Вивести Білорусь з гри. Ультиматум України
19 червня Президент України В. Зеленський висунув вимогу О. Лукашенку щодо припинення роботи ретрансляторів для БПЛА в Білорусі, які корегують удари Росії по українській території. На виконання такої вимоги надається один тиждень. Але якщо цього не буде зроблено, Україна обіцяє зупинити функціонування згаданих систем самостійно. Україна може це зробити. Тому виникають запитання щодо правомірності таких дій України та їх можливих наслідків в плані виникнення ще одного фронту для нашої держави.
Як сказав колись прусський військовий теоретик Карл фон Клаузевіц, «війна є продовженням політики іншими методами». Зазвичай, останнім політичним кроком перед її початком є ультиматум. Це є цілком слушне і у наш час. Так, перед початком повномасштабної війни Росія в грудні 2021 року висунула США, НАТО і Україні відомий ультиматум. Його головними пунктами, які стосувалися нашої держави, були припинення розширення НАТО, насамперед, за рахунок України, та відмова Альянсу від співробітництва з нашою державою у військовій сфері. США, НАТО та Україна відкинули російські вимоги як такі, що були неприйнятні для суверенних країн та міжнародних організацій. Саме це і стало приводом для переходу Росії до відкритої агресії проти України, оскільки напасти на США та НАТО вона побоялася. Однак, протягом більш, ніж чотирьох років війни Росія не тільки не змогла домогтися виконання своїх вимог, але й отримала зовсім протилежні наслідки.
У 2023-2024 роках новими членами НАТО стали Фінляндія та Швеція. А співпраця між Альянсом та Україною перейшла у розширену допомогу нашій державі у військовому протистоянні з Росією. Завдяки цьому Україні вдалося домогтися стратегічних змін у війні на свою користь. Цей процес поки що на початковому етапі, але його вже не спинити.
Київ ще не висуває ультиматумів Москві. Але вимоги до неї щодо припинення бойових дій по лінії фронту супроводжуються нищівними ударами по російських НПЗ та шляхах до окупованого Криму, а також по системі логістики російських військ на фронті, що наближає Росію до катастрофи. Тут зайве щось деталізувати, все і так зрозуміле без прояснень. Ультиматум Росії ще буде висунуто. І не просто про призупинення війни, а про виведення російських військ зі всіх захоплених українських територій та їх повернення нашій державі. Але це буде згодом. Україна цілком слушно розпочинає з Білорусі, як найближчої союзниці Росії..
Дії України повністю виправдані і легітимні. Білорусь є однією з небагатьох країн, які привселюдно підтримують війну Росії проти України. В лютому 2022 року з її території Росія напала на Україну. Причому, у таких діях брали участь як сухопутні війська, так і розташована на білоруських аеродромах російська авіація. Крім того, із Білорусі виконувалися ракетні удари по Україні, включно з Києвом.
Зараз О. Лукашенко виправдовує таку функцію Білорусі різними мотивами на зразок «неспроможності на той час перешкодити діям Москви», або тим, що «Росія під час проведення навчань напала на Україну несподівано для нього самого». Це є відвертою неправдою та спробою білоруського диктатора уникнути відповідальності. Його діяльність була свідомою і повністю відповідала як його власним інтересам, так і союзницьким зобов’язанням перед Росією. Такі інтереси О. Лукашенка очевидні. Він тримається при владному кермі лише завдяки Росії. Вона підтримує його політично і допомагає фінансово-економічно. А в 2020 році Москва врятувала його режим від падіння, коли фальсифікація президентських виборів в країні викликала масові акції протесту білоруського населення. Росія відправила до Білорусі загони своєї Росгвардії, які, діючи під виглядом білоруської міліції, придушили виступи супротивників О. Лукашенка. Таким чином він ще більше заборгував Путіну, в тому числі особисто. Саме в обмін на російську допомогу О. Лукашенко підтримує з Росією союзницькі відносини. Вони узаконені в рамках Союзної держави Білорусі та Росії, Організації Договору про колективну безпеку, Євразійського економічного союзу та СНД. В ОДКБ створено Регіональне угруповання військ РБ та РФ. Його головне завдання – підготовка та ведення війн проти України та НАТО. З середини 2000-х років вони опрацьовуються на спільних військових навчаннях Росії та Білорусі. Основними з них є стратегічні командно-штабні навчання ЗС РФ та РБ на зразок «Захід» та навчання ОДКБ «Нерушимое братство» і «Барьер», які відбуваються на білоруській території. Всі такі навчання походили напередодні першого нападу Росії на Україну в 2014 році та перед початком повномасштабної війни в 2022 році. Окрім отримання ЗС РФ бойового досвіду дій проти України та НАТО, навчання використовувались також і для розгортання ударних угруповань російських військ на українському напрямку.
