Зрадник як козир: за лаштунками одного шпигунського обміну

Справа Александру Балана є одним із найбільш показових прикладів того, як контррозвідувальна операція, кримінальне провадження та обмін шпигунами можуть поєднатися в єдиний розвідувально-політичний механізм [1]. Мова йде не лише про колишнього високопоставленого співробітника Служби інформації та безпеки (СІБ) Республіки Молдова, звинуваченого у співпраці з білоруським КДБ. Мова йде про особу, яка знала систему безпеки зсередини (зокрема, її слабкі місця), мала досвід роботи у контррозвідці, а також володіла інформацією про кадровий склад, агентуру спецслужби та канали співпраці з іноземними партнерами. А в підсумку ця особа була затримана у Румунії, передана Молдові, засуджена у себе на батьківщині, помилувана президенткою Маєю Санду, позбавлена молдовського громадянства та відправлена до Білорусі в рамках шпигунського обміну.

Кілька слів про фігуранта цієї справи. Александру Балан народився у 1978 році. У 2000 році закінчив Академію економічної освіти у Кишиневі, після чого відразу став офіцером СІБ. Службу проходив до 2023 року на різних посадах, зокрема очолював Головне управління контррозвідки [2]. У 2016–2019 роках він був заступником директора СІБ, мав спеціальне звання полковника. Після зміни керівництва СІБ Александру Балана відрядили у «почесне заслання» офіцером зв’язку між спецслужбами по посаді радника з питань безпеки посольства Молдови в Україні. У Києві він працював до літа 2021 року, але залишався тут ще 8 місяців після завершення терміну відрядження [3]. Після повернення до Молдови Александру Балан ще деякий час перебував у резерві, а в листопаді 2023 року був звільнений зі служби. За повідомленням деяких ЗМІ, причиною звільнення стало скоєння ним ДТП у нетверезому стані. Однак сам Александру Балан заперечував свою причетність до цієї події та навіть погрожував судом за поширення наклепу. Після звільнення із СІБ він давав інтерв’ю як експерт з питань діяльності спецслужб і брав участь у європейських безпекових конференціях [4].

У чому його звинувачують

Відставного полковника, який мав подвійне громадянство (Молдови та Румунії), затримали 8 вересня 2025 року в аеропорту міста Тімішоара. Згідно з інформацією, яка циркулює у відкритому доступі, у цій справі можна виділити два паралельні напрями: румунський та молдовський. У Румунії Александру Балана затримали за підозрою у державній зраді шляхом передачі державних таємниць іноземній розвідці. За повідомленням Євроюсту [5], підозрюваний провів як мінімум дві зустрічі в Будапешті у 2024 та 2025 роках зі співробітниками білоруського КДБ, а у реалізації цієї контррозвідувальної операції брали участь спецслужби Румунії, Польщі, Чехії та Угорщини.

Одночасно чеська контррозвідка повідомила про викриття білоруської розвідувальної мережі, що діяла в Європі, одним із елементів якої був колишній заступник директора СІБ Молдови. Тоді ж МЗС Чехії за діяльність, несумісну з дипломатичним статусом, оголосило персоною нон ґрата одного з працівників посольства Білорусі (за даними ЗМІ, це радник посольства Микола Дукшта). Того ж дня, за поданням Агентства внутрішньої безпеки Польщі, МЗС РП «попросило» залишити країну працівника посольства Білорусі у Варшаві.

Пізніше стало відомо, що основним куратором мережі був офіцер КДБ РБ Володимир Ворожбитов. Він також мав на зв’язку ще одного агента — громадянина Білорусі Владислава Надєйка, який жив і працював у Польщі, де збирав інформацію про політичних емігрантів.

За висновками румунського Управління з розслідування організованої злочинності та тероризму (DIICOT) [6], саме зустрічі Александру Балана з білоруськими розвідниками у Будапешті стали ключовим елементом справи. Окрему увагу слідство приділило методам конспірації, які використовувалися для підтримання зв’язку між учасниками шпигунської мережі. Замість традиційного обміну електронними листами, який міг би бути перехоплений, вони застосовували методику «спільної поштової скриньки». Повідомлення не відправлялися, а зберігалися у папці «Чернетки», до якої мали доступ обидві сторони. Такий спосіб комунікації значно ускладнює роботу слідчих, оскільки листи фактично не проходять через мережеві сервери як відправлені повідомлення. Один із поштових акаунтів Александру Балана — alvlapow@gmail.com — був видалений з IP-адреси у Білорусі майже одразу після його затримання в Румунії. Під час обшуку у відставного полковника також було знайдено телефон Blackview, підключений до цього акаунту. Пристрій зберігався у так званому чохлі Фарадея, який блокує електромагнітні сигнали та унеможливлює віддалений доступ до гаджета. Дані на пристрої додатково шифрувалися за допомогою програми VeraCrypt.

