Європа змінює США на переговорах. Причини та наслідки для України

У зв’язку з відмовою Д. Трампа від участі у переговорах між Україною та Росією щодо припинення війни, роль посередника у них бере на себе Європа. Це є складним завданням, але воно може бути вирішено;
Європа є більш надійним партнером для України, ніж США, оскільки зацікавлена у зміцненні нашої держави як чинника стримування Росії. Тому зміна посередника у переговорах відповідає українським інтересам.

Європа остаточно бере на себе відповідальність за Україну як повноправного учасника європейської спільноти. Даний факт підтверджує перехід головної посередницької ролі у переговорах щодо припинення війни Росії проти України від США до Великобританії, Франції та Німеччини, як провідних європейських країн.

Як відомо, 22 травня державний секретар США М. Рубіо офіційно повідомив про вихід США із переговорного процесу між Україною та Росією. Причиною зазначеного рішення була названа відсутність прогресу у діалозі. У такій ситуації на перше місце виходить Європа, яка раніше відсторонювалась Д. Трампом від прямої участі у переговорах США з Росією.

В цьому плані важливою подією стала зустріч Президента України В. Зеленського, прем’єр-міністра Великобританії К. Стармера, Президента Франції Е. Макрона та федерального канцлера Німеччини Ф. Мерца 7 червня у Лондоні. Сторони визначили ключові умови відновлення справедливого миру, які передбачають:

• повне та безстрокове припинення бойових дій та встановлення об’єктивного контролю над дотриманням перемир’я;
• встановлення поточної лінії фронту як основи для майбутніх переговорів щодо мирної угоди між Україною та Росією;
• надання Україні з початком переговорів надійних та юридично зобов’язуючих гарантій безпеки; 
• блокування російських активів в Європі до завершення війни та виплат Росією компенсацій Україні;
• врахування інтересів Європи у будь-яких мирних домовленостях між Україною та Росією.

Крім того, у спільній заяві лідери чотирьох країн зробили наголос на неможливості змін міжнародних кордонів силою, підтвердили право України самостійно обирати свою безпекову політику та висловили наміри продовжити надання їй військово-технічної допомоги. Було також підтримано звернення В. Зеленського у його відкритому листі до Путіна від 4 червня щодо припинення війни через переговори.

Наведений підхід суттєво відрізняється від позиції Д. Трампа, який намагався завершити війну шляхом підштовхування України до поступок на користь Росії та без повноцінного врахування українських і європейських інтересів. Це створювало суттєву проблему для Європи, оскільки її безпека напряму залежить від умов відновлення миру між Україною та Росією.

Так, завершення війни на умовах Росії, а тим паче її перемога, створить пряму загрозу безпеці Європи на довготривалу перспективу. Насамперед це буде стосуватись зниження ролі та значення України як бар’єра між Європою та Росією. За поглядами європейців, Росія зможе відновити свій вплив на Україну, як це було зроблено з Грузією у 2012 році, коли Москва привела до влади проросійську партію «Грузинська мрія».

А у випадку, якщо Росія знищить Україну як незалежну державу, вона вийде на кордони НАТО і ЄС в Центрально-Східній та Південно-Східній Європі, а також зможе використати український потенціал для нападу на Європу. Свідченням такої можливості є дії Москви з примушення жителів окупованих територій України до участі у війні проти неї. Для забезпечення російської війни залучається також і їх промислова база.

З метою недопущення подібних перспектив, Європа з 2014 року надавала допомогу Україні у її протистоянні з Росією, а з 2022 року вивела її на якісно новий рівень. З 2025 року, після припинення Д. Трампом фінансування оборонних потреб України, роль Європи у розв’язанні даного питання взагалі стала провідною. 

Свідченням цього є виділення Європейським Союзом 90 млрд євро на фінансування заходів з надання допомоги Україні. Своєю чергою, керівництво НАТО розглядає плани виділення Україні 70 млрд дол. У випадку прийняття позитивного рішення, ці кошти будуть надаватися саме європейськими членами Альянсу.

