Росія намагається створити нову «Троїсту Антанту» [1] проти Заходу
З моменту свого створення у 2001 році Шанхайська організація співробітництва (ШОС) рідко привертала таку увагу, яку викликав її саміт 2025 року в Тяньцзіні [2]. Цей захід включав першу за сім років зустріч високого рівня між прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді та головою КНР Сі Цзіньпіном. Відбулися також їхні розмови з президентом Росії Володимиром Путіним.
Геополітичний та геоекономічний хаос, що виник внаслідок напівізоляціоністського та нестабільного американського президентства, створив для Китаю та Росії можливість налагодити зв’язки з державами, які швидко набирають політичного, економічного та військового впливу на світовій арені, зокрема з Індією. Саме тому зараз на порядку денному з’явилися питання щодо перезавантаження індійсько-китайських відносин та оновлення відносин у тристоронньому форматі «Росія-Індія-Китай». Майбутнє цієї «Троїстої Антанти» залежатиме від того, як президент Дональд Трамп вирішить проблему партнерства між США та Індією, як Китай підійде до давніх суперечок та як Москва відкоригує власний порядок денний.
Відносини між Індією та Китаєм
Через п’ять років після їхньої останньої великої прикордонної сутички [3], відносини між Китаєм та Індією значно покращилися. З початку другого президентства Дональда Трампа Китай культивував імідж доброзичливої світової держави, яка апелює до кожної країни, що стикається з тиском США у сфері торгівлі. Це включає Індію — союзника Америки і ключового учасника Індо-Тихоокеанської стратегії [4] та Чотиристороннього діалогу з питань безпеки, очолюваного США, разом із Австралією та Японією [5].
Відносини між двома найбільш густонаселеними країнами світу, які до того ж є ядерними державами [6] — завжди були складними. Китай входить до числа провідних торговельних партнерів Індії та часто приєднується до неї на багатосторонніх форумах, проте залишається головним стратегічним суперником Нью-Делі. Ця динаміка сягає корінням у 1950-ті роки.
Дві країни мають спільний кордон протяжністю 3488 кілометрів — найдовший спірний кордон між двома державами. Пекін давно обурюється рішенням Індії надати притулок Далай-ламі та тисячам тибетських біженців. Нью-Делі залишається надзвичайно стурбованим політикою посилення китайського впливу на сусідів Індії.
Хоча Китай вирішив прикордонні суперечки з кількома сусідніми країнами, він неохоче робить те саме з Індією. Між ними відбулася війна 1962 року, яка закінчилася явною поразкою Індії. Три десятиліття потому вони підписали угоду про кордон. Але, оскільки розрив між їхньою економічною та військовою могутністю збільшувався, Китай дедалі більше прагнув самостверджуватися.
З 2012 року Китай неодноразово захоплював невеликі ділянки землі вздовж практично нерозмежованого гімалайського кордону. Пекін зараз претендує на значну частину індійської території, включно з Ладакхом на північному заході Індії та всім штатом Аруначал-Прадеш на північному сході.
Після зіткнень у долині Галван у Гімалаях у 2020 році відносини між двома країнами загострилися. Прем’єр-міністр Нарендра Моді та президент Сі Цзіньпін уникали зустрічей на багатосторонніх майданчиках. Коли Індія приймала саміт G20 у 2023 році, китайський лідер не був присутній. Ситуація змінилася з самітом у Тяньцзіні, коли два лідери зустрілися, називаючи один одного «партнерами з розвитку, а не суперниками» та говорили про необхідність «взаємної поваги, взаємних інтересів та взаємної чуйності».
Також спостерігається прогрес у питанні кордону. У жовтні 2024 року, через чотири з половиною роки після кількох раундів переговорів, дві країни підписали угоду про деескалацію воєнних дій навколо лінії контролю. Було зрозуміло, що обидві сторони хочуть послабити напруженість напередодні президентських виборів у США.
