Зигзагуватий рух світу до миру в Україні 

ІІ частина 

США будуть посередником на відновлених переговорах між Україною і РФ?

Президент США Д. Трамп вважає міжнародні відносини боротьбою за владу та ресурси, а не за демократію чи міжнародне право. В основі такого його світогляду, як бізнесмена, так і політика, є примат моці: все вирішують і правлять світом сильні країни, тому слабкі й середні мають рухатися у їх фарватері. Згідно з логікою Д. Трампа, таких сильних країн у світі всього 3 — США, КНР і РФ. Слабкими і середніми країнами легко управляти, але коли вони об’єднуються військово-політичні блоки, то контролювати їх вже не так просто. Тому, напевне, Трампу не до вподоби ООН, НАТО, ЄС та інші міжнародні організації. На початку 2026 року він підписав указ про вихід США з 66 міжнародних організацій — 31 структура ООН та 35 інших міжнародних організацій. Такі підходи він застосовує і в міжнародних відносинах. 

Але останнім часом рейтинг Д. Трампа в США неухильно зменшується. Станом на кінець квітня — початок травня 2026 року підсумки соцопитувань в США фіксують суттєве зниження рівня підтримки Д. Трампа. Так, рівень схвалення його діяльності знизився до позначки 34–37 %, що є найнижчим показником з початку його другої каденції у січні 2025 року, коли його підтримка становила близько 47 %. Втім, підтримка Д. Трампа суттєво знижується лише серед незалежних виборців та прихильників Демократичної партії, однак серед республіканців вона залишається доволі високою — близько 83–85 %. Зважаючи на суттєве зменшення такого рейтингу на початку травня 2026 року, шанси Республіканської партії здобути перемогу на проміжних виборах (midterm elections) до обох палат Конгресу США 3 листопада ц. р. залишаються невисокими. Реально оновлений склад Конгресу почне свою роботу лише 3 січня 2027 року. У разі своєї перемоги на виборах до обох палат Конгресу (всі 435 членів Палати представників та 1/3 частина Сенату), республіканці, скоріш за все, відразу готуватимуть імпічмент Д. Трампу, якому вже двічі таке оголошували у 2019 і 2021 роках, але обидва рази Сенат його блокував. 

Отже, подолання створених Д. Трампом внутрішніх проблем для нього ж більш важливим, ніж російсько-українська війна і переговори щодо її припинення. Втім, нещодавно він чи не вперше за увесь час свого президентства схвально висловився на адресу В. Зеленського і України. 5 травня в інтерв’ю телеканалу Salem News Channel він, зокрема, зазначив, що має позитивне ставлення до українського лідера, водночас охарактеризувавши його як «кмітливого хлопця». Хоча вислів «clever guy» можна перекласти і як «розумний хлопець». Характеризуючи українську армію, Д. Трамп підкреслив, що Збройні сили України «демонструють надзвичайно високий рівень боєздатності». І вважає їх сильнішими за будь-які інші європейські армії. 

Як на мене, не слід вважати, що такі заяви свідчать про кардинальну зміну його позиції щодо України після того, як він часто звинувачував В. Зеленського, що той буцімто «ускладнює мирний процес і не демонструє достатньої готовності до переговорів». Інакше кажучи — до капітуляції. Але не можна виключати, що якісь радники нарешті змогли переконати Д. Трампа, що його публічна проросійська риторика нічого доброго не дасть ані йому, ані Республіканській партії напередодні проміжних виборів до Конгресу. Адже станом на травень 2025 року більшість американських громадян (близько 62 %) підтримують надання військової допомоги Україні та запровадження санкцій проти Росії, що ще раз свідчить: в США, як і в Україні, все вирішує суспільство, а не тимчасові президенти.

