ПІДСУМКИ РОЗВИТКУ ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОЇ ОБСТАНОВКИ В СВІТІ У 2025 РОЦІ В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ

Частина 7

РОЗШИРЕНІ ВИСНОВКИ

Аналізуючи розвиток ситуації у світі та довкола України, можна зробити певні висновки і прогнози, пов’язані з інтересами нашої держави.

Так, 2025 рік був вкрай складний для України через триваючу війну, розв’язану Росією, а також неоднозначну політику США, особливо на першому етапі другої президентської каденції Д. Трампа.
Україна втратила частину своїх територій, а її енергетична, економічна, транспортна та житлово-комунальна інфраструктури відчутно зруйновані. Внаслідок посилених Росією терористичних ударів по Україні збільшилась кількість жертв серед мирного населення.
Крім того, діяльність Д. Трампа, який використовував війну як засіб для реалізації власних та американських інтересів, призвела до перебоїв з постачанням зброї Україні і до затягування мирних переговорів. Водночас, під приводом створення сприятливих умов для мирних переговорів, він заблокував вступ нашої держави до НАТО як гарантію її безпеки.
Втім, незважаючи на всі складнощі та проблеми, Україна змогла вистояти у війні і стала частиною нової системи євроатлантичної та європейської безпеки. Це підвищило її роль та значення для Європи і відкрило для неї більш чіткі перспективи приєднання до ЄС.
Загалом Силам оборони України вдалося втримати свої фронтові позиції, хоча вони були змушені відступати на деяких ділянках. Ворог захопив не більше одного відсотка української території, що стало відчутною втратою, однак не надає Росії стратегічних переваг. До того ж Україна змогла значною мірою перехопити ініціативу в Чорноморському регіоні.
Таким чином було зірвано плани Москви з захоплення України і примушення її до капітуляції. Росіянам також не вдалося вийти на кордон з Європою. Тобто, Україна вже стала частиною того, що називають як передовий рубіж системи євроатлантичної та європейської безпеки на південно-східному фланзі Європейського ТВД.
Завдяки цьому НАТО має змогу перенацілювати частину своїх сил на північний фланг, де виникла загроза військового зіткнення між Альянсом та Росією. Водночас США мають можливість поступово скорочувати свою військову присутність на південному фланзі Європейського ТВД та переорієнтувати частину своїх сил на Азіатсько-Тихоокеанський напрямок для стримування Китаю.
Все разом взяте зробило Україну принципово важливою для Європи, а по суті — і для США. Саме тому вони не припиняють надавати допомогу Україні у її військовому протистоянні з Росією.
Події у 2025 році підтвердили спроможність України протидіяти Росії по-військовому за допомогою своїх західних партнерів. По суті, вперше в історії Україна змогла відстояти свою незалежність. Водночас вона завоювала право стати частиною Європи. І фактично цього досягла.
Всупереч всім своїм зусиллям Москва не змогла досягти поставленої стратегічної мети щодо знищення України як незалежної держави.
Збройним силам Росії не вдалося прорвати фронт в Україні, а терористичні удари по цивільній інфраструктурі не підірвали моральний дух української влади та населення. Російські війська зав’язли в боях на фронті та після досягнення певних успіхів наприкінці минулого року почали втрачати свій наступальний потенціал.
Ба більше, 2025 рік став переломним для Росії, яка зіткнулася з критично негативними для себе наслідками війни.
Основним із них став перехід економіки країни від позитивного розвитку до занурення у кризу. Це стало наслідком західних санкцій, надмірних військових видатків та падіння світових цін на нафту. Поряд з цим через значні втрати під час бойових дій та зменшення кількості добровольців у ЗС РФ виникли проблеми з комплектуванням військ і створенням резервів.
Це почало підривати можливості Москви продовжувати війну, над нею нависла загроза дезінтеграції.
З літа 2025 року військово-промисловий комплекс Росії втратив можливість розвиватися, а з жовтня — почав скорочувати обсяги випуску продукції. Своєю чергою, нестача резервів змусила Росію відмовитись від одночасних наступальних дій на більшості із напрямків та зосередитись лише на кількох з таких. А через загострення проблем російської економіки ускладнилась і соціально-політична ситуація в країні. За багатьма ознаками обстановка в Росії почала нагадувати те, що відбувалося в СРСР напередодні його руйнування. До речі, якщо йому надавалася допомога ззовні, то Росія на неї розраховувати не може. А після того, як Москва почала кидати напризволяще своїх партнерів у важливих для себе регіонах світу, зона її впливу постійно зменшується. Через війну вона вже неспроможна щось відстоювати.
Однак, Путін не відмовився від реалізації своїх планів щодо знищення України як незалежної держави і фактично поставив в залежність від цього майбуття Росії.
Хоча, загострення внутрішніх проблем в Росії та ускладнення ситуації довкола неї змушує його погоджуватись на переговори, чи, принаймні, демонструвати такі наміри. Крок за кроком, США, Європа та Україна спонукають Кремль до поступок, хоча він все ще чинить опір, здійснює силовий тиск на Україну та сподівається на сприяння Д. Трампа, який нібито підтримує Росію.
У будь якому випадку стратегічні плани Путіна щодо відновлення ролі Росії, як великої світової держави, за допомогою застосування сили щодо України аби повернути її під російський контроль і залякати Європу, зазнали провалу. Росія втратила свій шанс повернутись на рівень колишнього СРСР або Російської імперії і фактично стала сателітом Китаю з перспективою остаточного перетворення на другорядну та слаборозвинуту країну. А в найгіршому для Росії випадку вона взагалі зникне з мапи світу як єдина держава.

