Франція очима українки
Франція і Україна протягом тривалого часу активно налагоджують партнерські рівноправні відносини. І подальша військова та гуманітарна допомога з боку Франції є однією з важливих складових підтримки України у найважчий час у її історії. Зрештою, не можна недооцінювати саме військову допомогу Французької республіки, яка у значній мірі визначає її сприйняття в Україні. Безумовно, президент Емманюель Макрон особисто відіграє помітну роль у такій справі. Схоже, що ще у 2022 році він позбувся певних ілюзій щодо діалогу з РФ, а його власний погляд на війну еволюціонував, про що найкращим чином свідчить вищезгадана підтримка України, а не т. зв. стратегія комунікації, яка іноді була невдалою і більш схожою на оксюморон.
Згадаймо той час, коли Європа намагалася реагувати на нападницькі дії РФ. Як би не хотілося Емманюелю Макрону відіграти роль посередника на початку російсько-української війни, але він вирішив бути більш конкретним у своїх вчинках: надіслати «залізну французьку делегацію» для полегшення «процесу» — французькі гаубиці «CEASAR ». «Залізні французи» одразу продемонстрували свою ефективність під час звільнення острова Зміїний. І відтоді французькі гаубиці стали широковідомими в Україні. До речі, мої французькі друзі тоді не дуже розуміли, чому у кожній телепередачі влітку 2022-го я підкреслено дякувала за постачання «CEASAR ». Можливо, вони сприймали це як якусь рекламу? А мене це нерозуміння навіть якось дратувало. У той же час мої українські родичі та колеги постійно питали, чи надсилатиме Франція нові «CEASAR », на які дуже чекають українські військові? Адже до війни у нас не дуже цікавилися таким видом озброєння.
Нині ми бачимо, як війна змінює світогляд не лише тих, хто «при пагонах», а й всього суспільства. Чого поки що не скажеш про французьке суспільство. Так, коли у травні 2023 р. я перебувала у Києві і по радіо уважно слухала репортажі про бої на Сході України, то в цей час на своєму радіо французи жваво обговорювали пенсійну реформу. Але перестрах від почутих вибухових громів і жахливих звуків одразу викликав у мене якесь нове, незнайоме до війни позитивне відчуття, коли журналістка пояснила, що це на Вугледарському напрямі «працює» французький «CEASAR». Тобто, український розрахунок на «CEASAR» захищає українців, про що ще й гучно та недвозначно лунало в ефірі. Війна завжди впливає на світогляд…
Вже зараз стає важливим питання відбудови України, і Франція має до такого процесу певне відношення (є потреба у відбудові лікарень та шкіл, так само як і зруйнованих ворожою технікою мостів). Нагадаю, що президент Емманюель Макрон був одним із перших політичних лідерів, хто зібравши 13 грудня 2022 конференцію з відбудови України у Парижі, намагався об’єднати зусилля підприємців і закликав їх до участі у цьому процесі.
Повномасштабна російсько-українська війна також змусила переглянути французьку зовнішню та безпекову політику щодо Східної Європи. Французька концепція розбудови мирної Європи за участю Росії зазнала краху, принаймні у найближчому майбутньому, зокрема, до повної трансформації політичної системи у РФ. Особливо слід брати до уваги позицію деяких аналітиків, погляди яких суперечили загальному тренду до 24.02.2022 р. І ось саме їх розсудливий погляд на загрози сприяє кращій підготовці французького уряду до реагування на виклики, які здаються широкому загалу неймовірними. Характерним прикладом можуть бути застереження ще до повномасштабної війни невеликої групи французьких фахівців про загрозу з боку Росії та про необхідність збільшити надання допомоги Україні. Через що їх, на жаль, назвали «радикалами», тоді як саме їхня оцінка найбільш реалістична.
Солідарність європейців з українцями є показовою. Сподіваюсь, що мерії та префектури Франції та інші міста європейських країн намагатимуться і надалі нам допомагати. Між іншим, це питання можна ставити у контексті моралі. Мер одного з французьких міст, Перпіньяну, представник партії Марін Ле Пен «Національне об’єднання», на початку повномасштабної війни закликав надавати допомогу українським біженцям, чим здивував французькі політологічні кола. Суттю було прагнення мерів і місцевої влади представників усіх політичних сили Франції підтримати українців, яких спіткало справжнє горе. Отже, йдеться таки про загальнолюдські цінності. І, до речі, думаю, що в Україні не звертають уваги на те, якої політичної сили є представником будь-який мер, а бачать, насамперед, француженку чи француза, як представника місцевої влади, який намагається зробити те, що може, як для українських біженців, так і у справі з надання допомоги Україні, зокрема, самостійно супроводжуючи до України гуманітарну допомогу, незважаючи на ризик перебування там, де триває повномасштабна війна.