В середині квітня президент В. Зеленський звернувся до Туреччини з пропозицією провести в Стамбулі зустріч президентів України і РФ у присутності президентів США і Туреччини. При цьому наголосив, що Україна завжди готова до нового раунду мирних переговорів і Київ «відкритий до будь-якого формату діалогу і готовий розпочати його будь-якої миті». У своєму коментарі Fox News 29 квітня Д. Трамп повідомив, що він постійно спілкується телефоном із В. Зеленським і Путіним і намагається «посадити їх за стіл переговорів». Але цьому, за його ж словами, заважає «просто неймовірна ненависть між ними». Напевне, Д. Трамп вважає, що В. Зеленський і Путін, як справжні джентльмени, мають просто засипати один одного компліментами… За словами Д. Трампа, він «дуже гарно» побалакав з Путіним півтори години. Тоді ж він запропонував Путіну «невелике перемир’я» з 9 по 11 травня. А ще Д. Трамп повідомив, що готовий направити американську делегацію до Москви для переговорів про припинення війни РФ проти України.

З такого приводу В. Зеленський повідомляв, що в середині минулого місяця планувався візит до Києва бізнесмена Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера. Але цього не сталося і навряд чи станеться через специфічний характер «посередництва» згаданих осіб, який полягає в тому, що посередництва, як такого, не було. Натомість були кур’єрські послуги для передачі інформації від Трампа до Путіна і навпаки. Позиція України при цьому практично не розглядалася і не бралася до уваги. В. Зеленському лише передавалася інформація про російські умови і вимоги, з якими він має погодитися з метою «досягнення миру», тобто, погодитися на завуальовану капітуляцію. В. Зеленський публічно назвав такий підхід «неповагою до України». При цьому згадані кур’єри паралельно обговорювали перспективи економічної співпраці США з РФ, переважно у сфері енергетики, детально обговорюючи ці питання в Москві і Вашингтоні з керівником Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ) Кирилом Дмитрієвим. 

Напочатку травня секретар РНБОУ Р. Умєров зустрівся в Маямі з С. Віткоффом та Дж. Кушнером для обговорення обміну полоненими — 1000 на 1000. Сторони також обговорили необхідність координації подальших кроків для досягнення «достойного миру». Зустріч С. Віткоффа і Дж. Кушнера із президентом В. Зеленським може відбутися у Києві вже наприкінці травня – на початку червня.

Як відомо, Д. Трамп неодноразово заявляв, що оскільки російсько-українська війна ведеться в Європі, то нею мають перейматися насамперед європейці, що насправді і робиться. Без допомоги європейців Україна не вистоїть. Але роль посередника між Києвом і Москвою Д. Трамп залишив за собою, оскільки обіцяв «припинити цю війну за один день». З іншого боку, європейські лідери до останнього часу не виступали в ролі посередників у переговорах між Україною та РФ через низку геополітичних причин. По-перше, Європейський Союз не мав і досі не має єдиного дипломатичного плану припинення війни у Європі. По-друге, Росія ігнорувала європейських лідерів як посередників, вважаючи їх учасниками війни, оскільки вони надають військову і фінансову допомогу Україні. По-третє, європейські лідери вважали за краще, щоб США і Європа спільно допомагали Україні, що може певною мірою сприяти збереженню трансатлантичної солідарності в ситуації, коли Д. Трамп постійно намагається її послабити, загрожуючи вийти з НАТО.

Безпосередня участь в тристоронніх переговорах самого Д. Трампа в ролі неупередженого і незаангажованого посередника, судячи з його попередніх дій і заяв, навряд чи буде на користь Україні. Адже він за будь-яких обставин прагне зберегти «добрі стосунки» з Путіним. Очевидно, все ще сподіваючись якось «відірвати» РФ від Китаю і мати з нею вигідні бізнесові проєкти. З іншого боку, продовження двостороннього треку переговорів, коли США спілкуються з Росією і передають Україні інформацію про досягнуті домовленості між Трампом і Путіним, себе вже вичерпало. Тому керівництво України, очевидно, має визначати альтернативні варіанти переговорів із залученням інших посередників, скажімо, європейських лідерів. Тим більше, що останнім часом такі лідери все частіше заявляють про своє бажання брати участь в процесі мирного врегулювання війни, що триває в центрі Європи. Так, нещодавно Антоніу Кошта, президент Євроради, заявив, що в Євросоюзі розглядають можливість налагодження прямого каналу переговорів з Кремлем, щоб «уникнути ізоляції від мирного процесу, який зараз очолюють США». Раніше президент Франції Емманюель Макрон закликав європейців до прямого діалогу з Росією. Згодом його підтримала прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні.

