«24 лютого 2022 року було зруйновано базовий міжнародний принцип: ядерні об’єкти недоторкані»
Фрагменти виступу Сергія Тараканова – Генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС», на пресконференції Інституту глобальної політики «Проблемні питання ядерної та екологічної безпеки в умовах війни (на прикладі ЗАЕС, Каховської ГЕС та міжнародних нафто- і газопроводів».
До 2022 року концепція ядерної безпеки в усьому світі базувалася на суто технічних параметрах. Це дотримання вимог стандартів з ядерної традиційної безпеки під час проєктування та експлуатації, надійності обладнання, дотримання персоналом вимог експлуатаційних регламентів. Проте російська агресія перемістила цю проблему до іншої площини. І сьогодні ядерна безпека – це не лише питання інженерних рішень, а насамперед питання фізичної цілісності об’єктів в умовах активних бойових дій.
На прикладі окупації Чорнобильської та Запорізької АЕС ми побачили, як за лічені години десятиліттями вибудована система міжнародних гарантій може бути нівельована. 24 лютого 2022 року Чорнобильська АЕС стала у світовій історії першим ядерним об’єктом, який захопили у військовий спосіб. Це сталося не протягом тижнів, а в перші ж години повномасштабного вторгнення. Нагадаю, що саме повномасштабне вторгнення з наступом на Київ розпочалося саме через територію Чорнобильської зони відчуження, з території Білорусі. Чому це важливо в контексті безпеки? Тому що саме тоді, 24 лютого, було зруйновано базовий міжнародний принцип: ядерні об’єкти недоторкані.
Окупація Чорнобильської АЕС тривала 36 діб. Протягом цього часу персонал працював буквально під прицілом автоматів, без належної ротації та заміни. Під час операції росіяни захопили станцію, процес такий тривав аж 600 годин, не було належного зв’язку з навколишнім світом. Ця подія стала тестовим майданчиком для агресора перед захопленням Запорізької АЕС. Я впевнений, якби реакція світу в той час, саме в лютому 2022 році, була миттєвою та жорсткою, ми б не мали сьогодні чотирьох років окупації Запорізької атомної станції.
Маємо визнати, що наявні механізми міжнародного контролю сьогодні не виконують своєї головної функції. Це фактично означає глибоку кризу концепції «атом для миру», яку ще в 1953 році оприлюднив Дуайт Ейзенхауер, президент Сполучених Штатів Америки. Тоді саме ця його ініціатива стала фундаментом для створення МАГАТЕ та всієї системи міжнародного ядерного права. Тоді, після Другої світової, світові лідери домовилися, що ядерна енергія має слугувати винятково прогресу та цивілізації, а не бути інструментом залякування та страху. Проте сьогодні, на прикладі окупованих росіянами українських АЕС, ми спостерігаємо зворотний процес.
Виявилося, що мандат МАГАТЕ та міжнародні угоди не містять дієвих інструментів для протидії державному тероризму. Без механізмів реального примусу ідея мирного атому перетворюється на інструмент військового шантажу, що повністю суперечить принципам, закладеним при створенні цієї системи безпеки. Система глобальної ядерної безпеки базувалась на припущенні, що всі учасники – раціональні суб’єкти, які усвідомлюють наслідки катастрофи. Але, як бачимо, МАГАТЕ та інші міжнародні організації, включно з Організацією Об’єднаних Націй, не мають реальних важелів впливу на державу-агресора. Тому згоден з тим, що потрібна повна ревізія підходів.
Через ядерний тероризм агресор має бути ізольований від світових енергетичних ринків, без жодних винятків. І я, до речі, не цілком згодний з тезисом, що в МАГАТЕ взагалі немає інструментів. Я більше згоден з принципом, що МАГАТЕ не використовує всі наявні важелі. Адже МАГАТЕ безпосередньо звітує Раді безпеки ООН та Генеральній Асамблеї ООН.
