Зміна влади в Угорщині та її наслідки для Європи, України і Росії

Зміна угорської влади за підсумками парламентських виборів в Угорщині може вплинути на подальшу угорську політику, зокрема, щодо відмови від проросійського та антиєвропейського і антиукраїнського курсів;
Це важливо для нашої держави, оскільки так будуть усунені перешкоди у справі європейської підтримки України, що зміцнить її спроможність у протистоянні Росії; 
Таку тему слід розглядати з урахуванням вже відомих оцінок та прогнозів. Хоча вони набувають нового звучання у комплексному вигляді;
Саме зважаючи на актуальність теми, міркування викладаються в двох частинах. У першій йдеться як про ознаки характеру В. Орбана, особливості як його влади, так і про проведення парламентських виборів 2026 року, а у другій – і про подальшу політику Угорщини.

Частина І. Передісторія. 16 років правління В. Орбана і втрата ним владного керма.

Від Європи та демократії до Росії і «мафіозної держави»

Роль В. Орбана, як головного провідника інтересів Росії в Європі, добре всім відома. Втім, він не завжди був такий, бо розпочинав свою політичну кар’єру як прихильник європейського і демократичного розвитку Угорщини, виведення її з-під тривалого контролю Москви.

Так, в 1988 році В. Орбан був одним із засновників Альянсу молодих демократів, у якому об’єднувалися молоді люди з антикомуністичними та антирадянськими поглядами. Згодом Альянс перетворюється на партію «Фідес» – Угорський громадянський союз (угорською Fidesz – Magyar Polgári Szövetség).

 Політична популярність В. Орбана почала помітно зростати після того, як він виступив на церемонії перепоховання Імре Надя та інших угорських політичних діячів, страчених в 1958 році після придушення антикомуністичного повстання в Угорщині 1956 року. У тому виступі були вимоги провести в країні вільні вибори та вивести з її території радянські війська. Як лідер партії «Фідес», В. Орбан був проти націоналізму, захищав громадянське суспільство та протидіяв впливу церкви на політику. У такий спосіб він поступово зміцнював свої політичні позиції та посилював політичну роль партії в Угорщині. В 1990 році на перших у пострадянській історії вільних парламентських виборах в Угорщині партія «Фідес» отримала близько 9% голосів та сформувала власну фракцію.

Разом з тим, внаслідок своєї особливої поведінки, зокрема, через намагання збагатитися без будь-яких моральних обмежень, В. Орбан підпав під вплив угорської, а потім і радянської мафії, пов’язаних з КДБ СРСР, і яка виконувала завдання з вербування іноземних політиків. Саме так В. Орбан і став провідником радянських, а у згодом російських інтересів в Угорщині та Європі. 

В 1997-1998 роках, внаслідок багатьох розслідувань ЗМІ стало відомо, як ФСБ РФ, що прийшло на зміну КДБ, активно сприяла появі В. Орбана у владі. Це робилося у спосіб фінансування передвиборної кампанії партії «Фідес». Кошти передавались через головного боса тепер вже російської мафії С. Могілєвича та підконтрольного йому І. Короля, одного з лідерів організованих злочинних угорських угрупувань. 

Тодішній керівник поліції угорської столиці Ш. Пінтер також був на фінансовому забезпеченні мафії і за її вказівкою припиняв важливі розслідування. Після того, як В. Орбан вперше став прем’єр-міністром Угорщини, цього поліцая було призначено міністром внутрішніх справ. Таким чином, за сприяння В. Орбана, місцеві і російські кримінальні структури набули повної свободи дій в Угорщині. Сам же В. Орбан та його уряд розпочали реалізацію з Росією корупційних схем у постачанні її нафти і газу до Угорщини. 

Разом з тим, на той час В. Орбан все ще активно дотримувався курсу європейської та євроатлантичної інтеграції країни. Тоді Росія ще не могла на нього відчутно впливати і не перешкоджала такому курсу Угорщини, оскільки при владі в Москві ще знаходились демократичні сили. Тим більше, що економіка Росії все ще знаходилася у кризі, тому й була зацікавлена у підтриманні конструктивних відносин з Європою і США, які надавали їй кредити. Тому під орудою В. Орбана в 1999 році Угорщина набула членства в НАТО і готувалася до вступу в ЄС.