Сьогодні Білорусь забезпечує Росію у війні, тісно співпрацюючи з нею у військово-технічних питаннях. Російські військові замовлення виконують близько 500 білоруських підприємств, що становить понад 80% військово-промислового комплексу Білорусі. Її щорічні прибутки від такої співпраці складають 5-7 млрд дол. Білорусь постачає Росії різні види БПЛА, реактивні снаряди, артилерійські боєприпаси, патрони, комплектуючі та електроніку, блоки управління для балістичних та крилатих ракет, а також колісні тягачі та шасі для ОТРК «Іскандер» і ЗРК С-400. Крім того, білоруські підприємства ремонтують російську бронетехніку, ракетно-артилерійські озброєння, авіатехніку та засоби зв’язку.
Основними підприємствами, які працюють на ВПК Росії, вважаються ОАО «Пеленг», БелОМО, Рогачевский завод «Диапроектор», компанія «Лазерные приборы и технологии», ОАО «Интеграл», Минский завод колесных тракторов, МАЗ, БелАЗ, МТЗ, «Белшина», Минский подшипниковый завод, «Планар», «Термопласт», Жлобинский завод «Свет».
Водночас Мозирський та Новополоцький НПЗ постачають пальне для російської авіації та бойової і транспортної техніки, а також компенсують дефіцит бензину та дизельного пального, який виник внаслідок ударів ЗСУ по російських нафтопереробних заводах. Загалом вони забезпечують близько 10% російських потреб у пальному. Білоруською залізницею перевозяться військова техніка та боєприпаси. А білоруські банки Белинвестбанк та ВТБ банк фінансують ВПК Білорусі.
Ще з часів колишнього СРСР на території Білорусі знаходяться два російські військові об’єкти. А саме – 43-й вузол зв’язку ВМФ РФ та РЛС «Волга» системи застереження про ракетний напад. Пізніше на військовій базі ВПС Білорусі у м. Барановичі на постійній основі були розміщені російські винищувачі. Зараз там знаходяться кілька літаків Су-30СМ. Їх офіційним завданням є участь у забезпеченні протиповітряної оборони Білорусі в рамках роботи об’єднаної системи ППО СНД. Але вони можуть завдавати повітряних ударів.
А в 2024 році Росія направила до Білорусі тактичні ядерні боєприпаси, які зберігаються там на складах. З того часу РФ та РБ систематично проводять спільні військові навчання з її застосування, в тому числі із залученням білоруських озброєнь, які можуть бути засобами її доставки. Основними з них є оперативно-тактичні ракетні комплекси «Іскандер», які Білорусь також отримала від Росі. Повідомлялося, що Росія надала Білорусі ракетний комплекс «Орешник».
Останнім часом на додаток до цього в Білорусі було розгорнуто чотири ретранслятори, які дають Росії змогу наводити БПЛА на цілі, що розташовані у північній частині України. Для їх прольоту використовується також білоруський повітряний простір. Дрони, які запускаються з російської Брянської області по західній частині України, пролітають вздовж білорусько-українського кордону на боці Білорусі і лише на кінцевому етапі входять до повітряного простору нашої держави.
Всі такі об’єкти сприяють Росії у веденні війни проти України, а тому є законними мішенями для наших ударів. Україна може застосувати для цього ракети і БПЛА, а також ствольну та реактивну артилерію. На відміну від Росії, територія Білорусі повністю доступна для наших засобів повітряних атак. А наша артилерія може знищити те, що знаходиться неподалік від кордону.
В травні командувач Силами безпілотних систем ВСУ Р. Бровді («Мадяр») вже оприлюднив список із 500 об’єктів на території Білорусі, які можуть стати цілями першочергового ураження у випадку її вступу у війну ц.р.на боці Росії. А Президент України В. Зеленський, по суті, вказав на можливі дії нашої держави на випередження.