До речі, під час зустрічі в кінці січня, яку організував перший віце-прем’єр-міністр, міністр енергетики Шмигаль Денис Анатолійович з Рафаелем Гроссі, де були присутні всі директора атомних станцій, я теж там був присутній. На цій зустрічі я про це прямо казав, що ніщо не заважає МАГАТЕ порушити питання щодо, по-перше, виключення Росії з ради керуючих МАГАТЕ і, по-друге, ініціювати санкції проти компанії «Росатом» через те, що фактично ця компанія технічно та політично прикриває окупацію Запорізької атомної станції. Але, згодом, через місяць, в Угорщині на території АЕС «Пакш» відбувся урочистий захід за участю генерального директора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі й генерального директора «Росатома» пана Ліхачова та прем’єр-міністра Угорщини. Тому без коментарів…
Тепер про те, що сьогодні відбувається на промисловому майданчику Чорнобильської станції. Для розуміння ризиків маю нагадати структуру наших об’єктів. У нас після аварії 1986 року над зруйнованим четвертим блоком був зведений об’єкт укриття, так званий саркофаг. Це була тимчасова споруда, в середині якої утримуються залишки ядерного палива. Згодом, в 2016 році нами було створено новий безпечний конфайнмент, так звану арку. Вона має захищати світ від радіації протягом наступних 100 років. Проте сучасна війна вносить свої «корективи»…
Згадаймо події 14 лютого 2025 року, тобто, рік тому. Тоді внаслідок ворожої атаки російський БПЛА на кшталт «шахед» влучив у обшивку нового безпечного конфайнменту. І хоча основні конструкції витримали удар, в місці влучання утворився великий отвір, почалася пожежа, що тривала кілька тижнів. Внаслідок цього було пошкоджено герметизуючі мембрани, а новий безпечний конфайнмент втратив свої основні функції: зберігання всередині радіоактивних речовин, створення умов для подальшого демонтажу нестабільної конструкції об’єкта укриття та активного антикорозійного захисту, який би забезпечував термін експлуатації НБК протягом сторіччя. Втрату цих функцій, до речі, підтвердила спеціальна місія МАГАТЕ, яка працювала у нас наприкінці листопада минулого року.
Таким чином, влучання одного дрону суттєво пошкодило об’єкт, на спорудження якого світова спільнота витратила біля 1,5 млрд євро. При чому, я не можу стверджувати, що все саме небезпечне залишилося позаду і нам не загрожує навіть більша небезпека. Майже щоночі ми спостерігаємо за прольотом над зоною відчуження ворожих дронів і ракет. Інспектори МАГАТЕ, які знаходяться у нас на майданчику 24/7, доповідають про це своєму керівництву. Ви можете знайти цю інформацію, вона відкрита у щотижневих повідомленнях гендиректора МАГАТЕ, які публікуються на сайті.
Так ось, кожен з цих засобів ураження, що пролітає по над нами, може збитися з курсу, вийти з ладу з будь-якої причини. Чи то внаслідок осліплення РЕБ, чи то через закінчення пального, чи втрата керування, що раптом відмовила тощо. Це може впасти на наші об’єкти або поруч з ними. Я нагадаю, що Чорнобильська атомна станція – це не тільки комплекс нового безпечного конфайнменту та об’єкти укриття, як це уявляє більшість оточуючих. Це і три незруйновані блоки. Це і найбільше у світі функціонуюче сховище відпрацьованого ядерного палива мокрого типу СВЯП-1, в якому наразі зберігається більше 16 тис. паливних збірок. Це і величезні ємності з рідкими радіоактивними відходами понад 20 тис. кубічних метрів. Все це є потенційною загрозою виникнення ядерного або радіаційного інциденту, якщо станеться пряме влучання озброєння. Зрештою й непрямого влучання буде достатньо.