В рамках такої політики лідери ЄС та провідних європейських країн докладали активних зусиль з підвищення ролі Європи у переговорах щодо припинення російсько-української війни ще з весни минулого року. Однак, вони змогли зробити це лише частково у форматі Європа-Україна-США-Росія. Тобто, Європа та Україна узгоджували свої позиції, які доводились до США, а через них — до Росії. Однак, саме під впливом Європи Д. Трамп змінив своє ставлення до Росії й України на користь нашої держави.

Призупинення США своєї участі у переговорному процесі надало Європі можливість повноцінно приєднатися до нього та перебрати на себе роль посередника у діалозі між Росією та Україною. За рахунок цього європейські лідери сподіваються добитися більш повного врахування інтересів Європи та України у принципах та умовах завершення війни.

Як було сказано вище, найбільш активну позицію у згаданому питанні займають Великобританія, Франція та Німеччина. За поглядами керівництва цих країн, наразі склалися сприятливі обставини, які можуть підштовхнути Путіна до реальних переговорів, а не їх імітації. Основними з них називаються загострення економічної ситуації в Росії, яке набуває критичного характеру, а також виникнення позиційного тупика на фронті. 

Відмічаються також успіхи дій України зі знищення ключових об’єктів нафтогазової інфраструктури Росії та блокування так званого «сухопутного коридору» до Криму. На сьогодні вони вже привели до нестачі бензину та дизельного пального у Російській Федерації та його відсутності в Криму, що тягне за собою появу дефіциту продовольства. Те ж саме відбувається і на інших окупованих Росією територіях України, які до того ж є прифронтовими зонами, що створює там ще більші проблеми.

Все це викликає невдоволення правлячої верхівки та громадян Росії політикою Путіна, що призводить до посилення соціально-політичної напруженості в країні. А в Криму та на півдні України, які Москва вважає своїми, взагалі назріває гуманітарна катастрофа. Водночас ускладнення логістики російських військ в регіоні вже почало знижувати їх боєздатність. Зокрема, вони зіткнулися з нестачею снарядів.

Тобто, шанси примусити Путіна до переговорів дійсно існують. На думку європейських експертів, якщо вони розпочнуться протягом найближчого часу, війну можна буде завершити до зими 2026–2027 років. З огляду на це, в ЄС починається пошук можливих форматів переговорів. В якості ймовірних представників ЄС називаються колишній канцлер Німеччини А. Меркель та екс-прем’єр-міністр Італії М. Драгі.

Разом з тим, реалізації наведених планів перешкоджає ряд складних чинників. Насамперед це стосується позиції президента Росії Путіна, який все ще сподівається виграти війну, або нав’язати Україні свої умови миру. Добитися своїх цілей військовим шляхом він не може, хоча все ще намагається це зробити. Тому він розраховує на Д. Трампа, який начебто вважає Росію рівною США, готовий розділи з нею світ та примусити Україну до миру на російських умовах.

Згідно з такими уявленнями, Путін погоджується визначати умови припинення війни виключно у форматі Росія-США. Причому, він вважає те, що Україна і Європа повинні їх обов’язково прийняти. Саме в цьому полягає той самий «дух Анкориджа», який Путін постійно згадує. Він згадав його і в ході Петербурзького міжнародного економічного форуму на початку червня в контексті повторення його вимог щодо передачі Росії всієї території Донбасу. Домовленість з цього питання начебто була досягнення між ними та Д. Трампом під час їх зустрічі на Алясці в серпні 2025 року.

Подібні сподівання могли бути слушними минулого року, коли Д. Трамп дійсно підтримував Росію та здійснював тиск на Україну. Зараз вони повністю ірраціональні, що демонструє сам Д. Трамп своїм ставленням до Росії як другорядної країни та постачанням зброї Україні.

Однак, Путін відмовляється бачити очевидне та продовжує сподіватись на Д. Трампа. Згідно з таким підходом він розглядає можливість переговорів з Європою виключно як засіб його легітимізації та виходу із міжнародної ізоляції, а також відновлення російсько-європейської торгівлі. При цьому Путін не визнає Європу рівною Росії та США і не йде на компроміси з нею. 

