Словаччина та Угорщина як джерела проблем для України і Європи
Що стане наслідком намагань їх урядів усувати свої негаразди у спосіб приятельства з Росією
У той час, коли НАТО і ЄС прихильно ставляться до України, деякі європейські країни з таким курсом не бажають миритися. Маються на увазі Словаччина і Угорщина, які дотримуються антиукраїнської та проросійської політики. Їхні уряди норовлять замінити продуктивну роботу звичними для себе преференціями з боку Росії. Насамперед, мається на увазі можливе імпортування її енергоносіїв за зниженими цінами. Росія за такої ситуації через Словаччину та Угорщину проштовхує в Європі свої забаганки, а саме — намагається підірвати її єдність у справі з надання Україні необхідної допомоги. Щоправда, США та керівництво НАТО і ЄС вдається блокувати такі наміри росіян.
Порівняно з відверто активною антиукраїнською та проросійською політикою Угорщини, подібний курс Словаччини, образно кажучи, перебуває в тіні. Так, Р. Фіцо, повернувшись у 2023 році на посаду прем’єр-міністра Словаччини, відверто став на бік Росії і навіть підтримав її злочинні дії щодо України. Він публічно звинуватив Україну у вбивствах російського населення Донбасу, що мовби і стало причиною війни ще у 2014 році. Фактично він виправдав повномасштабний напад режиму Путіна на Україну, назвавши такі дії Москви вимушеними задля відстоювання інтересів та безпеки Росії. Дотримуючись такої політичної лінії, Р. Фіцо зупинив процес постачання Україні словацького озброєння та розпорядився провести розслідування щодо законності вже виконаних таких поставок, включно з їх наслідками для обороноздатності Словаччини. Йшлося в тому числі про літаки МіГ-29, що були у її збройних силах і одночасно замінені на американські винищувачі F-16. Р. Фіцо зганив їх передачу Україні, чим нібито завдано збитків безпеці Словаччини.
Одночасно він підтримав В. Орбана — прем’єр-міністра Угорщини, коли той почав блокувати рішення НАТО і ЄС про надання допомоги Україні у її військовому протистоянні з Росією та запровадження проти неї ж нових санкцій. Слід зауважити, що Р. Фіцо часом дотримувався більш жорсткої позиції, ніж В. Орбан. Наприклад, у вересні ц.р. він намагався не допустити ухвалення 19-го пакету санкцій ЄС стосовно РФ навіть після того, як з санкціями погодилася Угорщина. До того ж Р. Фіцо вимагав, щоб санкціями не заборонялося європейським країнами придбати російські енергоносії.
Він ставиться до питання відновлення миру в Україні як і В. Орбан. По суті, виступає за те, щоб Україна погодилися з російськими умовами про припинення бойових дій, а її відмову пропонує розцінювати як небажання миру. Таку позицію України з відстоювання своїх інтересів Р. Фіцо подає як ще один аргумент проти надання їй допомоги з боку НАТО і ЄС.
За прикладом прем’єр-міністра Угорщини, Р. Фіцо демонструє свою прихильність до Росії, намагаючись таким чином налагодити тісні взаємовідносини з Путіним. З того моменту, як розпочався його третій термін прем’єр-міністра, Р. Фіцо тричі зустрічався з президентом РФ, а саме — в грудні 2024 року та в травні 2025 року у Москві і у травні того ж року у Китаї. Перша з таких мала на меті опрацювати питання постачання російських енергоносіїв до Словаччини. Друга стосувалася святкування в Росії 80-ї річниці перемоги над гітлерівською Німеччиною. А приводом для третьої — відзначення у КНР 80-ї річниці перемоги над Японією у Другій світовій війні. В той час Р. Фіцо був єдиний з представників країн-членів ЄС, який особисто прибув до Москви. Це був відверто демонстративний вчинок, що свідчив про ставлення Словаччини до Росії як до стратегічного партнера. І це попри конфронтацію останньої із Заходом та її війну проти України. А для того, щоб потрапити до Москви, Р. Фіцо був змушений вжити спеціальних заходів, оскільки на період тих свят країни Балтії закрили свій повітряний простір для літаків, які прямували до Росії. Такий випадок засвідчив важливість Росії для Р. Фіцо.
