Перспективи Росії з продовження війни та що її може зупинити
Д. Трамп закликає Путіна відновити мирні переговори. Навіть погрожуючи передати Україні американські ракети «Tomahawk». Втім, реально вплинути на позицію Кремля може лише брак особового складу для укомплектування російських військ на фронті та надзвичайне погіршення стану російської економіки. Наразі це вже спостерігається. Тому війна все більше стає позиційною з подальшим зниженням інтенсивності наступальних дій росіян та переходом їх до оборони. Однак, перемогти у війні у такий спосіб Росія не зможе.
Згідно з багатьма оцінками, успіхи президента США Д. Трампа, досягнені на Близькому Сході у справі з призупинення бойових дій між Ізраїлем та рухом ХАМАС, дають йому змогу зосередити зусилля на відновленні миру в Україні. Розв’язання ізраїльської проблеми, що була пріоритетною для Вашингтону, вважається однією з основних причин того, що Д. Трамп змінив риторику стосовно Росії, посиливши на неї тиск. Саме цим пояснюються заяви Т. Трампа про можливе постачання Україні американських ракет «Tomahawk». Навіть без практичної реалізації таких планів Путін змушений звертатися до Д. Трампа з проханням відновити мирний діалог, що був поставлений Кремлем на паузу у вересні.
Як відомо, під час телефонних перемовин 17 жовтня президенти США та Росії домовилися, що найближчим часом зустрінуться особисто. І, можливо, визначать умови завершення російсько-української війни. Якщо ж Путін знову не піде на поступки, то Д. Трамп може надати Україні ракети «Tomahawk». По суті, про це йшлося під час переговорів Д. Трампа та Президента України В. Зеленського 18 жовтня у Вашингтоні.
Однак, ані успіхи Д. Трампа на Близькому Сході, ані навіть надання Україні ракет «Tomahawk» не змусять Росію припинити війну. Як бачимо, переговори з Путіним поки що безуспішні, оскільки він перебуває, так би мовити, за межами реальності, про що свідчать його публічні заяви на зразок того, що «Росія утримує стратегічну ініціативу на фронті та успішно наступає на всіх напрямках», а також що відбувається «позитивний розвиток російської економіки, яка вийшла на четверте місце в світі».
Судячи з усього, він щиро у це вірить, а тому, не поступаючись, лише затягує переговорний процес, одночасно сподіваючись досягти своїх цілей стосовно України. Тому якісь позитивні зрушення у мирному процесі за підсумками майбутньої зустрічі Д. Трампа та Путіна досить сумнівні. Однак, там не буде і жодних угод про Україну за її спиною або про «розподіл світу» між США та Росію, як про це вже почали балакати російські пропагандисти. На жаль, подібні сентенції переповідають деякі західні та українські «експерти».
Це зрозуміло, якщо зважати на поточну політичну ситуацію в США. Навіть якщо б Д. Трамп і намагався примиритися з Росією за рахунок України, йому не дадуть цього зробити ні опозиційна до нього Демократична партія, ні його власна – Республіканська. Бо у своїй більшості вони підтримують нашу державу. Те ж стосується і більшості американців. До того ж Д. Трамп зацікавлений не у розподілі світу з Росією, чи у реалізації з нею якихось економічних проєктів, а у тому, щоб усунути її зі світового нафтового ринку. Що він успішно робить.
Що ж до ракет «Tomahawk», то вони таки потужна зброя, що здатна відчутно підвищити ударний потенціал Збройних Сил України. А передача США цих «Tomahawk» Україні стала б прецедентом і для інших країн, зокрема, для Німеччини, яка поки що не поспішає передавати нашій державі крилаті ракети TAURUS. Хоча, навіть якщо Україна і отримає таке від своїх партнерів, це ще не значить, що Росія тут же втратить можливість продовжувати бойові дії. Адже ж масовані ракетні удари РФ по Україні не зупинили роботу української економіки і не обезсилили боєздатність Сил оборони нашої держави. Цього не сталося навіть у найважчі для нас часи 2022 року, коли у нас не було ані сьогоднішньої системи ППО, ані масштабної допомоги з боку Заходу…
Безумовно, більш широке застосування Україною стосовно Росії далекобійних ракет послабить російську економіку і військову промисловість і може навіть довести їх до критичної межі. Але для цього потрібна не одна сотня ракет. Таку приблизно кількість США застосовували під час бойових дій проти Іраку, коли за добу запускалось до 150 різнотипних ракет. Щось подібне, але в менших масштабах, спостерігалося під час війн США та їх союзників проти правлячих режимів у Союзній Республіці Югославія та Лівії. Але ж вони за своїми розмірами значно менші за Росію і у них не було потужних систем ППО. А у Росії така система є, аби яких втрат вона не зазнала. До того ж, на практиці США не застосовували ракети «Tomahawk» проти країн, які б мали більш-менш сучасну систему ППО. Тому спрогнозувати, якими будуть наслідки їх пусків по Росії досить важко.