В зв’язку із зазначеним, частина з представників керівництва ЄС та лідерів європейських країн висловлюють сумніви щодо можливості початку переговорів між Європою та Росією вже зараз. А деякі із них намагаються з’ясувати на які поступки може піти Москва. Тому у Європи поки що немає ні єдиної позиції, ні єдиної стратегії у питанні проведення переговорів з Росією.

Втім, це жодним чином не є безвихідною ситуацією. Навпаки, в Європі поширюється думка щодо можливості примушення Путіна до миру шляхом посилення допомоги Україні та подальшого нарощування тиску на Росію в рамках введення нових санкцій. Такі кроки дають реальні результати, що показує загострення економічних та соціально-політичних проблем в Росії та зміни на фронті на користь України.

Потужним чинником, який сприятиме зміцненню позицій України вважається прискорення процесу надання їй членства в ЄС. Як мінімум, це спростить механізми фінансово-економічної та військово-технічної допомоги Україні. А Росія опиниться у значно більш складній для неї ситуації, коли її противником буде не тільки Україна, але і весь Європейський Союз. Хоча, це вже трапляється зараз.

На жаль, в ЄС не має спільної позиції також і з цього питання. Частина з членів Європейського Союзу вважає Україну не готовою до членства в ЄС через проблеми з корупцією, інші занепокоєні посиленням конкуренції з боку сільськогосподарської продукції українського виробництва, а дехто боїться прямого зіткнення з Росією.

Пропонується декілька варіантів виходу із такої ситуації. Зокрема, канцлер ФРН Ф.Мерц виступив з ініціативою щодо надання Україні так званого «асоційованого членства». Згідно з його роз’ясненням, такий формат дав би Україні доступ до окремих структур ЄС, але в обмеженому вигляді й без права голосу. Це не влаштовує Україну.

З усім тим, зусилля Європи щодо налагодження діалогу з Росією не є марними. Вони створюють ще один канал впливу на Путіна та, загалом, керівництво Російської Федерації. У міру загострення економічної ситуації в Росії та погіршення положення російських військ на фронті він набуватиме все більшої дієвості. 

По суті, на стороні України та Європи залишаються також і США. Вони лише перерозподіляють свої сили, виходячи з особливостей ситуації. Так, в умовах остаточного становлення двополярної системи світового устрою на чолі зі США та КНР, Америка зосереджує свої зусилля на збереженні стратегічних переваг над Китаєм, які поки що існують. 

На сьогодні їх відносини характеризуються як геополітична конкуренція, але вона може перерости у протистояння та, навіть, конфронтацію. Керівництво США розуміє таку загрозу та здійснює заходи з підвищення можливостей протидії КНР, в тому числі у військовій сфері. Саме з цим пов’язано рішення Д. Трампа щодо переорієнтації частини американських сил з Європейського на Азійсько-Тихоокеанський (Індо-Тихоокеанський) ТВД. 

Очевидно, що згаданий процес продовжиться і після Д. Трампа, оскільки Китай як суперник США, нікуди не дінеться і буде лише зміцнюватись та перетворюватись на головного військового противника Америки. Тому США будуть змушені приділяти йому все більшої уваги та зосереджувати ресурси на його стримуванні за рахунок інших напрямів забезпечення американської безпеки.

Так, на другий план для США відходить Росія. На відміну від СРСР, вона не може розглядатись рівною Америці. Рівними у них є лише ядерні потенціали. Але США не беруть це питання до уваги, оскільки застосування Росією ядерної зброї неминуче викличе удар у відповідь внаслідок чого вона буде знищена. Російські еліти усвідомлюють це та не дадуть Путіну реалізувати його ядерні погрози Америці, Європі та, навіть, Україні.

Звичайні сили Росії взагалі не становлять ніякої загрози для США, оскільки вона відділена від них океаном. А досвід війни Росії проти України показує те, що Європа може справитись з нею сама без Америки при належній підготовці. Зараз вона активно здійснюється в рамках реалізації програм нарощування передової присутності НАТО в Європі, посилення охорони кордону з Росією та масштабного переозброєння європейських країн. Причому, підштовхнули Європу для цього як повномасштабний напад Росії на Україну, так і вимоги США щодо посилення її відповідальності за свою безпеку. 

