Безпекова архітектура в регіоні Балтійського моря: проблеми та шляхи їх вирішення
Досвід російсько-української війни в Чорному морі демонструє, як легко можна закрити цілий морський басейн і навіть повітряний простір над ним. В результаті, битва за морський контроль парадоксально ведеться переважно на суші, наприклад, за допомогою ракетних систем, безпілотників, розвідки та ударів по інфраструктурі.
Так само Балтійське море — це не просто «море миру» чи зона вільного судноплавства, навіть у міжнародних водах. Це — закритий театр воєнних дій, де географія, короткий час реакції та перевантаження озброєнням радикально обмежують традиційну свободу військово-морських операцій.
Все частіше майбутнє безпеки Північної та Центральної Європи вирішується в балтійському просторі. Тому західні експерти задаються питанням: чи буде результат потенційного конфлікту визначатися великими флотами, а точніше географією, дальністю ударних систем, політичною та військовою готовністю застосувати силу? Найважливішими факторами можуть бути здатність швидко закрити морський район, стійкість до першого удару, перевага в розвідці та точних ударах, а не просто кількість кораблів.
Ескалація ситуації в регіоні
Балтійське море перестало бути периферійним морем і стало ключовим військовим, енергетичним і логістичним центром для Європи, що діє в стані постійного тиску нижче порогу відкритої війни. З 2015 року спостерігається зростаюча активність Росії, яка після 2022 року набула чіткого гібридного характеру. Глушіння сигналу GPS [1], присутність суден без розпізнавальних знаків поблизу трубопроводів, волоконно-оптичних кабелів та енергетичних установок, а також використання так званого «тіньового флоту» для обходу санкцій становлять реальну загрозу безпеці інфраструктури Євросоюзу.
Росія систематично перевіряє готовність держав-членів НАТО шляхом інтенсивної військово-морської та повітряної присутності, військових навчань і провокацій у безпосередній близькості від кордонів Альянсу. Балтійське море, як замкнутий водний об’єкт, мінімізує час реагування, і будь-який інцидент на морі, у повітрі чи під водою може швидко набути стратегічного значення. Диверсії на об’єктах інфраструктури (зокрема, підрив газопроводу «Північний потік»), підкреслюють вразливість морського дна до гібридної діяльності та труднощі швидкого реагування і чіткого визначення відповідальності [2].
Захист щільно розташованої критичної інфраструктури, включно із газопроводами, енергетичними та телекомунікаційними кабелями, терміналами ЗПГ і морськими установками, що розвиваються, залишається особливим викликом. Водночас Балтійське море є простором для гібридних операцій, зокрема для кібератак на портові та логістичні системи, тиску на комерційне судноплавство, дезінформації та незаконної діяльності, такої як контрабанда та організована злочинність. Межа між військовою та цивільною сферами дедалі більше розмивається, що вимагає тісної співпраці між збройними силами, урядами та приватним сектором.
Необхідні невідкладні дії
Безпека Балтійського моря більше не є проблемою майбутнього. Загрози присутні тут і зараз, що вимагає термінових і скоординованих дій держав регіону та союзників. Стала присутність НАТО в регіоні, що реалізується шляхом постійного патрулювання військово-морських сил і літаків, ротаційного розгортання та регулярних багатонаціональних навчань, має вирішальне значення. Це не просто демонстрація сили, а практична перевірка оперативної сумісності та здатності швидко реагувати в кризових ситуаціях.
Водночас, ефективний захист Балтійського моря вимагає спільного спостереження за морськими, повітряними та підводними просторами, що підтримується супутниками, безпілотниками, гідролокаторами та автономними надводними та підводними установками. Тільки така система може своєчасно виявляти загрози, ідентифікувати гібридну діяльність та ефективно захищати ключову інфраструктуру, включно з газопроводами, підводними кабелями, терміналами ЗПГ та енергетичними платформами. Кіберстійкість і координація реагування на інциденти також має важливе значення, охоплюючи порти, навігаційні системи, морську логістику та енергетичні мережі. Країни регіону повинні мати можливості швидкого реагування на кризи, зокрема проведення рятувальних операцій на морі та реагування на екологічні катастрофи. Повна інтеграція систем ситуаційної обізнаності стає важливою, що дозволяє обмін даними в режимі реального часу між військово-морськими силами, береговою охороною та цивільними установами. Автономні технології, здатні до довгострокового патрулювання та захисту критичної інфраструктури, відіграватимуть дедалі важливішу роль, а єдина правова база для реагування на кризи, включно з гібридними операціями, що здійснюються у «сірих» зонах, буде необхідною для ефективних дій.
