За матеріалами виступу на круглому столі Інституту глобальної політики «Російський авторитаризм як загроза глобальній безпеці»

«І в Британії, і в інших країнах, ми все ще схильні чути про досить фаталістичні погляди на Росію. Росія не зміниться навіть тоді, коли Путін покине Кремль!»

Я є давнім дослідником того, що відбувається в Росії та Україні. Був першим представником НАТО, який працював у Росії. Це 1990-ті роки, коли були зовсім інші часи… Тоді люди вважали, що між Росією та Україною ніколи не може бути війни, бо росіяни та українці досить близькі. І це, як ми знаємо, було певним прорахунком. З 2009 року я співробітник програми «Росія та Євразія» в Чатем-Хаусі.

Кілька слів про те, як зараз у західних столицях ставляться до Росії, бо я часто спілкуюся з людьми на цю тему. І моє перше спостереження полягає в тому, що за останні 35 років західні країни втратили здатність до того, що я називаю стратегічним мисленням стосовно Росії. Зрештою, стратегія полягає в тому, щоб знайти способи отримати те, що тобі потрібно.  Це якщо говорити дуже просто. І чомусь нам здавалося, що наприкінці холодної війни ми отримали від Росії те, що хотіли. Чи, точніше, що ми не могли отримати нічого кращого, незважаючи на очевидне погіршення ситуації в самій Росії. На цьому тлі безпековий блок у західних країнах, якщо я можу так його назвати, втратив пріоритетність.

Були скорочені оборонні бюджети, армії більше не зосереджувалися на національній обороні. Зараз ми, нарешті, починаємо відновлювати частину цього оборонного потенціалу. Але це буде дуже довгий шлях. Що ми ще не зробили дуже серйозного, так це не почали відновлювати нашу експертизу щодо Росії. Їй просто дозволили занепасти наприкінці холодної війни, а ресурси були просто перерозподілені. Наприклад, у Великій Британії були російськомовні офіцери розвідки, яких після 2001 року, коли наша увага переключилася на Афганістан, відправили вивчати пушту.

Щоб зрозуміти ситуацію, поцікавився у британського чиновника: що робитиме британський уряд, якщо сьогодні помре Путін, а прем’єр-міністр Михайло Мішустін, згідно з конституцією, стане виконуючим обов’язки президента? Британський чиновник подивився на мене, і не зміг для відповіді  знайти потрібних слів. І я, дійсно, мусив сказати цій людині, що, на мою думку, ми маємо зробити щось краще. Але думаю, що це просто відображає передусім відсутність підготовки та розуміння. І в Британії, і в інших країнах (схильний думати, що Британія все ще має певний досвід щодо Росії) все ще схильні чути про досить фаталістичні погляди на Росію. Росія не зміниться навіть тоді, коли Путін покине Кремль!

І це майже так, начебто немає віри, що Росію можна спонукати змінити свою поведінку. В певному сенсі Захід тут є частиною проблеми, тому що загалом ми хочемо вірити, що, зрештою, в Москві з’явиться «хороший цар». Ми продовжуємо вірити, що Росією можна керувати тільки в один спосіб. А це означає, що немає альтернативи сильно централізованому авторитарному правлінню. Як ми всі знаємо, для підтримки такої моделі необхідний образ ворога. А це, своєю чергою, виправдовує імперський підхід до побудови безпеки та ідею, що кордони Росії не мають кінця. Сьогодні ми дуже чітко бачимо цю логіку, що зона впливу Росії ніколи не може бути достатньою. У випадку з війною в Україні росіяни кажуть, що в рамках перегляду європейської системи безпеки їм потрібно, щоб сили НАТО та інфраструктура НАТО були виведені з Польщі та інших країн Центральної Європи. Це, відверто кажучи, просто мислення ХІХ століття, якому немає місця в Європі ХХІ століття!

Тому я особисто вважаю, що нам потрібно говорити про основну проблему, а саме про систему управління в Росії. Нам потрібно боротися з ідеєю, що децентралізація влади автоматично означає розпад Росії, оскільки західні країни відверто бояться такого сценарію. Це теорія хаосу, небезпека ядерної зброї. Ми неодноразово бачили, що західні лідери відчувають себе вкрай некомфортно з думкою про те, що центральна влада в Росії може бути зменшена. Тому вважаю, що нам потрібно більше зосередитися на аналітичному підході до того, як Росія може стати справжньою федерацією.

Ми почали фіксувати деякі зміни в 1990-х роках. Згадую своє перебування у Москві, про роль Ради Федерації, де можна було побачити елементи регіонів, які мали реальний вплив на справи, але все ще відчували себе повністю інтегрованими в саму Росію, у федерацію. Тому досвід децентралізації України, на мою думку,  важливий. Я б сказав, що про нього мало відомо за межами України і, звичайно, дуже мало – в Росії.

Під час своєї кар’єри мав можливість жити за кордоном і багато дізнався про свою країну та про себе в певному сенсі від близьких сусідів Великої Британії. Будь то бельгійці, французи, голландці чи німці. Мушу також сказати, що українці та росіяни також звернули мою увагу на певні риси характеру, які я успадкував, як англієць, або, власне, як британець. І я згадую знамениту фразу Редьярда Кіплінга, який, можливо, не дуже модний у наші дні, але він вигадав цю чудову фразу про те, що повинні знати про Англію ті, хто знає тільки Англію.

Я говорю про необхідність для Росії і росіян мати набагато більше контактів з людьми навколо них і дізнаватися більше про те, хто вони є – від білорусів, грузинів, казахів і, звичайно, українців. Бо якщо вони зможуть це зробити і стануть більш самосвідомими щодо того, якими вони є і як їх сприймають як націю, то, на мою думку, це допоможе їм знайти своє місце у світі ХХІ століття. Це надзвичайно важливо для майбутнього Росії і, в рівній мірі, для стабільності та безпеки Європи.

Джон ЛОУ,
керівник відділу міжнародного партнерства NEST,
асоційований співробітник програми «Росія та Євразія» Chatham House