Все це віддзеркалилося у роботі та результатах саміту Великої сімки 15–17 червня ц. р. у Канаді. З огляду на економічну специфіку G7, основними питаннями порядку денного були задекларовані: розгляд перспектив розвитку глобальної економіки, пошук способів вирішення її проблем, а також визначення шляхів підвищення енергетичної безпеки світу.

Розгляд таких питань здебільшого виконувався у консультативній формі і не передбачалося ухвалення якихось конкретних, а тим паче, обов’язкових для всіх рішень. Тому, найбільш важливе значення, в тому числі для України, мав воєнно-політичний елемент саміту. Він стосувався двох основних аспектів: війна Росії проти України та військова операція Ізраїлю проти Ірану. Результати дискусії з таких питань усім відомі, тому лише їх нагадаю.

Так, загалом, члени Великої сімки продемонстрували, що зберігають тверді позиції у справі з підтримки України, засудили російсько-українську війну та висловились за необхідність подальшого тиску на Москву, щоб примусити її до примирення. По суті, такі підходи розділяє і Д. Трамп. Однак, він знову уникав різких висловлювань на адресу Росії. Разом з тим, лідери G7 не змогли ухвалити конкретного рішення про посилення санкцій проти Російської Федерації. Але запевнили, що готові до цього.

Більш чітко Велика сімка зреагувала на те, що відбувається на Близькому Сході. Учасники саміту виправдали дії Тель-Авіву, як такі, що спрямовані на протидію критичній загрозі безпеці Ізраїлю та регіону. Такою загрозою були визначені досягнення Ірану у справі виготовлення ядерної зброї. Лідери G7 визнали право Тель-Авіву на самооборону і висунули вимогу Тегерану негайно припинити напади на цивільні об’єкти Ізраїлю. Ще більш жорстка позиція була у Д. Трампа, який ультимативно вимагав у Тегерану, аби той капітулював. В той же час робився наголос на необхідності мирно врегулювати конфлікт.

Причиною єдності поглядів G7 на зазначену проблему є занепокоєння всіх учасників організації можливістю розповсюдження ядерної зброї та загрозою її застосування, що переважає розбіжності між ними стосовно способів дій Ізраїлю. На цьому фоні президент США Д. Трамп знову продемонстрував неадекватність своєї політики, з елементами суб’єктивного сприйняття реальності. Так, він фактично самоусунувся від глобального лідерства, поставив інтереси Америки (або його власні цілі) вище спільних інтересів Західного світу, а також обмежився лише черговими застереженнями Москви та заграваннями з нею.

Зокрема, Д. Трамп утримався від публічної демонстрації свого ставлення до ключових світових проблем, окрім ситуації на Близькому Сході. Крім того, він самоусунувся від вирішення торговельних суперечностей з партнерами по Великій вісімці. В рамках саміту була підписана лише торговельна угода між США та Великобританією. При цьому термін відкладення Д. Трампом своїх намірів щодо підвищення тарифів спливає вже 9 липня ц. р.

Водночас Д. Трамп знову розкритикував рішення у 2014 році про виключення Росії з G8. За його заявою, якщо б цього не сталося, то і війни б не було. Тим самим він опосередковано образив свого колишнього політичного супротивника Дж. Байдена та Демократичну партію США, яку той уособлював.

 За таких обставин Д. Трамп скоротив свою участь у роботі саміту, що пояснювалося необхідністю його безпосереднього втручання у ситуацію на Близькому Сході. Разом з тим, за оцінками експертів, його швидкий від’їзд скоріш за все був пов’язаний з бажанням уникнути гострої дискусії з партнерами та звинувачень з їхнього боку у розв’язанні тарифних війн і проросійських поглядах. А збройний конфлікт на Близькому Сході був лише приводом.

Підсумки саміту Великої сімки відверто зневажливо коментувалися з боку Росії та Китаю За заявою прес-секретаря президента РФ Д. Пєскова, Велика сімка втратила своє прикладне значення через скорочення її частки у глобальній економіці та зростання внутрішніх проблем в країнах-учасницях. На тлі таких форматів як «двадцятка», куди входить Росія, «сімка» має блідий вигляд. Водночас, в якості позитива була відзначена відмова Д. Трампа від жорсткої критики Москви та його заклики до відновлення G8 за участі Росії. Кремль підтримав його погляд на те, що виключення Росії з Великої вісімки було великою помилкою.