Нова безпекова архітектура Балтійського регіону повинна базуватися на регіональному командному центрі та постійній співпраці між національними штабами, що дозволить координувати операції та швидко реагувати на кризи. Спільні логістичні бази, модернізація військових і цивільних портів, а також підтримка готовності підрозділів швидкого реагування забезпечать ефективне розгортання сил і безперервність оборони. Захист критичної інфраструктури вимагає систем спостереження, моделювання диверсійних атак та використання автономних технологій, тоді як кіберзахист і радіоелектронна боротьба захищають навігаційні, комунікаційні та військові системи від перешкод, таких як підміна GPS. Політична та правова гармонізація є важливою для забезпечення швидкого розгортання союзних військ та узгодженої відповіді на гібридні загрози. Не можна ігнорувати, зокрема, співпрацю з оборонною промисловістю та розробку інновацій, що покращують військові та розвідувальні можливості.
Ефективність цих дій залежатиме від тісної співпраці між країнами регіону — Польщею, Швецією, Фінляндією, Німеччиною, Данією та країнами Балтії — а також підтримки інших союзників по НАТО. Інтеграція військових і цивільних можливостей у рамках НАТО та ЄС залишається важливою для підтримки стабільності в Балтійському регіоні. Лише узгоджена, багаторівнева оборонна стратегія може створити регіональний «щит», що захищає критичну інфраструктуру та гарантує безпеку морського регіону, який зараз перебуває під постійним військовим, гібридним та кібертиском.
Інтеграція сил на тлі російської агресії
Інтеграція можливостей у всіх доменах (морському, повітряному, наземному і навіть кібер- та супутниковому) [3] у регіоні Балтійського моря може створити новий рівень безпеки, заснований на співпраці між державами-союзниками у взаємопов’язаних сферах: спільні закупівлі, спільна інфраструктура, промислове та науково-дослідне співробітництво. Спільні закупівлі військової техніки, включно з патрульними суднами, гідролокаційними системами, безпілотними надводними та підводними суднами, боєприпасами та ракетами, знизять витрати, підвищать оперативну сумісність і поступово стандартизують обладнання. Така діяльність може бути реалізована як в рамках інструментів ЄС, таких як EDIRPA [4] та Європейський оборонний фонд, так і в рамках механізмів НАТО, зокрема з Агентством НАТО з підтримки та закупівель, яке має забезпечити швидше поповнення та зменшити фрагментацію ринку оборонної продукції.
Другим стовпом може бути спільна інфраструктура баз, що дозволить приймати, підтримувати та обслуговувати союзні сили, а також проводити регіональні операції. Модернізація військових та окремих цивільних портів, будівництво складів палива та озброєння, а також розвиток інфраструктури для автономних систем і командних центрів можуть підвищити гнучкість та готовність реагувати на кризові ситуації. Фінансування цих проєктів може здійснюватися як з європейських фондів, так і з фондів НАТО, що зміцнить альянсовий аспект усіх зусиль.
Третій напрям має охоплювати спільне промислове виробництво та дослідження і розробки, спрямовані на підвищення технологічного суверенітету регіону, розробку інноваційних рішень і підтримку морської переваги. Співпраця між національними оборонними компаніями, такими як Polska Grupa Zbrojeniowa (Польща), SAAB (Швеція), Patria (Фінляндія), Kongsberg (Норвегія) та ThyssenKrupp (Німеччина), вже зосереджена на безпілотних надводних і підводних платформах, системах протимінної боротьби, передових електрооптичних і радіолокаційних датчиках, а також рішеннях, що використовують штучний інтелект та аналіз великих даних. Програми ЄС та НАТО, включно з PESCO [5], Європейським оборонним фондом та DIANA [6], можуть забезпечити передачу технологій та швидке впровадження інновацій в оперативну практику.
