Частина 2

Частина 1  — https://igp.org.ua/publikacii/nova-sistema-yevroatlantichnoї-i-yevropejskoї-bezpeki/

Роль і місце України в нової системі європейської і євроатлантичної безпеки

Вагоме місце у новій системі європейської та євроатлантичної безпеки надається Україні, у якої найбільш потужні Збройні Сили в Європі з досвідом та мотивацією військових дій проти Росії. З огляду на це, США та Європа вважають Україну однією з основних сил у стримуванні військової експансії Росії у європейському напрямку.

Наразі в межах Європейського ТВД Україна вже виконує функції передового рубежу на південному фланзі НАТО у Центрально-Східній та у Південно-Східній Європі і у Чорноморському регіоні. Так, Україна фактично прикриває сусідні з нею країни НАТО і ЄС від наземного вторгнення Росії та повітряних атак з її боку.

Це вже береться до уваги у стратегічних і оперативних планах НАТО та США. Зокрема, прикриття Україною південного флангу НАТО дає Альянсу змогу перенацілювати частину своїх сил на північний фланг, а саме – Балтійський та Арктичний регіони, де виникла реальна загроза безпосереднього військового зіткнення між Альянсом та Росією.

Західні експерти вважають, що у випадку перемоги Росії над Україною або закінчення війни на її умовах, росіяни вже через кілька років зможуть відновити свої сили та напасти на країни Балтії або Польщу, чи Фінляндію. Про це може свідчити нарощування Росією угруповання військ Ленінградського військового округу ЗС РФ, а саме – істотне посилення 6-ї загальновійськової армії та розгортання нового армійського корпусу на його території.

Приводом для збройних інцидентів з їх подальшим переростанням у конфлікти можуть послужити провокації з боку Росії у вигляді порушення її літаками, безпілотними літальними апаратами та кораблями морських і повітряних кордонів країн НАТО та ЄС. Таку ж загрозу створює застосування Росією своїх ВПС та ВМС для протидії заходам країн Балтійського регіону з блокування її «тіньового флоту». Додатковим чинником військової напруженості є «гібридні війни» Росії проти її супротивників, які включають навмисні пошкодження підводних трубопроводів та ліній комунікацій, а також створення перешкод у роботі радіонавігаційних систем.

Український фактор береться до уваги і в системі оборони НАТО на території Польщі та Литви. Так, основні зусилля ЗС Польщі, ОЗС НАТО та 5-го армійського корпусу США зосереджуються на напрямках Сувалькі (Польща) – Гродна (Білорусь), так званий Сувальський коридор, та Варшава – Мінськ, де очікуються головні удари ЗС РФ у випадку війни. Напрямок Краків – Львів вважається другорядним, оскільки він прикривається Україною. Тому на ньому розгорнуті лише допоміжні сили.

Наведені обставини дають США змогу поступово скорочувати свою військову присутність на південному фланзі Європейського ТВД та переорієнтовувати сили на Азіатсько-Тихоокеанський напрямок для стримування Китаю. Тобто, Україна вже робить свій внесок у реалізацію США їх геополітичних інтересів.

Все це підтверджують зміни у характері оперативної та бойової підготовки ОЗС НАТО та збройних сил Польщі та США на Європейському ТВД. Зокрема, навчання, які відбуваються на північному фланзі ЄТВД, керівництво НАТО називає відповіддю на посилення військових загроз з боку Росії. А на південному – елементами дій Альянсу з відволікання уваги та сил Росії з Балтійського та Арктичного регіонів. При цьому, масштаби участі США у навчаннях на північному фланзі залишаються без змін, в той час як на південному – дещо знижуються. В даному контексті також можна відзначити нещодавнє виведення США близько 800 своїх морських піхотинців з Румунії та Болгарії.

Зважаючи на розглянуті обставини, Європа та США дуже зацікавлені у збереженні сильної, незалежної та європейської України, а також у її інтеграції до системи євроатлантичної і європейської безпеки, та виконують це практично. Основні напрями такої діяльності:

включення України до стратегічних і оперативних планів ЗС США та ОЗС НАТО. Як згадувалося вище, про це свідчить характер їх військових навчань;

обмін розвідувальними даними. США та НАТО надають Україні стратегічну інформацію про плани і діяльність Росії на вищому рівні, а також оперативно-тактичні дані стосовно збройних сил Росії на фронті та об’єктів ураження на передовій і в тилу. Зі свого боку Україна, очевидно, ділиться із західними партнерами тією інформацією, яка їм цікава;

поглиблення інтеграції систем протиповітряної оборони України та НАТО. США та НАТО оповіщають Україну про зльоти у повітряний простір та маршрути польотів літаків дальньої (стратегічної) авіації ЗС РФ з аеродромів та пуски ракет із районів, які знаходяться поза межами досягнення радіолокаційних систем і засобів радіотехнічної розвідки України. Для того, щоб мати такі дані США та НАТО використовують супутники оптичної та радіотехнічної розвідки, а також літаки дальнього радіолокаційного виявлення Е-3А AWACS. Україна оповіщає сусідні країни про маршрути руху над своєю територією російських ракет і БПЛА в їх напрямку.