А ось в Кремлі, схоже, вже не дуже й сподіваються, що посередництво Д. Трампа на подальших переговорах гарантуватиме реалізацію всіх планів путінського режиму. Бо мають на увазі те, що за минулі майже півтора року Д. Трампу не вдалося «дотиснути» В. Зеленського і примусити його погодитися з вимогами Путіна. Ба більше, Д. Трамп продемонстрував позитивне ставлення до В. Зеленського, України і її Збройних сил. Донедавна в Москві не сприймали посередництва й з боку лідерів ЄС, покладаючись винятково на Д. Трампа. Але зараз ситуація змінюється і оточення Путіна шукає альтернативні варіанти, зокрема у спосіб поновлення діалогу з лідерами європейських країн і керівництвом ЄС. В якості «найкращого кандидата» для посередництва на переговорах між ЄС і Росією Путін бачить свого давнього друга ексканцлера ФРН 82-річного Герхарда Шредера. Проте вже 10 травня офіційний Берлін відхилив таку путінську пропозицію. Як видається, Путін погодився вести переговори з представниками ЄС ще й з тим, щоб послабити свою ізоляцію в Європі в процесі діалогу з європейськими лідерами, а також спробувати посилити розбіжності та суперечки в середині Євросоюзу.

До останнього часу російський очільник уникав прямого діалогу з президентом В. Зеленським, демонстративно вважаючи його «нелегітимним». Така двостороння зустріч вкрай не бажана для Путіна через низку обставин. По-перше, він її уникав тому, що не мав бажання вести виснажливі дискусії. Хотів би лише підписати завчасно підготовлений і узгоджений документ про тимчасове перемир’я на основі кремлівських вимог. І тому неодноразово пропонував зробити це у Москві, тим самим демонструючи свою «зверхність» над В. Зеленським та виставляючи його в ролі «просителя мира». По-друге, з першого дня повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну Путін всіляко принижував статус українського президента, називаючи його «предводителем киевского нацистского режима». Тому як він може зустрітися з Зеленським? Така зустріч для Путіна буде означати лише одне — руйнація всієї пропагандистської риторики, що постійно виправдовує агресію. Крім того, В. Зеленський, вже 7 років виконуючи обов’язки президента України, набув величезного досвіду для ведення складних міжнародних переговорів. Тому Путіну було б неможливо його «уболтать».

Новий переговорний процес розпочнеться? 

Останнім часом в Європі, на тлі незадовільних результатів переговорів за посередництва США щодо завершення війни в Україні, почали обговорювати можливе відновлення перемовин з Путіним. Цю ідею схвалив Президент України. Так, під час саміту ЄС на Кіпрі 23–24 квітня, він закликав європейських партнерів долучитися до мирного процесу. Втім, як відомо, Кремль поки що відкидає можливість досягнення перемир’я з Україною за посередництва представників Євросоюзу. За останніми даними, Президент В. Зеленський погодився, щоб прем’єр-міністр Словаччини Р. Фіцо виступив в ролі посередника під час його перебування в Москві 8–10 травня. Але, на мій погляд, Р. Фіцо не має достатньої політичної ваги, щоб бути посередником між Києвом і Москвою. Він може виступати лише в ролі кур’єра.

