Наразі це подекуди сприймається як розпад світового порядку внаслідок авантюристичної політики Д. Трампа, що підриває засади Західного світу. Насправді справа зовсім в іншому.

Дії нового президента США лише підштовхнули процеси об’єктивних змін, які давно вже назріли. В основному вони пов’язані з Китаєм та Росією, які дійсно порушили той світовий лад, що виник після розпаду СРСР та припинення колишньої Холодної війни. Саме тому і з’явилась необхідність трансформації євроатлантичних відносин у безпековій сфері.

Насамперед, це є наслідком перетворення Китаю на провідний центр сили, який не тільки піднявся на один рівень зі США, але і перевищив їх за низкою показників. Водночас Пекін перейшов від політики відносно обмеженого втручання у справи світу до його фактичного переділу в рамках побудови своєї зони виняткового впливу. У відкритому вигляді це робиться в рамках стратегічної ініціативи КНР «Один пояс, один шлях». Однак, Китай швидко посилює свою присутність на всіх широтах Земної кулі. Такі дії Пекіну підкріплюються послідовними кроками з нарощування китайської армії та флоту, які вже здатні проєктувати силу не тільки в АТР, але і у інших регіонах, де у нього є свої інтереси.

Своєю чергою, Росія відверто обрала неоімперський курс, який реалізується у військовий спосіб. Метою такої діяльності Москви є становлення Росії як великої світової держави з відновленням та закріпленням за нею зони впливу колишнього СРСР. Як і колись, така зона поширюється на весь пострадянський простір, Центрально-Східну Європу, Чорноморський і Балтійський регіони, Балкани та Близький Схід. Зважаючи на зазначене, напад Росії на Україну є лише таким першим кроком на шляху впровадження своїх геополітичних планів. Наступним із них неминуче стане агресія проти Європи, чи, принаймні, країн Балтії, які Москва вважає своїми «втраченими територіями».

Найбільш важливими із таких є Стратегія національної безпеки США 2022, Стратегічна концепція НАТО від 2022 року та Оборонна стратегія ЄС від того ж року. Згадані документи ухвалювалися після повномасштабного нападу Росії на Україну, що потребувало термінової реакції Заходу. Разом з тим, у них є більш широкі оцінки загроз Західному світу, які стосуються усіх їх аспектів.

Згідно з такими оцінками, які досить відомі, Росія визначається найбільшим та реальним військовим противником Заходу, а Китай — головним конкурентом, який намагається змінити світовий лад на свою користь, підриває демократію та сприяє встановленню тоталітаризму. При цьому відмічається також і зростання військових викликів з боку КНР. Загалом, Росія, Китай та близькі до них країни-ізгої на зразок Північної Кореї та Ірану називаються новою «віссю зла».

Втім, вже тоді планувався перерозподіл функцій між США і Європою у вигляді ЄС і європейської складової НАТО (для зручності далі будемо називати це просто «Європою»). Так, США мали збільшити частку своїх зусиль, спрямованих на стримування Китаю, а Європа — зосередитись на протидії Росії.

Це було цілком логічно, оскільки головною загрозою для США став Китай як світовий центр сили, а для Європи — Росія як джерело військової агресії. Причому, США і КНР безпосередньо зіткнулись на Тихоокеанському театрі військових дій, а Європа та Росія — на Європейському ТВД. Незважаючи на такий розподіл, США і Європа не відмовлялися від взаємної підтримки у протистоянні зі спільними противниками.

З поверненням Д. Трампа до влади в США наведений підхід не зазнав суттєвих змін, за винятком більш чіткого розподілу функцій між Америкою і Європою, а також прискорення процесу побудови нової системи євроатлантичної безпеки. Наразі її можна розділи на американську і європейську складові, що тісно пов’язані між собою. З лютого поточного року більшість зі згаданих питань були визначені та конкретизовані під час різних заходів за участю представників США, НАТО і ЄС.

Їх результати широко висвітлювались у ЗМІ і також добре відомі. Разом з тим, загальна картина майбутньої архітектури євроатлантичної безпеки та її основних складових так і не були чітко відображені. Хоча, вона є досить очевидною.

Так, керівництво США вже повідомило про наміри зберегти за Америкою функції забезпечення стратегічної безпеки Західного світу за рахунок свого ракетно-ядерного потенціалу. З огляду на це, слід очікувати незмінності завдань Стратегічного командування Збройних сил США, яке об’єднує стратегічні ядерні сили, сили протиракетної оборони та космічні сили американської армії. Скоріш за все, без змін залишиться і тактична складова ЗС США в Європі, включно з їх завданнями та силами і засобами.

Поряд зі США участь у забезпеченні стратегічної безпеки Європи братимуть Франція та Великобританія, які мають ядерну зброю, а також її носії, якими є підводні човни та літаки. На теперішній час Париж та Лондон вживають підготовчі заходи до посилення їх ролі у вирішенні зазначеного питання.

В той же час, США очевидно переглядають розподіл їх сил між Тихоокеанським та Європейським ТВД. Так, з огляду на зміну пріоритетів Вашингтону у гарантуванні безпеки Америки, головна увага буде надаватись зміцненню Тихоокеанського Командування ЗС США, Тихоокеанського флоту та Тихоокеанських військово-повітряних сил. При цьому можливе певне скорочення або реорганізація Командування Армії США в Європі та Африці і Командування ВМС США (колишній Атлантичний флот), однак США не відмовляться від них.