Крім того, розглядається питання про залучення засобів ППО Польщі і Румунії та їх партнерів по НАТО для знищення засобів повітряного нападу Росії над територією України. Поки щодо такі плани залишаються без реалізації, оскільки керівництво НАТО та країн-членів організації намагаються уникнути свого безпосереднього втягування у війну Росії проти України. Але подальше посилення загроз з російського боку може змусити їх змінити свою позицію;

тилова підтримка України. Польща, Румунія, а по суті, і Угорщина та Словаччина, є оперативно-стратегічними тилами України. Зокрема: в Польщі розташований основний хаб, через який постачається зброя для України; Румунія відкриває Україні безпечний шлях до морських комунікацій; через Угорщину та Словаччину здійснюється транзит до України газу і електроенергії з Європи;

підключення України до загальноєвропейського простору військової мобільності або так званого «військового Шенгену». Це дасть НАТО змогу пришвидшити процес надання військової допомоги Україні у разі необхідності.

Новий Регламент ЄС про військову мобільність, який був переданий на розгляд Ради ЄС та Європейського парламенту 17 листопада 2025 року, пропонує Україні суттєві переваги, включно з вдосконаленням транспортної інфраструктури подвійного призначення, впорядкуванням правил перевезення військової техніки та процедур перетину кордону в усій Європі.

Такі заходи сприятимуть швидшому переміщенню військ та військової техніки до східних кордонів ЄС і України, а також посилять стійкість логістичних зв’язків України з Європейським Союзом;

налагодження спільного виробництва озброєння та військової техніки. На теперішній час вже реалізується широкий спектр таких проєктів з партнерами України. Згідно з данською ініціативою, частина українських підприємств переміщена до європейських країн та працює самостійно або спільно з ними. Це дає змогу Україні збільшувати обсяги виробництва ОВТ, розробляти нові озброєння із застосуванням сучасних західних технологій, а також убезпечувати промислові потужності від російських ударів;

надання фінансової допомоги Україні у її військовому протистоянні з Росією та зміцненні оборони. Так, з початку війни обсяги загальної підтримки Європейським Союзом України разом із військовою допомогою, наданою країнами-членами ЄС, становлять 66 млрд євро. Фінансове забезпечення оборонних потреб України триватиме далі як у рамках відповідних фондів ЄС, так і на національних рівнях країн-учасниць організації.

Основним із них стане згаданий вище фонд Security Action for Europe (SAFE). З нього будуть виділятись кошти на виробництво та придбання озброєнь для України і на розвиток української оборонної промисловості. Досягнуто попередньої згоди про створення спеціального Інструменту підтримки України, яким передбачається виділення їй 300 млн дол. на згадані потреби у період 2025-2027 років у рамках Європейської програми оборонної промисловості в обсязі 1,5 млрд євро.

Крім того, триватиме фінансування оборонних потреб України через Європейський фонд миру. Як і раніше, кошти фонду в основному будуть спрямовуватись на придбання боєприпасів для України та на вишкіл українських військовослужбовців згідно з програмою Місія військової допомоги ЄС Україні (EUMAM). Рада ЄС продовжила її мандат ще на два роки до 15 листопада 2026 року з бюджетним асигнуванням у 409 млн євро. З часу заснування місії в листопаді 2022 року курс навчання пройшли 85 тис. українських військовослужбовців.

На підтримку України будуть виділятися також доходи від коштів Центрального банку Росії, заморожених в ЄС (наразі використовуються лише банківські відсотки від них). Поки що це залишається проблемним через позицію Бельгії, яка вимагає від ЄС гарантій повернення коштів у разі подання Росією судового позову. Незважаючи на складність згаданого питання, представники ЄС сподіваються, що буде можливість для його вирішення. Найкращим варіантом називається репараційна позика, яка дасть змогу використовувати доходи від російських коштів при їх формальному збереженні у власності Росії.

Також посилюють фінансову допомогу Україні окремі європейські країни. Зокрема, уряд Німеччини додатково виділив Україні 3 млрд дол. на потреби її оборони.