Разом з тим, превентивні удари України по території Білорусі з високою ймовірністю можуть бути приводом для її активних дій проти нашої держави. Крім того, Росія їх використає для нав’язування білорусам свого захисту, навіть якщо у них не буде такої потреби. Як наслідок, виникнуть так зв. підстави для повторного нападу Росії на Україну з північного напрямку. І тепер вже спільно з Білоруссю.
Таким станом справ вже занепокоєні українці. Тим паче, що Росія та Білорусь можуть напасти на Україну і без будь-якого приводу з нашої боку. Тому розглянемо таке питання детальніше.
Для початку треба визначити, якою може бути війна на нашому північному кордоні. Очевидно, що Україна не буде заходити на білоруську територію. Наша мета – лише зупинити роботу білоруської інфраструктури, яка працює в інтересах Росії. Тому Україна може обмежитися лише виконанням повітряної операції зі знищення такої інфраструктури. А у випадку, якщо Росія та Білорусь розпочнуть наступальні дії на Україну з білоруської території, то удари будуть завдаватись і по їх військах.
Своєю чергою, як і на початку 2022 року, Росія спільно з Білоруссю можуть намагатися виконати наземну наступальну операцію з тим, щоб захопити північну частину нашої держави, вийти до м. Київ та блокувати постачання озброєнь через Польщу, а, по можливості, і через Румунію. Водночас повітряні удари по Україні не припинятимуться.
Однак, під час реалізації таких планів у Росії та Білорусі неминуче виникне низка відчутних проблем. Так, у них немає для таких дій необхідних військових ресурсів. Збройні сили Росії, в основному, вже задіяні у війні проти України на інших напрямках. Їх там і так не бракує, що демонструє пригальмовування наступальних дій російських військ на фронті. А кількість втрат перевищує поповнення. Тому набрати достатню кількість особового складу для того, щоб напасти на Україну з півночі, як це було в 2022 році, без загальної мобілізації, Росії буде надзвичайно складно. А оголошення мобілізації може викликати соціально-політичну кризу в країні.
Те ж стосується і Білорусі. У неї є лише три механізовані та одна повітряно-десантна бригада, чого для війни з Україною малувато. До того ж частину з них Білорусь повинна буде направити для прикриття своїх кордонів з Польщею та Литвою, які є країнами НАТО. До того ж білоруська армія не має досвіду ведення сучасних війн та необхідних для цього озброєнь. А її ППО, здебільшого, складається із застарілих засобів і не здатна ефективно прикрити територію країни. Особливо від БПЛА, оскільки у неї немає можливості протидіяти їх масованим атакам.
Керівництво Білорусі також може оголосити мобілізацію, але окрім додаткового набору людей до війська це нічого не дасть. Призовників треба навчати та озброювати, що швидко не зробиш. Але і з людьми виникне проблема. Наразі ідеї побудови «руського світу» та війну Росії проти України схвалюють не більше 5-7% білоруських громадян. А у збройних силах Білорусі існує «негласний консенсус», згідно з яким військові категорично не бажають брати участь у бойових діях проти України.
Тому на рішення О. Лукашенка безпосередньо залучити ЗС Білорусі до війни проти України білоруське суспільство відреагує негативно, з прихованим або відкритим опором в армії. Це може перерости у масові акції протесту білоруських громадян, як це вже було в 2020 році. А каталізатором стануть втрати серед особового складу білоруської армії, який, в основному, включає військових строкової служби, а не контрактників, як в Росії. Тому Мінськ може розраховувати лише на свою та російську пропаганду, яка подаватиме превентивні удари України по білоруській інфраструктурі, залученій до російської війни, як агресію проти Білорусі. В принципі, це може консолідувати білоруську громадськість. Однак, навіть якщо Росія та Білорусь зможуть зібрати достатню кількість сил для нападу на Україну, то у них все одно залишиться проблема з непридатністю місцевості в районі білорусько-українського кордону для ведення масштабних наступальних дій.