На цьому фоні в світі остаточно сформувалась нова система міжнародних відносин з двома провідними центрами сили, якими є США та Китай. У такій системі Росії відведена другорядна роль. Максимум — регіональна держава з обмеженою зоною впливу.
США та Китай демонструють розуміння спільної відповідальності за долю світу, однак зберігають низку суттєвих протиріч. Поки що вони ділять світ політичними та економічними методами, але виконують активні військові приготування. У перспективі це з високою ймовірністю може призвести до переростання нинішньої геополітичної конкуренції між США і КНР у військову конфронтацію. А її передовий рубіж може бути у вигляді Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Саме там США і Китай зараз зосереджують свої сили. Інші важливі регіони світу також стануть об’єктами протистояння між США та Китаєм. Все це спостерігається зараз.

США активно руйнують так звану «вісь зла», утворену Китаєм та Росією для протидії Заходу включно також з Північною Кореєю, Іраном, Сирією, Венесуелою, Кубою та деякими іншими країнами. На сьогоднішній день Америка вже досягла у цьому помітних успіхів.
Так, США фактично відірвали від «осі зла» Сирію і Венесуелу. На черзі — Іран, а наступною країною може стати Куба. Д. Трамп відверто висловлює такі наміри.
Такі ж зусилля США докладали щодо Росії, яка є головним джерелом військових загроз для Америки та конкурентом на світовому ринку енергоносіїв. США вживали заходів для радикального послаблення РФ у спосіб зниження світових цін на нафту, запровадження санкцій проти її нафтових компаній та витискання російських енергоносіїв з європейського, індійського і китайського ринків. Водночас Д. Трамп використовував російсько-українську війну для виснаження Росії, приховано підштовхуючи її до продовження бойових дій без відчутних успіхів.
По суті, США взялися будувати нову імперію з глобальним домінуванням у світі. При цьому вони переслідують винятково свої інтереси та не зупиняються перед застосуванням військової сили і порушеннями норм міжнародного права при їх реалізації.

Необхідність посилювати протидію Китаю об’єктивно змушує США зменшувати допомогу Європі, яка за такої ситуації має підвищити відповідальність за свою безпеку.
Втім, США не залишають її наодинці з Росією. В рамках нової системи євроатлантичної та європейської безпеки, яка будується за взаємною згодою сторін, здійснюється лише перерозподіл функцій між ними. США зосереджують зусилля на стримуванні Китаю на глобальному рівні та в АТР, а Європа — на протидії Росії. При цьому США залишаються головним гарантом стратегічної ядерної безпеки Європи та надають їй допомогу у протистоянні з Росією на Європейському ТВД. Як зазначалося вище, помітну роль у цьому відіграє Україна, у якої сьогодні найбільш потужні збройні сили в Європі та досвід і вмотивованість військової протидії Росії.
Тому США та Європа у вигляді ЄС і європейської складової НАТО здатні подбати про свою безпеку та відбити можливу агресію з боку Росії. А розбіжності між ними та всередині Європи не мають критичного характеру та зможуть бути подолані у випадку виникнення реальної військової загрози.

Китай, на противагу зусиллям США зі встановлення свого домінування у світі, також будує свою сферу впливу із зосередженням головних зусиль на країнах так званого «Глобального Півдня».
Така діяльність Китаю передбачає досягнення бажаного через різноманітні міжнародні організації, насамперед, ООН, ШОС, БРІКС+, АТЕС та АСЕАН, а також внаслідок реалізації стратегічної ініціативи «Один пояс, один шлях», яка має на увазі побудову єдиного економічного простору від Південно-Східної Азії до Європи з можливістю підключення до неї інших регіонів.и
Водночас Китай для протидії США використовує Росію та певним чином Європу.
В цьому плані Китай підтримує Росію та фактично її війну проти України, що дає йому можливість зміцнювати свої позиції у конкуренції зі США шляхом розпорошення їх уваги та зусиль. А вимушена переорієнтація Москви на східних партнерів внаслідок західних санкцій дає змогу Китаю отримувати більш широкий доступ до російських природних ресурсів та ринку. Своєю чергою, ускладнення відносин між Європою та США створює сприятливі умови для поглиблення економічного співробітництва КНР з Європейським Союзом та узгодження їх позицій для стримування американських амбіцій.
Завдяки такому підходу Китай впевнено утримує свої позиції, як другого за своєю потужністю центра сили у світі, та поступово виходять на один рівень з Америкою. На жаль, Україна стає заручницею інтересів КНР.

Суперечності між провідними центрами сили та іншими країнами супроводжуються посиленням ними своєї військової активності.
Мається на увазі нарощування потенціалів національних збройних сил та військових союзів, а також активізація військових навчань. В низці випадків вони мають взаємопротилежний характер з опрацюванням сценаріїв війн один проти одного.
Насамперед, зазначене стосується Росії та США/НАТО. Фактично вони перебувають у стані жорсткої конфронтації і при цьому посилюють взаємні погрози, вдаються до демонстрування сили та провокацій. Крім того, РФ та США відкрито застосовують військову силу для досягнення своїх цілей. Китай поки що утримується від силових дій проти інших країн, однак демонструє таку можливість стосовно Тайваню.
Наведені обставини підвищують рівень військової напруженості у світі та призводять до виникнення збройних конфліктів і війн з можливим їх переростанням у більш розширені зіткнення регіональних та світових масштабів, в тому числі із застосуванням ядерної зброї. Це може бути досить небезпечним при зниженні дієвості міжнародних інститутів в питанні колективної безпеки.

Загалом світ стає все більш складним і ненадійним, в якому виживають тільки найбільш міцні. Такої міцності вони можуть досягти як самостійно, так і спільно з союзниками та партнерами. Саме так і робить Україна.

Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики