«Питання захисту критичної енергетичної інфраструктури має бути одним із ключових напрямів міжнародної співпраці»

Фрагменти виступу Юрія Андрійчука – директора Центру стратегічного аналізу та екологічної безпеки, на пресконференції Інституту глобальної політики «Проблемні питання ядерної та екологічної безпеки в умовах війни (на прикладі ЗАЕС, Каховської ГЕС та міжнародних нафто- і газопроводів». 

Сьогодні ми обговорюємо три надзвичайно важливі теми — ядерну безпеку Запорізької атомної електростанції, екологічні наслідки руйнування Каховської гідроелектростанції та ризики, пов’язані з російським терором на міжнародних нафто- і газопроводах. Усі вони мають, так би мовити, одне спільне – давно перестали бути лише внутрішньою проблемою України. Адже йдеться про міжнародну ядерну безпеку, екологічну стабільність та енергетичну безпеку Європи. Розпочну  саме з міжнародних нафто- та газопроводів, значна частина яких історично була пов’язана з російською енергетичною системою. 

Протягом десятиліть енергетична інфраструктура створювалася як інструмент економічної взаємодії між країнами. Але російська збройна агресія проти України демонструє, що ця інфраструктура може також бути інструментом політичного та геополітичного впливу. Йдеться про великі міжнародні трубопроводи, через які постачалися нафта і газ до країн Європи. Серед таких  такі системи, як нафтопровід «Дружба», газопроводи «Уренгой — Помари — Ужгород», «Блакитний потік», «Турецький потік» та інші магістральні трубопроводи. Вони пролягають по територіях різних країни, з’єднані з екосистемами і водними басейнами, охоплюють густонаселені регіони. І сьогодні ми маємо звертати увагу не лише їхню економічну роль, а й на ризики, які вони можуть створити для довкілля та людей.

Перший з таких блоків ризиків —  ризики військові. Під час війни будь-який об’єкт енергетичної інфраструктури стає ціллю для атак, диверсій чи випадкових ушкоджень. Ми вже бачили, як пошкодження енергетичної інфраструктури призводили до масштабних екологічних наслідків. Особливо уразливими є тисячокілометрові трубопровідні системи, що  прокладені по різних територіях.

Другий блок — екологічні ризики. Пошкодження нафтопроводу може призвести до значних витоків нафти, які розіллються по великих земельних площах, по лісових масивах та сільськогосподарських землях. Якщо витік стається поблизу річок чи водних систем, то забруднення може поширюватися на сотні кілометрів. Подібні аварії можуть мати транснаціональний характер, коли наслідки відчувають одразу кілька держав.  Великі витоки природного газу з газопроводів викликають значні викиди метану, який є одним із найбільш потужних парникових газів. Таким чином, пошкодження трубопроводів — це не лише якась локальна проблема, а ще й фактор впливу на глобальний клімат.

Третій блок — технологічні ризики. Значна частина трубопроводів, які були побудовані ще у 1970-1980 роках, сьогодні працюють на межі свого технічного ресурсу. Під час війни, економічних обмежень і відсутності повноцінного міжнародного контролю ризики технічних аварій лише нарощуються. Тому сьогодні важливо говорити про необхідність нового підходу до безпеки енергетичної інфраструктури. На нашу думку, потрібно виконати кілька ключових кроків.

По-перше, потрібно запровадити міжнародний моніторинг стану магістральних трубопроводів, які мають транскордонне значення. Тут можна  використати сучасні супутникові технології, системи раннього виявлення витоків та налагодити міжнародний обмін інформацією.

По-друге, має бути регулярний екологічний аудит трубопровідної інфраструктури. Йдеться не лише про технічний стан труб, але й про оцінку ризиків для довкілля — ґрунтів, водних ресурсів та природних екосистем.

По-третє, необхідно налагодити міжнародні механізми реагування на екологічні аварії, які можуть виникнути внаслідок пошкодження енергетичної інфраструктури. Це можуть бути міжнародні експертні групи, мобільні лабораторії та спільні центри екологічного моніторингу.

