Битва за Покровськ та її значення для Росії і України
Розвиток подій на фронті в Україні демонструє, що бойові дії фактично стають позиційними за формою. При цьому ні Росія, ні Україна, не можуть досягти бажаних успіхів та переломити ситуацію на свою користь. За такої ситуації Росія намагається будь-що захопити, принаймні, місто Покровськ на Донбасі. Таким чином вона сподівається досягти хоча б чогось у військовій кампанії 2025 року, підбити США до подальших переговорів та примусити Україну поступатися. Разом з тим, навіть якщо Росія зможе окупувати Покровськ, та все одно не матиме вагомих успіхів. Вона не зможе вплинути на позиції США та України, а лише витратить час та ресурси без досягнення своїх стратегічних цілей. Натомість США використовують таку ситуацію для того, щоб послабити Росію як свого військового супротивника та зайняти її місце на світовому ринку енергоносіїв. Для цього вони використовують Україну, примушуючи Москву припинити війну.
Визначальним чинником у розвитку ситуації на фронті в Україні є битва за Покровськ. Безпосередньо впливаючи на інші ділянки бойового зіткнення, вона постає окремим аспектом політичного значення.
Обстановка у Покровську та довкола нього і загалом на фронті докладно висвітлюється у ЗМІ, хоча і не завжди адекватно. Досить відомі і політичні події, які стосуються і Покровська, і фронту та загалом війни. Разом з тим, аналізуючи їх, можна зробити деякі висновки щодо воєнно-політичних питань, які важливі для України.
Так, активні бойові дії на фронті хоча й продовжуються, але вони фактично стають позиційними за характером. Хоча з початку поточного року на лінії фронту не спостерігається особливих змін, за винятком окремих ділянок, однак це суттєво не впливає на оперативну, а тим паче, стратегічну обстановку.
Збройні сили Росії досягли тактичних успіхів на деяких напрямках. Їм вдалося, наприклад, відновити контроль над більшою частиною території прикордонних районів Курської області, захопити низку населених пунктів у Сумській та Дніпропетровській областях, просунутись у Донецькій, Луганській і Харківській областях. Зокрема, російські війська прорвалися до передмістя Покровська, Мирнограда та Куп’янська і навіть частково до них увійшли. Разом з тим, жодне з цих відносно великих міст так і не було ними захопленим.
Сили оборони України жорстко утримують свої позиції, по мірі можливості контратакують, хоча й також без значних просувань. Тим не менше, СОУ вдається і утримувати своє тактичне положення на більшій частині фронту, і в ряді випадків його покращувати. Зокрема, був припинений наступ росіян у Сумській області, звільнена частина із захоплених Росією прикордонних сил. А ті групи російських військових, що прориваються, знищуються пошуково-штурмовими заходами. Відхід СОУ з Курської області відбувався у плановому порядку, оскільки своє завдання з відтягування російських військ з інших ділянок фронту вони виконали, а утримувати російську територію не передбачалося.
Все це стало наслідком принципових змін у характері бойових дій, які відбулись з початку війни. Насамперед, це стосується широкого застосування обома сторонами безпілотних літальних апаратів, які, по суті, стали зброєю масового ураження. Водночас створені та продовжують вдосконалюватися розвинуті системи інженерних укріплень. Вони поки що не перекривають весь фронт, але є потужною опорою для організації оборони як СОУ, так і ЗС РФ.
Як наслідок, фронтальні штурми із залученням значної кількості особового складу та бронетанкової техніки перестали бути результативними, бо призводять лише до значних та невиправданих втрат наступаючої сторони. Тому ЗС РФ здебільшого відмовились від таких дій та перейшли до тактики «просочування» окремих бійців та малих бойових груп через позиції СОУ з подальшим закріпленням в їх тилу. Це дає змогу російським військам на найбільш важливих для себе ділянках фронту поступово протискати нашу оборону, не зважаючи навіть на значні втрати. При цьому СОУ не можуть повністю запобігти застосуванню противником такої тактики, оскільки не мають достатньої кількості особового складу для ущільнення своїх бойових порядків. Хоча, ті групи противника, які «просочуються» в наш тил, у більшості випадків виявляються та знешкоджуються, як це відбувається у Покровську, Мирнограді та Куп’янську.
А більш масштабні прориви лінії фронту, які подекуди вдається зробити ЗС РФ із використанням згаданої тактики, блокуються силами другого ешелону. Застосування ними БПЛА як в ударному, так і розвідувальному варіантах для корегування артилерії, завдають втрат підрозділам противника, які виходять на оперативний простір, та не дають змоги посилювати їх особовим складом і технікою. Без цього розвиток подальшого наступу неможливий. Прикладом зазначеного стала ліквідація СОУ прориву ЗС РФ на півночі від Покровська в напрямку Добропілля у вересні – жовтні.