При аналізі справи Александру Балана слід брати до уваги, що повний доказовий матеріал не є загальнодоступним, оскільки там розкриваються державні секрети та контррозвідувальні заходи, які проводилися спецслужбами кількох держав. Виходячи з тієї інформації, яка циркулює у відкритому доступі, можна дійти таких висновків.

По-перше, Євроюст повідомляв про обмін інформацією та доказами між Румунією, Чехією та Угорщиною, а також про швидке виконання європейських ордерів на розслідування [7]. Це означає, що справа не мала виключно національного характеру, а була скоординованим міжнародним розслідуванням.

По-друге, певні оперативні заходи стосовно підозрюваного проводилися румунською контррозвідкою, а ордер на його затримання виконали прокурори DIICOT. Операція проходила під егідою Євроюсту за участю спецслужб Чехії, Угорщини та Польщі, а молдовська СІБ надала підтримку на завершальному етапі розслідування.

По-третє, судове засідання у закритому режимі відбулося у Молдові, а 15 квітня 2026 року Александру Балан визнав свою провину і попросив розглянути справу в спрощеному порядку. Він був засуджений до одного року та шести місяців позбавлення волі, йому також заборонено обіймати державні посади протягом двох з половиною років.

По-четверте, у квартирі Александру Балана у Кишиневі під час обшуку правоохоронні органи виявили два секретні документи, один з яких мав відношення до СІБ. Цей момент виявив проблему захисту службової інформації, до якої Александру Балан отримав доступ вже не як діючий, а як колишній співробітник спецслужби.

По-п’яте, СІБ, ймовірно, підозрювала його раніше. Її нинішній керівник Александру Мустяце заявляв, що сумніви щодо поведінки Александру Балана та його можливих контактів з іноземними спецслужбами з’явилися у СІБ ще у 2022–2023 роках. Згодом це підтвердили й партнери, які задокументували зустрічі відставного полковника з громадянами Білорусі. Александру Балан з 2019 року не мав доступу до важливої секретної інформації і вже не становив безпосередньої загрози для держави, хоча СІБ продовжує аналізувати масштаби компрометації тих даних, до яких він мав доступ раніше.

Тут також можна згадати про давніші скандали з біографії Александру Балана. Молдовські ЗМІ повідомляли, що він, з одного боку, мав відношення до придушення антикомуністичних протестів у 2009 році [8], а з іншого — нібито допомагав у втечі російського блогера Едуарда Багірова, якого прокуратура Молдови підозрювала в участі в організації цих протестів [9].

Що говорив сам Александру Балан?

Найцікавішим у цій справі є контраст між тим, що Александру Балан говорив до завершення справи, і тим, що сталося пізніше. Як зазначалося вище, 15 квітня 2026 року він на суді визнав свою провину і попросив розглянути справу в спрощеному порядку, тому отримав відносно м’який вирок. Це не означало розкриття усіх обставин можливої співпраці з білоруським КДБ, оскільки частина оперативних матеріалів залишилася нерозкритою.

Інакше звучала версія і водночас лінія захисту Александру Балана в його інтерв’ю румунському журналу Q Magazine, коли він ще перебував під вартою в Бухаресті. У цій розмові Александру Балан не описував себе як агента білоруського КДБ, а як колишнього офіцера контррозвідки, який роками нібито боровся з російським впливом у Молдові. Він стверджував, що не працював ані на російські, ані на білоруські спецслужби, а звинувачення проти себе назвав сфабрикованим, помилковим або наслідком дій осіб, з якими раніше перебував у конфлікті. Александру Балан також визнавав, що російські спецслужби присутні в Румунії в економіці, політиці та армії, але не пов’язував це зі своєю співпрацею з ними [10].

Лінія захисту Александру Балана ґрунтувалася ще й на посиланні на румунську ідентичність, громадянство Румунії та проєвропейські погляди з натяком на те, що такий життєвий шлях суперечить тезі про його вербування Москвою чи Мінськом.

На тлі цих заяв дуже символічним виглядав спосіб, у який Александру Балана зустрічали після помилування та передачі у межах обміну за формулою «п’ять на п’ять» білоруській стороні. Там представили цю подію як повернення «своєї» людини. Відставного полковника СІБ на кордоні з Польщею з квітами привітав заступник начальника Слідчого управління КДБ Білорусі Олександр Тарасевич.

Ця картина мала значення не лише як елемент білоруської медійної інсценізації, а й як політичний сигнал. Білоруська влада поводилася так, ніби не забирала випадкового громадянина Молдови, а повертала особу, яку вважала належною до власного безпекового апарату або принаймні кимось, хто працював на користь білоруських спецслужб. Як заявив Олександр Тарасевич, обмін обговорювався близько року, а КДБ діяв за вказівкою президента Білорусі, який нібито особисто наказав повернути агентів, що ризикували життям і здоров’ям під час виконання завдань.