Підґрунтя його політики таке ж, що і у В. Орбана. Уряд Словаччини, як і уряд угорський, також пов’язаний з Москвою у своїх намаганнях зберегти російські преференції. А в їх основі — махінації довкола постачання російських енергоносіїв. Як це виконувалося свого часу українським урядом за керівництва В. Януковича. Тому і Р. Фіцо, і В. Орбан не мають бажання відмовлятись від російських нафти і газу. І щоб якось це пояснити, Р. Фіцо використовує схожі з угорськими аргументи. Мовляв, вартість російських енергоносіїв нижча за європейську, американську чи іншого походження. А також те, що у Словаччини немає доступу до морських терміналів. І якщо вона порушить укладені з Росією до 2034 року контракти, то втратить майже 10 млрд євро. А якщо будувати нову необхідну інфраструктуру для підтримання альтернативних маршрутів імпорту газу, то на це знадобиться стільки ж фінансових видатків. А грошей у Словаччини немає. Тому Словаччина разом з Угорщиною у повній залежності від російських вуглеводнів. Так, після того, як Україна припинила з 1 січня 2025 року транзит російського газу по своїй трубопровідній системі, Словаччина та Угорщина його отримують через газопровід «Турецький потік». Що ж до російської нафти, то вона транспортується до них через газопровід «Дружба», який пролягає по території України і переробляється на НПЗ Slovnafta у Братиславі, що належить угорській компанії MOL. У такий спосіб Словаччина та Угорщина забезпечуються відносно дешевими енергоносіями із Росії, а їх уряди реалізовують непрозорі схеми довкола такого постачання. А вже Москва має можливість політично впливати на Братиславу і Будапешт та бути присутньою на європейському ринку енергоносіїв. Її присутність у Європі досить скромна у порівнянні з колишніми позиціями, які були до запровадження відомих санкцій, але їх можна вважати «плацдармом» для відновлення таких у майбутньому. Принаймні, Москва на це сподівається.
Саме тому на відмову України від транзиту російського газу та на удари ЗСУ по інфраструктурі газопроводу «Дружба» на території Росії вкрай негативно реагують Словаччина та Угорщина. Попри те, що закупівлею російських енергоносіїв фінансується війна Росії проти України, вони поспішили звинуватити Київ у свідомій організації їх енергетичної блокади. І навіть звернулися з даного питання до ЄС…
Також Р. Фіцо почав погрожувати, що припинить постачання електроенергії до України. У достатньому обсязі для забезпечення власних потреб та експорту Словаччина її не виробляє, але здійснює транзит електричного струму до нашої держави з Європи. При цьому прем’єр-міністр Словаччини ще й мав на увазі критичні проблеми України з електроенергією внаслідок цілеспрямованого знищення Росією наших генеруючих потужностей та електропідстанцій. Така «діяльність» Р. Фіцо супроводжувалася активною антиукраїнською інформаційною кампанією у Словаччині. Були намагання поширювати її в Європі. Але Братиславі не вдалося цього зробити через відсутність ресурсів. Крім того, були намагання вплинути на Україну у спосіб провокування сепаратизму серед русинів Закарпаття (етнічно споріднені зі словаками), як це робить Угорщина в тому ж регіоні щодо угорської меншини.
В рамках антиукраїнської та проросійської політики і Р. Фіцо, і В. Орбан сподівалися, що їм допомагатиме президент США Д. Трамп. Адже ще на початку свого президентського терміну він начебто був на таких ж позиціях. Однак у вересні-жовтні ц.р. очільник Білого Дому почав розуміти, що з Путіним не можна ні про що домовитися. Зокрема, про те, що він припинить російсько-українську війну внаслідок жорсткого на нього тиску та підтримки України. При цьому Д. Трамп ще й пригрозив європейським країнам негативними для них наслідками у тому випадку, якщо вони не відмовляться купувати російські енергоносії. До того ж діяльність Р. Фіца почала йти врозріз з зусиллями, які докладав Д. Трамп стосовно відновлення миру в України. Поки що президент США не поспішає відкрито демонструвати невдоволення курсом прем’єр-міністра Словаччини, однак, як кажуть, до певного часу.
Щораз відчутніше починає тиснути на Р. Фіца керівництво ЄС та лідери провідних європейських країн. Вони вже виказували невдоволення його політикою, оскільки вважають, що це підриває єдність Європи у підтримці України та тиску на Росію. Це має досить негативні наслідки для ЄС та НАТО. Адже посилюються загрози їх безпеці з боку Росії. А це підвищує роль та значення України, як одного з ключових елементів систем європейської і євроатлантичної безпеки. Санкції стосовно Словаччини ще не запроваджувались, однак її застерегли, що така дія цілком можлива.
Крім того ЄС розглядає можливість запровадження додаткових обмежень на імпорт російської нафти, зокрема, щодо заборони на її постачання через трубопровід «Дружба», який ще не під санкціями. Безпосередньо стосуються Словаччини заходи європейського керівництва з усунення із процесів ухвалення важливих рішень Європейським Союзом тих країн-членів, які свідомо шкодять його роботі.