Із початку поточного року відбулося кілька індійсько-китайських зустрічей на високому рівні. Наприкінці серпня 2025 року міністр закордонних справ Китаю Ван І відвідав Індію та заявив, що Пекін вивчає «можливість просування переговорів щодо демаркації кордону». Індійська сторона назвала це розмовою про «деескалацію, делімітацію та прикордонні справи».
Після п’ятирічної перерви було відновлено авіасполучення між двома країнами. Відновилася також видача віз, і Китай знову дозволив індійським паломникам відвідувати озеро Манасаровар, священне в індуїзмі, буддизмі та тибетській релігії бон.
На економічному фронті є ознаки того, що обидві країни можуть співпрацювати, хоча й обережно. Китай є одним із головних торговельних партнерів Індії, але баланс торгівлі залишається сильно зміщеним не на користь Нью-Делі [7]. Оскільки останній прагне побудувати свою промислову базу, він також залежить від «фабрики світу» для постачання всього: від запасних частин до промислового обладнання.
Після зіткнень 2020 року Індія наполягала на тому, що довіру на кордоні необхідно відновити до нормалізації дипломатичних та економічних відносин. Уряд Індії посилив контроль над китайськими інвестиціями, заборонив TikTok та інші китайські додатки. Пекін відкликав китайських інженерів, які працювали на заводах Apple в Індії, та припинив експорт промислового обладнання та супутніх товарів.
У липні 2025 року, після п’яти років обмежень на експорт обладнання, критично важливого для виробництва Індії, Китай погодився експортувати добрива, рідкоземельні мінерали, а також тунельно-прохідницькі машини. Нью-Делі заявив, що буде відкритий для більших інвестицій з Китаю, але в обмеженій кількості секторів. Обидві країни виграли б від зміцнення економічних зв’язків, але цьому перешкоджають серйозні політичні розбіжності.
Чи зможуть вони налагодити прагматичні відносини, нехай навіть у короткостроковій перспективі, буде залежати від того, чи готове китайське керівництво вирішити прикордонну суперечку та заспокоїти занепокоєння Індії щодо політики КНР стосовно сусідніх з нею країн.
Відносини між Індією та Росією
Відносини між Індією та Росією, які Кремль називає «особливо привілейованим стратегічним партнерством» [8], давно дратують Вашингтон, але тепер вони починають підривати основи партнерства між США та Індією. В очах адміністрації Дональда Трампа Росія є «мертвою економікою», а закупівля Індією нафти та оборонного обладнання дозволяє Росії вести війну проти України. Для Нью-Делі Москва ж залишається великою державою з найбільшим у світі ядерним арсеналом, правом вето в Раді безпеки ООН, величезною армією та потужним ВПК.
Росія є одним із провідних постачальників оборонної продукції для Індії, а Франція, Ізраїль та США змагаються за наступні кілька контрактів. З 2000 року Індія придбала російської зброї майже на 40 мільярдів доларів. З точки зору Нью-Делі, закупівля у Росії створює стратегічний важіль впливу. Те, що обладнання дешевше, є додатковою перевагою.
Аналогічно, російська нафта та природний газ, які продаються за вигідними цінами в рамках обмеження цін, є бажаним джерелом енергії для Індії, яка залежить від зовнішніх джерел на 80 % своїх енергетичних потреб.
З моменту розколу між КНР та СРСР у 1966 році індійські стратеги розглядають Москву як противагу Китаю на азійському континенті. Індія розглядає Китай як загрозу як на суші, так і на морі, проте вважає свої позиції в Індійському океані більш вигідними завдяки присутності союзних військово-морських сил. На континентальному фронті Індія вважає, що їй самій доведеться вести війну на одному (Китай) або на двох фронтах (Китай і Пакистан).
