Чотири роки російсько-української війни. Наслідки для Росії, України та світу

Четверта річниця війни Росії проти України є слушною нагодою для аналізу її наслідків. В першу чергу це стосується Росії, України та, зрештою, всього світу. Наслідки для всіх негативні. Але, в той час, як Росія рухається в бік катастрофи, Україні вдається зміцнювати свої міць і позиції. Це для неї важливо саме сьогодні, коли світ все більше ускладняється, стаючи небезпечним. Війна продемонструвала також і повну зміну стратегії та тактики сучасних бойових дій. Таке питання також актуальне, однак розглянемо його згодом.

Виповнилося чотири роки з моменту повномасштабного нападу Росії на Україну 24 лютого 2026 року. Ця подія стала початком найбільш потужного збройного конфлікту в Європі після завершення Другої світової війни. Вона повністю змінила не тільки Росію і Україну, але і весь світ. Така річниця може бути слушною нагодою для підбиття її проміжних підсумків. 

Хоча, для того, щоб правильно усвідомити сьогоднішні події, необхідно звернутися до історії українсько-російських відносин. Тим більше, що Москва постійно звертається до неї, намагаючись обґрунтувати будь-які свої претензії до України. Російські пропагандисти прагнуть переконати, що росіяни і українці єдині за походженням, тому є одним народом. Хоча насправді вони зовсім відрізняються, а історія їхніх стосунків є саме історією війн між ними.

До речі, це визнають і самі росіяни, розповідаючи про міжусобні війни у середньовічній Русі, акцентуючи увагу на тому, як північно-східні князівства завойовували Київ «за три дні». Їхнє протиборства тривали з ХV- ХVІ століття, як продовження російсько-литовських та російсько-польських війн, а також загарбництво Москви під виглядом «збирання руських земель». Під час таких війн Росія захопила Україну, але не змогла запобігти прагненню українців мати свою незалежну державу. 

Після розпаду Російської імперії в 1917 році Україна відродилася як Українська Народна Республіка. Але вже в 1918 році Росія розпочала проти неї війну і, врешті-решт, ліквідувала цю незалежну державу. Втім, деяка державність України зберігалася у вигляді Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) у складі СРСР.

Під час війни між гітлерівською Німеччиною та Радянським Союзом в 1941-1945 роках було зроблено чергову спробу відродити незалежну Україну, однак вона знову була придушена Росією у військовий спосіб. Хоча, бойові дії між Українською повстанською армією та радянськими, а по суті, російськими військами на Західній Україні тривали до середини 1950-х років.

Внаслідок дезінтеграції Радянського Союзу УРСР змогла стати новою незалежною Україною. Але Росії знову це не сподобалося. Вже на початку 1990-х років вона намагалася спровокувати збройний конфлікт в Криму. На щастя, Україні вдалося не допустити цього. Але Росію це не зупинило.

Спочатку Москва намагалася привести проросійські сили до влади в Україні. А після того, як Помаранчева революція в Україні взимку 2004-2005 років зірвала такі плани, Росія взялася розколювати українське суспільство, намагаючись перевести внутрішнє протистояння в країні у громадянську війну. Таким чином Росія спробувала ліквідувати українську державність відразу ж після Революції гідності в Україні на переломі 2013-2014 років в рамках операції «русская весна». Під час такого Росія окупувала Крим та намагалася захопити владу у східних і південних регіонах України. Однак вдалося лише організувати збройний конфлікт на Донбасі та взяти під контроль частину донбаської території з прихованим, а потім і відкритим застосуванням російських військ.

Але Москві не вдалося досягти своєї головної мети щодо ліквідації України як незалежної держави. Ба більше, з 2014 року Україна вийшла із «сірої зони» між Росією та Заходом і обрала твердий курс європейської та євроатлантичної інтеграції. Тоді ж Росія зрозуміла, що остаточно втрачає Україну, і зважилася на повномасштабний напад на неї в лютому 2022 року. Крім того, війна повинна була створити умови для безстрокового збереження Путіна при владі завдяки консолідації російського суспільства довкола нього на підґрунті ідей «захисту інтересів Росії» та «звільнення України від нацистів», які начебто захопили її завдяки військовому перевороту.