З огляду на вищезазначене, можливості Москви з продовження війни проти України, в основному, будуть визначатися іншими чинниками. А саме – наявністю у Росії особового складу для ведення бойових дій, а також здатністю її економіки та військово-промислового комплексу підтримувати життєдіяльність країни і забезпечувати логістику збройних сил.
Здавалося б, людської маси у Росії достатньо. Однак, насправді це не так. Останнім часом укомплектування ЗС РФ необхідною кількістю особового складу стає щораз проблематичним. Тому Росія і не може досягти бажаних успіхів на фронті. На відміну від минулих років, в поточному році ЗС РФ не змогли заволодіти жодним більш-менш важливим населеним пунктом, а їх просування були мінімальні. До того ж Росія практично не посилає в бій великих резервів, а лише перекидає війська з одного напрямку на інший. Тобто, ніби латає «тришкин кафтан», коли для того, щоб закрити проріху в одному місці, відрізає клаптик з іншого. Як наслідок, після того, як ЗС РФ оголяють якусь ділянку фронту, Сили оборони України повертають собі втрачені там позиції. Цим, до речі, відрізняється сьогоднішня ситуація від минулорічної. І все внаслідок того, що ще з початком нинішнього року почала помітно зменшуватися у Росії кількість бажаючих добровільно йти на контрактну службу та прямувати на фронт в Україну. Однак Москва намагається це приховати. Це стало очевидним, починаючи з липня. Так, у третьому кварталі поточного року росіян, бажаючих йти на контрактну службу, було втричі менше, ніж у попередні роки.
Сьогодні це призвело до того, що втрати особового складу російських військ під час бойових зіткнень перевищують їх поповнення. Тому людей не вистачає не тільки для накопичення резервів, але і для закриття проміжків, що утворюються на лінії фронту внаслідок ударів Сил оборони України. Така проблема стала ще одним потужним чинником, через який війна за своєю формою стає позиційною, а по суті є боротьбою ресурсів України та Росії. При цьому кожну з воюючих сторін їх партнери підтримують у тій, чи іншій мірі.
Коли йдеться про людський ресурс, то у Росії він відчутно більший, ніж у України. А наші партнери у такому плані нас фактично не підтримують. Лише дозволяють окремим своїм громадянам боротися з рашизмом на українському боці. Але втричі більші втрати ЗС РФ на фронті, у порівнянні з Силами оборони України, нівелюють перевагу Росії. Тепер до цього додається ще і небажання російських громадян йти до війська. Тому у даному напрямі ресурсної війни Росія починає програвати.
Те, що росіяни втрачають інтерес до участі у війні проти України, пояснюється досить просто. Всі ті, хто йшов на війну з ідеологічних міркувань, давно вже там загинули. А той, хто сподівався отримати на війні великі гроші, нарешті усвідомив, чим це для нього може закінчитися. В середньому боєць перебуває на передовій дванадцять діб. Після цього більшість російського особового складу гине. А ті, кому «пощастить» вижити, стають зашкарублими каліками. А ось тих, хто ще може пересуватися на своїх двох ногах, знову посилають воювати. Вже не згадуємо про нелюдські умови в лавах російської армії, де людське життя нічого не варте.
Все це не варте тих грошенят, які на війні «заробляє» контрактник. Внаслідок того, що в Росії відчувається гостра нестача робочих рук, у цивільному житті потенційний контрактник може заробити не менше, ніж на фронті. І без будь-яких ризиків для свого здоров’я і життя. Приховати те, що відбувається, Москва вже не спроможна, та й російську пропаганду люди перестають сприймати. Бо вже втомилися від неї, перестали їй довіряти та бажають миру.
Такий процес за своїм характером незворотний, що змушує керівництво РФ шукати інші способи укомплектування російської армії. Про ключові із таких давно відомо, тому не варто ще раз їх згадувати. Наразі вони втрачають дієвість, через що Москва змушена фактично розпочинати другий етап прихованої мобілізації. Так, у жовтні. Комісія Кабінету міністрів Росії з питань законопроєктної діяльності ухвалила проєкт поправок, які дозволяють використовувати резервістів у бойових діях за відсутності офіційно оголошеної мобілізації або війни. За розрахунками російських експертів, це надасть можливість забрати до армії близько 300 тис. осіб, тобто приблизно стільки ж, скільки зараз набирається контрактників за рік.
