Росія: від домінування над Китаєм до його сателіта. Історія, сучасний стан та перспективи розвитку російсько-китайських відносин
Частина ІІІ. Майбутнє. Провінція «Елуоси»
Як йшлося у попередній частині цієї статті, сьогодні Росія фактично перетворилася на сателіта Китаю, а з часом може стати його колонією. Вона навіть може стати його провінцією з офіційним закріпленням такого статусу за більшою частиною російської території;
Це може статися як завдяки невпинному поглинанню Китаєм Росії, так і внаслідок її розпаду. Принаймні, у будь-якому випадку ситуація що у світі, що довкола України змінюватиметься. На першому такому етапі зміни будуть для нашої держави позитивним, але згодом стануть джерелом нових проблем.
Перспективи російсько-китайських відносин доволі очевидні. Вони визначаються цілями КНР як домінуючої сторони та можливостями з їх реалізації. Цілі Китаю стосовно Росії також добре зрозумілі. Як провідний центр сили у світі Китай докладає зусиль, щоб включити свого сусіда до сфери свого впливу. А вже як країна з високими темпами розвитку економіки та приросту населення – ще й «освоює» природні ресурси та територію РФ.
Згідно з низкою оцінок, останнім часом у КНР з’являються економічні та демографічні проблеми. Тому його інтерес до Росії, як до джерела ресурсів та простору для розселення надлишку людей, начебто знижується. Це може бути саме так, однак лише на поточний момент. Китай переймається далекою перспективою і завжди буде вважати Росію об’єктом своєї експансії.
Як свідчать нинішні події, для цього є всі підстави. Вони будуть постійними і сприятливого характеру для Китаю. Так, з точки зору демографії, сусідню з Китаєм частину Росії можна вважати пустелею. Так, у північних районах КНР проживає понад 100 млн осіб, в той час, як на Далекому Сході та у Східному Сибіру Росії населення складає всього 13 млн осіб. Це визнав і сам Путін. Інакше кажучи, китайцям є де поселитися.
Те ж стосується і економіки. Для того щоб у цьому переконатися, достатньо порівняти лише економічний розвиток Північно-Східних районів Китаю та Далекого Сходу Росії. Зараз економіка цих районів КНР, до яких входять провінції Ляонін, Цзілінь та Хейлунцзян, тримається на важкій промисловості, машинобудуванні та видобутку корисних копалин. Всі ці галузі активно переходять на сучасні технології, а сам регіон стає потужним логістичним хабом.
У економіки Далекого Сходу Росії сировинно-орієнтована модель, де видобуток ресурсів і рибальство переважають над переробленням. Регіон потерпає від хронічної депопуляції, географічної ізоляції та залежності від логістики. Внаслідок запроваджених західних санкцій проти Російської Федерації й віддаленості від економічно розвинутих районів західної частини країни край повністю залежний від КНР. Ще гірший стан справ у Східному Сибіру.
Тобто, є всі можливості для подальшого розширення економічної експансії Китаю в Росії разом із виведенням її на якісно новий рівень. Вона, експансія, вже клекоче, однак, незабаром її масштаби можуть відчутно збільшитися. Сподіватися, що Росія зможе стримати таку китайську експансію у військовий спосіб, можуть лише російські пропагандисти. ЗС РФ на Далекому Сході поступались Народно-визвольній армії Китаю в регіоні ще до початку російсько-української війни. На даний час переважна частина військ Східного військового округу Росії воює та гине в Україні. Але, навіть, якщо вони повернуться на Далекий Схід, їх все одно не буде достатньо, щоб протистояти Китаю. Та й мобілізаційний потенціал у КНР набагато більший.
Втім, навряд чи можлива китайсько-російська війна. Китаю не треба захоплювати Росія силоміць. Він може у спосіб повзучої експансії взяти її під повний контроль, або принаймні її східну частину. А у тому разі, якщо Росія розпадеться, Далекий Схід та Східний Сибір опиняться під протекторатом Китаю або навіть попросяться до його складу, оскільки у них не буде іншого виходу. Так чи інакше, але механізм китайської експансії в Росії буде незмінним і досить простим. Китай далі заселятиме російські Далекий Схід та Східний Сибір своїми громадянами, що, до слова. дозволяється російським законодавством. Раніше вже згадувався закон «О территориях опережающего социально-экономического развития в Российской Федерации», який був ухвалений у 2014 році та зняв обмеження на роботу в Росії іноземних громадян і на довгострокову оренду ними землі. У 2025 році його було доповнено угодою про безвізовий режим між Росією та Китаєм.