Тобто, початок Росією повномасштабної війни проти України став не спонтанним актом, а наслідком її довготривалої політики зі знищення української державності, яка розпочалася ще у ХVІ столітті. 

Разом з тим, напад Росії на Україну під виглядом так званої «спеціальної військової операції» був лише інструментом з досягнення більш широких геополітичних цілей. Головна із таких — Захід має визнати Росію великою світовою державою, як США, та закріпити за нею сфери впливу колишнього СРСР.

Саме цього стосувалися вимоги Москви, які містилися у її ультиматумі в грудні 2021 року. Зокрема, це відмова НАТО від подальшого розширення, насамперед, завдяки Україні, а також вихід із нього країн Центрально-Східної Європи і Балтії. А агресія Росії повинна була продемонструвати як рішучість її позицій, так і її військові можливості. При цьому, цілі так званої «сво», які були заявлені керівництвом РФ як «денацифікація» та «демілітаризація» України, по суті, означали позбавлення її національних основ та роззброєння, а також насильницьку русифікацію, що дорівнювало втраті державності.

В рамках таких планів Росія сподівалася на свою потужну перевагу над Україною в усіх сферах, а також на ослаблення української держави та проросійські настрої більшості українців. На погляд керівництва РФ, такі обставини давали змогу досягти швидкої перемоги над Україною, що змусило б Захід погодитись з усіма російськими вимогами.

Однак, такі сподівання не здійснилися. Росія не змогла ні домогтися перемоги над Україною, ні позбавити її незалежності, ні перешкодити європейській та євроатлантичній інтеграції, ні ліквідувати український військовий потенціал. Не вдалося їй і зломити волю українців до опору, примусити їх відмовитися від національної ідеї.

Незважаючи на певні просування російських військ, війна фактично стала позиційною, перетворившись на війну ресурсів. Виграти її Росія не спроможна, оскільки об’єднані ресурси України та її західних партнерів набагато більші за російські. А Україні для перемоги бракує сили для належної міцності. Тому сторони опинилися у динамічній рівновазі.

Зважаючи на такі обставини, можна визначати чого досягли і що втратили Росія та Україна, а також як війна вплинула на світ.

Розпочнемо з Росії, як агресора та зачинателя війни. Так, з 2014 року, тобто фактичного початку гарячої фази війни у сучасній історії, головним досягненням Росії стала окупація 20% української території. Найважливіше значення для неї мало захоплення Криму та приазовської частини України як сухопутного коридору до нього, що створило передумови для російського домінування в Чорноморському регіоні.

Ще одним здобутком Росії стала тимчасова відмова України від вступу до НАТО. Наразі це є одним із положень мирного плану, який розглядається під час переговорів про припинення війни._

Разом з тим, це все не компенсує політичні, військові та економічні втрати Росії, які незрівнянно більші. Так, вона не тільки не змогла домогтися згаданих вище цілей, але й опинилася у досить складному політичному положенні та зазнала неприпустимих втрат у війні, а західні санкції та дії США щодо зниження світових цін на нафту підірвали російську економіку._

Так, ще в 2014 році Росію виключили з «Великої вісімки» та багатьох інших міжнародних організацій, а США та ЄС припинили співробітництво з нею у воєнно-політичній сфері.

Невдалими були спроби Москви зупинити розширення НАТО та домогтися того, щоб з нього вийшли країн ЦСЄ і Балтії. В 2023-2024 роках новими членами Альянсу стали Фінляндія і Швеція. Внаслідок цього кордон Росії з НАТО збільшився вдвічі до 1,2 тис. км., а час підльоту ракет до цілей у Північно-Східному регіоні РФ, включно з м. Санкт-Петербургом, скоротився до кількох хвилин. 

Водночас Росія почала втрачати позиції у важливих для себе регіонах світу. В 2024 році, за активної участі Туреччини та США, було повалено в Сирії режим Б. Асада, який виконував роль головного провідника російські інтересів у Північній Африці. А на початку 2026 року США усунули від влади президента Венесуели Н. Мадуро, який вважався опорою Росії у Карибському регіоні. На черзі режим аятол в Ірані, який є союзником Росії на Близькому Сході.