Синергія цих трьох стовпів дозволяє не лише підвищити оперативну сумісність і стійкість військово-морських сил, але й зміцнити весь регіон Балтійського моря на випадок військових, технологічних і ресурсних криз. Пріоритетні операції повинні включати захист критичної інфраструктури, розвідку та підтримку ситуаційної обізнаності, протимінну боротьбу, контрдиверсійні операції та реагування на кризи, включно з пошуково-рятувальними та екологічними операціями. Використання автономних систем (наприклад, безпілотників), гідролокаторів і розвідувальних мереж, співпраця між військово-морськими силами та військово-повітряними силами, а також інтеграція засобів протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби посилюють стримувальний потенціал регіону та його стійкість до тиску з боку Росії.
Для підвищення ефективності цих операцій необхідно відмовитися від суто національного підходу та перейти до функціонального розподілу ролей. Так звані держави східного флангу, включно з Польщею та країнами Балтії, мають досвід боротьби з прямими загрозами та готовність швидко реагувати. Країни Північної Європи, з іншого боку, пропонують передові морські, технологічні та розвідувальні можливості. Інтеграція цих підходів має розпочатися зараз через спільне оперативне планування, сумісні системи командування та постійні механізми обміну інформацією в рамках НАТО. Такі формати регіональної співпраці дозволяють здійснювати швидші та гнучкіші оперативні дії, тоді як НАТО забезпечує ширшу систему стримування та стратегічну координацію.
Рішення Фінляндії та Швеції вступити до НАТО змінило динаміку безпеки в регіоні. Обидві країни, маючи свій оборонний досвід і стійкість суспільства, усвідомлюють ризики гібридних дій Кремля, включно з кібератаками, дезінформацією та інформаційним тиском. Їхня інтеграція в структури НАТО зміцнює єдність Альянсу, одночасно демонструючи, що посилення європейського оборонного потенціалу не суперечить підтримці міцних трансатлантичних зв’язків.
В результаті, поєднання інтегрованих військових, інфраструктурних і промислових можливостей з європейською стратегічною автономією та міцними трансатлантичними зв’язками створило цілісну, стійку та довгострокову безпекову екосистему Балтійського моря. Воно перестає бути сукупністю національних сфер відповідальності та перетворюється на спільний простір стримування, оборони та стійкості, де співпраця, оперативна сумісність і технологічні інновації взаємно підсилюють одне одного.
Відмінності як стратегічні активи
Ефективна оборона Балтійського моря вимагає ставлення до стратегічних відмінностей держав регіону як до переваг, а не як до перешкод. Польща розглядає Балтійське море переважно крізь призму наземних загроз і важливості логістичних шляхів для східного флангу НАТО. Фінляндія та Швеція зосереджуються на захисті власної території, швидкому реагуванні та інтеграції усіх компонентів оборони — військового, цивільного та розвідувального. Країни Балтії повинні протидіяти гібридному тиску та посилювати раннє попередження, тоді як Німеччина та Данія наголошують на оперативній сумісності, командуванні та оперативній підтримці. Замість штучної одноманітності необхідна модульна безпекова архітектура, в якій кожна держава розвиває свої переваги, але діє в тісній синхронізації зі своїми партнерами.
Спільне планування та регіональна стратегія вже охоплюють циклічні оцінки загроз, інтегровані морські та прибережні операції, а також координацію в рамках НАТО та ЄС. Країни доповнюють одна одну з точки зору компетенцій. Польща забезпечує наземну та морську оборону, Швеція надає підводні човни та спеціальні сили, Фінляндія забезпечує електронну та прибережну оборону, країни Балтії забезпечують моніторинг та асиметричну війну, Данія — логістичні операції та безпеку проток, а Німеччина — командування, зв’язок і значний допоміжний потенціал. Кожна країна розвиває свою власну нішу, але в рамках єдиного оперативного плану.
Подальша інтеграція повинна охоплювати спільні сили та інфраструктуру. Міцні зв’язки між військовим плануванням, промисловістю та дослідженнями дозволять розробляти безпілотні системи, датчики та системи протимінної боротьби через спільні випробувальні лабораторії та фінансування ЄС. Основою цієї системи має бути інтегрована ситуаційна обізнаність, сумісні системи C4ISR [6] та скоординований кіберзахист морської інфраструктури.