Наступним кроком може бути лише оголошення загальної мобілізації, що може загрожувати соціальним вибухом в Росії. Дійсно, хто ж захоче задарма помирати на фронті, коли іншим за таке (тобто, контрактникам), принаймні, платять. І це ще не все. Масовий призов громадян до армії ще більше загострить дефіцит кадрів в країні, що боляче вдарить по російській економіці. Зрештою, навіть у випадку призиву на службу до війська резервістів Москва досягне лише тимчасового ефекту, бо не усуне проблему нестачі особового складу у перспективі.
Ще більш складна ситуація у російській економіці. Фактично Росію вже охопила криза. За даними Росстату, у вересні економіка РФ зросла лише на 1-1,5 % від ВВП у річному вимірі. А з урахуванням сезонного чинника даний показник взагалі був нульовим. Тобто, немає якогось зростання російської економіки.
Разом з тим, істинний стан справ ще гірший. Навіть таке незначне збільшення ВВП забезпечувалося винятково за рахунок нарощування обсягів виробництва озброєнь. Випуск цивільної продукції з початку поточного року впав на 5,5 %. Найбільшою мірою це стосується випуску автомобілів, який скоротився майже на 30 %. У порівнянні з минулим роком знизились базові показники роботи нафтової, вугільної та металургійної галузей, залізничного транспорту, житлового будівництва, деревообробної та багатьох інших галузей російської промисловості.
На погляд незалежних економістів, такі показники досить сильно викривлені Росстатом у позитивний для Росії бік. Насправді стан справ набагато гірший. Ще на початку літа поточного року промислові підприємства РФ почали переходити на скорочений режим роботи. Серед таких – Камський автомобільний завод (КамАЗ), АвтоВАЗ та Ростсельмаш.
Загалом, в першій половині 2025 року в Росії закрилося близько 150 тис. підприємств, що в півтора рази більше, аніж відкрилось (близько 95 тис.). А з серпня нинішнього року російські підприємства припиняють діяльність у масовому порядку. Наразі на грані банкрутств знаходиться 25 % російських підприємств. Різко зменшився приріст інвестицій. З початку поточного року він становив лише 1,7 %, що в кілька разів менше, ніж у минулому році.
Економічні проблеми Росії ще й підривають її банківсько-фінансову систему. Станом на вересень поточного року дефіцит державного бюджету РФ досяг рекордного рівня у 5,7 трлн руб. (понад 2 % від ВВП). За прогнозами, до кінця року бюджетний дефіцит ще збільшиться. І такий процес не припинятиметься. При цьому покрити його за рахунок резервних фондів Росія вже не зможе. Фондові залишки притримуються вже на крайній випадок.
У військової промисловості, незважаючи на державну допомогу, також значні складнощі. Темпи її зростання сповільнюються. Причина – нестача у Росії коштів для забезпечення потреб збройних сил та інших державних силових структур у номенклатурі озброєнь та військовій техніці. Тому збільшується лише випуск найбільш необхідних для Росії озброєнь, насамперед БПЛА та ракет. Виробництво інших видів озброєнь, в тому числі танків, артилерійських систем та бронетанкової техніки, згортається.
Крім того, чинна система фінансування військових замовлень призводить до банкрутств підприємств російського ВПК. Серед інших проблем у його роботі – ускладнення доступу до іноземних (західних) комплектуючих внаслідок санкцій та використання керівництвом підприємств всіляких корупційних схем.
Як і у цивільному секторі, підприємства ВПК починають частково або повністю припиняти своє виробництво. Зокрема, ще влітку через відсутність замовлень зупинився Курський аккумуляторный завод. А він був найбільшим в Росії виробником акумуляторів для бронетанкової техніки. Через збитки та борги зачинений завод «Оптрон-Ставрополь», на якому виготовлялися напівпровідники для військових та цивільних літаків. На триденний робочий тиждень переведений «Уралвагонзавод», де виготовляються танки Т-72 (фактично, лише відновлюються і модернізуються) та Т-90. На грані банкрутства навіть один із найкрупніших розробників БПЛА – компанія «Кронштадт». І таких прикладів чимало. За деякими оцінками, у Росії немає коштів навіть на підтримання свого ракетно-ядерного потенціалу. Тому він буде скорочуватись за будь-яких обставин.