Закон та угода значно полегшують в’їзд китайців до Росії та їх місцеперебування на її території. До того ж цьому наполегливо сприяє влада КНР. Вона виділяє субсидії та дає пільгові кредити своїм громадянам на придбання житла і оренду землі, на ведення у Російській Федерації бізнесу. Крім того, позитивно сприймаються шлюби китайців з росіянками або місцевими жительками інших національностей. Їхні діти отримують російське громадянство, а з ними і всі громадянські права, в тому числі можливість обирати та бути обраними до органів місцевої й центральної влади. Все це вже давно відомо і мається чимало таких прикладів. Тому через кілька років влада у вищезгаданих регіонах Росії буде, як мовиться, не прокитайською, а зовсім підпорядкованою Китаю. Депутати такого походження будуть обиратися і до Державної думи РФ. Нащадки китайців з часом будуть служити у місцевих органах поліції, Росгвардії та ФСБ, а також у судах і прокуратурі. Вони матимуть право укладати контракти на службу в армії. Як наслідок, всі вони будуть у підпорядкуванні КНР.
Під час цього всього Пекін буде далі вживати заходів для формування китайського лобі у вищих органах виконавчої влади Росії. Хоча ту владу і так вже можна вважати прокитайською. А російська правляча верхівка та її діти замість англійської вивчають китайську мову. Дехто з російських посадовців вже користуються нею у своїх публічних виступах. Звернімо увагу на випадок, коли 17 лютого саме на китайській офіційний представник МЗС РФ М. Захарова привітала Китай з його Новим роком.
Китайський новий рік, тобто, не російське свято, відзначалось в Росії на офіційному рівні. А святкувати Масницю, яка є суто слов’янським древнім святом, практично заборонено. Хоча, саме це свято відзначалося всенародно навіть за часів СРСР. Тепер для росіян «скрепами» є китайські цінності, що приходять на заміну російським. Тобто, «рускій мір» відверто стає китайським.
Досить швидко на Далекому Сході й у Східному Сибіру китайці будуть домінувати в органах місцевої влади. Водночас вони матимуть вирішальний вплив на федеральному рівні. Це дасть їм можливість і ухвалювати потрібні їм закони, і втілювати їх у життя. Тобто, буде створено законодавчу базу, яка дасть їм змогу без проблем колонізувати Росію. Вони зможуть там перебувати та працювати на постійній основі, матимуть право брати в оренду, або купувати землю за спрощеними правилами і на свій розсуд, а також доможуться пільг для свого бізнесу.
На основі цього вихідці із КНР візьмуть під свій контроль найбільш важливі та прибуткові підприємства регіону, а також почнуть активно відкривати і розвивати власні фірми чи компанії. Це відбуватиметься у сферах промисловості, сільського господарства, видобутку корисних копалин, заготовляння лісу та торгівлі. Згодом настане черга банківської сфери, а китайський юань буде вільно використовуватись в Росії поряд з її рублем та поступово його витіснить. Хоча вже зараз у торгівлі Росії з Китаєм використовуються винятково юані. В них же вона тримає більшу частину своїх фінансових резервів.
Економіка сходу Росії досить швидко буде інтегрована в економіку Китаю і навіть стане її невід’ємною частиною. Механізми для цього вже відомі і застосовуються в рамках стратегічної ініціативи КНР «Один пояс, один шлях», якою передбачається побудова єдиного економічного простору Китаю та його партнерів. Пекін поширює її й на Росію. Саме через неї підтримується китайський бізнес на російській території.
У такій системі росіянам та іншим жителям некитайського походження Сходу Росії будуть визначатись дво- та третьорядні місця у соціальній ієрархії, а саме – чорноробочих та обслуговуючого персоналу. Хоча, їх, скоріш за все, витиснуть їх регіону, або повністю асимілюють. Частина з них буде чинити опір, особливо на початковому етапі. Антикитайські виступи в Сибіру та на Далекому Сході вже відбуваються. Наразі вони придушуються силами поки що російської влади регіону, яка підкуплена китайцями та працює в їх інтересах.
Але протести місцевих жителів можуть стати більш масштабні й навіть перерости у сутички з китайцями і у напади на їхні підприємства, фермерські господарства, торгівельні заклади, туристичні бази тощо. Для того щоб впоратися з цим, у російської влади може забракнути сил. Тому Китаю своїх громадян та бізнес в Росії треба буде захищати, в тому числі у силовий спосіб, тобто введенням своїх військ до районів конфліктів на Далекому Сході та у Східному Сибіру.
До речі, такий досвід КНР вже має. Так, на запрошення Москви, у стратегічних командно-штабних навчаннях ЗС РФ «Схід-2018» брало участь з’єднання Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) бригадного рівня із засобами посилення. Залучались 3,2 тис. китайських військовослужбовців з озброєнням та військовою технікою, а також авіаційна група у складі 6 літаків та 24 вертольотів. Вони переміщались з території КНР до місця проведення навчання залізничним та повітряним шляхом на відстань понад тисячу кілометрів.
Тобто, маршрути висування та способи дій китайської армії на території Росії відпрацьовані. А у 2025 році НВАК КНР набула досвіду переміщення своїх підрозділів аж до самої Москви. Тоді малась на увазі їхня участь у параді Перемоги на Червоній площі. Але Китаю неважко буде повторити такий марш і з метою захисту своїх інтересів в Росії.