Однак, Москва про В. Орбана не забувала і надавала йому фінансову підтримку, зокрема, під час чергових парламентських виборів в Угорщині у 2002 році. Ставка робилася «на перспективу». Але В. Орбан зі своєю партією «Фідес» зазнав поразки.

Помилки було враховано. В 2009-2010-х роках Росія, окрім фінансування його передвиборної кампанії, допомагала у проведенні агітаційних заходів. Так, його передвиборна компанія базувалась на обіцянках впоратися з економічними проблемами країни, які стали наслідком світової фінансово-економічної кризи в 2008 році. І вже у 2010 році партія «Фідес» знову перемогла на виборах, а В. Орбан знову повернувся на посаду прем’єр-міністра Угорщини. Відтоді йому вдалося протриматись у владі 16 років… 

Весь цей час Москва міцно тримала В. Орбана у своїх руках, використовуючи компромат на нього щодо його співпраці з криміналітетом. Втім, В. Орбан сам був зацікавлений у підтримці з боку Росії, у отриманні від неї недорогих нафти і газу. Як і до того, на торгівлі покладами базувалась і спільна корупційна діяльність В. Орбана та його уряду і керівництва Росії. Саме тому В. Орбан відмовлявся від диверсифікації джерел отримання енергоносіїв, що суперечило політиці ЄС зі зниження енергетичної залежності Європи від Росії. А прикриваючи свої дійсні інтереси з даного питання, стверджував, що ціни на нафту і газ в Європі більш високі, ніж ті, які пропонувала Москва. А ще нагадував про відсутність у Угорщини доступу до морських терміналів. Хоча, насправді це можна було робити через Польщу та Румунію, що й пропонувалося Будапешту.

За оцінками низки експертів, саме тоді В. Орбан почав будувати в Угорщині «мафіозну державу», де вся влада фактично належала групі, пов’язаній з партією «Фідес» і особисто з ним.. А Угорщина стала найбільш корумпованою країною Європи. Всі такі чинники дали Москві змогу зробити В. Орбана провідником своїх інтересів в Європейському Союзі та НАТО. Втім, на початковому етапі його робота на Росію не була за характером досить вираженою. В основному він лише створював перешкоди у процесах європейської та євроатлантичної інтеграції України під приводом нібито порушення нею прав етнічних угорців, що проживали на її території. А для того, щоб зміцнити свої позиції всередині Угорщини, протидіяти опозиції та приховати свою кримінальну діяльність, В. Орбан почав згортати демократію в країні. Зокрема, йдеться про утиски ЗМІ: передача різноманітних приватних медіаактивів до новоствореної структури КESNA, яка безпосередньо підпорядкована керівнику апарату прем’єр-міністра та створеному Фонду MTVA, який об’єднав чотири державні медійні компанії і набув ексклюзивного права виробляти новинний контент для суспільного мовлення. Також це стосувалося порушень незалежності судової системи, перекроювання виборчих округів в інтересах явних прихильників В. Орбана з тим, щоб перевагу діставав певний кандидат в рамках мажоритарних виборів тощо. Крім того, він почав нав’язувати угорському суспільству шовіністичну ідеологію у вигляді просування ідей відродження «Великої Угорщини у складі всіх втрачених нею територій». Тут також малась на увазі Закарпатська область України, де розпочалося провокування сепаратистських настроїв серед етнічних угорців з числа місцевого населення.

У відповідь на порушення В. Орбаном європейських норм та принципів керівництво ЄС заморозило кредити Угорщині на 19 млрд євро.

Після першого нападу Росії на Україну в лютому 2014 року В. Орбан посилив проросійський вектор своєї політики, що очевидно було зроблено під наполяганням Москви. Він виступив проти запровадження Європейським Союзом санкцій проти режиму Путіна за анексію росіянами Криму та провокування конфлікту на Донбасі.