Наведені обставини дозволяють США зосереджуватись на стримуванні КНР за рахунок зниження своєї ролі у військовій протидії Росії на Європейському ТВД та передачі даної функції Європі. З 2025 року це здійснюється на практиці в формі побудови нової системи європейської та євроатлантичної безпеки за участю України. При цьому, США продовжують надавати Європі допомогу в плані збереження своєї військової присутності на її території та, навіть, збільшення кількості американських військ в Польщі. Крім того, США мають намір розмістити додаткову кількість своїх ядерних боєприпасів у європейських країнах.

Водночас США демонструють наміри продовжити надання допомоги Україні. За заявою державного секретаря США М. Рубіо, Америка не є нейтральною стороною і не відмовиться від постачання зброї Україні та здійснення санкційного тиску на Росію.

Таку позицію США підтвердив також і міністр оборони США П. Гегсет на полях Азійського саміту з питань безпеки у Сінгапурі 7 червня. За його словами, Вашингтон знайде спосіб допомогти Україні захистити себе. Як відмітив очільник військового відомства США, наразі Америки змінює способи виробництва всіх «важливих боєприпасів», для того, щоб американські компанії постачали їх «не просто трохи більше, а набагато більше в усьому спектрі», в тому числі й для України. Він також відмітив, що США продовжують вивчати досвід України щодо застосування безпілотних систем на полі бою та збільшують інвестиції в цю галузь. 

Тому відмова Д. Трампа від участі у переговорах щодо припинення російсько-української війни є не зниженням уваги до України, а, скоріш, тактичним кроком з недопущення подальшого падіння його іміджу напередодні виборів до Конгресу США. Так, він очевидно впевнився в тому, що його посередницька роль у припиненні війни не дає швидких результатів. З огляду на це, він не тільки не може використати її для підвищення свого рейтингу, але і, навпаки, зазнає збитків.

До цього додається також і негативні наслідки війни США та Ізраїлю проти Ірану, які привели до зростання цін на нафту у світі та бензин і дизельне пальне в самій Америці. Причому, Д. Трамп не може примусити Іран до капітуляції, а отже швидко завершити також і цю війну. Тим самим ще раз демонструється невдача спроб Президента США розв’язувати складні проблеми авантюрними діями із розрахунку на тотальну перевагу Америки над її противниками.

В обставинах, що склалися, Д. Трамп знімає з себе проблему російсько-української війни, яку він ніяк не зможе вирішити та залишає за собою іранську, яку можливо все ж таки вдасться розв’язати. В той самий час, він не залишає Україну сам на сам з Росією, оскільки на стороні нашої держави знаходиться 70 % американців. Тому, якщо він просто так кине Україну, його рейтинг остаточно обвалиться.

Тим паче, що 5 червня нижня палата Конгресу США ухвалила законопроект про військову допомогу Україні та розширення санкцій проти Росії. Він передбачає виділення додаткових коштів на оборонні потреби України та введення нових санкційних обмежень у відношенні російських компаній і фінансових установ.

Отже, фактичний провал переговорів між Україною та Росією щодо умов припинення війни змусив Д. Трампа припинити свою посередницьку участь у ньому, оскільки він почав втрачати свій рейтинг через неспроможність добитися миру. Натомість Д. Трамп зосереджує зусилля на розв’язанні проблем з Іраном, що ще можна зробити відносно швидко.

У такій ситуації Європа все більше перетворюється не тільки на головного партнера України, але і на одну із вагомих сил, яка може здійснити вплив на хід війни та майбутній формат миру. В рамках таких дій, Європа перебирає на себе відповідальність за припинення війни поблизу свого кордону. 

Головною проблемою у відновленні миру залишається позиція Путіна, який все ще сподівається на підтримку з боку Д. Трампа через його начебто бажання та здатність примусити Україну до поступок на користь Росії. Тому він поки що не йде на повноцінний діалог з Європою, яка, на його думку, не гідна цього.

Разом з тим, подальше ускладнення економічної ситуації в Росії та невдачі на фронті можуть змінити ставлення Путіна до діалогу з Європою. Це, а також продовження американської допомоги Європі та Україні, змусить Москву шукати інші канали для досягнення компромісів з Україною.

Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики

Джерело фото © Associated Press