Поряд з цим, в рамках визначення гарантій безпеки України на післявоєнний період висувається ще низка ініціатив, які можна розглядати в контексті інтеграції нашої держави у систему євроатлантичної та європейської безпеки. Серед них можна відзначити пропозиції щодо:

розміщення на території України міжнародної військової місії у складі підрозділів збройних сил західних та інших прихильних до неї країн. Передбачається також їх авіаційна підтримка та логістика з території сусідніх з Україною європейських держав. Втім, реалізація таких заходів є вкрай проблемною.

З числа Коаліції охочих, у якій об’єднуються близько 30 держав, готові не більше десяти з них направити свої війська до України. Зокрема, у списку серед таких Франція, Великобританія, Туреччина, Естонія та Латвія. Всі погоджуються зробити це лише тоді, коли будуть припинені бойові дії.

Ще є країни, що готові брати участь у їх повітряному прикритті та у морській складовій. Таку можливість допускають і США. Румунія погоджується надати свою територію та військові бази для розміщення там сил повітряної і морської підтримки міжнародної військової місії в Україні. А Польща вже вважається найбільш потужним хабом, через який постачається Україні боєприпаси та озброєння. Однак, всього такого недостатньо. Згідно з експертними оцінками, мінімальна чисельність міжнародної військової місії в Україні має становити 30-40 тис. військовослужбовців, а в ідеальному варіанті – до 100 тис. осіб. Всебічно забезпечити таку кількість особового складу згадані країни не можуть.

Крім того, існує проблема з Росією. Вона не погоджується з розміщенням західних військових контингентів на території України та вважатиме їх законними цілями для ударів, якщо вони розгортатимуться там без її згоди. Причини такої позиції такі ж, як і її незгода зі вступом України до НАТО. Тому військові контингенти країн-партнерів України навряд чи будуть розміщені на її території у найближчій перспективі;

поширення на Україну ст. 5 Вашингтонського договору щодо колективної оборони, але без надання їй членства в НАТО. Згідно зі згаданим підходом, у випадку нападу Росії на Україну, країни-члени Північноатлантичного союзу мають протягом доби визначити, як надаватимуть допомогу Україні.

Пропонується також поширити на Україну ст. 42.7 Договору про Європейський Союз з подібним змістом. Даний варіант вважають навіть кращим за попередній, оскільки членом ЄС Україна все ж може стати у доступній для огляду перспективі.

Втім, неясно як буде працювати подоба 5-ї статті Вашингтонського договору без членства України в НАТО. Як і які будуть ухвалюватися рішення, і через які механізми вони будуть втілюватися. Таке ж стосується і ст. 42.7 Договору про ЄС.

Втім, у будь-якому випадку інтеграція України у систему євроатлантичної і європейської безпеки сприятиме зміцненню її оборони та підвищить можливості у військовому протистоянні з Росією, а у подальшому служитиме надійною гарантією безпеки нашої держави.

Висновки

США, НАТО та ЄС в основному визначили і погодили принципи побудови нової системи євроатлантичної та європейської безпеки, якою передбачається підвищення їх можливостей у справі з протидії військовим загрозам з боку Росії і КНР;

в рамках такої системи США зосередяться на стримуванні Китаю на глобальному рівні і в АТР, а Європа – на протидії Росії. При цьому США залишатимуться головним гарантом забезпечення стратегічної безпеки Європи та надаватимуть їй допомогу у протистоянні з Росією на Європейському ТВД;

згідно з таким підходом створення окремої європейської армії не передбачається. Функції із захисту Європи буде виконувати європейська складова НАТО за підтримки США. Своєю чергою ЄС візьме на себе більшу частину відповідальності за фінансово-економічне забезпечення європейської оборони;

зважаючи на ситуацію, основні дії зі зміцнення європейської безпеки будуть зосереджені на посиленні охорони та оборони східних кордонів НАТО/ЄС, вдосконаленні системи ППО в частині, що стосується протидії БПЛА і оперативно-тактичним ракетам, підвищенні військової мобільності, а також розвитку системи протидії гібридним війнам та кібернетичним атакам з боку Росії;

водночас ухвалено механізми фінансування згаданих заходів, які включають збільшення оборонних видатків країнами-членами НАТО та створення спеціальних європейських фондів і залучення інвестицій. Із цих коштів також буде надаватися фінансова допомога Україні;

нова система євроатлантичної та європейської безпеки стосуватиметься також України, яка відіграє помітну роль в обороні Європи та фактично прикриває південний фланг НАТО. Завдяки цьому Україна матиме більше резервів у військовому протистоянні з Росією, а також гарантій безпеки у післявоєнний період.

Інститут глобальної політики