В той же час, В. Орбан все ще не наважувався опиратися Європі, оскільки Угорщина була суттєво залежною від ЄС. Тому він не визнав «російського» статусу Криму та самопроголошених «республік» на Донбасі, а також був змушений голосувати за антиросійські санкції та інші рішення ЄС стосовно Росії.

Відкрито проросійською за характером політика В. Орбана стала лише з початком повномасштабної війни Росії проти України в лютому 2022 року. Так, він взявся послідовно блокувати всі рішення ЄС та НАТО, які пов’язувалися з тиском на Росію, наданням допомоги Україні та зміцненням європейської оборони. 

Він намагався переконувати, що запроваджені санкції щодо Росії завдають збитків самому Європейському Союзу, а допомога Україні лише затягує війну. При цьому Україна начебто сама була винна у війні, оскільки напала на Донбас. Водночас В. Орбан наполягав на необхідності відновити відносини з Росією, з боку якої, мовляв, відсутні військові загрози Європі, а отже і не потрібно збільшувати військові видатки. 

Активізувалися також його намагання дестабілізувати обстановку у Закарпатській області України, що мало відволікати увагу та ресурси нашої держави від фронту та зривати призов на військову службу у згаданому регіоні. Для цього Угорщина посилила інформаційну діяльність, намагаючись налаштувати етнічних угорців в Україні проти української влади та підбурити їх до того, щоб вони відмовлялися служити у війську.

Також В. Орбан дорікав, що Україна свідомо перешкоджає постачанню нафти до Угорщини нафтопроводом «Дружба». Хоча випадки припинення роботи нафтопроводу були винятково наслідком бойових дій з боку Росії.

Таке ж його негативне ставлення було і до керівництва ЄС. В. Орбан звинувачував його в тому, що свобода дій Угорщини обмежується, відбувається втручання у її внутрішні справи, її примушують відмовитися від російських енергоносіїв, що може підірвати економіку країни. Часто говорив про надмірні витрати коштів з європейських фондів на допомогу Україні, які краще спрямувати на вирішення власних проблем Європейського Союзу. 

І це ще не все. Як згодом стало зрозуміло, В. Орбан і його міністри систематично передавали Москві закриту інформацію про плани Європейського Союзу. Тому Росія мала можливість завчасно реагувати на них у своїх інтересах. Очевидно, що це робилося і з військовими планами НАТО. Втім, навіть і без того В. Орбан підтримував прямі контакти з Путіним. З початку війни у 2022 році вони зустрічалися, як мінімум, чотири рази.

Водночас В. Орбан став таким собі центром тяжіння для інших проросійських політиків в країнах Централь-Східної Європи. Прибічником В. Орбана є прем’єр-міністр Словаччини Р. Фіцо, який координував з ним свою проросійську і антиукраїнську діяльність. Близько біля них стоїть прем’єр-міністр Чехії А. Бабіш, хоча він ще утримується від активних дій проти України та від прямої підтримки Росії. Окрім Москви В. Орбана підтримували президент США Д. Трамп зі своєю адміністрацією, у яких щодо нього є свої інтереси. Так, Д. Трамп використовував його з метою послабити Європу способом підриву її єдності. Це робилося для того, щоб Європа не мала змоги зміцнитися як окремий центр сили світового рівня та конкурент Америки, а також щоб посилити на неї американський вплив. Зміст таких дій є у Стратегії національної безпеки США, яка була ухвалена в грудні 2025 року.

Інтереси Росії та США стосовно В. Орбана в Угорщині, по суті, співпадали, тому вони фактично координували свої дії. Так, у жовтні 2025 року була анонсована зустріч Путіна та Д. Трампа у Будапешті для обговорення мирної угоди між Росією і Україною. Угорщина була обрана саме для того, щоб був підвищений імідж В. Орбана. Однак, через відмову Москви погодитися на поступки зустріч не відбулася.