Для Індії кошмарним сценарієм є тісні китайсько-російські відносини, які існували до розколу 1966 року. Єдина поразка сучасної Індії під час війни сталася в 1962 році, коли Радянський Союз став на бік Пекіна, а не Нью-Делі. Індія хотіла б уникнути такої ситуації знову. Щоб Росія могла служити континентальною противагою, як уявляє Індія, вона не може стати регіональною державою, залежною від Китаю та нездатною здійснювати вплив у такий спосіб, який би відповідав інтересам Індії.
Однак стратегічне партнерство «без обмежень» між Китаєм та Росією ускладнило для Індії завдання витягнути Москву з орбіти Пекіна. Інтерв’ю з послом Росії в Індії Денисом Аліповим у лютому 2025 року, в якому він заявив, що Москва залишиться нейтральною у разі війни між Індією та Китаєм, а також позиція Росії під час нещодавнього зіткнення з Пакистаном, чітко продемонстрували це обмеження.
Тим не менш, Індія підтримує тісні зв’язки з Росією та є її партнером у БРІКС, ШОС та G20. Нью-Делі розглядає це як стратегічний крок для стримування китайського домінування в цих угрупованнях і прагне тримати власні інтереси в полі зору Москви.
Сценарії
Ідеальним середовищем для Індії є багатополярний світовий порядок, у якому Нью-Делі може мати значний вплив. Головний дипломат Індії Субраманьям Джайшанкар в інтерв’ю журналу The Economist назвав Росію, Китай та Індію «трьома великими євразійськими державами» та заявив: «Це не транзакційна справа. Це геополітична справа». Незважаючи на три десятиліття поглиблення зв’язків зі США та Заходом, цей баланс навряд чи зміниться під тиском адміністрації Дональда Трампа.
Найімовірніший: продовження співпраці із Заходом, а також із Росією та Китаєм
Найімовірніший сценарій полягає в тому, що Індія продовжуватиме співпрацювати із Заходом та підтримувати своє стратегічне партнерство із США, зберігаючи при цьому тісні зв’язки з Росією та Китаєм. Нью-Делі не розглядає «Троїсту Антанту» як антизахідний чи антиамериканський блок. Участь у цьому неформальному об’єднанні радше відображає оцінку Індією своїх геополітичних імперативів.
Однак це може змінитися, якщо нинішня тенденція до погіршення відносин між США та Індією збережеться, і якщо критика президента Дональда Трампа вийде за межі торгівлі та пошириться на національну безпеку Індії. Нью-Делі, ймовірно, різко відреагує на будь-який крок Вашингтона щодо ставлення до Індії та Пакистану як до єдиної політичної платформи, втручання в суперечку щодо Кашміру або відновлення військової допомоги Карачі.
Будь-яка спроба США втрутитися в справи Індії залишається «анафемою» для Нью-Делі. Якщо це станеться, і Китай, відчуваючи можливість, зробить Індії пропозицію щодо вирішення їхньої прикордонної суперечки, тоді можливе значне перезавантаження індійсько-китайських зв’язків. Пекін підписав угоди про кордони з кількома своїми сусідами, але поки що не з Індією. Китайська пропозиція, можливо, з економічними стимулами, видається малоймовірною, але може переманити Індію з табору США.
Найменш ймовірний: Нью-Делі повністю підтримує альянс Росія-Індія-Китай
Партнерство Росія-Індія-Китай, в якому Індія повністю довіряє обом цим партнерам, залишається найменш ймовірним сценарієм. Індія прагне багатополярного порядку, тоді як Росія хоче повернення до біполярного світу. Водночас Китай хоче стати беззаперечним світовим гегемоном.
Індія та Китай вважають себе країнами з найдавнішими цивілізаціями та ключовими азійськими державами з конкуруючими сферами впливу. Знадобиться більше, ніж один чи два саміти, щоб спробувати подолати ці розбіжності.
Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин
(Зображення згенеровано нейромережею)
Примітки:
[1] «Троїста Антанта» — військово-політичний блок Франції, Великої Британії та Російської імперії, сформований у 1904–1907 роках як противага «Троїстому союзу» (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Він став основою коаліції союзників у Першій світовій війні, до якої пізніше приєдналися інші держави.
