Російський вплив у Великій Британії: ретроспектива та перспективи
Відносини Великої Британії та Росії пройшли різні етапи після розпаду Радянського Союзу — від короткого періоду «відлиги» до ескалації взаємних звинувачень, активізації розвідувальної діяльності та політичного втручання. Особливо із середини 2000-х років ситуація почала значно погіршуватися, що було пов’язано з приходом до влади Володимира Путіна та посиленням впливу російських спецслужб. Переломним став 2006 рік, коли загинув Олександр Литвиненко в Лондоні, і відповідальність за це поклали на росіян [1]. Британські спецслужби розцінили цей інцидент як приклад вбивства на чужій території за наказом РФ.
Після анексії Криму Росією у 2014 році уряд Сполученого Королівства почав дедалі чіткіше підкреслювати вороже ставлення Москви. Звіти розвідки свідчать про збільшення кількості кібератак і кампаній з дезінформації, спрямованих на країни Заходу. Остаточно ситуацію загострило повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року, яке в Лондоні розцінили як грубе порушення міжнародного права та серйозну загрозу європейській безпеці.
Довгий час Велика Британія вважалася одним із найбільш відкритих і привабливих місць для інвестування іноземного капіталу. Основні переваги включали потужний фінансовий ринок (Лондонське Сіті), ефективну правову та економічну інфраструктуру, престижну індустрію нерухомості (особливо в центрі Лондона) та значні можливості для «поліпшення іміджу» шляхом фінансування мистецтва, спорту чи університетів.
З 2008 року діяли так звані «золоті візи», які дозволяли іноземному інвестору отримати британську візу в обмін на інвестиції в розмірі 2 млн фунтів стерлінгів. Уже через п’ять років така особа могла отримати право на постійне проживання у Великій Британії. Transparency International повідомляє, що з 3048 віз, виданих у 2008-2015 роках, 60% — отримали громадяни Росії та Китаю.
Поєднання двох принципів – поблажливого підходу до нелегальних фінансових потоків і «золотих віз» – дуже ускладнювало визначення фактичного джерела надходження капіталу з-за кордону. Тільки у Великій Британії понад 700 російських мільйонерів скористалися програмою «золотої візи» і отримали посвідку на проживання. У звіті Центру американського прогресу [2] зазначено, що Велика Британія стала ключовою локацією для російських олігархів і їхнього багатства. За різними оцінками, у 2020 році лише в Лондоні перебувало від 73 тисяч (дані Управління національної статистики) до навіть 150 тисяч (за даними The Guardian) осіб, які народилися в Росії, причому це число включало людей лише з тимчасовим статусом. Ця відкритість спонукала багатьох російських олігархів інвестувати в лондонську нерухомість, а діти російської еліти часто навчалися у британських приватних школах. Водночас ЗМІ та антикорупційні організації (зокрема Transparency International) висловили тривогу щодо ризику відмивання коштів.
Згідно зі звітом Комітету з розвідки та безпеки [3] за 2020 рік, російський вплив у Лондоні був настільки значним, що використовувався термін «Лондонґрад» [4]. У звіті зазначено, що російських олігархів приймали «з розпростертими обіймами» у Великій Британії, передусім через їхні інвестиції та капітал, у межах політики, яка дозволила незаконним коштам вийти на британський ринок, що отримало назву «лондонська пральня грошей».
Ці кошти було використано для розширення меценатства та посилення російського впливу в британському істеблішменті. Бенефіціарами були PR-компанії, благодійні організації, політичні структури, університети та культурні установи. Згідно зі звітом, російський вплив у Великій Британії став своєрідною «новою нормальністю», завдяки якій багато людей, пов’язаних із Володимиром Путіним, змогли інтегруватися в британську еліту, використовуючи свої фінансові ресурси.
Цей високий рівень проникнення особливо помітний у «Лондонґраді». Варто також додати, що справа не лише в самих олігархах — разом із російським капіталом виріс сектор супровідних послуг, таких як юридичні фірми, бухгалтерські контори, агентства нерухомості та PR-компанії, які свідомо чи ні сприяли розширенню російського впливу, часто збігаючись з інтересами Кремля. Британські компанії йшли назустріч російським елітам, надаючи, зокрема, юридичний захист, підтримку в боротьбі з конкурентами та перекази грошей через офшори.