На погляд деяких європейських експертів, ще однією силою, яка підтримувала В. Орбана, були власники великих німецьких компаній у нафтогазовій, хімічній та автомобільній сферах. Вони зацікавлені у відновленні зв’язків з Росією для розвитку свого бізнесу. Без цього В. Орбан просто не зміг би на свій розсуд діяти всупереч курсу ЄС. Втім, перед початком безпосередньої підготовки політичних сил Угорщини до парламентських виборів у квітні поточного року керівництву ЄС все ж вдавалося впливати на В. Орбана та розблоковувати процеси запровадження нових санкцій проти Росії та надання чергових пакетів допомоги Україні. 

Крах режиму В. Орбана як провал його ідеології

Розглянуті питання проявилися під час підготовки та проведення парламентських виборів в Угорщині в квітні 2026 року. Зокрема, у передвиборчих кампаніях їх основних учасників та діях Росії, США і Європейського Союзу.

Так, у своїй риториці В. Орбан та його партія «Фідес» критикували Україну та керівництво ЄС, які нібито були винуваті у всіх проблемах Угорщини. В зв’язку з цим повторювалися вищезгадані наративи, розширені відвертими обіцянками В. Орбана підтримати політику Росії в Центрально-Східній Європі. А Україна агресивно демонізувалася як антиприклад для Угорщини. За словами багатьох експертів, було таке враження, що нібито саме Президент України В. Зеленський був головним супротивником В. Орбана на тих виборах.

Пропагандистська діяльність керівництва Угорщини супроводжувалася практично антиукраїнськими акціями. Зокрема, В. Орбан заблокував рішення ЄС про надання Україні кредиту в 90 млрд євро, а також запровадження 20-го пакету санкцій проти Росії. Все це було зроблено за очевидною вказівкою Москви з метою позбавити Україну можливості протистояти російській агресії та уникнути додаткових збитків Росії внаслідок нових європейських санкцій. Втім, на офіційному рівні такий крок він назвав відповіддю на нібито свідоме припинення Україною роботи нафтопроводу «Дружба». Як стверджував В. Орбан, так Україна намагалася вплинути на підсумки виборів в Угорщині у спосіб штучно створеної економічної кризи в країні. Нафтопровід дійсно не функціонував, але не через Україну, а внаслідок завданого удару Росії по нафтоперекачувальній станції в районі українського міста Броди.

За таку угорську позицію керівництво ЄС заблокувало надання ще одного кредиту Угорщині на суму 16 млрд євро. Як наслідок, загальний обсяг коштів, які Угорщина могла б отримати, але не отримала через проросійську та антиукраїнську політику В. Орбана, становив 35 млрд євро.

Також Будапешт вдавався до прямих провокацій стосовно України. Наприклад, 5 березня Національна податкова та митна служба Угорщини затримала сімох інкасаторів «Ощадбанку» України начебто за відмивання грошей. При цьому у них було вилучено 40 млн доларів, 35 млн євро та 9 кг золота, які цілком законно транспортувались із «Райффайзен Банк, Австрія» до України. На основі повністю сфабрикованої справи угорське керівництво звинуватило Україну у втручанні в угорські вибори у вигляді фінансування опозиції.

Зовсім іншою за змістом була передвиборча кампанія його головного конкурента лідера партії «Тиса» П. Мадяра. Він обіцяв, що Угорщина повернеться до повноцінної роботи у Європейському Союзі та НАТО, а також що буде розблоковано зупинену допомогу Україні. При цьому він назвав Росію противником Європи та Угорщини.

Передвиборча боротьба в Угорщині супроводжувалась масовою мітинговою активністю прихильників та супротивників обох кандидатів, у яких були різко протилежні гасла. Разом з тим, сутичок між ними вдалося уникнути. Найбільш активною була молодь, яка бажає змін в країні. Ба більше, частина молодих людей обіцяла покинути Угорщину у тому випадку, якщо зміни не відбудуться.