Послабився вплив Росії навіть на пострадянському просторі. США перехопили у неї ініціативу на Кавказі та разом з Китаєм почали відбирати у неї Центральну Азію. Щоправда вона і без того вже, по суті, відійшла під сферу впливу КНР.

Був завданий удар безпосередньо по Путіну. В 2023 році Міжнародний суд у Гаазі відкрив кримінальну справу стосовно нього за викрадення українських дітей.

Ще більш негативна для Росії ситуація склалася у військовій сфері. Більша частина українських територій вона захопила, маючи військову перевагу своєї армії, і в наслідок неготовності України до війни на початкових етапах російських вторгнень у 2014 та 2022 роках. Тим не менш, Сили оборони України змогли не тільки зупинити російський бліцкриг, але й звільнити значну частину окупованих територій. Як наслідок, з 20% захоплених Росією українських земель лише 3% вона взяла під час бойових дій. Платою за це стала втрата збройними силами РФ понад 1,2 млн військовослужбовців, 11,7 танків, 24 тис. бойових броньованих машин, 37,5 тис. артилерійських систем, 1,3 тис. засобів ППО, 435 літаків, майже 350 гелікоптерів та понад 30 кораблів і підводних човнів. Тобто, нею були втрачені майже вся бронетанкова техніка та артилерія, які знаходилась у російських ЗС до війни, та 14 полків тактичної авіації і 10 вертолітних полків. А Чорноморський флот Росії фактично перетворився у флотилію і був змушений покинути Крим і відійти до Новоросійська. Внаслідок цього Росія не змогла домогтися домінування в Чорноморському регіоні, поступившись у цьому Туреччині.

Ба більше, з 2023 року війна перекинулася на російську територію. Спочатку у вигляді рейдів підрозділів Російського добровольчого корпусу до Білгородської області, а потім рейду ЗСУ до Курської області РФ, який тривав з серпня 2024 року до березня 2025 року. Тим самим було продемонстровано неспроможність Росії захистити свої кордони. Не може вона це зробити і у своєму повітряному просторі. ЗСУ впевнено завдають ударі по цілям на російської території.

Як вже зазначалося, війна фактично стала позиційною. За такої ситуації Росія намагається примусити Україну капітулювати внаслідок знищення її енергетичної інфраструктури та гуманітарної кризи в країні. Але це їй також не вдається зробити.

По суті, Росія, застосовуючи звичайну зброю, не могла досягти на полі бою перемоги над Україною. Не вдасться їй перемогти і НАТО. А відтак вона не наважиться розпочати повномасштабну війну проти Європи. Максимум, що вона зробить — це спровокує конфлікт в одній із країн Балтії та локалізовано втрутиться у нього. Саме тому США та провідні країни Європи перестали її побоюватися, хоча і готуються до відбиття можливої російської агресії. Що ж до ядерної зброї, якою Росія шантажує колективний Захід, то всі вже давно зрозуміли, що такі загрози є нічим іншим, як блефом.

В економіці Росії взагалі розпочинається катастрофа. В 2025 році її динаміка змінилася з відносно стійкого зростання на стагнацію та рецесію. Поки що її рятують військові замовлення, але і військово-промисловий комплекс РФ все більше охоплюють проблеми. Причина — накопичувальний ефект західних санкцій та заходи США зі зниження світових цін на нафту і позбавлення Росії її ринків енергоносіїв. Тобто, підриваючи російську економіку, вони намагаються примусити Росію припинити війну проти України і відмовитись від агресивної політики. В основному, це виконувалось завдяки обмеженню нафтогазових доходів Росії, які забезпечують переважну частину її державного бюджету. А видатки вона збільшує самотужки через нарощування військових розходів. Все це вже призвело до значного росту дефіциту державного бюджету РФ, який може набути критичного рівня в 10 трлн. руб. вже у поточному році. Водночас стрімко зростає інфляція. Вона набагато перевищує офіційно визначені темпи та може зрости в рази у тому разі, якщо зазнає краху банківська система. Наразі вона вже у кризі, оскільки частка прострочених виплат по кредитах перевищила 10% від їх загального обсягу.