Звіт з’явився після низки повідомлень у ЗМІ, які припускали, що Консервативна партія, можливо, сильно залежала від фінансування російських олігархів. Серед названих жертводавців був приятель тодішнього прем’єр-міністра Бориса Джонсона Олександр Темерко [5], який пожертвував консерваторам більше 1 млн фунтів стерлінгів. А дружина колишнього заступника міністра фінансів Росії Володимира Чернухіна [6] — бізнес-леді Любов Чернухіна — пожертвувала Торі [7] 1,6 млн фунтів стерлінгів (зокрема 160 тисяч фунтів стерлінгів на тенісний матч із Борисом Джонсоном і колишнім прем’єр-міністром Девідом Кемероном). За даними BBC, фінансову підтримку надали також Георгій Пісков [8] (майже 18 тисяч фунтів стерлінгів) і Олександр Кнастер [9] (400 тисяч фунтів стерлінгів із 2010 року). За оцінками Open Democracy, з 2010 року консерватори отримали понад 3,5 млн фунтів стерлінгів від російських донорів. Борис Джонсон, будучи прем’єр-міністром, також мав тісні стосунки з Євгеном Лебедєвим [10], сином російського олігарха та колишнього співробітника КДБ СРСР Олександра Лебедєва [11], який володіє акціями газет Evening Standard та The Independent. Олександр Лебедєв колись був критиком Володимира Путіна, але пізніше підтримав анексію Криму в 2014 році. Хоча, заради справедливості, слід зазначити, що в червні 2022 року в інтерв’ю газеті The New York Times він розкритикував російське вторгнення в Україну і заявив, що Росія «перетворюється на Іран і Північну Корею».
Британські ЗМІ повідомляли, що Evening Standard брала активну участь у політичній кампанії Бориса Джонсона, а після його перемоги на виборах у грудні 2019 року глава уряду відвідав день народження Євгена Лєбєдєва. Незабаром Євген Лебедєв отримав звання лорда, що викликало негативну оцінку в суспільстві. В офісі прем’єр-міністра цей крок пояснили заслугами перед Великою Британією новоспеченого «аристократа».
У грудні 2020 року канал Infobomba в Telegram опублікував фото Бориса Джонсона в обіймах із керівницею Клубу мистецтва, ювелірних виробів і моди Стефані Горбуновою [12] на благодійному заході для Торі в 2016 році, організованому компанією Ensemble Productions, якою керує Ольга Балаклеєць. В її офіційній біографії вказано, що вона працює у сфері міжнародних культурних і благодійних заходів, консультує деякі державні установи, має численні нагороди (зокрема, медаль від тодішнього президента Росії Дмитра Медведєва). Її чоловік Джуліан Галлант — політик Консервативної партії. Свого часу він очолював центр російської культури Лондоні, так званий Пушкінський дім. Також Ольга Балаклеєць є однією із співвласниць Private Club № 5 Limited, серед акціонерів якого згадана вище Стефані Горбунова і Жанна Малевська, вдова Антона Малевського, керівника ОПГ «Ізмайлово» — однієї з найбільших злочинних організацій, тісно пов’язаних із ФСБ.
В умовах зростання критики та після нападу Росії на Україну у лютому 2022 року, британський уряд відреагував на це прийняттям нового законодавства. Закон «Про боротьбу з економічною злочинністю (прозорість та правозастосування)» дав владі нові інструменти для виявлення справжніх власників нерухомості у Великій Британії, особливо якщо вони є іноземцями. У 2023 році було прийнято закон «Про економічні злочини та корпоративну прозорість», який вимагає від компаній розкривати більше даних (наприклад, про бенефіціарних власників) і посилює повноваження наглядових установ, зокрема Реєстраційної палати.
Уряд стверджував, що це був ключовий крок у боротьбі з «брудними коштами» та корупцією, особливо в контексті сумнівного походження коштів із Росії. За оцінками уряду (станом на кінець 2023 року), торгівля з Росією впала на 90%, а вартість російських активів у Великій Британії впала з 29 млрд фунтів стерлінгів до приблизно 8 млрд фунтів стерлінгів. Також було заморожено понад 20 млрд фунтів стерлінгів підозрілого походження.
У березні 2018 року колишній співробітник ГРУ Сергій Скрипаль і його донька були отруєні «Новичком» у Солсбері. Відповідальність за напад було покладено на РФ, що спонукало уряд Терези Мей вислати 23 російських дипломатів, яких Лондон вважав співробітниками розвідки. Ця висилка стала наймасовішою за останні 30 років і, як наголосили на Даунінґ-стріт, 10, мала «підірвати діяльність російської розвідки у Великій Британії на довгі роки». Крім того, було запроваджено правила, які надали спецслужбам ширші повноваження щодо обшуку людей на кордоні, якщо їх підозрюють у зловмисних діях на користь іноземних держав.
У 2023 році було прийнято оновлений закон «Про національну безпеку» у відповідь на висновки та рекомендації розвідки, включені до Інтегрованого огляду безпекового середовища 2021 року, що вказував на зростання загроз з так званої сірої зони (шпигунство, диверсії, кібератаки, кампанії з дезінформації).
Закон вводив, серед іншого, нові види злочинів: шпигунство, диверсію, вороже втручання. Діяльність, спонсорована іноземними державами (зокрема, дезінформація), отримала більш чітку правову основу для судового переслідування. Документ передбачив запобіжні та слідчі заходи щодо осіб, які не можуть бути засуджені у звичайному порядку, а також запровадив так звану «Схему реєстрації іноземного впливу» — FIRS [13]. Вона заснована на двоетапному процесі реєстрації: перший рівень охоплює діяльність, яка створює політичний вплив, тоді як розширений рівень охоплює діяльність, яка становить потенційний ризик для національної безпеки та інтересів держави. Відмова від реєстрації та здійснення діяльності від імені іноземної держави є злочином, який передбачає відповідальність, навіть якщо діяльність має таємний характер. Окремі положення про створення FIRS набули чинності наприкінці 2023 року, а повністю система запрацює 1 липня 2025 року.
Уряд створив робочу групу із захисту британської демократії від зовнішнього втручання. Ця команда відповідає за проблеми дезінформації, фінансування політичних партій, кібербезпеку виборчого процесу та потенційний тиск на державні інституції.
Одним із найбільш суперечливих аспектів залучення російського капіталу була програма Investor Visa, яка пропонувала швидке отримання права на проживання у країні в обмін на інвестиції у розмірі не менше 2 млн фунтів стерлінгів. Критики зазначали, що правила були надмірно ліберальними та могли сприяти «відмиванню» великих сум грошей, які надходять з Росії.
Зважаючи на це, у лютому 2022 року уряд оголосив про негайне закриття програми для нових заявників, а перевірка віз, виданих у 2008-2015 роках, виявила численні порушення. Частина віз могла бути отримана людьми, які фактично займаються незаконною діяльністю або пов’язані з російськими спецслужбами. Одночасно були запроваджені так звані критерії виключення, які ґрунтуються на «неприпустимості через загрозу для національної безпеки». У лютому 2025 року їх поширили на осіб, тісно пов’язаних із російським режимом.
Британське законодавство (особливо закон «Про політичні партії, вибори і референдуми» 2000 року) обмежує можливість фінансування кампаній іноземними організаціями. Однак, у світлі повідомлень про пожертвування російських олігархів, постало питання, чи чинні норми ефективно запобігають прихованому впливу.
У законі «Про вибори» 2022 року уряд запровадив, зокрема, обов’язок позначати політичну рекламу в Інтернеті (цифровий відбиток). Положення також передбачали посилення правил щодо іноземних донорів — заборону на витрати понад установлений поріг та внесення до реєстру початкової вартості активів новостворених партій. Громадські організації та Комісія зі стандартів суспільного життя закликали до додаткових інструментів, таких як зобов’язання перевіряти фактичне походження коштів або впровадження комплексних антикорупційних процедур у політичних партіях. Однак уряд стверджував, що нинішні механізми вже досить обмежувальні, хоча їхнє подальше вдосконалення не виключається.
Після початку війни в Україні медіарегулятор Ofcom порушив справу проти телеканалу RT (Russia Today), який звинуватили в упередженості та поширенні прокремлівської пропаганди. У березні 2022 року Ofcom відкликав у телеканалу ліцензію на мовлення у Великій Британії. Крім того, санкції ЄС заблокували супутникове мовлення RT. У 2023 році було ухвалено закон «Про безпеку в Інтернеті», призначений для захисту користувачів від незаконного контенту та дезінформації в онлайновому просторі.
Ключові елементи закону включають визнання «іноземного втручання» так званим пріоритетним правопорушенням і зобов’язання Інтернет-платформ активно видаляти контент, який пропагує вороже втручання. Ofcom також отримав додаткові повноваження у сфері медіаграмотності для підвищення обізнаності та стійкості до маніпуляцій з боку громадян.
Гучним символом російської фінансової присутності у Великій Британії став Роман Абрамович, багаторічний власник футбольного клубу «Челсі». Після вторгнення в Україну він оголосив про продаж клубу. У березні 2022 року олігарх потрапив під санкції, його активи були заморожені, а його акції заборонено використовувати.
Продаж клубу зрештою завершився у травні 2022 року з обіцянкою, що кошти будуть використані на гуманітарні цілі в Україні. Однак переказ коштів виявився юридично складним, і аналіз того, як вони будуть використані, ще триває.
У квітні 2025 року державний міністр безпеки Ден Джарвіс оголосив у парламенті, що Росія разом з Іраном буде включена до «розширеного рівня» FIRS. Рішення ухвалили на основі ворожих дій Росії протягом багатьох років (зокрема нападу в Солсбері, кібератак, кампаній дезінформації), її тривалої військової агресії проти України та потенціалу дестабілізувати систему безпеки в Європі й за її межами.
З 1 липня 2025 року будь-яка фізична чи юридична особа, яка веде бізнес за погодженням з російською владою (включно з урядовими установами, збройними силами, розвідувальними службами або парламентом), повинна зареєструватися у FIRS. «Це потужний інструмент для виявлення та блокування шкідливих дій, спрямованих проти нашої країни», — підкреслив Ден Джарвіс. Відмова від реєстрації такої діяльності каратиметься позбавленням волі на строк до п’яти років.
Багато депутатів і експерти звернули увагу, що Китай не був включений до того самого рівня реєстрації. На це в уряді зазначили, що FIRS має залишатися гнучкою і може розширити список країн у будь-який момент, якщо буде встановлено, що інші країни ведуть порівнянну ворожу діяльність.
Водночас Управління з питань виконання фінансових санкцій Великої Британії 25 березня 2025 року вперше наклало штраф на юридичну фірму Herbert Smith Freehills у розмірі 465 тисяч фунтів стерлінгів. Було встановлено, що московська філія фірми (працювала в РФ у 1999-2022 роках) перед закриттям здійснила виплати російським юридичним особам із санкційного списку на загальну суму майже 4 млн фунтів стерлінгів.
Британські збройні сили регулярно стежать за російськими кораблями, які проходять поблизу територіальних вод Сполученого Королівства. Росіян звинувачують у картографуванні підводної інфраструктури (силових та Інтернет-кабелів), що, на думку експертів, може бути пов’язано з можливою диверсією. Зважаючи на це, флот і ВПС тримають патрульні кораблі та літаки у стані готовності для протидії ворожій діяльності.
У січні 2025 року міністр оборони Джон Хілі оголосив про посилення правил реагування на російські диверсійні операції. Сполучене Королівство разом із союзниками по НАТО створили місію Baltic Sentry та активували Об’єднані експедиційні сили у рамках операції Nordic Warden для захисту інфраструктури в регіонах Балтійського та Північного морів.
Посольство РФ у Лондоні заявило, що FIRS перетворить країну на поліцейську державу. Російські дипломати назвали ініціативу британської влади інструментом, що змушує всіх, хто хоче вести будь-яку діяльність у Великій Британії «за угодою» з Росією, незалежно від громадянства, розкривати свої плани під загрозою ув’язнення. Згідно із заявою російського дипломатичного представництва, «офіційні заяви та роз’яснювальні брошури уряду з цього приводу сповнені неточностей і суперечностей. Формулювання видаються навмисно розпливчастими, що дозволяє владі на власний розсуд встановлювати необхідний «склад злочину»».