 Антиєвропейська і антиукраїнська та проросійська політика прем’єр-міністра В. Орбана збанкрутіла. Загалом угорське суспільство нарешті усвідомило, що таке Росія та розв’язана нею війна проти України. Крім того, В. Орбан скомпрометував себе своєю корупційною діяльністю та неспроможністю впоратися з економічними проблемами країни, які лише збільшувались. Тому В. Орбан почав втрачати підтримку угорського суспільства, а у його головного політичного супротивника П. Мадяра, навпаки, така підтримка зростала, що й продемонстрували підсумки соціологічних опитувань

 Ясна річ, Росія не могла цього допустити. Окрім надання В. Орбану фінансової допомоги на проведення виборної кампанії до Угорщини була ще й направлена група російських політтехнологів. Цією групою керував з Москви перший заступник керівника адміністрації президента РФ С. Кірієнко. Його вважають спеціалістом з питань втручання у вибори в інших країнах. Останнім часом він цим займався стосовно президентських виборів у Румунії в 2024-2025 роках (проходили в два етапи, оскільки підсумки першого етапу було скасовано через фальсифікацію) та парламентських виборів в Молдові в 2025 році.

Намагався допомогти В. Орбану також Д. Трамп. Напередодні виборів він направив до Угорщини віце-президента США Дж. Венса. Той виступив на спільній прес-конференції з В. Орбаном та відкрито підтримав його. До речі, тоді ж він звинуватив Україну у втручанні у вибори в США та Угорщині.

Однак, ані антиукраїнська та антиєвропейська риторика, ані демонстрація прихильності до Росії, ані підтримка Путіна та Д. Трампа не допомогли В. Орбану. Більшість угорців за нього не проголосувала. А прагнення населення до змін підтвердила його висока явка на виборчі дільниці, яка досягла 80%. Це стало одним із найпереконливіших показників за всю пострадянську історію Угорщини, що підтвердило для її суспільства важливість таких виборів.

Перемогла партія «Тиса» П. Мадяра, яка набрала 53,5% голосів, в той час, як партія «Фідес» В. Орбана лише 39%. Тобто, «Тиса» має конституційну більшість. Це гарантує П. Мадяру посаду прем’єр-міністра.

Виходячи з його передвиборної програми, має змінитися курс Угорщини, що буде важливо як для неї самої, так і для Європи та України. Більш детально це питання розглянемо у наступному розділі.

Отже, за своєї політичної кар’єри В. Орбан пройшов шлях від одного із лідерів демократичних сил Угорщини та прихильника її європейського курсу до провідника російських інтересів в Європі та фактичного очільника угорської мафії. Як наслідок, втрата ним владного керма цілком логічна, адже з його керівництвом не погодилося угорське суспільство. 

Парламентські вибори в Угорщині знаменували собою завершення епохи В. Орбана, що, з високою ймовірністю, призведе до зміни політики країни у вигляді її повернення до активної роботи в НАТО і ЄС, а також до відмови від проросійського курсу та усуне блокування допомоги Україні. 

Що ж до Росії, то вона також програла і втратила свій вплив в Угорщині, а з нею фактично і в усій Центрально-Східній Європі. Це стало продовженням невдалого втручання Москви у вибори в інших країнах. Нагадаємо, що минулого року її креатури зазнали поразки у Румунії та Молдові. 

Разом з Росією програв також президент США Д. Трамп, який стає для Європи токсичним. Негативне ставлення угорців, як частини європейської спільноти, до нього підтвердив візит віце-президента США Дж. Венса до Угорщини напередодні парламентських виборів в країні. Після цього рейтинг В. Орбана знизився ще більше.

Зміна влади в Угорщині матиме позитивні наслідки як для неї самої, так і для Європи та, сподіваємось, для України. Угорщина зміцнить свої міжнародні позиції та економіку, Європа стане більш згуртованою і сильнішою, а Україна підвищить свої можливості у справі протистояння Росії завдяки європейській допомозі. 

Такий хід подій обов’язково закріплять перелом у російсько-українській війні. ЗС РФ все ще активно виконують наступальні дії на фронті, але їх результативність впала. Знизились також можливості російської економіки з підтримки війни. А тепер Росія ще й втрачає спроможність політично впливати на Європу у питанні підтримки нею України.

Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики

Колаж Європейська правда