До речі, не тільки місцева влада, але й інші французькі інституції одразу почали розробляти програми з допомоги українцям. Наприклад, науково-університетський світ допомагав своїм українським колегам, залучаючи їх до наукової та викладацької роботи (я сама зараз працювала в ІНАЛКО в 2022–2024 рр. у рамках національної французької програми PAUSE; програма, так би мовити, для науковців у вигнанні, яка надає можливість працювати, а не просто користуватися соціальною допомогою). Це питання і моралі, і солідарності європейців з українцями, що є цікавим навіть для дослідження у питаннях міжнародних відносин.
З іншого боку, вважаю, що хоч зараз Україна стікає кров’ю, проте все одно у неї є що запропонувати Франції: цінний військовий досвід протистояння переважаючому супротивнику та здобутки в електронній галузі. Так, розробки Міністерства цифрової трансформації України вже спростили бюрократичні процедури у нашій державі і вона потенційно готова поділитися досвідом з партнерами, про що мені випадало розповідати моїм французьким колегам.
Зауважу також, що французька політика і підходи Макрона щодо України еволюціонують, а Україна, своєю чергою, намагається ретельно аналізувати військову складову допомогу французів. Час покаже, на яке саме військове та безпекове співробітництво будуть здатні ці європейські країни: ядерна Франція, що до того ж володіє певними передовими технологіями у сфері озброєння, та унікальна Україна, військові та організаційні якості якої весь світ, дивуючись, відкриває для себе.
***
Пригадую, ще у вересні 2020 року я стажувалася у Парижі у FMSH і вже тоді намагалася активно вивчати позицію Франції щодо російсько-українського війни, яка розпочалася у 2014 році. А вже з 24 лютого 2022 р. у мене виникало дивне відчуття, що я сама перетворилася на об’єкт дослідження, і моя тема, так би мовити, досліджує мене та реакцію французів на повномасштабну війну Росії проти України: яким чином я сама реагуватиму на бойові дії та як будуть реагувати на них мої французькі колеги та знайомі…
Коли на початку війни під час інтенсивних бомбардувань тулилася на стільчику у загальному коридорі київської багатоповерхівки, мій давній колега-француз Серж Сюр надіслав повідомлення, що маю прибути до Франції. Так вирішили мої французькі друзі. І це тоді, коли випадало спати вдома не більше двох годин за ніч. І таки наважилася вирушати до Франції, сподіваючись, що саме там не буду безпорадна, бо маю надійних французьких друзів та колег.
Евакуаційна подорож з Києва до Парижа через Румунію тривала п’ять діб. Не могла навіть передбачити, де знайду якийсь прихисток. На щастя, поки була в Румунії, отримала мейл від директора Maison Suger de la FMSH Jean-Luc Lory з закликом по допомогу українцям, на що відповіла, що з евакуаційною валізою їду у Францію. Maison Suger та FMSH одразу пообіцяли прихистити українських науковців у Maison Suger. Як кажуть, допомогти усьому світові неможливо, проте можна підтримати конкретну особу. Отже, французький науковий світ згуртувався для надання допомогти своїм українським колегам. Так я опинилася в Maison Suger з… трьома костюмами і однією парою шкарпеток у невеликій валізі. Мабуть, я, як і усі українці, дуже сподівалася, що війна не буде довготривалою. Це якраз той випадок, який змушує переосмислити загальний тренд сучасності бути оптимістами. Між іншим, песимістичний погляд на можливий розвиток подій сприяв би необхідній підготовці України до війни, і навіть належному пакуванню евакуаційних валіз.
Але мої французькі приятелі швидко впоралися з усіма моїми проблемами, включно з одягом. Ніколи не сподівалася, що колись завітаю до FMSH та Centre Thucydide Університету Париж-Пантеон-Ассас, щоб отримати підготовлені французькими колегами торби з необхідними речами… Так я стала біженкою у Франції, майбутнє якої абсолютно невідоме. Іноді мене лякала можливість опинитися просто на вулиці: тимчасовий захист гарантується протягом пів року, і немає жодної визначеності стосовно майбутнього осіб з тимчасовим захистом, visibilité sur l’avenir.