В результаті більша частина підприємств цивільного сектору російської економіки перебуває у вкрай складній ситуації. В найбільшій мірі кризові процеси охопили вугільну, металургійну, лісову, автомобілебудівну, літакобудівну та будівельну галузі, випуск сільськогосподарських машин та залізничний транспорт. Відносно позитивну динаміку зберігали лише ті галузі, що безпосередньо пов’язані з виконанням військових замовлень.

Жодних реальних можливостей усунути такі проблеми у Росії немає. США та ЄС санкції з неї не зніматимуть а, навпаки, тільки їх будуть посилювати. Реальні відомості про зростання світових цін на нафту відсутні. Ціни будуть лише падати, оскільки на ринку вже починає з’являтися нафта з Венесуели. А у випадку позитивного завершення переговорів між США та Іраном щодо його ядерної програми будуть збільшуватися обсяги надходження на ринок також нафти іранської.

До кінця поточного року Росія остаточно втратить європейський ринок нафти і газу. До мінімуму зменшать або повністю припинять імпорт російських енергоносіїв також Індія і Туреччина. Єдиним потужним партнером Росії в нафтогазовій галузі залишиться Китай, але він також буде імпортувати її енергоносії лише зі значними знижками.

Зважаючи на наведені обставини, багато хто з експертів передбачає виникнення в Росії повномасштабної фінансово-економічної кризи вже влітку поточного року. За такої ситуації навіть відновлення миру не дасть Росії змоги усунути свої проблеми. В кращому для неї випадку вона на десятиліття залишиться відсталою країною. А в гіршому — її спіткає доля колишнього СРСР.

Без сумніву, вкрай негативні наслідки від війни має і Україна, яка втратила свої території, значну частину населення та економічний потенціал. 

Чимало людей загинуло на фронті, стали жертвами російських ударів по мирних населених пунктах або, рятуючись, виїхали за кордон. А з окупованих територій дітей силоміць вивозять до Росії. Багато громадян втратили свої домівки, ставши вимушеними переселенцями. І це не кажучи вже про страждання людей від відсутності тепла та електроенергії.

На окупованих територіях залишилися українські підприємства, в тому числі такі, що входили до ключових галузей нашої економіки. А ті, що знаходяться на вільній частині України, зазнають систематичних ударів та руйнуються або повністю знищуються. Те ж відбувається з енергетичною, транспортною і житловою інфраструктурою та комунальним господарством.

У нас високий рівень дефіциту державного бюджету. А коштів не вистачає ані на оборону, ані на підтримку економіки країни. На жаль, не подолана корупція, а є й такі, які під час війни намагаються збагатитися.

І все ж Україна вистояла і не підкорилася Росії. Як вже згадувалося, Силам оборони України вдалося зупинити агресора і навіть звільнити частину українських територій. Зараз СОУ впевнено утримують фронт та подекуди виконують контрнаступальні дії, як це відбувається на Запоріжжі. Крім того, у Збройних Сил України з’являється можливість завдавати з далекої відстані ударів по цілях на території агресора, в тому числі власною зброєю. Це дало змогу завдати значних збитків нафтогазовій галузі Росії, що стало, так би мовити, вагомим доповненням західних санкцій. Були посилені також удари по підприємствах військово-промислового комплексу Росії, включно з заводами з виробництва ракет і БПЛА. 

Зрештою, Сили оборони України стали абсолютно інші, ніж до початку війни. Вони практично повністю перейшли на ефективне західне озброєння та сучасну військову техніку власного виробництва. Хто до війни міг уявити, що у України будуть танки Abrams та Leopard, бойові машини Bradley, ЗРК Patriot, SAMP/T, IRIS-T та HAWK, а також літаки F16? Зараз вони є, як і БПЛА різних видів. Менш, ніж за чотири роки Україна модернізувала ракету «Нептун», збільшивши її дальність, та розробила і запустила у виробництво нову крилату ракету «Фламінго», яка нічим не поступається російським аналогам. 

Україна набула для війни з Росією достатнього досвіду, якого немає у жодної іншої країни. Вона вже ділиться ним з країнами НАТО, які переймають його в рамках підготовки до відбиття можливої російської агресії.