Чому його звільнили?

Александру Балан не був звільнений тому, що зникли звинувачення проти нього, а тому, що він став частиною шпигунського обміну. Президентка Молдови Мая Санду повідомила, що двоє молдовських громадян, які працювали на СІБ та утримувалися в Росії [11], були звільнені в обмін на громадянку РФ Ніну Попову [12] та Александру Балана. Вона пояснила, що для Молдови це був виграш, який неможливо виміряти простим математичним рівнянням: держава повернула двох громадян, які виконували завдання для неї, відмовившись натомість від двох ув’язнених, котрі діяли на шкоду інтересам Молдови.

Значення білоруського елементу

Формально у справі Александру Балана найважливішим суб’єктом, на який вказують експерти, є білоруський КДБ. Саме зі співробітниками цієї спецслужби він зустрічався в Будапешті у 2024–2025 роках. У публічних повідомленнях не згадувалося, що його безпосередніми контактами були співробітники російської ФСБ або СЗР. З цієї причини називати Александру Балана російським агентом було б формально неточно. Це, однак, не означає, що російський елемент у цій справі не відігравав істотної ролі.

КДБ Білорусі зберігає пострадянську модель спецслужби, яка поєднує функції контррозвідки та політичної поліції із закордонними операціями. Після 2020 року, тобто після масових протестів у Білорусі та поглиблення залежності Мінська від Москви, білоруські спецслужби ще тісніше співпрацюють із ФСБ і СЗР РФ і можуть підтримувати російські операції в Європі [13].

З огляду на це, визначення Александру Балана як «російського агента» є політично зрозумілим. Хоча він зустрічався в Будапешті саме зі співробітниками білоруського КДБ, але той факт, що в обміні брали участь також російські спецслужби, а двох молдовських офіцерів утримували в Росії, свідчить про те, що операція мала не виключно білоруський, а білорусько-російський вимір.

Не лише зрада: білоруський КДБ, пострадянські спецслужби та логіка обміну

Справа Александру Балана показує набагато більше, ніж окремий випадок колишнього співробітника, звинуваченого у зраді. Перш за все, вона виявила, що білоруський КДБ є не лише інструментом внутрішніх репресій проти опозиції Олександра Лукашенка, а й активним інструментом закордонних операцій [14].

Чеська контррозвідка вказувала на існування білоруської розвідувальної мережі, що сформувалася в Європі і використовувала, зокрема, свободу пересування дипломатів у Шенгенській зоні. У цьому сенсі справа Александру Балана вписується в ширший шаблон дій Мінська. Білорусь не тільки підтримує гібридну війну росіян на континенті, але й сама проводить розвідувальні операції та операції впливу, а також вербує агентуру за межами власної території. Це особливо важливо в контексті Молдови, яка залишається одним із найважливіших полів суперництва між Росією та Заходом, а водночас державою з інститутами безпеки, обтяженими пострадянською спадщиною.

Випадок Александру Балана також виявляє особливу вразливість пострадянських держав до проблеми колишніх співробітників спецслужб, які навіть після звільнення зі служби володіють інформацією, що становить інтерес для зарубіжних розвідувальних органів.

Однак найбільш парадоксальний аспект цієї історії стосується його звільнення. Александру Балан був засуджений за розкриття державної таємниці, визнаний молдовською державою особою, що діє проти її інтересів, а потім помилуваний і переданий Білорусі, оскільки його видача давала змогу повернути власних громадян. Це демонструє типову, хоча й цинічну, для шпигунських обмінів логіку: держава може розглядати зрадника не лише як обвинуваченого, а й як козир.

Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин

Фото: Alexandru Balan / Facebook

Примітки:

[1] За визначенням експертів, розвідувально-політичний механізм — це сукупність інститутів, інструментів і процедур, через які розвідувальні чи контррозвідувальні дані (актуальна інформація про наміри, загрози та ресурси противника) конвертуються у конкретні управлінські, дипломатичні та безпекові рішення держави.

[2] До повноважень СІБ віднесені розвідувальна та контррозвідувальна діяльність (включно з військовою контррозвідкою), захист конституційного ладу, боротьба з тероризмом, забезпечення економічної безпеки, боротьба з організованою злочинністю, охорона державної таємниці, забезпечення інформаційної та кібербезпеки.

[3] Враховуючи той факт, що посольства Росії та Білорусі функціонували у Києві аж до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну у лютому 2022 року, можна припускати, що Александру Балан міг бути завербований саме під час його роботи в посольстві Молдови в Україні.      

