прикладом профілю особи, завербованої російською розвідкою.

Відносини між РПЦ і державою сягають царських часів, коли церква підпорядковувалася царю. Після приходу до влади Володимира Путіна РПЦ повернула собі статус «державної церкви», а патріарха Кирила, колишнього агента КДБ на псевдо «Михайлов», вважають одним із найважливіших союзників Кремля. У березні 2024 року документ Всесвітнього російського народного собору назвав вторгнення в Україну «священною війною». Ідеологія «русского мира» тісно відповідає пропагандистській лінії Кремля, яка представляє військову агресію як боротьбу в ім’я християнських цінностей.

За оцінками Служби безпеки України та звіту Державного департаменту США «Про міжнародну релігійну свободу в Україні» за 2023 рік, РПЦ (через свою філію, так звану Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ МП)) співпрацює з російськими військовими. Українські ЗМІ наводять численні приклади, коли православні священнослужителі передавали інформацію про пересування української армії та навіть складали «проскрипційні списки» [6] на проукраїнських активістів.

На окупованих територіях священнослужителів незалежної Православної церкви України замінюють священиками РПЦ, які поширюють наратив про «сатанізм Заходу» та «історичну єдність росіян і українців». Це має на меті легітимізувати окупацію через представлення російської агресії як захисту християнських цінностей та історичної спільності з Україною.

Як встановила OSINT-компанія «Мольфар» у звіті «Російська православна церква як шпигунська мережа в Європі», численні храми РЦП зводяться поблизу об’єктів критичної інфраструктури: військових баз, портів, трубопроводів чи будинків посольств. У Швеції, Норвегії, Фінляндії та Чехії священнослужителі РПЦ підтримують контакти з російськими дипломатами та такими компаніями, як «Росатом» і «Газпром», що може служити для збору розвідувальних даних.

Серед згаданих прикладів:

1. Швеція (Стокгольм, Вестерос) — храми, розташовані за кілька кілометрів від військових баз, часто фінансуються концерном «Росатом»;
2. Норвегія (Осло, Варде) — парафія біля парламенту та запланована каплиця біля радара, який використовує норвезька розвідка;
3. Фінляндія (Турку, Гельсінкі) — церкви РПЦ закриті владою після виявлення їхніх зв’язків із російськими спецслужбами;
4. Нідерланди (Роттердам, Гаага) — церква святого Олександра Невського поблизу важливих портових і військових об’єктів;
5. Чехія (Прага) — фінансування фресок у соборі «Газпром-нефть», що, на думку слідства, може поєднувати бізнес-інтереси з політичною програмою Кремля.

За оцінками контррозвідки, парафії РПЦ є «зоною безпеки» для російських офіцерів і дипломатів. Під прикриттям релігійної діяльності можна вести конфіденційні розмови, обмінюватися інформацією та вербувати місцевих колабораціоністів, що значно ускладнює виявлення таких операцій і вжиття заходів у відповідь.

На перший погляд здається, що бандити, завербовані ГРУ, і духовенство РПЦ не мають нічого спільного. Однак на практиці обидва ці елементи служать Кремлю для посилення хаосу та підтримки маскування своїх операцій. Варто підкреслити, що провідні кримінальні авторитети Росії (особливо, етнічні росіяни) часто демонструють свою прихильність до РЦП.

Наприклад, підконтрольні ФСБ злочинні організації «Солнцево» та «Ізмайлово» з самого початку своєї діяльності підтримували тісні стосунки з РПЦ. Їхні лідери, такі як Сергій Михайлов («Михась») і Дмитро Павлов («Павлік»), фінансують будівництво церков і беруть участь у благодійних програмах РЦП. Михайлова особисто нагородив тодішній патріарх Алексій II численними відзнаками РПЦ.

Диверсійні дії, які здійснюють злочинці, відволікають увагу спецслужб від інших, більш серйозних завдань розвідки. Атаки на інфраструктуру (оборонні заводи, залізниця) можуть уповільнити допомогу Україні, викликаючи страх і паніку, що підриває стабільність західних країн.