Своєю чергою, глава Китаю Сі Цзіньпін публічно поставив під сумнів провідну роль США у світі. За його заявою, світ може рухатись далі і без Сполучених Штатів Америки. При цьому він допустив можливість занепаду США як це сталось із багатьма іншими колишніми імперіями.

Згідно з низкою оцінок, саме позиція Д. Трампа підштовхнула Москву до нанесення масованого ракетно-дронового удару по Україні в ніч з 16 на 17 червня ц. р. на фоні саміту G7. Тим самим режим В. Путіна вкотре продемонстрував агресивність свого курсу, зневагу до Західного світу та небажання припиняти війну.

Загалом, все це сприймається багатьма політиками та експертами, як провал саміту У такому контексті нагадуються інші аспекти, які нібито засвідчують проросійські позиції Д. Трампа та його відмову від подальшої допомоги Україні, розкол Західного світу і його неспроможність спільно тиснути на Росію, а також переорієнтувати головну увагу Америки та Європи на Близький Схід. З цього робляться невтішні для України висновки щодо суттєвого зниження її можливостей у подальшому протистоянні Росії. А дехто взагалі радить України погодитись на умови Москви стосовно припинення війни, а фактично — капітулювати.

На перший погляд, такі твердження відповідають дійсності. Так, Д. Трамп насправді заграє з Росією та відкладає запроваджування жорстких санкцій проти неї, а розгляд даного питання в Конгресі США перенесений на липень ц. р. Міністерство оборони США скоротило у своєму бюджеті на наступний рік обсяги коштів, які виділяються на підтримку України.

Лідери G7 не змогли ухвалити чіткого рішення про посилення тиску на Москву. А Америка та Європа — посилили увагу до подій на Близькому Сході. Саме туди і була перенаправлена частина зенітних засобів, які призначалися Україні. Ба більше, Д. Трамп намагається компенсувати провали своїх зусиль з припинення війни Росії проти України очікуваними успіхами у примушенні Ірану відмовитися від своєї ядерної програми.

Втім, не все так недобре для України, як воно здається, і як це намагаються довести російські пропагандисти та їхні свідомі чи несвідомі послідовники на Заході і у нашій державі.

Знову ж таки, не хочу мати вигляд надмірного оптиміста. Тому посилаюсь винятково на авторитетних людей та організації, а також на конкретні і достовірні факти, які чомусь залишаються поза широкою увагою експертів.

Хто може мати більший авторитет в Україні, аніж Президент нашої держави В. Зеленський? З огляду на це, почну з його офіційної позиції. Згідно з роз’ясненням В. Зеленського, яке було оприлюднене 14 червня ц. р., Д. Трамп зволікає з ухваленням рішення про запровадження знищувальних санкцій проти Росії з метою збереження вікна можливостей для продовження мирних переговорів. Те ж саме сказав і спеціальний представник президента США К. Келлог. Отож, хто, як не він краще за всіх знає і розуміє його наміри? Тобто, Д. Трамп не має жодних проросійських поглядів, а провадить виважену політику. А його начебто загравання з Москвою є її частиною. Хоча, його неприйнятні заяви щодо Росії дійсно свідчать, що він зовсім не усвідомлює ситуацію. На жаль, це має об’єктивне підґрунтя і стосується не тільки самого Д. Трампа, але і цілої низки інших політиків.

Для того, щоб зрозуміти таку проблему, треба згадати кінець 1980-х — початок 1990-х років. Тоді США досить обережно ставились до можливого розпаду СРСР та отримання його республіками повної незалежності, в тому числі Україною. Причиною цього було занепокоєння загрозою виникнення хаосу на пострадянському просторі. Зараз все не так, але його погляди на Росію та Україну могли сформуватись саме за тих часів. Змінити їх може лише більш глибоке вростання в обстановку, що зараз і відбувається.

Авторитетом для мене є також і Міністерство закордонних справ України. За заявою МЗС від 10 червня ц. р., Україна надалі отримує пакети допомоги від США і веде переговори щодо придбання зброї у різних форматах, в тому числі у рамках угоди про надра. При цьому МЗС висловило подяку США за вже передане озброєння.