Все це стало наслідком запроваджених Заходом санкцій стосовно Росії, збільшення її військових витрат та падіння світових цін на нафту. Тепер до цього додаються ще і удари ЗСУ по російських НПЗ. На відміну від 1990-х, коли Росію також охопили критичні економічні проблеми, але були нормальні стосунки із Заходом, зараз вона нічого вдіяти не спроможна.
Через західні санкції Росії в борг коштів ніхто не дає. Відмовляється від неї навіть Китай, який начебто є її стратегічним партнером. А діяльність США та їх партнерів в ОПЕК зі збільшення видобутку нафти унеможливлюють зростання світових нафтових цін. В жовтні ціна на російську нафту впала нижче 50 дол. США, що ставить нафтову промисловість РФ на межу рентабельності.
Згідно з прогнозами економістів, не дадуть жодних здобутків і спроби Росії вирішити свої проблеми іншими шляхами. Вони створять лише додаткові складнощі. Це стосується планів підвищення податку на додаткову вартість (ПДВ) та збільшення розмірів кредитів на внутрішньому ринку.
На погляд незалежних експертів, підвищення ПДВ не гарантує, що з’являться необхідні кошти для покриття дефіциту державного бюджету. Це лише знищить малий бізнес. А внутрішній фінансовий ринок Росії відносно невеликий та занадто коштовний. Тому він також не допоможе усунути проблему бюджетного дефіциту.
Єдина можливість отримати необхідні кошти без їх незабезпеченої емісії – залучити накопичення громадян. Кажуть, що таких накопичень більш, ніж достатньо. Але переважна частина цих коштів належить російським олігархам, в тому числі наближеним до Путіна. Забрати у них гроші досить важко. А позбавлення пересічних громадян можливості використати свої накопичення загрожуватиме соціально-політичною кризою в країні, як це сталося в СРСР у 1991 році.
Як наслідок, фінансово-економічні проблеми Росії лише ускладняться, що визнається російським урядом. Саме це стосується перспективного державного бюджету РФ на 2026–2028 роки. Зокрема, ним передбачається скорочення військових видатків на 5 % вже у наступному році, що свідчить про негативний вплив економічних складнощів Росії на її здатність продовжувати війну.
Зважаючи на розглянуті обставини, можна передбачити, що Росія, по суті, програє і фінансово-економічну частину ресурсної війни. Ясна річ, не Україні, але їй разом з її західними партнерами. Про це вже відверто говорять навіть російські Z-пропагандисти. За їхніми ж словами, США та ЄС в двадцять разів переважають Росію за своїм сукупним економічним потенціалом, внаслідок чого виграти у них ресурсну війну вона ніколи не зможе.
Зараз весь цей потенціал конвертується Америкою та Європою у зміцнення свого військового потенціалу та надання всебічної допомоги Україні. Прикладом практичних наслідків таких дій є збільшення Європою випуску снарядів в шість разів з 2022 року. А Збройні Сили України та її оборонно-промисловий комплекс стають одними з найбільш потужних та розвинутих в Європі.
Таким чином, війна Росії проти України все більше набирає позиційної форми, яка, по суті, є боротьбою або війною ресурсів. Виграти таку війну у України та її західних партнерів Москва не зможе ні за людським, ні за економічним потенціалами. До того ж час працює проти агресора.
Економічні проблеми вже змушують Росію змінювати стратегію та тактику ведення війни, а також структуру виробництва озброєнь та військової техніки. Поки що вона ще намагається воювати за звичними «лекалами», але без особливих здобутків. Причому, у нинішньому році, якщо порівнювати з попереднім, вони помітно зменшились.
У наступному році продовженням такої тенденції з високою ймовірністю стане зниження Росією масштабів та інтенсивності наступальних дій з подальшим переходом до оборони. А основною формою ведення бойових дій стане застосування БПЛА та крилатих і балістичних ракет.
За прогнозами економістів, подібну війну Росія зможе вести протягом 2026 року і то лише з переведенням її економіки у надзвичайний мобілізаційний режим. Після цього вона буде змушена піти на поступки.
Це може статися і раніше, особливо якщо Україна дійсно отримає ракети «Tomahawk». Хоча, у нас вже є і свої ракети, а в перспективі їх буде у достатній кількості. Тому за будь-яких обставин ми зможемо примусити Росію змінити свою позицію.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано нейромережею)