Спроможність ЗС України протистояти російській агресії залежить від допомоги європейських партнерів. Здається, вони дедалі більше починають усвідомлювати, що в разі поразки України для всієї Європи виникнуть дуже відчутні проблеми. І вона, Європа, як мовиться, прокидається. За даними Кільського інституту світової економіки, за 2025 рік військова, гуманітарна та фінансова допомога Україні з боку країн ЄС і НАТО зросла на 71,74 % і становила 84 млрд євро. Відчутно збільшили свою допомогу Україні у мільярдах євро у 2025 році такі країни, як ФРН — 25,07, Велика Британія — 19,26, Канада — 13,66, Данія — 10,95, Нідерланди — 10,39, а також Японія — 10,54. Українці щиро вдячні й десяткам інших європейських держав, незалежно від обсягу їхньої підтримки. Можна сподіватися, що допомога наших європейських партнерів зростатиме й цього протягом року. Прямої військової та фінансової підтримки з боку США у попередньому році практично не було. Якщо, наприклад, у 2014 році їх допомога становила 114,15 млрд дол., то у 2025 році вона збільшилася всього на 1 %. 

Після параду 9 травня на Червоній площі під час зустрічі із журналістами Путін зробив низку заяв щодо війни в Україні. Зокрема й про те, що «український конфлікт йде до завершення». І зауважив, що «конфлікт» начебто можна було завершити ще у 2022 році, коли в Стамбулі була парафована угода між Україною і РФ. Однак, тоді, за його словами, втрутилися французький президент Е. Макрон і тодішній очільник британського уряду Б. Джонсон, які нібито застерігали Путіна, що «такі історичні документи не можна підписувати з пістолетом біля скроні». За словами Путіна, «вони пообіцяли допомогу Україні і почали розкручувати протистояння з Росією, яке триває донині». 

Звісно, Путін, як завжди, все спотворює, бо він не може сказати, що парафована 29 березня 2022 року в Стамбулі угода не була підписана главами держав з тієї причини, що українські Сили оборони з перших днів агресії почали давати гідну відсіч ворогу і саме героїзм українського народу зупинив тоді і зупиняє сьогодні капітуляцію України. Втім, публічна заява Путіна про наближення завершення війни свідчить, що в Кремлі, напевне, починають усвідомлювати: якщо її не зупинити, то в Росії буде катастрофа, яка путінський режим зітре і викине його на смітник історії. 

Таке має статися рано чи пізно і за будь-яких умов.

До речі, під час спілкування 9 травня із журналістами Путін зробив неочікуваний «зигзаг», заявивши, що «питання припинення війни — це насамперед справа Росії та України», і він готовий зустрітися з В. Зеленським віч-на-віч у будь-якій країні. За його словами, він навіть очікує телефонного дзвінка від В. Зеленського, щоб мати змогу домовитися про зустріч і все, що з цим пов’язане. Та при цьому, як завжди, Путін наголосив, що зустріч можлива лише після досягнення «остаточних домовленостей» і що майбутня угода має бути розрахована «на довгу історичну перспективу». 

Помічник Путіна Ю. Ушаков час від часу нагадує, що переговори про припинення війни можливі лише за умови повного виходу ЗСУ з підконтрольної Україні північно-західної частини Донецької області (близько 6 тис. км²), яка включає укріплені агломерації Краматорська і Слов’янська. І що Путін далі наполягатиме на російському контролі над окупованими частинами Запорізької та Херсонської областей. Залишається ще багато інших територіальних і політичних вимог, від яких кремлівський мешканець не відмовиться. Але ось Україна, вважаю, їх має однозначно відхилити. Звісно, в Кремлі, за своєю звичкою, обставлятимуть переговори про завершення війни цими та іншими ультимативними умовами і вимогами, але поступово вони відпадатимуть під впливом невблаганної для Путіна реальності, яка полягає в тому, що Україна непереможна, що її Збройні сили стають дедалі міцнішими, а удари ЗСУ по військових і промислових об’єктах на території РФ стають нищівними, що не тільки знесилює ЗС РФ, а й суттєво дестабілізує внутрішню соціально-політичну ситуацію в Росії.

Слід також мати на увазі, що Путін не припинятиме активних бойових дій на час проведення гіпотетичних переговорів. Імітуючи переговори і звинувачуючи В. Зеленського в небажанні піти на «деякі поступки», Путін намагатиметься в черговий раз переломити ситуацію на свою користь в рамках весняно-літнього наступу 2026 року і знову верховодити на переговорах, якщо вони таки відбудуться. Проте, навряд чи це йому вдасться. 