Все це зробило Україну однією з основних сил у стримуванні Росії, що суттєво підвищило роль та значення нашої держави для Європи. На сьогодні Україна вже один з ключових елементів системи євроатлантичної та європейської безпеки в якості її передового рубежу на південно-східному фланзі Європейського ТВД. Саме тому Європа та, загалом, і США, підтримують Україну у її військовому протистоянні з Росією. За такої підтримки надається військово-технічна допомога Україні, забезпечується робота її економіки та надається допомога у європейській інтеграції. Питання вступу України до НАТО поки що відкладене, але вона отримає від партнерів інші форми гарантій безпеки. 

Україна завоювала своє право стати частиною Європи і вже стала нею. Так чи інакше, але війна має закінчитися і Україна зможе відродитися в якості сильної, процвітаючої та авторитетної європейської держави. А її головним завданням стане захист Європи від загроз з боку Росії, які зберігатимуться у будь-якому випадку.

Повномасштабна агресія Росії проти України відчутно вплинула на ситуацію у світі. Так, вона спровокувала виникнення нової Холодної війни між Росією та Заходом. Причому, на боці Росії приховано чи відкрито виступили Китай, Білорусь, Іран та Північна Корея.

Більша частина світу підтримують Україну, чи, принаймні, демонструють це в ООН та на інших рівнях. На жаль, певна частина світової спільноти не розуміє суті російсько-української війни або не бажає псувати відносини з Росією, а тому не засуджує її вчинки стосовно України. За такої ситуації Європа нарешті зрозуміла реальність загроз її безпеці з боку Росії та змінила своє колективне мислення з мирного на військове. Це помітно згуртувало європейські країни довкола питання спільної протидії російській агресії. Внаслідок таких процесів розпочалися активні дії Європи зі зміцнення свої безпеки, в тому числі у спосіб масштабного переозброєння. Як вже зазначалося, важливе місце в усуненні європейських безпекових проблем відведене Україні.

Посилили увагу до питань протидії Росії також США, бо вбачають у ній загрозу своїй стратегічній безпеці у ракетно-ядерній сфері. Втім, в контексті звичайної війни вони розглядають її лише як регіонального противника на Європейському ТВД. В цьому плані США не припиняють надання допомоги Європі для стримування Росії.

Протидія Російській Федерації, що стала особливо актуальною після її нападу на Україну, залишається основою трансатлантичної єдності. Однак, посилення суперництва між США та Китаєм відволікає увагу і ресурси Америки від Європи.

Водночас війна Росії проти України стала прикладом для інших тоталітарних режимів, які роблять свою політику більш агресивною. Через це зростають ризики виникнення війн та збройних конфліктів, що підриває стабільність у світі. І це при тому, що існуюча система міжнародної безпеки остаточно втратила свою дієвість в плані можливого запобігання кризам. Це відкрито визнали США в особі президента країни Д. Трампа, який розпочав будівництво нового світового порядку на чолі з Америкою._

Так, світ став набагато складнішим та небезпечнішим для кожної країни, бо у ньому може вижити лише сильний.

Отже, російсько-українська війна повністю змінила Росію та Україну, а також сильно впливає на ситуацію в світі. Війна має неоднозначні наслідки для її учасників та причетних до неї країн як руйнівного, так і стимулюючого характеру.

Внаслідок війни Росія має певні територіальні здобутки, однак її міжнародні позиції та економіка підірвані. При цьому вона не змогла перемогти у війні, що перетворює її на другорядну країну і ставить перед перспективою можливої дезінтеграції.

Україна зазнала значних людських, територіальних та економічних втрат. Однак вона вистояла і не підкорилася Росії. Ба більше, Україна вже стала частиною євроатлантичної та європейської системи колективної безпеки, що закріплює її в Європі як рівноправного члена європейської спільноти.

Європа усвідомила реальність загроз її безпеці з боку Росії і розпочала масштабну підготовку до відбиття можливої російської агресії. Незважаючи на те, що США зосередилися на стримуванні КНР, вони продовжують допомагати Європі у її протистоянні Російській Федерації.

Діяльність Росії призвели до відновлення у світі нової Холодної війни. А існуюча система колективної безпеки фактично перестала діяти. Через це ризики виникнення нових війн та конфліктів підвищуються, внаслідок чого світ стає для всіх більш складним та небезпечним.

Олег Березюк, Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики

Колаж Сергія Поліщука / АрміяInform