За таких обставин на фронті виникла досить парадоксальна ситуація. Зокрема, в районі Покровська та Мирнограда зосереджено найбільше угруповання ЗС РФ чисельністю близько 150 тис. військовослужбовців, що в декілька разів переважає в даному районі чисельність СОУ. В той же час у самому Покровську знаходиться лише до трьохсот російських солдат. Вони підпадають під знищення та поповнюються з резерву, але збільшити їх чисельність Росія на спроможна.
Це помітно відрізняється від того, що відбувалося раніше, зокрема, у Бахмуті, куди змогла увійти велика кількість російських військ. Тобто, масове застосування БПЛА та розташування СОУ на укріплених позиціях компенсує перевагу ЗС РФ в особовому складі та виснажує російські сили. При цьому Росія не завжди має можливість їх належно поповнювати, бо кількість бажаючих йти на службу до війська та брати участь у війні знижується, а забезпечити належну логістику збройних сил внаслідок загострення економічних проблем в країні не вдається.
Зокрема, у третьому кварталі поточного року до ЗС РФ було набрано втричі менше контрактників, ніж раніше. Тому російське військове командування фактично не може створювати стратегічні резерви і заледве поповнює втрати на фронті. А з вересня через нестачу коштів у Росії почалось скорочення випуску військової продукції.
За такої ситуації, як Росія, так і Україна посилюють свої удари ракетами та БПЛА по тилових об’єктах один одного. При цьому намагаються досягти відповідних військових, політичних та економічних цілей. Так, ЗС РФ, в основному, завдають ударів по енергетичній системі України, промислових підприємствах та об’єктах логістики, залізничній інфраструктурі, аеродромах та мирних містах і селах. У такий спосіб Москва сподівається ослабити обороноздатність України та її економіку, деморалізувати українське населення і примусити керівництво нашої держави виконати вимоги Росії щодо призупинення бойових дій. Вимоги ці відомі і досить серйозні, однак наразі основна з них – передати Росії всю територію Донецької області. Тим самим Путін прагне продемонструвати російському суспільству очевидні наслідки розв’язаної ним війни проти України.
Росії вдалось завдати Україні значної шкоди, що передусім стосується нашої електроенергетики. Збільшується кількість жертв серед мирного населення та руйнувань житлового сектору. Разом з тим, Москва не може зупинити роботу нашого оборонно-промислового комплексу, оскільки значна частина його підприємств розташована у закордонні. А партнери України не припиняють постачання для нас озброєння. Не має також і жодних ознак деморалізації українців. Звичайно, люди втомилися від війни, але більшість виступає проти капітуляції перед Росією. Причому, Москва втрачає можливість не тільки нарощувати потужність повітряних ударів по Україні, але підтримувати таку інтенсивність на рівні літа поточного року, коли вона могла запускати по 300 і більше БПЛА за добу, плануючи згодом збільшити їх кількість до 500. Зараз такого показника вона досягає лише епізодично, а кількість БПЛА в одному нальоті у середньому становить до 150-ти. Скоріш за все, це також пов’язано з економічними проблемами Росії та з нестачею коштів на придбання комплектуючих для дронів у Ірану, Китаю та деяких інших країн.
Своєю чергою Україна нарощує потужність дронових ударів по Росії та вже, по суті, досягла паритету з нею. Збільшуються і наші можливості з виробництва ракет та покращується їх дальність і точність влучення. Основними об’єктами ураження на російській території є нафтопереробні заводи, нафтобази та морські нафтові термінали, військові підприємства, склади з озброєнням, залізнична інфраструктура.
Загалом у Росії було пошкоджено 17 великих НПЗ, внаслідок чого втрачено нею близько 20% нафтопереробних потужностей. Як наслідок, в країні забракло бензину, а Москва була змушена ще й заборонити його експорт. Це стало ще одним чинником у справі зниження доходів Росії від експорту нафти на тлі падіння світових цін на неї та західних санкцій. З початку поточного року ціни впали на 30%.