Подібне невдоволення з боку посольства РФ пролунало також після того, як прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, представляючи на початку червня 2025 року нову оборонну стратегію країни, заявив про необхідність підготовки до війни, зокрема, через агресивну політику Росії. На думку глави уряду, це — найефективніший спосіб стримати загрози. З цього приводу російське дипломатичне представництво опублікувало очікувану заяву, в якій розкритикувало «нову хвилю антиросійської риторики». У документі говориться: «Росія не становить загрози для Сполученого Королівства та його народу. Ми не маємо агресивних намірів і не плануємо нападати на Велику Британію. Ми не зацікавлені в цьому і не маємо такої потреби». Однак, якщо у Москві забули (чи роблять вигляд, що забули), то у Лондоні добре пам’ятають брехливі заяви Володимира Путіна та його оточення, що Росія не збирається нападати на Україну.
Краще пізно, ніж ніколи
Росіяни, а особливо олігархи, багато років почувалися у Великій Британії як удома, але вторгнення РФ в Україну в лютому 2022 року призвело до кардинальних змін. Тепер Росія сприймається британською владою як ключова загроза безпеці, відтак у відповідь було вжито низку згаданих вище заходів.
Кульмінацією цієї політики стало виконання положень, що містяться у FIRS, та впровадження щодо Росії найжорсткішого нагляду за «ворожий вплив». Міністр Ден Джарвіс наголосив, що «це наш обов’язок захищати інтереси Сполученого Королівства. FIRS забезпечить прозорість і стримає тих, хто хоче завдати шкоди нашій країні». Хоча багато політиків і експертів оцінюють вжиті кроки як безпрецедентні, представники британського уряду визнають, що ефективність цих рішень залежатиме значною мірою від дієвості правоохоронних органів та міжнародної співпраці, зокрема в рамках НАТО та за підтримки країн Європейського Союзу.
Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин
Примітки:
[1] Литвиненко Олександр Вальтерович, підполковник ФСБ. У 2001 році отримав політичний притулок у Великій Британії як особа, яку переслідували у Росії. У 2006 році йому було надане британське підданство. Автор кількох книг, в яких він звинуватив ФСБ в організації терористичних актів (зокрема вибухів житлових будинків у 1999 році в Буйнакську, Москві й Волгодонську), викрадень й убивств, а також у зв’язках зі злочинним світом. Крім того, Литвиненко звинувачував Володимира Путіна у педофілії ще під час навчання у Червонопрапорному інституті ім. Андропова КДБ СРСР, що тоді ледь не коштувало йому кар’єри. Помер у листопаді 2006 року внаслідок радіоактивного зараження полонієм-210. У вересні 2021 року Європейський суд з прав людини постановив, що Російська Федерація винна у вбивстві Литвиненка.
[2] Аналітичний центр, пов’язаний із Демократичною партією США.
[3] Парламентський комітет, який за законом відповідає за нагляд за розвідувальною спільнотою Великої Британії.
[4] «Лондонґрад» — російський телесеріал у жанрі авантюрного екшну про пригоди росіян-жителів Лондона. Став першою ігровою картиною на російському телебаченні, яка майже повністю знімалася у столиці Великої Британії протягом 2014 року. Слоганом фільму автори обрали фразу «Знай наших!», яка говорить сама за себе.
[5] Темерко Олександр Вікторович — відомий російський і британський бізнесмен українського походження. Після арешту Михайла Ходорковського в 2003 році виконував обов’язки віце-президента компанії ЮКОС. У 2005 році, після незаконної експропріації владою активів ЮКОСа на користь «Роснефть», покинув компанію та переїхав до Великої Британії. У Росії Темерка звинувачували в шахрайстві та оголосили в розшук, але Лондон відмовився екстрадувати його до РФ. З 2008 року — директор і заступником голови компанії OGN Group, найбільшого постачальника інженерних і будівельних послуг на морських родовищах нафти та газу. У 2011 році отримав британське підданство. Темерко підтримував Україну в конфлікті з Росією. У березні 2015 року у газеті The Guardian він висловив думку, що Велика Британія повинна допомагати Україні зброєю. Водночас у липні 2019 року Reuters процитував Темерка на основі кількох його інтерв’ю, в яких він схвально оцінював вихід Великої Британії з ЄС, позитивно відгукувався про високопоставлених російських силовиків (включно з нинішнім і колишнім керівниками ФСБ) і з гордістю згадував свою роботу на посаді президента Спеціалізованої корпорації оборонних галузей промисловості «Російська зброя», яку він обіймав у 1995-2000 роках.