Хоча, цілком можливий інший сценарій. Економічна криза у Російській Федерації може стати причиною її розпаду як країни. Зважаючи на досвід Громадянської війни в Росії в 1917–1922 роках, можна передбачати, що виникнуть Сибірська та Далекосхідна республіки. Їх найближчим сусідом та торгівельним партнером буде Китай. Він таким вже є. Республіки просто будуть співпрацювати з ним безпосередньо, а не за посередництва Москви. І таким чином вони зможуть залишати у себе всі доходи від експорту ресурсів та інших товарів, а не віддавати більшу їх частину нинішньому федеральному центру.
Втім, Москва може спробувати не допустити цього силовим методом та направити свої війська для відновлення контролю над такими республіками. Сили для таких дій вона знайде, як знайшла їх під час минулої громадянської війни. Зокрема, Росія зніме їх з фронту в Україні із розрахунку на те, що наша держава не стане перетинати російський кордон та обмежиться лише поверненням собі окупованих територій.
Сибірська та Далекосхідна республіки навряд чи зможуть вистояти самотужки. У них замало для цього людських і військових ресурсів. Тому з метою протидіяти Москві вони можуть звернутися по допомогу до Китаю. Інших союзників у них не може бути. Відкрито їм допомагати Пекін не буде. А от направити свої збройні формування під виглядом «народного ополчения» з числа місцевих жителів він може, і у необмеженій кількості. Після того як напад з боку Москви буде відбитий, так зв. ополчення залишаться у нових республіках та візьмуть їх під свій контроль. Місцева китаїзація набуде прискорення і через деякий час республіки стануть китайськими провінціями.
Однак, цілком можливо, що Сибірська та Далекосхідні республіки можуть попроситися до складу КНР. Це дасть їм змогу вижити у випадку розпаду Росії та виникнення нової громадянської війни на її території.
«Освоєння» російських Далекого Сходу та Східного Сибіру покращить стратегічне положення Китаю в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, наблизить його до Європи і таким чином дасть прямий вихід до Арктики. Крім того, КНР матиме повний доступ до ресурсів згаданих регіонів і зможе частково дати собі раду зі своїм перенаселенням.
Але Китай навряд чи на цьому зупиниться. Його наступною метою стане Західний Сибір, а потім і європейська частина Росії. Там немає особливо багатих природних ресурсів та вільних територій, але є більш потужна промислова база. Вона може бути модернізована Китаєм та зорієнтована на випуск товарів для Європи, яка є одним із його найбільших торгівельних партнерів. А згодом можуть значно покращитися можливості розвитку торгівельно-економічного співробітництва між ними. До того ж Китай зможе відновити постачання нафти і газу до ЄС по існуючих трубопровідних системах, в тому числі через Україну.
Дезінтеграція Росії повністю змінить ситуацію довкола України. Згине споконвічний ворог нашої держави, а з ним і не стане загрози нових нападів з його боку. Припиниться протистояння між Заходом та Росією між якими розташована Україна. Тобто, відійде у минуле вісь нової Холодної війни, яка пролягає по Україні. І як вже згадувалося, на зміну Росії прийде Китай, який не буде кращий за неї. А ось сил у нього набагато більше. Однак, більше у нього і раціонального мислення. Тому Європу, як свого торгівельного партнера, він навряд чи буде руйнувати. З огляду на це, європейська інтеграція України стане для неї гарантією безпеки тепер вже від загроз з боку Китаю.
Отже, майбуття Росії безсумнівне. Вона не існуватиме принаймні у вигляді зовсім незалежної держави, і не буде світовим центром сили. Вона вже є сателітом Китаю та невпинно перетворюється на його колонію з перспективою стати провінцією.
Наразі Китай активно «китаєзує» Росію у спосіб демографічної та економічної експансії. А у перспективі він може взятися за справу захисту своїх інтересів на її території, включно з застосуванням воєнної сили. Цей процес може прискоритися у тому разі, коли станеться розпад Росії внаслідок критичного загострення в ній економічної кризи.
Все це матиме неоднозначні наслідки для України. Так, вони призведуть до зниження та зникнення загроз її безпеці з боку її споконвічного противника – Росії. Одночасно, Україна постане перед новою загрозою, тепер уже від Китаю. За таких обставин головною гарантією безпеки України стане її європейська інтеграція.
І на завершення можна казати, що історія глобальних зіткнень між західною та східною частинами Євразії повторюється втретє з інтервалами у тисячу років. У IV–V століттях набіг гунів з території нинішньої Монголії на Європу призвів до краху Римської імперії. У ХІІІ столітті через набіг татаро-монголів перестала існувати Київська Русь. А зараз експансія Китаю з південно-східної Азії може стерти з карти світу Росію.
До речі, це свідчить, що Європа поступово просувається на Схід, що зараз ми і бачимо. Після розпаду СРСР вона поширилась у східному напрямку за рахунок країн Центрально-Східної, Південно-Східної Європи та Балтії. Зараз вона приростає Україною. А після розпаду Росії, частиною України, а отже і Європи, можуть стати історичні українські землі від півдня Брянської області й до Кубані.
Мирослав Ястремський
Колаж ТСН — YouTube
