Сьогодні у ЗМІ нинішнього володаря Росії Володимира Путіна часто порівнюють то зі Сталіним, то із Гітлером, хоча насправді він на жодного з них не схожий.
У лідера більшовиків Йосипа Джугашвілі (Сталіна) була політична ідеологія і чітко визначена мета, до якої прагнув він і його соратники.
Лідер німецьких націонал-соціалістів Адольф Шекельгрубер (Гітлер) також будував свою політику на ідейній основі.
Тут немає сенсу переповідати політичні погляди обох диктаторів, оскільки вони усім відомі.
Питання виникає щодо політичних переконань Путіна. Також не зрозуміло, з якою метою він напав на Україну.
У жодному зі своїх виступів президент РФ так і не зміг чітко пояснити, з якою метою він почав так звану СВО.
Водночас загальновідомим є той факт, що на війну з Україною Путін зібрав зеків, «мобілізованих» бандою одіозного Пригожина, яким пообіцяв дострокове звільнення, різного роду боржників, безробітних, представників нацменшин і депресивних регіонів РФ, які пішли на цю війну за великі за їх мірками гроші. От і воює ця зграя кримінальних злочинців і різних бродяг з Україною, і очевидно, що роблять вони це виключно за гроші та без жодних ідейних переконань.
До цієї армії найманців останнім часом почали долучатися ще й представники Африканського континенту, Північної Кореї й Китаю. Взяті в полон воїнами ЗСУ, вони також свідчили, що на війну з Україною пішли виключно за фінансову винагороду, про що неодноразово ці полонені заявляли під час прес-конференцій, організованих відповідними службами України для ЗМІ.
Отже, ця різношерста маса найманців і всяких авантюристів уже понад три роки намагається захопити Україну. Звичайно, що весь цей процес відбувається під керівництвом офіцерів регулярних частин і підрозділів збройних сил РФ.
Тепер повернемось до політичних переконань Путіна і його ідеологічного обґрунтування вторгнення в Україну.
Оскільки більш-менш прийнятної відповіді на ці питання немає, о аналіз фактичних обставин вторгнення РФ в Україну дає підстави зробити висновок, що нинішній володар РФ, зловживаючи владою та ігноруючи норми міжнародного права, зібрав банду найманців і авантюристів з метою захоплення території сусідньої держави і зміни її законно обраних депутатів парламенту і президента.
І тут Путін чи, як дехто стверджує, Лжепутін уже стає більше схожий не на президента великої держави з імперськими амбіціями, а на злодюжку і дикого дрібного буржуя, який випадково опинився на вершині влади і з використанням державних ресурсів РФ та кримінальних злочинців і авантюристів вирішив «рейдернути» Україну.
Тепер уже усім відомо, що за три дні Путін завоювати Україну не зміг. Не зміг він це зробити і за три з половиною роки, і очевидно, що йому уже не вдасться цього зробити ніколи. Розуміючи, що він втягнув країну в авантюру, за яку рано чи пізно доведеться відповідати, Путін зупиняти війну боїться і тому затягує час. На що він розраховує сказати важко, але хороших чи більш-менш прийнятних варіантів особисто у нього і його найближчого оточення немає. Тому скоро все може завершитись «шовковими шнурками», «табакерками», або «довгими подорожами із вікон багатоповерхових будинків», як це було в історії Росії та СРСР не один раз.
Є ще варіант з Гаагським судом, але він малоймовірний, оскільки Путін дуже багато знає, а зацікавленим особам у жодному разі не потрібні зайві свідки.
Олег Березюк,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано штучним інтелектом)