Ключовим елементом мають бути спільні навчання за реалістичними сценаріями, включно з диверсіями на об’єктах інфраструктури, висадкою десанту, блокадою проток і кібератаками, за участю НАТО, ЄС, органів державного управління та приватного сектору [7]. Стратегічне об’єднання Балтійського моря базується не на єдиному флоті, а на узгодженій різноманітності, взаємодоповнюючих можливостях і спільних інструментах, що створює цілісне бачення та фактично підвищує безпеку регіону.
Сила флоту чи інші можливості?
Хоча Росія посідає друге місце у світі за статистикою глобальної вогневої потужності, а такі держави регіону, як Німеччина, Польща, Швеція, Данія, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, посідають значно нижчі місця, сукупні можливості та стратегічні позиції балтійських держав та їхніх союзників утворюють реальну основу оборони. Сукупні оборонні бюджети восьми країн, що оточують Балтійське море, перевищують російські військові витрати, що, ймовірно, також забезпечує перевагу та зміцнює стійкість регіону (хоча точність російських даних щодо їх обсягу та джерел фінансування викликає сумніви). Крім того, важлива не лише кількість кораблів, але й використання потенціалу інших видів збройних сил, географії Балтики, відстаней, островів та того, як використовуються всі вищезазначені інструменти.
Балтійське море не є нейтральним і перестало бути просто водною поверхнею. Воно стало своєрідною «системою зброї», в якій ключовими факторами є перешийки, протоки, острови та контроль повітряного простору, а не обов’язково розмір флоту, який можна потопити одним залпом з будь-якого берега.
На думку польських військових експертів, доцільно було б розглянути об’єднання зусиль Польщі, на півдні Балтійського моря, зі Швецією, яка знаходиться на протилежному боці. По суті, це була б меридіональна морська вісь співпраці, яку могли б підсилити Німеччина та Данія із заходу, а Литва, Латвія, Естонія та Фінляндія зі сходу, захищаючи доступ Росії до Балтійського моря з Фінської затоки.
З міркувань безпеки, Калінінградська область має ключове значення для Польщі — аналогічно ролі Криму, який залишається в руках Росії, для України. Це райони, з яких можна контролювати весь морський басейн і впливати на повітряний простір. Колишній радник президента США з національної безпеки Роберт О’Брайєн в інтерв’ю німецькому виданню Bild, описуючи важливість Калінінграда в контексті стратегічних загроз для континенту, сказав, що це «кинджал у серці Європи». Теоретично, передова позиція Росії в Калінінградській області є інструментом стратегічного тиску, але на практиці вона також створює значну перешкоду: ізольований, з обмеженою мобільністю та постійно контрольований НАТО, ексклав [8] може виявитися пасткою, а не перевагою в конфлікті.
Вищезгадана вісь Варшава-Стокгольм, завдяки інтеграції всіх можливостей, може зробити Балтійське море оперативно ворожою зоною для Росії. Ця вісь, доповнена всіма балтійськими країнами, системами розвідки, спостереження та рекогносцировки, логістикою та взаємосумісним командуванням, створить реальну безпекову основу для регіону, де кожний важливий пункт, острів і порт стануть точкою стратегічного контролю.
Західні аналітики задаються питанням, чи зможе «Балтійська вісь співпраці» скоротити розрив і запобігти маневру ворога ще до першого пострілу? Чи здатні партнери повною мірою використати потенціал об’єднаних можливостей, чи залишаються прогалини для використання ворогом? Стримування працює найкраще, коли його не потрібно використовувати. Географія, концентрація можливостей та об’єднані ресурси зроблять Балтику лінією оборони, а не просто простором для діалогу. Тут виникає невидима, але ефективна балтійська зона A2/AD [9], наявність якої може визначити безпеку всього регіону.
У новому світопорядку політичні декларації мають менше значення, ніж готовність, масштаб і співпраця. У регіоні перевага належатиме тим, хто об’єднає свої можливості в єдину, ефективну систему. Балтійське море стає інструментом стримування, а вісь Польща-Швеція може бути його найкращим захисником.
Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин
Примітки:
[1] На факти глушіння та підміни сигналу GPS неодноразово звертали увагу в країнах Балтії та Північної Європи, які межують з Росією та Білоруссю.