Терпіння пересічних росіян не безмежне

Щодо пересічних росіян, то вони все частіше досить критично оцінюють діяльність свого президента, який нездатний реалізувати завдання СВО і не може зупинити процес перенесення війни на територію РФ. І найстрашніше для Путіна і його камарильї те, що пересічні росіяни вже перестають їх боятися. 

У період квітень-травень 2026 року навіть російські державні соціологічні служби фіксують зниження рейтингу Путіна до найнижчих показників з початку повномасштабного вторгнення в Україну у лютому 2022 року. Так, за даними Всеросійського центру вивчення громадської думки, рейтинг схвалення Путіна знижувався кілька тижнів поспіль і впав до 65,6 %. При цьому рівень довіри також зменшився до близько 71–72 %, а рівень несхвалення — зріс. Крім Путіна, також падає рейтинг щодо підтримки правлячої партії «Єдина Росія». На цьому тлі дедалі більше поширюються прогнози про можливе усунення Путіна від влади в будь-який спосіб. І основним тригером цих процесів в Росії є посилення ударів ЗСУ по території РФ, тобто перенесення війни на територію ворога.

Якщо порушити тему можливого загальнонародного повстання (революція) у РФ і приходу до влади демократичних сил, то навряд чи це можливе у найближчій перспективі, оскільки більшість росіян, просякнутих ідеологією шовінізму та імперіалізму, ще вважають Путіна кумиром. З іншого боку, на політичному горизонті РФ не видно потужних демократичних опозиційних сил, які могли б організувати і очолити таке повстання. І, як не дивно, війна, стагнація економіки і санкції не вплинули негативно на збагачення російського олігархату. Він ще й кількісно збільшився. У 2025 році кількість доларових мільярдерів в Росії зросла до 155, тобто їх стало на 9 осіб більше, ніж у 2024 році. При цьому їхні статки за 2025 рік зросли на 11 % і сягнули майже 700 млрд дол., що на 9 млрд більше, ніж у 2024 році. І саме олігархат є соціально-політичною та економічною базою путінського режиму. Але він буде безсилий, коли на вулиці вийдуть сотні тисяч протестантів і влаштують «русский бунт», як колись писав Александр Пушкін, «бессмысленный и беспощадный», спрямований не стільки на зміну державної системи, скільки на знищення носіїв влади чи багатства. 

Якщо усунути особу Путіна наважиться хтось із його оточення, то, на мій погляд, можливі два сценарії:

1) путінський режим практично збережеться під маскою «демократизації» і, в кращому разі, зупинить війну і, можливо, навіть поверне Україні більшість окупованих територій, зокрема Донбас, оскільки не захоче і не зможе відбудовувати цей достобіса зруйнований регіон; 

2) до влади може прийти ще більш агресивний ультранаціоналістичний режим, ніж путінський, який погодиться на перемир’я лише для того, щоб відновити сили, наростити озброєння і продовжити війну не лише проти України.

Перший сценарій, на мій погляд, більш реалістичний, оскільки для продовження війни у РФ вже не буде достатньо ресурсів. 

Висновки і прогнози

На завершення хотів би подати мій суб’єктивний прогноз щодо розвитку зигзагуватого переговорного процесу між Україною і РФ до кінця поточного року. Передбачати таке, себто, змальовувати ймовірні сценарії розвитку певної ситуації, справа досить ризикована. Тим більше в умовах війни, коли дуже часто з’являються заломисті і цілком непередбачувані фактори. Вважаю, поновлення переговорів між Україною і РФ за посередництва представників США або Європи до осені поточного року малоймовірне. Адже Путін зробив ставку на досягнення силової переваги захоплення нових українських територій, що дало б йому більше підстав вимагати якщо не капітуляції України, то перемир’я на його умовах. До цього часу була лише імітація переговорів, зустрічі переговорників України, США і РФ, але назвати їх переговорами немає жодних підстав, тому що Україна прагнула миру на справедливих засадах, а Росія лише вимагала капітуляції, виставляючи попередні ультимативні умови. 