Неспроста об’єкт укриття вважають нестабільним. Це взагалі офіційний термін. І з’явився цей термін через те, що цей об’єкт було побудовано за рекордні 206 днів в 1986 році в умовах шалених радіаційних полів. Нагадаю, що 14 грудня, коли ми вшановуємо ліквідаторів аварії на ЧАЕС, – це день, коли радянська державна комісія прийняла в експлуатацію об’єкт укриття, вже у 1986 році.
Так ось, цілком зрозуміло, що цей об’єкт не будувався з дотриманням будівельних норм та стандартів. Взагалі спочатку планувалося, що він буде експлуатуватися не більше 20 років. Наразі минуло вже 40… Тому влучання навіть за кілька сотень метрів будь-якої важкої ракети «Кинджал», «Калібр» або «Іскандер» по впливу на об’єкт укриття буде рівнозначне землетрусу. Наслідки такого впливу важко передбачити, або й зовсім не можна.
Чому це небезпечно? В середині об’єкта укриття знаходяться сотні тон паливновмісних матеріалів. Це застигла лава з розплавленого палива, бетону, металу. Там, по суті, всередині вся лінійка трансуранових елементів – це і плутоній, і нептуній, і технецій, і америцій, і кюрій тощо. Крім того, що більшість цих ізотопів, довгоживуча та радіоактивна, вони ще й токсичні для людини. І дослідження показали, що з часом ці паливновмісні маси перетворюються на дрібнодисперсний мікробний пил. Це доволі небезпечна субстанція, яка не буде затримуватись навіть фільтрами. І у разі колапсу об’єкта укриття цей пил здійметься в повітря. А оскільки на сьогодні, як я вже казав, конфайнмент не герметичний, бо потребує ремонту, то станеться вихід такої радіоактивної хмари в атмосферу. Якщо нас чомусь і навчив 1986 рік, так це того, що радіація не зважає на кордони. Тому це не просто локальна проблема для Київської області, це загроза транскордонного забруднення.
Тепер про глобальні тенденції.
Світ вже усвідомив, що відновлювані джерела енергії не можуть в повній мірі задовольнити потреби в електроенергії. Особливо це стало зрозуміло останніми роками, коли бум розвитку дата-центрів штучного інтелекту призвів до того, що, наприклад, в Сполучених Штатах Америки розконсервовують вже закриті атомні станції. Тому беззаперечно, що єдиним способом задоволення всезростаючих потреб у світі може бути тільки атомна енергетика.
І тут парадокс. Безглузді, безвідповідальні дії Росії в Україні нагадують, що атомна енергетика – це не звичайна енергетика. Вся така ситуація ставить під загрозу всю стратегію глобального енергопереходу. Ми повинні усвідомити, що людство не пробачить атомній спільноті ще одного Чорнобиля. Весь цей повторний ядерний ренесанс швидко закінчиться у разі ще однієї масштабної ядерної або радіаційної аварії. Отож, якщо ми не створимо дієвих запобіжників від військових загроз, то атомна галузь може просто припинити свій розвиток через природний страх перед катастрофою.
Вже через місяць ми будемо відзначати 40 років з дня Чорнобильської катастрофи. Коли я кажу «ми», то маю на увазі світову атомну спільноту, з якою протягом десятиліть повторювали: «Ніколи знову», вважаючи, що головний урок вивчений. Ми покращили конструкції реакторів, навчили персонал, створили незалежну систему регулювання та надзору в усьому світі, у кожній країні, яка експлуатує атомну енергетику. Але з’ясовується, що ядерна безпека – це не лише товщина бетону чи певна кількість датчиків, чи системи автоматики. Насамперед це – відповідальність політиків та інституцій.
Ядерна безпека не гарантується один раз і назавжди за замовчуванням. Це кропітка щоденна робота на всіх рівнях, від інженерного, робітничого до вищого керівного та політичного. І на прикладі безглуздих дій країни-агресора та мовчазного потурання з боку міжнародних інституцій, я змушений констатувати, що світ досі не вивчив уроків Чорнобильської катастрофи.
Сергій Тараканов