За таких обставин захоплення Покровська стає принципово важливе для Путіна. Так, це місто набуло символічного значення на зразок Сталінграду у 1942-1943 роках під час війни між СРСР та гітлерівською Німеччиною. Тому взяття його під контроль дасть змогу Кремлю продемонструвати хоч якісь успіхи у військовій кампанії 2025 року. Крім того, місто є головною перешкодою на шляху ЗС РФ до Слов’янська та Краматорська, бо вони залишаються останніми великими містами України на Донбасі. І, нарешті, з взяттям Покровська у Путіна з’являться додаткові аргументи на переговорах з Д. Трампом, а потім і з Україною. Принаймні, він на це сподівається, як і те, що зможе змусити їх погодитися з російськими умовами щодо призупинення війни. Наразі вирішення даного питання Росії необхідне, оскільки її економічні проблеми критично загострилися.
З огляду та таку «роль» Покровська у планах Путіна, робиться все можливе для його найскорішої окупації, навіть по при будь-які втрати. Згідно з деякими оцінками, втрати вже більші, ніж в боях за Бахмут, коли, по суті, цим було спровоковано бунт Є. Пригожина в червні 2023 року. Те ж стосується і Куп’янська, як важливого транспортного вузла на сході Харківської області, втраченого Росією внаслідок його захоплення на початку війни в лютому 2022 року.
При цьому Путін видає бажане за дійсне, або вже повністю втратив зв’язок з реальністю. Свідченням такого стали його заяви про оточення збройними силами Росії підрозділів СОУ в Покровську та Куп’янську. Ба більше, всупереч тому, що оточення там таки не було і немає, що визнають навіть російські Z-блогери, він виступив з ініціативою направити туди західних, українських та російських журналістів.
З урахування подібних випадків, які мали місце раніше, зокрема, тверджень Путіна про оточення українських військ у Курській області навесні, можна припустити, що його бачення обстановки на фронті хибне. Таке ж хибне його бачення і економічної ситуації в країні, про що свідчать його публічні заяви з такого приводу.
Саме тому Путін сподівається, що Росія зможе досягти відчутних успіхів на фронті, внаслідок яких він примусить Україну до поступок. Тому він не йде на реальні переговори та продовжує війну, не зважаючи на те, що зараз руйнується російська економіка. Хоча, цього він напевне також не усвідомлює.
Зважаючи на таку позицію Путіна, президент США Д. Трамп відмовився вести з ним переговори та взявся примушувати Росію до миру у спосіб здійснення на неї тиску. У такому питанні його підтримують лідери Європи, які нарешті усвідомили реальність військових загроз їх безпеці з боку Москви, що потребує відповідного реагування. Це виконується у вигляді запровадження щодо Росії санкцій, які стосуються, перш за все, найбільш чутливої для неї енергетичної сфери. Одночасно триває нарощування військових потенціалів США та європейської складової НАТО, а також військово-технічної та іншої підтримки України. Причому, останнім часом такі дії було суттєво посилено та активізовано.
Причому, політикою Д. Трампа стосовно Росії та України передбачаються винятково його приватні інтереси. На теперішньому етапі це максимально послабити Російську Федерацію як головного військового супротивника США та захопити її місце на світовому ринку енергоносіїв. В зв’язку з цим Д. Трамп використовує Україну у якості інструмента з реалізації його планів. Так, під приводом надання допомоги Україні у справі з припинення війни він запровадив санкції проти Росії, що доповнило його попередні кроки зі зниження світових цін на енергоносії. Крім того, на відміну від попередньої адміністрації США, Д. Трамп не заперечує того, щоб Україна била зброєю по нафтовій інфраструктурі Росії, що послаблює її позиції на світовому ринку енергоносіїв.
Європа також має інтереси стосовно України, вважаючи її однією із основних сил у стримуванні військової експансії Росії. Саме тому Україні відводиться одне із ключових місць у системі європейської та євроатлантичної безпеки.
Отож можливе захоплення Росією Покровська, чи якогось іншого українського міста або території, жодним чином не змінять ставлення США та Європи до України. А також не відновляться Д. Трампом переговори з Москвою без її попередньої згоди на припинення бойових дій на фронті.
Таким чином, на даний час в центрі війни Росії проти України знаходиться місто Покровськ, яке символічне за значенням для обох сторін. Разом з тим, можливе його захоплення Росією практично не гарантує їй якихось відчутних переваг. Ба більше, поки Москва витрачає час та ресурси на окупацію Покровська, США та ЄС за допомогою України підривають діяльність її нафтогазової галузі, яка вважається основою російської економіки. Цим створюються передумови для суттєвого послаблення Росії та примушення її до припинення війни.
Тобто, оборона Україною Покровська виправдана та відіграє помітну роль у відстоюванні її національних інтересів. Те ж стосується і оборони Куп’янська та стримування наступальних дій Росії на інших ділянках лінії фронту.
Юрій Михайленко
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано нейромережею)
