За матеріалами виступу на круглому столі Інституту глобальної політики «Проблемні питання транскордонного співробітництва та шляхи їх вирішення»
«Хотів би, щоб на стіл перемовин повернулося питання об’їзної автомобільної дороги міста Берегово»
Я представляю інтереси територіальної громади. І, по суті, вперше долучаюся до питання про умови міждержавного об’єднання. Те, який вигляд мають пункти перетину кордону з нашими сусідами, не відповідає вимогам нинішньої логістики. Я розумію і погоджуюсь, що на першому місці у нас має бути матеріальна підтримка обороноздатності нашої держави. А вже те, що після цього залишається у бюджеті, має покривати всі видатки на діяльність громади.
Про розподіл і використання коштів говорити сьогодні дуже непросто. Особливо щодо будівництва доріг, мостів, тунелів тощо. Коли я кажу про Берегівську об’їзну автомобільну дорогу, це мається на увазі не лише збереження історичних пам’яток. Тут безпосередньо йдеться і про намагання залучити інвестиції. Берегово за свої кошти аж ніяк не побудує об’їзну дорогу. У нас така тема була на повістці дня перед повномасштабним вторгненням ворога. І те, що відбувалося далі, досить показове: нам не вдалося визначити консенсус, дякуючи якому мав би бути зроблений об’їзд нашого міста. І сподівання на ті 50 мільйонів євро, які були у наявності у наших сусідів, не справдилися, бо кошти не були інтегровані до нашої економіки.
Одне із моїх бажань і мета нашої тут присутності – у законний спосіб повернути цей проєкт на стіл перемовин. Зрозуміло, домогтися цього хочемо на регіональному, а не на державному рівні.
Якщо дивитись лише через точку зору логістики, то тут не треба щось пояснювати. Але якщо казати про культурні цінності Берегова і загалом про його історичні події до і за час війни, то тут не має бути якихось застережень чи обмежень. Тут мають бути постійні, щотижневі контакти з нашими сусідами. Це стосується не тільки угорців. Маються на увазі всі мешканці Закарпаття.
Зважаючи на дві години очікування на кордоні для його перетину, інвестор не матиме бажання займатися з нами якоюсь спільною діяльністю. Як кажуть, гроші люблять спокій, гроші люблять не бездоріжжя, а автобан. Тому, коли ми говоримо про обороноздатність і коли ми вважаємо, що ворог забереться з нашої території і ми повернемося до питання відбудови України, тоді я починаю переживати, як наша внутрішня політика буде займатися розподілом грошових коштів, про які зараз йдеться.
Я впевнений, що побудова автобану від західного кордону до нашої столиці, має бути на порядку денному перших 10 років. Бажано 5, я з запасом кажу – перших 10 років, щоб від Чопа, від Берегова, від Ужгорода можна було дістатися автобаном до Києва. І, звичайно, сьогодні все це може залишитися лише мрією. Та це не означає, що не маємо права ставити на порядок денний цього питання. Про це слід говорити постійно. І якщо буде можливість, то треба буде відкривати для співпраці всі канали – від наших європейських партнерів, від Європейського Союзу, від Сполучених Штатів, Великобританії.
Звичайно, відбудова критичної інфраструктури, водопостачання, водовідведення, наших шкіл, дитсадочків, наших шпиталів і лікарень має тривати безупинно. Відбудова житлового фонду також не може не бути на порядку денному. Але в моєму розумінні побудова прикордонної інфраструктури, якої у нас практично не було і до війни, дає нам дуже слушний потенційний шанс. Таке треба врахувати на майбутнє і робити все, щоб те, що в Мукачеві є об’їзна, в Ужгороді є об’їзна, то такі ж об’їзні дороги мають бути у Виноградові, у Берегово.
Звичайно, наша прикордонна інфраструктура не зовсім така, яка у наших партнерів – у Словаччині, Угорщині чи у Румунії. Наше місто ще до моєї першої каденції налагоджувало відносини з містами-побратими. Згодом під деякими контрактами підпис ставив і я. У нас є чимало таких контактів, ми, як мовиться, двоюрідні брати з такими містами, як Ньїредьгаза, Сату-Маре. Ми також побратими «у трикутнику», тобто одночасно з кількома містами підписували угоду.
Щодо гуманітарної допомоги для Закарпаття. Треба зазначити, що у перші дні війни така допомога надійшла нам від наших міст-побратимів, також нам допомагали незалежні волонтери. Вважаю, що такі контакти надзвичайно важливі. І все залежить від, є таке слово, KPI. Це такі позиції, за якими оцінюють фінансову спроможність, якість управління, стан інфраструктури та рівень життя населення будь-якої громади і у нашому Закарпатті, загалом в Україні.
Гроші люблять тишу. Поки що на рівні держави вважається, що Закарпаття – безпечне. Це не зовсім так. Тактично немає безпеки у жодному куточку України. Через те, що ворог біснується, створюючи для всіх нас велику проблему, як і для сусідніх держав, про що може свідчити навіть вчорашня ситуація.
Повторюю, не можна вважати наш регіон Закарпаття безпечним. Але, якщо поглянути на Ужгород згори, то можна побачити, що будівельні крани височіють, будівельні роботи тривають, заводи до нас переміщуються, бізнес невпинно прямує до нашого краю з інших куточків України. Чи це створює незручності? Так, створює. Це, наприклад, перевантаження логістики самих міст. Важко зрозуміти, яким чином можна забезпечити подання необхідної кількості питної води, підтримувати роботу каналізації, коли так активно триває будівництво. Якщо буде після нашого заходу якась резолюція чи якісь ухвалені рішення або пропозиції, то хотів би, щоб на стіл перемовин повернулося питання об’їзної автомобільної дороги Берегова.
І щодо питання будівництва у майбутньому згаданого автобану до нашої столиці. Скажу, що так, треба його збудувати, але за кошт наших закордонних партнерів, за гроші європейської спільноти.
Золтан БАБЯК,
Берегівській міській голова Закарпатської області