Якщо ж мислити позитивно, міркуючи де мені хотілося б опинитися, то, ймовірно, не була б проти опинитися десь між двома країнами, між двома культурами і намагатися наблизити їх одна до іншої. Дуже хотілось би побачити формування в ІНАЛКО політологів-міжнародників, які спеціалізуються на дослідженні України, науковців світового рівня, праці яких будуть використовуватися в різних країнах. Студенти ІНАЛКО, які вважають, що для того, щоб зрозуміти Україну, треба володіти, крім російською чи польською мовами, ще й українською. Це обнадіює. Вони розуміють, що у них попереду дуже непростий шлях науковця, дуже багато навчання та праці у тому разі, якщо вони візьмуться досліджувати українську політику. Але хочеться вірити, що серед них є такі, які стануть політологами–міжнародниками-україністами і наполегливо заповнюватимуть цей недоробок у французькій науці. Я хотіла б побачити інтенсифікацію співпраці французьких та українських військових і той день, коли Україна переможе і буде відновлений справедливий мир, і українські військові будуть організовувати навчання для своїх французьких колег. Той день, коли військові обох країн будуть разом гарантувати безпеку спільної Європи. Той день, коли політики знайдуть врешті рішення, у який спосіб це зробити. Врешті, мені хотілось би мати колись можливість поцікавитися у Емманюеля Макрона та Марін Ле Пен — а що саме вони відчули 24 лютого 2022, коли дізналися, що Росія почала шалено бомбардувати Україну? І відчули, не як політики, а як звичайні люди, і чи це змінило їхній світогляд, їхнє бачення майбутнього Європи?
***
У сфері безпеки Франції триває протистояння атлантичної концепції безпеки, заснованої на гарантуванні безпеки НАТО, та ідеї європейської стратегічної автономності у сфері безпеки та оборони. Україна мала б стати об’єднуючим чинником. Треба брати до увагу сучасну протиповітряну оборону України: спочатку країна вистояла завдяки застарілим системам С-300, С-125 та Бук-М1, а згодом з’явилися французькі Кроталь, німецькі самохідні установки Гепард та найсучасніша німецька IRIS, ракетні батареї NASAMS американського виробництва, Stormer HVM із Великобританії, ракетні комплекси Стріла-10М із Чехії, кілька інших зенітно-ракетних комплексів зі Словаччини, Іспанії, та Польщі. Далі до них долучилися передова французько-італійська Mamba SAMP-T та американські Patriot. Така протиповітряна оборона України є конкретним зразком об’єднання зусиль держав євроатлантичного простору. Політики цих держав мали б у майбутньому знаходити можливість спільно протистояти потенційним загрозам, солідарувати європейське населення з народом України, що служитиме яскравим прикладом іншим політикам.
Зважаючи на свій досвід перебування у Франції і Польщі, зауважу, що у цих країн різні підходи до усунення нагальних проблем. Одначе, у 2022–2023 роках усі французько-польські заходи у польському посольстві у Франції, де мені випало бути присутньою, розпочиналися з нагадування посла Польщі Яна Емерука Рожціжевскі /Jan Emeryk Rościszewski, що в Україні триває повномасштабна війна і європейці повинні об’єднати зусилля для надання допомоги українцям. На заходах з приводу національного свята Польщі у польського посла на костюмі можна було побачити причеплену синьо-жовту хустинку.
Спостерігаючи за французько-польським діалогом, я завжди хвилююся, тому що розмірковую, чи вдається співрозмовникам належно порозумітися? Варто зазначити, що європейцям треба більше дослухатися до пояснень своїх партнерів і обов’язково брати їх до уваги. Бо може настати день, коли робити це буде занадто пізно. Зокрема, Польща сприймалася, як травмований своїм попереднім історичним досвідом у відносинах з Росією pyromane [підпалювач], який роздмухував російську загрозу.
Проте, 24 лютого 2022 р. РФ почала активно бомбардувати мирні українські міста, а Польща мала негайно приймати значну кількість українських біженців. Думаю, що Польщі, завдяки саме пересічним полькам та полякам, вдалося впоратися з таким великим потоком біженців.
І, між іншим, не все так просто і однозначно у розв’язанні проблем з біженцями. Коли країни Західної Європи переконують, що потрібно, так би мовити, справедливо розподіляти між собою українських біженців аби полегшити такий тягар, який випав на плечі сусідніх з Україною країн, то не береться до уваги той чинник, що самі українські біженці, переважно українки з дітьми, прагнуть осісти у Польщі хоча б через близькість мов, завдяки чому легше і роботу знайти, і консультуватися з лікарем, і бути не дуже далеко від чоловіків, яких можна провідати хоча б час від часу, щоб ті пригорнули дітей, бо ті вимушені зростати без батьків, які боронять Україну.
І насамкінець, саме виживання України значною мірою залежить від того, чи вистачить європейським та американським політикам зараз мудрості та хисту для того, щоб і надалі надавати їй ефективну допомогу.
Оксана Мітрофанова,
кандидат політичних наук,
науковий співробітник-викладач університету Жана Мулена Ліон 3 (Франція).