Питання військово-технічної допомоги Україні з боку США також обговорювалося на саміті G7 в Канаді. Американські представники висловили готовність посилити підтримку оборонних проєктів України.

Тим, хто все ще балакає про припинення Америкою поставок зброї Україні, наводжу ще кілька фактів. В травні ц. р. Державний департамент США схвалив рішення щодо технічної підтримки винищувачів F-16 Україні на суму 310 млн дол. Скоріш за все такі літаки були також і передані Україні та переміщені, принаймні до Польщі, під виглядом їх корпусів, призначених для розбирання на запчастини.

А в травні ц. р. Держдеп США передав на розгляд Конгресу повідомлення про ліцензію на експорт зброї Україні. Сума контракту становила 50 млн дол. США. Це стало перше продавання зброї, який схвалила адміністрація Д. Трампа. Подальша діяльність в цій сфері засекречена з цілком зрозумілих причин.

Що ж до зменшення обсягів коштів на підтримку України у бюджеті МО США на наступний рік, то це також цілком зрозуміло. Згідно з поясненням міністра оборони США П. Хегсета, таке рішення було ухвалене, зважаючи на позицію Д. Трампа щодо мирного врегулювання російсько-українських відносин та його очікувань того, що до 2026 року війна буде припинена. У такому випадку потреби України у зброї об’єктивно зменшуються. Якщо цього не станеться, фінансування її оборонних потреб буде збільшене.

І нарешті, про передачу засобів ППО, які були призначені Україні, для потреб ЗС США на Близькому Сході. Конгрес США дав чітке роз’яснення з цього приводу. Він вибачився та пояснив згаданий факт нагальною потребою посилення протиповітряної оборони американських військ довкола Ізраїлю. При цьому США вже провели переговори з європейськими країнами щодо компенсації Україні таких засобів із їх запасів у найкоротші терміни, а також збільшення випуску підривачів, які мали надійти ЗСУ.

На завершення даного питання хочу дати відповідь нашим експертам на їх твердження про те, що в березні ц. р. Сили оборони України були змушені вийти з Курської області через призупинення США як поставок зброї нашій державі, так і передачі їй розвідувальної інформації після відомого скандалу у Білому домі. Ті, хто кажуть про це, нічого не розуміють ні у військовій логістиці, ні у розвідці.

Зброя постачається на фронт не безпосередньо зі США, а через склади, де є її запаси на кілька місяців. Тому тижнева перерва, якщо вона дійсно була, не могла ні на що вплинути. А припинення передачі розвідувальної інформації взагалі було офіційно спростовано, принаймні в тій частини, що стосувалася тактичної глибини лінії фронту. До того ж було та залишається Головне управління розвідки МО України з його чималими можливостями.

Тобто, США продовжують постачати зброю Україні і жодних критичних проблем у цьому немає. Хоча складнощі дійсно є, як і у всіх інших сферах.

Жодним чином не був провальним саміт Великої сімки у Канаді, хоча він і не в повній мірі виправдав очікування України. За його підсумками, все ж було ухвалене підсумкове комюніке, хоча і без Д. Трампа. Лідери країн Великої сімки: підтримали мирні ініціативи США, привітали позицію України щодо готовності до мирного процесу без висунення попередніх умов, а також визнали за необхідне вивчати всі варіанти тиску на Кремль для його примушення до реальних переговорів.

В рамках практичної реалізації таких намірів Канада та Великобританія запровадили нові санкції проти Росії та оголосили про виділення чергових пакетів допомоги Україні. Водночас члени G7, окрім США, висловили готовність приєднатись до 18-го пакету санкцій ЄС проти Росії, який може бути запроваджений найближчим часом.

А події на Близькому Сході не тільки не знизили увагу лідерів Великої сімки до України, але й надали їй нової якості. Так, учасники саміту пов’язали збройне зіткнення між Іраном та Ізраїлем із ситуацією довкола війни Росії проти України. Зокрема, їх спільними рисами визначені агресивні дії тоталітарних країн проти демократичних, застосування одних і тих же БПЛА іранської розробки Іраном проти Ізраїлю та Росією проти України, а також наявність у ІРІ та РФ подібних ЗРК російського виробництва.

Наведені обставини були названі наслідком та проявом стратегічного партнерства між Іраном і Росією. Зважаючи на це, лідери країн Великої сімки висловились за необхідність спільно протидіяти Тегерану і Москві.