[6] Чернухін Володимир Анатолійович — заступник міністра фінансів РФ (2000-2002) і голова «Внешэкономбанка» (2003-2004). Протеже тодішнього прем’єр-міністра Михайла Касьянова. Після відставки свого покровителя переїхав до Великої Британії. Через зв’язки колишньої дружин він отримав протекцію британського магната Натаніеля Ротшильда, який створив для Чернухіна вакансію для отримання робочої візи. Оклад колишнього чиновника становив 275 тисяч фунтів стерлінгів на рік. Водночас Чернухін емігрував не з порожніми руками. Вже через 2 роки після переїзду до Лондона він придбав одну з найкрасивіших офісних споруд у столиці — колишню будівлю Midland Bank, заплативши за це 72 млн фунтів стерлінгів (за її ринкової вартості — 40 млн). Як написало видання Independent, на папері сімейне подружжя Чернухіних — вигнанці путінського режиму, але весь час свого перебування у Великій Британії Чернухін старанно зберігає мовчання. На це, ймовірно, він має вагомі причини.
[7] Розмовна назва Консервативної партії. Вона має ірландське походження, «Торі» означає «розбійники». За часів двопартійної системи в Англії та Великій Британії Торі представляли інтереси аристократії та вищого духовенства.
[8] Пісков Георгій Ігорьович — російський підприємець, співзасновник ВАТ «Юнібанк» (Вірменія), ВАТ КБ «Юністрім» та IT-компанії Protobase Laboratories. Засновник сервісу грошових переказів MoneyTO. У 2015 році він запустив бренд MoneyTO Limited у Великій Британії.
[9] Кнастер Олександр Маркович — американський мільярдер російського походження, колишній генеральний директор «Альфа-Банку», засновник компанії Pamplona Capital Management. Разом із банкірами Михайлом Фрідманом, Петром Авеном і Германом Ханом заснував Genesis Philanthropy Group, метою якої є розвиток і посилення єврейської ідентичності серед російськомовних євреїв у всьому світі.
[10] Лебедєв Євген Олександрович — старший син російського олігарха Олександра Лебедєва. З восьмирічного віку проживає в Лондоні, має подвійне громадянство (РФ і Великої Британії). Власник (разом із батьком) компанії «Lebedev Holdings Ltd», яка випускає газети Evening Standard і The Independent, а також телеканалу London Live. Довічний член Палати лордів з 2020 року. Королева Єлизавета II дарувала йому титул барона Сибірського та Хемптонського.
[11] Лебедєв Олександр Євгенович — російський олігарх, колишній депутат Державної думи. У 1984-1992 роках проходив службу в ПГУ КДБ СРСР і СЗР РФ. У 1987-1991 роках — співробітник резидентури КДБ СРСР у Лондоні. У 1993 році разом із групою колишніх колег по роботі у посольстві заснував «Російську інвестиційно-фінансову компанію» АТ «РІФК», де обійняв посаду голови Ради директорів. У 2011 році, за версією журналу Forbes, посідав 45-е місце у списку 200 найбагатших бізнесменів Росії з особистим статком у 2,1 млрд доларів. У 2012 році посідав вже 89-е місце зі статком у 1,1 млрд доларів. У травні 2022 року уряд Канади вніс Олександра Лебедєва до списку «російських олігархів і членів їхніх сімей та близьких соратників Володимира Путіна», проти яких введені санкції. Коментуючи цю подію у газеті The Financial Times, Лебедєв заявив: «Я був опозиціонером протягом десяти років, провів рік у суді за сфабрикованими звинуваченнями, чекаючи на семирічний вирок, втратив усі гроші та активи, які у мене були, а також мій бізнес».
[12] Горбунова Стефані — випускниця Московського державного університету (1991), має громадянство Швеції, з 2012 року проживає у Лондоні.
[13] FIRS — акронім від Foreign Influence Registration Scheme.