І четвертий важливий крок — це диверсифікація енергетичних маршрутів та зменшення залежності від політично вразливих енергетичних систем. Події останніх років демонструють, що енергетика не має бути інструментом політичного тиску чи шантажу.

Слід мати на увазі, що енергетична інфраструктура, яка створювалася у XX столітті як економічний інструмент, сьогодні стала важливим елементом екологічної та міжнародної безпеки. І наше спільне завдання — зробити так, щоб енергетика служила розвиткові та співпраці між країнами, а не створювала нові ризики для довкілля та людей. Якщо говорити про Україну, то вона сьогодні знаходиться не лише на полі військової боротьби, але й бореться за екологічну безпеку Європи. І саме тому питання захисту критичної енергетичної інфраструктури має бути одним із ключових напрямів міжнародної співпраці.

Оскільки я представник Інституту екологічного відновлення та розвитку України, то кілька слів про нього, як установу, через два місяці якій вже виповнюється рік з дня заснування. За цей час зібралася потужна команда, яка переймається всіма такими проблемами, і аналізуючи їх, надає інформацію в тому числі різним міністерствам. Така діяльність дає змогу дбати про майбутнє не лише нашої України. Екологічна безпека стосується багатьох юридичних, практичних, і організаційних питань. І цим мають перейматися не тільки у нас, а й в Європейському Союзі, де маємо багато партнерів.

Питання щодо «Блакитного і Турецького потоків», про яке зараз ми обговорюємо.  Всі ми знаємо, що нам «приписує» президент Росії: українці планують їх підірвати. Але парадокс у тому, що коли росіяни про це почали говорити, то цілком можливо, що саме вони  можуть це зробити. Адже якось таке їхнє застереження збіглося з підривом нафтопроводу «Дружба», зі всіма їхніми терористичними обстрілами. Вони ж були спрямовані на всю цю нафтопровідну  систему, де разом з трубою було зруйновано і допоміжні системи. 

В Україні зараз є чотири газопровідні системи. Ще у 2015 році їх довелося перекрити. І там постійно намагаються залізти з Росії її «трубні» війська! Вони ж не тільки у Сумській області перемістилися на нашу територію через такі труби. Це такий «оригінальний» напад росіян на Україну.

Нафтопровід «Дружба», якому вже  майже 60 років від утворення,  знаходиться в дуже поганому технічному стані. Але ті обов’язки, які взяла на себе Україна щодо транспортування 12 млн тон нафти, ставить її в таке положення, коли потрібно мати багато ресурсу якраз для підтримки роботи цього нафтопроводу. І в цьому є навіть серйозні політичні ризики. Зокрема,  щодо майбутніх виборів в Угорщині. Якраз те, що казали щойно про підрив «Північного» чи то про можливого підриву «Блакитного і Турецького потоку», якраз і пов’язано безпосередньо з виборами.

А якщо б навіть таке щось сталося, то зазначаю, що для Чорного моря це була б дуже велика катастрофа. Чорне море на 80% сірководневе, і тільки на поверхні цих 20% є життя. Від вибуху постраждає вся живність, для її відновлення  буде потрібно надзвичайно багато часу.

Ще щодо трубопроводів, які знаходяться на території України. Зокрема,  аміачний трубопровід. Він за наслідками порушення найгірший. Він прокладений до порту «Південний» і зараз частково під обстрілами. Якщо у нього  поцілять, то, думаю, це буде надзвичайно  велика екологічна катастрофа…  

Зважаючи на майже мільйон кілометрів  довжини всіх прокладених трубопроводів по Україні, ми завжди будемо в такій ситуації, коли всі  катаклізми, як мовиться,  впадуть на наші плечі. Запобігти всьому згаданому можна буде лише тоді, коли у нас буде створено  системний підхід у такій діяльності. Тільки так буде змога налагодити процес вирішення тих проблем, про які ми сьогодні говоримо –  і про атомні станції, і про трубопроводи, і про всі ті речі, які зараз відбуваються на територіях України, пов’язаних з війною. Але для початку потрібно всю таку інформацію зібрати, проаналізувати і запропонувати конкретні для виконання рішення.

Юрій Андрійчук