Новий переговорний процес має відбуватися без жодних попередніх умов з боку представників РФ. Цей процес може відбуватися паралельно з переговорним процесом, започаткованим Д. Трампом майже півтора року тому з умови координації та погодження спільних дій. Справжній переговорний процес може відбутися, коли до нього долучиться хтось із лідерів європейських країн. Оскільки Україна є невід’ємною частиною європейської цивілізації, її історії, культури та географічного простору, та оскільки без допомоги європейської спільноти вона не могла б і не може вистояти в конфронтації з Росією, то було б слушно, щоб Президент В. Зеленський проводив переговори з Путіним разом з представником Євросоюзу, або з одним із європейських лідерів, який би мав також статус Уповноваженого Євросоюзу в Україні для проведення переговорів з представниками РФ.

Щоб намагатися спрогнозувати перебіг російсько-української конфронтації до кінця поточного року, то слід визначити основний тренд її розвитку у часі й просторі. Тобто, ми маємо згадати, якою була ця конфронтація у лютому 2022 року і якою вона є на даний час — у 2026 році. Думаю, не варто вдаватися до надто детального аналізу, щоб продемонструвати як кардинально змінилася ситуація.

Позиції самих учасників переговорного процесу повністю залежать від ситуації на фронті. Сьогодні ЗС України є найпотужнішими в Європі, і це нещодавно публічно визнав навіть сам Д. Трамп. Протягом останніх чотирьох років спроможності українського ОПК збільшилися в 50 разів і забезпечують понад 50 % потреб Сил оборони України в озброєнні і військовій техніці. Якщо півтора — два роки тому удари ЗСУ по військових і промислових об’єктах в глибокому тилу ворога не були можливими, то сьогодні це вже стає повсякденною реальністю. 

Щодо ситуації на фронтах протягом наступних місяців, то, скоріш за все, наступальні дії ворога відчутно послабшають і практично зійдуть нанівець вже восени поточного року. В той самий час, вищезазначені фактори свідчать, що удари ЗСУ стануть більш дошкульними для РФ, а контрнаступальні операції — щораз частіші й глибші. Лише тоді ворог буде змушений забути про ультиматуми і перейти до більш-менш прийнятних для України мирних переговорів. Переговори будуть тривалими і наприкінці поточного року, або, в кращому разі, в першій половині 2027 року буде укладене лише перемир’я, тому що повноцінна мирна угода може бути підписана лише після повернення Україні абсолютно всіх окупованих територій і виплати репарацій.

А ось після підписання перемир’я боротьба України за повернення усіх своїх окупованих територій перейде в політико-дипломатичний формат, що також триватиме дуже довго, як це має місце в Японії, яка після завершення Другої світової війни у 1945 році до цього часу не має мирного договору з РФ, правонаступницею СРСР. Все буде залежати від того, яка влада прийде на зміну путінському режиму. Підписання мирної угоди з РФ передбачатиме також її зобов’язання щодо виплати Україні репарацій. Згідно зі спільною оцінкою Світового банку, ООН, Європейської Комісії та уряду України (RDNA5), оприлюдненою 23 лютого 2026 року, лише на відновлення України протягом наступного десятиліття необхідно майже 588 млрд дол. Загальна сума збитків, завданих російською агресією, може перевищувати 1 трильйон доларів.

Путін вже давно програв свою війну проти України. Навіть якщо в цьому чи наступному році буде нарешті підписано перемир’я, воно аж ніяк його не легітимізує. Жоден лідер демократичних країн не подаватиме йому руки і не визнаватиме його законним президентом Росії після всіх страшних злочинів, які він вчинив як проти українського народу, так і, зрештою, проти російського. І за які він має відповісти перед Спеціальним міжнародним трибуналом, що може запрацювати вже у 2027 році. 

Олексій Волович,
 кандидат історичних наук

Колаж РБК-Україна