«Вікно можливостей» між Вашингтоном і Мінськом:
чи можливі зміни?

Це питання стало особливо актуальним після недавнього візиту спеціального представника президента США Кіта Келлога, який провів зустріч з Олександром Лукашенком. Сподівання білоруської влади на відновлення співпраці зі Сполученими Штатами активізували обговорення перспектив розвитку країни, передусім щодо ймовірних загроз її поглинання Росією.

Нагадаємо, що після фальсифікації президентських виборів 2020 року Сполучені Штати запровадили додаткові санкції та візові обмеження проти осіб, причетних до так званих «виборів» і репресій проти громадянського суспільства.

У 2021 році Білорусь своїм рішенням спинила діяльність посольства США у Мінську та відкликала агреман посла Дж. Фішер, яка пізніше була призначена Спеціальним посланником у Білорусі (з розміщенням у Вільнюсі, Литва). США призупинили діяльність свого посольства у Мінську в лютому 2022 року після того, як Білорусь надала свою територію та повітряний простір для повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

З того часу прохолодні білорусько-американські відносини не виходили на рівень двосторонніх контактів високого рівня. Востаннє подібний візит відбувся у 2020 році, коли державний секретар США Майк Помпео прибув до Мінська, щоб налагодити відносини з О. Лукашенком на тлі охолодження його контактів з Москвою.

США неодноразово критикували режим О. Лукашенка за порушення прав людини, придушення опозиції і відсутність демократичних свобод, за переслідування правозахисників, журналістів та активістів, а також за умови утримання політичних ув’язнених. Адміністрація США запровадила санкції проти білоруських посадових осіб, компаній та окремих секторів економіки, зокрема за підтримку російської агресії проти України.

Попри те, що Білорусь сьогодні – це повноцінний тил та логістична база для російських військ у війні проти України, це не завадило США контактувати з «останньою диктатурою Європи». Білоруський напрямок не входить до числа пріоритетних для США, проте з огляду на просування американських інтересів у Східній Європі цей регіон має стратегічне значення. «Білоруський балкон» є ключовим плацдармом між НАТО та Росією, що робить його важливим фактором безпеки, передусім в контексті звичайного та ядерного озброєння.^. Крім того, географічне розташування країни розглядається як важливий економічний центр між Сходом і Заходом.^.

Цілком зрозумілим є прагнення американської сторони обговорити з керівництвом Білорусі питання міжнародної безпеки в східноєвропейському регіоні, оцінки ризиків можливої воєнно-політичної ескалації у найближчій перспективі, а також здатність і готовність Мінська гарантувати нейтралітет у разі ескалації російської агресії.

Для Мінська важливим є сам факт переговорів з представником США, оскільки це певною мірою зміцнює міжнародну суб’єктність країни і є кроком щодо виходу з міжнародної ізоляції. Звичайно, позитивні рішення Вашингтона могли б полегшити міжнародні розрахунки для білоруських компаній, проте реальна диверсифікація експорту, логістики та зовнішньоекономічних зв’язків критично залежить від якості відносин Мінська та ЄС, а також динаміки відносин з Росією. Зокрема, скасування лише американських санкцій без зняття європейських обмежень гіпотетично спростить доступ до ринків країн Глобального Півдня, але, як і раніше, залишить Білорусь залежною від експортної логістики калійних добрив через Росію.

США наразі не здійснили кроків для зміни санкційної політики щодо Білорусі. Рішуча позиція Литви та Латвії стосовно санкцій проти білоруських калійних добрив вказує на те, що Вашингтон не прагне сприяти розв’язання цього питання на користь Мінська.

Офіційний Мінськ намагається налагоджувати діалог із Заходом, уникаючи політичних реформ, продовжуючи репресії та не вирішуючи міграційної кризи на кордонах. Однак той обсяг поступок, який демонструє білоруське керівництво, виглядає недостатнім для зміни ситуації, враховуючи майбутні виклики, зокрема у зв’язку з проведенням стратегічного навчання «Захід-2025» та невизначеністю, пов’язану з ним (у Білорусі оголосили, що не виключають часткової зміни місця проведення навчань “Захід-2025”, які обіцяли перемістити вглиб країни).

Білоруське військово-політичне керівництво продовжує ігнорувати регіональний контекст при оцінці дій західних країн, тим самим демонструючи небажання шукати шляхів вирішення «дилеми безпеки». Натомість воно продовжує слідувати головній лінії, пов’язаній з лояльністю Кремлю та його зовнішній та оборонній політиці. Така політика в оборонній та інших сферах знецінює зусилля, що вживаються паралельно з «нормалізацією» відносин з країнами Заходу, оскільки підтверджує небажання та/або нездатність Мінська втрачати статус військового союзника Росії.

Територія Білорусі об’єктивно залишається джерелом загроз для України та країн НАТО. У Білорусі вже розпочалося будівництво білорусько-російського підприємства з виробництва БПЛА. Росія продовжує використовувати повітряний простір країни для ударів по Україні попри те, що білоруські посадовці намагаються дистанціюватися від ролі «коридора» для російських обстрілів української території.

Еволюція риторики та розуміння адміністрацією США динаміки російсько-українського конфлікту може істотно змінити контекст білорусько-американських переговорів. Наразі процес «нормалізації» відносин між Білоруссю та США розгортається на тлі напруги між РФ та США, що підвищує ризики для офіційного Мінська у зв’язку з підтримкою агресії Росії проти України. Це, перш за все, ризики зростання санкційного тиску з боку ЄС і США та ймовірні ризики втягування Білорусі у війну проти України, яку Кремль має намір продовжувати.

Наразі перспективи покращення становища для білоруської сторони в нинішніх умовах виглядають вкрай слабкими, головним чином через відсутність у Мінська спроможності суттєво віддалитися від Москви. Пік переговорного треку з американською стороною відбувся у момент звільнення політичних в’язнів, після чого інтенсивність контактів зменшилася. У той же час логіка білорусько-американського дипломатичного процесу потребує того, щоб наступні кроки розвитку взаємодії були більш вагомими, ніж попередні. Якщо під час мінських мирних переговорів Білорусь відігравала роль переговорного майданчика з урегулювання російсько-українського конфлікту, то зараз її роль зведена до рівня коридора для обміну військовополоненими між Україною та Росією. Інших варіантів впливу на хід переговорів у О.Лукашенка наразі немає, як відсутні й можливості участі Білорусі в таких перемовинах у міжнародному форматі, оскільки за країною міцно закріпився статус співагресора Росії у війні проти України.

Тимчасовий повірений у справах Білорусі у США П. Шидловський заявив, що посольство веде діалог із американською експертною та гуманітарною спільнотою, громадськими організаціями. Однак принципові питання нормалізації відносин, включаючи обмін послами, не обговорюються. Зрештою, О. Лукашенко і сам визнав відсутність інтересу Заходу до співпраці з Білоруссю, що, на його погляд, обумовлює потребу поглиблення взаємодії з РФ, для якої одним із ключових напрямів є взаємодія у військово-промисловій сфері. Підтримка ескалаційного курсу Росії з боку О. Лукашенка стає умовою його політичного виживання, проте позбавляє можливості досягнення позитивних змін у білорусько-американському діалозі.

Марія Гуцало,
експерт, кандидат політичних наук

(Кіт Келлог провів переговори з білоруським керівником Олександром Лукашенком.
Джерело фото: https://tsn.ua/ )