Зі свого боку динамічно діючі парафії РПЦ в європейських країнах виправдовують «священну війну» та просувають проросійський наратив. Деякі з них також служать розвідувальними каналами, збираючи інформацію про місцеву інфраструктуру та громадські настрої. Як центри релігійного культу вони є зручним прикриттям для контакту з російськими розвідниками.

На думку експертів і спецслужб, запобігти Росії користуватися підтримкою кримінальних кіл дуже складно. Арешти осіб чи блокування каналів Telegram не вирішують проблеми. Росія має велику кількість потенційних волонтерів як у самій РФ, так і в інших країнах, таких як Молдова, Сербія чи Білорусь, звідки легше потрапити до ЄС.

Програми обміну миттєвими повідомленнями в Інтернеті (наприклад, Telegram) сприяють анонімності та ускладнюють ідентифікацію фактичного замовника. Демократичні держави, як правило, уникають жорсткого стеження та заходів цензури, побоюючись порушення громадянських свобод. Саме тому уряди неохоче використовують методи, які могли б суттєво обмежити діяльність мереж вербування.

Наслідки для безпеки та суспільства

• Підвищений ризик атак: диверсії та терористичні дії, організовані злочинцями, поглиблюють відчуття незахищеності в Європі.
• Ескалація конфлікту: якщо Захід не відповість рішуче, Росія може вдатися до ще більш сміливих форм диверсії (викрадення людей, бомбардування цивільних об’єктів).
• Інструмент тиску: як РПЦ, так і злочинні мережі можуть бути використані для тиску на країни ЄС, особливо на ті, які найбільш активно підтримують Україну.

Захисні дії та виклики

• Посилена контррозвідка: країни Європи вже видворили сотні російських «дипломатів», підозрюваних у роботі на розвідку. У рамках НАТО було створено, наприклад, Координаційну групу підводної інфраструктури для моніторингу критичної підводної інфраструктури.
• Регулювання релігійної діяльності: в Україні прийнято закон про заборону діяльності підпорядкованої Москві РПЦ (на думку багатьох громадян, це необхідно для безпеки держави), хоча звучать звинувачення в обмеженні свободи віросповідання. В Естонії позбавили громадянства проросійського митрополита, а в Швеції зменшили державні субсидії для парафій РПЦ.
• Міжвідомча співпраця: Європол, національні агентства та спецслужби США активізували обмін розвідувальною інформацією, моніторинг потоків криптовалюти та спілкування через Telegram, щоб реагувати на сигнали про заплановані диверсійні дії.
• Демаскування та просвітництво: такі медіа, як UNITED24, OCCRP та Центр «Досьє», публікують звіти про механізми вербування та приклади актів диверсій. У країнах Балтії, Польщі та Скандинавії все більше наголошується, що не всяка релігійна діяльність має виключно духовний вимір — іноді це також політичний чи розвідувальний фронт.
  
  [згорнути]

Експерти сходяться на думці, що повністю ліквідувати мережу злочинців, які співпрацюють з ГРУ, і вплив РПЦ в Європі дуже складно. Росія має значні людські та фінансові ресурси, а також передові методи дезінформації та створення фальшивих особистостей. Водночас існують інструменти для обмеження шкоди, такі як тісніша розвідувальна координація в рамках ЄС і НАТО, що підвищує шанси на швидке виявлення і затримання диверсантів або агентів впливу РПЦ.

Також дуже важливо відслідковувати фінансові потоки та блокувати російські кошти, включно з персональними санкціями проти відомих священнослужителів (наприклад, патріарха Кирила). Державні органи та громадські організації повинні вести інформаційну діяльність для інформування суспільства про те, як діють вербувальники ГРУ та фальшиві релігійні активісти, щоб зменшити піддатливість до маніпуляцій.

Також може бути корисним посилення соціальних та інтеграційних програм, спрямованих на групи ризику вербування (безробітні, іммігранти, особи з маргінальних верств суспільства), щоб зменшити їхню зацікавленість у легкому прибутку від злочинної діяльності на користь російських служб.