На політику Р. Фіца негативно реагує словацьке населення. Це підтверджується акціями протестів громадськості, зокрема проти урядових планів скасувати спецпрокуратуру, що розслідує масштабну корупцію. Тим більше, що його вчинки на державному рівні вже можуть зашкодити добробуту самої Словаччини та розвитку її збройних сил, а також спільним діям з іншими європейськими країнами з гарантування їх безпеки.
Опитування, виконані минулого місяця, свідчать про високий рівень недовіри серед жителів Словаччини до найвищих посадових осіб держави. Так, Р. Фіцу довіряють 28 % громадян, тоді як про 69% опитаних такого сказати не можна. Загалом, показники опитування свідчать, що урядові загалом не довіряють. Тобто, виникла ситуація з масовою кризою довіри, оскільки жоден з теперішніх словацьких міністрів позитивно не сприймається.
За таких обставин Р. Фіцо змушений змінити свою позицію і розпочати пошук способів диверсифікації імпорту енергоносіїв та нормалізації відносин з Україною.
Принаймні, такі наміри він демонструє.
Він поки що не відмовився від імпорту російських нафти і газу, але вже погодився на їх часткову заміну вуглеводнями з інших джерел. Надати допомогу Словаччині у такому питанні пропонує Польща. Наразі енергетичні системи обох країн з’єднані інтерконнектором, що дає змогу Словаччині мати доступ до балтійських терміналів скрапленого газу.
За словами Р. Фіца, він обговорив такий варіант з Д. Трампом і президентом Польщі К. Навроцьким. Однак такі плани можуть бути реалізовані лише у випадку прийнятних для Словаччини цін на газ. Тобто, словацький прем’єр-міністр намагається зберегти можливість подальшого співробітництва з Росією в енергетичній сфері.
Також Братислава ініціювала проведення переговорів між Словаччиною та Україною на різних рівнях, які завершились зустріччю між Р. Фіцо на Президентом України В. Зеленським у вересні ц.р. в Ужгороді. Обговорювались перспективи розвитку торгівлі між двома країнами, можлива участь України у забезпеченні Словаччини газом через свою трубопровідну інфраструктуру, яка з’єднана з європейською, а також відновлення військово-технічного співробітництва сторін.
Наразі важко сказати наскільки реальні та стійкі зміни у політиці Словаччини, в тому числі стосовно України. Хоча, їх позитивні прояви вже мають місце. Зокрема, у жовтні ц.р. Братислава анонсувала надання Україні нового пакету військово-технічною допомоги. Це п’ять машин для розмінування Bozena та інша нелетальна техніка, включно з засобами медичної евакуації, автокранами та екскаваторами. Також припинене розслідування справи щодо передачі Словаччиною літаків МіГ-29 Україні.
Крім того, Р. Фіцо відмовився підтримати ініціативу В. Орбана про створення щось на кшталт антиукраїнського блоку за участю Угорщини, Словаччини та Чехії. Цим він намагається уникнути того, до чого вже довів Угорщину В. Орбан, який перетворив свою країну на ізгоя в Європі.
Крім того, Словаччина, завдяки новим інвестиціям Європейського Союзу, помалу стає для України новим транспортним хабом. Так, Єврокомісія виділяє Словаччині 135 млн євро на модернізацію своїх залізничних колій. При цьому Східна Словаччина оформлюється як логістичний коридор ЄС для України і спільний економічний простір. Тобто, завдяки тісній співпраці з ЄС щодо підтримки України, Словаччина може сподіватися на отримання додаткових європейських інвестицій і на фінансові внески в свою економіку.
Таким чином, Словаччина, як і Угорщина, поки що залишається джерелом проблем для України. Передусім мається на увазі дотримання Братиславою антиукраїнського та проросійського курсу, що нагадує курс Будапешту
Причиною такої словацької політики є проросійський характер уряду Р. Фіца, який неспроможний покращити економіку країни у спосіб ефективної та прозорої роботи і далі орієнтується на Росію. Тобто, він повністю копіює діяльність уряду В. Орбана.
Своєю чергою, Москва використовує такі обставини з тим, щоб зберегти свій вплив на Братиславу і Будапешт, при цьому намагаючись поширити подібну практику на інші країни Центрально-Східної Європи. Зокрема, це стосується Чехії, де може виникнути подібна ситуація.
Разом з тим, протидіють розвиткові такого стану справ США і керівництво ЄС, а також лідери провідних європейських країн. Наразі вони вже змусили Словаччину певним чином змінити свою позицію та приступити до пошуку альтернативних російському джерел енергоносіїв та до налагодження нормальних відносин з Україною.
В цілому події, що спостерігаються довкола Словаччини та Угорщини, демонструють неминучість негативних наслідків для всіх тих країн та їх урядів, які орієнтуються на співробітництво з Росію та намагаються компенсувати прорахунки у своїй діяльності, в тому числі, що пов’язані з корупцією.
Олег Махно,
Інститут глобальної політики