[2] Остаточного офіційного висновку про те, хто підірвав газопровід «Північний потік» у вересні 2022 року, наразі немає, але німецькі слідчі вважають, що це була група українських дайверів і військових. Україна заперечує свою причетність до вибухів. Росія звинувачувала США та Велику Британію у здійсненні диверсії, але доказів надано не було.
[3] В основі міждержавної стратегічної конкуренції останнім часом спостерігається тенденція до збільшення ролі політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних методів протиборства у конфлікті, а середовищем військових протистоянь розглядаються п’ять доменів: суша, море, повітряний простір, космічний простір і кіберпростір. У зв’язку з цим, широкого розповсюдження серед країн-членів НАТО набуває поняття «мультидоменна операція» як найбільш ефективний інструмент досягнення оперативних і тактичних цілей. Її метою є створення переваги та нейтралізація противника з найменшими втратами за рахунок використання засобів ураження, розвідки та РЕБ у всіх сферах, що забезпечує синергетичний ефект.
[4] EDIRPA — акронім від European Defence Industry Reinforcement through common Procurement Act). Короткострокова програма Європейського Союзу, спрямована на стимулювання спільної закупівлі найбільш критичних видів озброєння країнами-членами ЄС. Створена після агресії Росії проти України, програма має бюджет 310 млн євро (до кінця 2025 року) для компенсації адміністративних витрат при спільних закупівлях ракет, боєприпасів та ППО.
[5] PESCO — акронім від Permanent Structured Cooperation. Довгострокова ініціатива Європейського Союзу, започаткована у 2017 році, спрямована на поглиблення оборонної співпраці між країнами-членами ЄС. Вона дозволяє брати участь у спільних проектах, координувати інвестиції та підвищувати оперативну сумісність збройних сил.
[6] DIANA — акронім від Defence Innovation Accelerator for the North Atlantic. Програма оборонних інновацій НАТО для Північної Атлантики, метою якої є прискорення глибокотехнологічних інновацій подвійного призначення для вирішення критичних проблем оборони та безпеки. DIANA допомагає стартапам розвивати технології в таких галузях, як штучний інтелект, квантова технологія, біотехнології та космос.
[6] C4ISR — акронім від Command, Control, Communications, Computers, Intelligence, Surveillance, Reconnaissance. Інтегрована система військового управління, зв’язку, комп’ютерів, розвідки, спостереження та рекогносцировки. Вона забезпечує інформаційну перевагу, ситуаційну поінформованість у часі і прискорює прийняття рішень. Є стандартом НАТО для координації дій військ.
[7] У грудні 2025 року газета Die Welt спільно з Німецьким центром військових ігор Університету збройних сил Німеччини імені Гельмута Шмідта провела навчання, що імітували вторгнення Росії до Литви. У навчаннях взяли участь 16 колишніх високопосадовців ФРН і НАТО, законодавців і провідних експертів з питань безпеки, які відігравали сценарій, що відбувався в жовтні 2026 року. За легендою навчань Росія використала гуманітарну кризу в російському ексклаві Калінінграді як привід для захоплення литовського міста Маріямполе, ключового транспортного вузла у вузькій смузі між РФ і Білоруссю. Російські заяви про те, що вторгнення є гуманітарною місією, були достатніми для того, щоб США відмовилися застосовувати статтю 5 НАТО, яка передбачає надання допомоги союзникам. Німеччина виявилася нерішучою, а Польща, хоча і мобілізувалася, не відправила війська через кордон до Литви. Німецька бригада, яка вже була розгорнута в Литві, не втрутилася, частково тому, що Росія використовувала дрони для встановлення мін на дорогах, що ведуть від її бази. «Стримування залежить не лише від можливостей, а й від того, що ворог думає про нашу волю, і у військовій грі мої «російські колеги» і я знали: Німеччина буде вагатися. І цього було достатньо, щоб перемогти», — розповів військовий аналітик з Відня Франц-Штефан Гаді, який грав роль начальника ГШ ЗС РФ.
[8] Ексклав — частина території держави, яка географічно відокремлена від основної частини країни та оточена територіями інших держав (однією або кількома). Якщо ексклав має вихід до моря, його називають напівексклавом.
[9] A2/AD — акронім від Anti Access/Area Denial (Заборона доступу/закриття території). Пристрій (пристрої) або заходи, спрямовані на запобігання зайняття чи перетину противником певної території/акваторії або ділянки повітряного простору.