Поки що не розглядається і можливість виходу США із НАТО. Втім, керівництво ЄС не виключає цього через п’ять-сім років, а тому і вживає заходів із забезпечення безпеки Європи власними силами. Ухвалені та реалізуються декілька програм, що передбачають досягнення зазначеної мети до 2030 року. Саме до того часу очікується відновлення Росії після війни з Україною та набуття нею здатності напасти на Європу.

Основною з таких програм є «Rearm Europe» щодо переозброєння Європи до згаданого терміну. Загальний бюджет програми становить 800 млрд євро, які мають бути виділені із європейських фондів. Ще 160 млрд євро планується залучити у вигляді кредитів. Крім того, визначені заходи з розширення виробничих потужностей та модернізації європейської оборонної промисловості в інтересах отримання можливості самостійного виробництва більшої частини озброєнь.

Незважаючи на загальний курс керівництва Європи щодо посилення відповідальності за свою безпеку, створення окремої європейської армії у найближчій перспективі не планується. Це визнано недоцільним, оскільки потребуватиме виділення значних коштів та дублюватиме НАТО. Тим паче, що більшість європейських країн одночасно є членами ЄС та Північноатлантичного альянсу.

Замість цього обговорюється варіант перепідпорядкування ЄС європейської складової НАТО. На погляд експертів, практично подібний підхід може бути реалізований у спосіб передачі Європейському Союзу контролю над Стратегічним командуванням операцій Об’єднаних збройних сил НАТО, яке зараз фактично контролюється США. Саме згаданий орган відповідає за європейську частину ОЗС НАТО та їх дії на Європейському ТВД. Згідно з деякими повідомленнями, США погоджуються з такою реорганізацією командної структури Альянсу. Однак це потребуватиме створення власних військових органів ЄС вищої ланки на зразок міністерства оборони чи генерального штабу, яких зараз немає.

Водночас, з 2014 року більшість із європейських країн нарощують також і власні збройні сили. В цьому плані найбільш показовими є дії Польщі та країн Балтії і Північно-Східної Європи, які знаходяться на вістрі ймовірної агресії Росії у Балтійському та Арктичному регіонах.

Так, керівництво Польщі висловило наміри створити найбільш потужну сухопутну армію в Європі (зрозуміло, що після України). Згідно з такими планами Варшава активно розгортає нові з’єднання та частини. Зокрема, протягом останніх років була відновлена 16-та піхотна дивізія. Наразі відновлюється 8-ма пд.

Своєю чергою, Литва, Латвія та Естонія вживають заходи з реорганізації їх піхотних бригад (на теперішній час кожна з них має по одному із таких з’єднань) у дивізії. А Швеція реалізує найбільший план переозброєння країни з часів минулої Холодної війни, яким передбачається придбання озброєнь на суму 2,5 млрд дол. протягом 2025-2028 років. Збільшити чисельність своїх збройних сил планує також Фінляндія.

Втім, дехто з лідерів ЄС та європейських країн сумнівається у спроможності Європи самотужки, без США, забезпечити свою безпеку. Подібні занепокоєння, в принципі, зрозумілі, оскільки Росія переважає Європу за своїм військовим потенціалом. Крім того, Європа давно вже відвикла від війн та не має необхідного бойового духу.

На теперішній час Україна має найбільш потужні збройні сили в Європі з бойовим досвідом та готовністю до боротьби з Росією.

Саме такі обставини і визначають принципову зацікавленість Європи в Україні, що визначає непорушність європейських позицій з її підтримки. Так, Європейська Рада ухвалила план надання Україні 30,6 млрд євро для потреб оборони, які покриваються за рахунок доходів від заарештованих активів Росії. За ці кошти закуповується зброя для України та реалізується низка інших програм. Водночас здійснюються кроки з більш широкого підключення України до оборонних ініціатив ЄС, а також інтеграції української оборонної промисловості в оборонно-промисловий комплекс Європейського Союзу.

 В обстановці, що склалася, такі дії ЄС є однією з основних зовнішніх гарантій безпеки України реального характеру. Водночас, за ініціативою Великобританії та Франції створена так звана «коаліція охочих», а саме — групи країн, згодних негайно відреагувати та забезпечити захист України у тому випадку, якщо Росія знову нападе на неї вже після оголошення миру.

В рамках групи розглядаються плани розгортання на території України «сил стримування» у складі військових контингентів українських партнерів загальною чисельністю до 30 тис. осіб. Вони можуть бути розміщені в глибині території України та стримувати Росію самою своєю присутністю. Подаються пропозиції щодо поширення на згадані війська статті 5-ї Північноатлантичного договору про колективну безпеку.

Попередню згоду щодо направлення своїх військ до України вже дали Франція, Великобританія, Чехія, Туреччина та деякі інші країни. Причому, Великобританія начебто розпочала підготовку підрозділів спеціального призначення до виконання завдань в Україні. Крім того, Лондон виступив з ініціативою стосовно залучення літаків «коаліції охочих» до виконання завдань забезпечення протиповітряної оборони України та повідомив про готовність направити для цього свої літаки.

Пропонується ще один варіант, яким передбачається розгортання міжнародної місії ООН на українсько-російському кордоні. До її складу пропонується включити миротворчі контингенти від таких країн як Китай, Індія, Бразилія та Саудівська Аравія. Але зазначена пропозиція має здебільшого гіпотетичний характер.