[4] 9 травня 2024 року Александру Балан дав велике інтерв’ю українському виданню «Главком», в якому позиціонував себе як проєвропейський державник, патріот Молдови і послідовний борець із проросійськими силами в країні. Він позитивно оцінював співпрацю СІБ зі спецслужбами України у вирішенні спільних проблем. 

[5] Євроюст (Агентство Європейського Союзу з питань співпраці у сфері кримінального правосуддя) — структура, що займається судовою співпрацею у кримінальних справах між органами держав-членів. Його штаб-квартира знаходиться в Гаазі (Нідерланди). Засноване у 2002 році, воно було створене для покращення боротьби із серйозною транскордонною та організованою злочинністю шляхом стимулювання координації слідчих та прокурорських дій.

[6] DIICOT — акронім від Direcția de Investigare a Infracțiunilor de Criminalitate Organizată și Terorism. Правоохоронний орган Румунії, який займається розслідуванням справ, пов’язаних із організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків, кіберзлочинностю, фінансовими злочинами та злочинами терористичного характеру.

[7] Європейський ордер на розслідування — механізм, встановлений законодавством ЄС у 2014 році, за допомогою якого суддя або магістрат в одній державі-члені ЄС може звернутися до правоохоронних органів іншої держави-члена з обов’язковим запитом щодо збору доказів для сприяння кримінальному розслідуванню. Ордер може дозволити такі дії, як обшуки, прослуховування, спостереження, запит до суду документів або записів тощо. Механізм існує по всій території ЄС (за винятком Данії та Ірландії).

[8] Антикомуністичні протести (відомі також як «Цегляна революція») почалися 7 квітня 2009 року після парламентських виборів, на яких перемогла Комуністична партія Молдови, що викликало підозри у фальсифікаціях. Протести швидко переросли у масові заворушення, під час яких протестувальники штурмували будівлю парламенту та Адміністрації президента. Події отримали назву «Цегляна революція» через використання протестувальниками цеглин для штурму будівель. Президент країни Володимир Воронін звинуватив в організації заворушень Румунію. Протести мали значний вплив на політичну ситуацію в країні, призвели до повторних виборів і зміни влади.

[9] Органи слідства звинувачували Едуарда Багірова в тому, що він «активно залучившись до соціального середовища як блогер і письменник і, використовуючи технології маніпулювання масами, взяв активну участь у розробці та реалізації провокаційних заходів, спрямованих на підрив до- і постелекторального процесу». 24 квітня 2016 року кишинівський суд заочно засудив Едуарда Багірова до 5 років позбавлення волі.

[10] Більш докладно на цю тему див. статтю: «Як працюють російські спецслужби: проникнення, дезінформація, пропаганда, гібридні атаки» // https://igp.org.ua/publikacii/rozvidka-rosijskoї-federaciї-v-rumuniї/

[11] Ці особи, затримані ФСБ у Москві влітку 2025 року, прибули туди за фальшивими документами. Спочатку вони представлялися звичайними громадянами, завербованими молдавськими спецслужбами для проведення розвідувальної діяльності. Але пізніше було встановлено, що обидва є офіцерами СІБ.

[12] Ніна Попова, дружина офіцера Змішаних миротворчих сил РФ, дислокованих у Придністров’ї, який підозрювався у належності до кадрового складу ГРУ. Вона була заарештована 3 липня 2025 року в кишинівському аеропорту через кілька днів після того, як ФСБ затримала у Москві двох співробітників СІБ Молдови.

[13] За даними профільного веб-ресурсу Intelligence Online, КДБ Білорусі відіграє значну роль у гібридних операціях Росії проти України та країн Європейського Союзу. Мінськ фактично виступає підрядником ФСБ у вербуванні українських громадян для здійснення диверсійної діяльності як в Україні, так і на території ЄС. Таких осіб вважають «зручними мішенями», оскільки вони можуть відносно вільно пересуватися Європою, а в разі провалу їх можна використовувати з пропагандистською метою, зокрема для підриву західної підтримки України.

[14] У жовтні 2024 року Директор ФСБ Олександр Бортніков на засіданні Ради керівників органів безпеки та спецслужб СНД заявив, що КДБ Білорусі допоміг спецслужбам РФ встановити причетних «до діяльності проукраїнських напіввійськових структур, що базуються на території країн ЄС». Особливу увагу експертів привертає роль Голови КДБ РБ Івана Тертеля, якого розглядають як одну із контактних осіб у ширшому контексті російсько-української війни. Так, він був присутнім на переговорах з американською стороною, де обговорювалося зняття санкцій з Білорусі та звільнення політв’язнів. Більш докладно на цю тему див. статтю: «Комітет державної безпеки Республіки Білорусь як «фундамент» режиму Олександра Лукашенка» // https://igp.org.ua/publikacii/komitet-derzhavnoї-bezpeki-respubliki- bilorus/