[2] Більш докладно див.: О. Борділовська. «Саміт Шанхайської організації співробітництва в Тяньцзіні». // https://niss.gov.ua/doslidzhennya/mizhnarodni-vidnosyny/samit-shankhayskoyi-orhanizatsiyi-spivrobitnytstva-v-tyantszini
[3] У 2020 році відбувся китайсько-індійський прикордонний конфлікт через спірний регіон Аксай-Чин, розташований на кордоні Синьцзян-Уйгурського автономного району Китаю, Пакистану та Індії. У 1960-х роках Китай ввів туди війська, а під час війни Індія у 1962 році фактично втратила контроль над регіоном. Територією керує Китай, але це оскаржується Індією, яка вважає Аксай-Чин союзною територією Ладакху. Починаючи з 2021 року, країни провели низку переговорів, що призвело до деякої деескалації напруженості, хоча базові суперечки залишаються невирішеними.
[4] Індо-Тихоокеанська стратегія, затверджена президентом Джо Байденом у 2021 році, спрямована на стримування Китаю як основного противника США. Зі свого боку КНР критикує цю стратегію, адже вона унеможливлює спроби Пекіна збільшити військову присутність та економічну залежність від Піднебесної. Влада КНР наголошує, що США розігрують «тайванський сценарій» і «карту Південно-Китайського моря» для дестабілізації регіону, розпалювання конфронтації та підриву миру.
[5] Чотиристоронній діалог з питань безпеки (також англ. Quad group of nations, QUAD) — стратегічний діалог між Австралією, Індією, США та Японією з проблем безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні. Виник у 2004 році для подолання наслідків стихійних лих в Індійському океані. На практиці основною метою об’єднання є стримування агресивних прагнень Китаю у згаданому регіоні. У листопаді 2020 року держави QUAD провели в територіальних водах Індії військово-морські навчання «Malabar» за участю двох авіаносних груп (з метою відпрацювання спільних дій із захисту від «експансіоністської і агресивної політики» Китаю). Відбуваються спроби налагодити співробітництво у сфері технологій військового й подвійного призначення. Зближення Індії з США та їхніми союзниками на основі концепції Індо-Тихоокеанського регіону викликає зростаючу заклопотаність Росії, яка розраховує на згладжування суперечностей між Індією і Китаєм. «Росія — це друг Індії, і ми зробимо все можливе, аби гарантувати, щоб Індія і Китай — наші два великі друзі і брати — жили в мирі один з одним», — заявив у січні 2021 року глава МЗС РФ Сергій Лавров.
[6] Індія розпочала свій шлях до ядерного статусу в 1948 році, створивши Комісію з атомної енергії. Перший ядерний вибух країна здійснила 18 травня 1974 року під кодовою назвою Smiling Buddha на полігоні Покхран у штаті Раджастхан. Це випробування було офіційно представлене як мирне, але фактично стало демонстрацією ядерного потенціалу Індії. У 1998 році Індія провела серію ядерних випробувань, відомих як Pokhran-II, які остаточно закріпили її статус ядерної держави. Ці дії викликали міжнародну реакцію, зокрема санкції, але також підтвердили прагнення Індії до стратегічної автономії. Станом на 2025 рік, за оцінками експертів, Індія має приблизно 172 ядерні боєзаряди. Країна виробила достатньо плутонію військового призначення для створення від 130 до 210 ядерних боєзарядів.
[7] У 2024-2025 фінансовому році, який закінчився у березні, в Індії зафіксовано дефіцит торгівлі з Китаєм у розмірі 99,2 млрд доларів. Це зумовлено зростанням імпорту електроніки та споживчих товарів тривалого користування.
[8] Це формулювання закріплено у Спільній заяві, прийнятій за підсумками візиту президента РФ Дмитра Медвєдєва до Нью-Делі у грудні 2010 року.