Кордон між Білорусією та Україною полягає по річках Прип’ять і Дніпро. Їх пойми в районі кордону заболочені і охоплені великими лісними масивами. Така місцевість дає змогу вести наступ лише по кількох вузьких коридорах, які проходять вздовж доріг з обмеженою пропускною спроможністю. Їх можна легко заблокувати, в тому числі підривом мостів через річки Дніпро та Прип’ять, а також через менші річки та логвини. Форсувати їх в обхід мостів вкрай важко, бо треба прямувати через болота. А ліси не дають можливості розгорнути війська у наступальні порядки та ще й із бойовою технікою.
Російські війська дійшли до Гостомеля, Бучі, Ірпеня та до Демидова на узбережжі київського моря, а також наблизитись до Броварів та Борисполя за короткий час лише тому, що їм фактично не чинилося опору. Опір розпочався лише на підході до м. Київ. І навіть у такій ситуації росіяни не змогли налагодити належну логістику, про що свідчили затори на дорогах завдовжки десятків кілометрів. А коли Сили оборони України почали її цілеспрямовано зривати із застосуванням авіації, БПЛА та Сил спеціального призначення, забезпечення російських військ фактично припинилося, що змусило Росію виводити їх з півночі України.
У такій ситуації створення Україною потужної системи оборони на північному напрямку, яка постійно вдосконалюється, взагалі унеможливить наступ противника з території Білорусі навіть у випадку його домінуючої переваги у силах та засобах. Це продемонстрував початковий період російсько-української війни, коли в перші дні противника зупинили на північних підступах до Києва здебільшого лише силами підрозділів Національної гвардії, Територіальних військ та спецназу ГУР МО України, і практично без заздалегідь підготовленої лінії оборони.
Система оборони, яка вже створена Україною та нарощується на кордоні з Білоруссю та Брянською областю Росії, відчутно міцніша, ніж вона була на початку війни. Тому це дасть змогу відбити новий наступ. Тим більше, коли у України з’явиться можливість масово застосувати БПЛА різних типів, які можуть знищувати особовий склад ворога безпосередньо на лінії бойового зіткнення та створювати кіл-зони для ізоляції району бойових дій на тактичну і оперативну глибину. Особливо за умов, коли супротивник діє лише у кількох відносно вузьких напрямках.
Зважаючи на всі такі умови, Росія та Білорусь не зможуть провести масштабну наступальну операцію з білоруської території. Втім, якщо Білорусь з тієї, чи іншої причини, все ж таки ув’яжеться у російсько-українську війну, то Росія матиме повноцінну можливість використати білоруські територію та повітряний простір для того, щоб завдати ракетні, дронові та бомбові удари по Україні. Тобто, це дасть Росії змогу поставити під прямий удар, в тому числі дронами середньої дальності, північні регіони України, включно з містами Київ, Житомир, Рівне та Луцьк, а також транспортно-логістичні коридори, які зв’язують Україну з Європою. Тобто, ситуація на півночі України стане нагадувати ту, що склалася у прифронтових регіонах нашої держави.
Противник також буде намагатися прорватись у прикордонні з Білоруссю райони України, як це спостерігається на Сумщині та Харківщині. Однак, такі ворожі дії знову ж таки будуть ускладнені необхідністю перетнути річку Прип’ять та болотяно-лісисту місцевість.
А ось Україна, завдяки таким проблемам у ворога, матиме можливість знищити білоруські НПЗ та військові підприємства, які працюють для Росії. Як наслідок, криза з пальним у Російській Федерації стане ще більш гострою. Водночас російський ВПК залишиться без білоруських комплектуючих, які замінити буде непросто. Таким чином буде знижена спроможність Росії продовжувати війну проти України.
І ще, удари по Білорусі підірвуть її економіку, що призведе до різкого загострення соціально-економічної ситуації в білоруському суспільстві. Невдоволення людей війною спричинить внутрішню кризу та хаос в країні. Тим самим Білорусь буде нейтралізовано як військового супротивника України. Значно ускладняться можливості Росії використовувати білоруську територію у своїх цілях.
Отже, вся інфраструктура Білорусі, яка функціонує в інтересах Росії, підвищуючи її можливість вести війну проти України, може знищуватись нашими ЗСУ на законних підставах. Маються на увазі військові об’єкти, підприємства ВПК, системи зв’язку та навігації, склади, НПЗ, нафтосховища і нафтоперекачувальні станції.
Україна має всі такі можливості і вже визначила список першочергових цілей на території Білорусі для ураження. У разі якщо вона долучиться до війни Росії проти України, або продовжить надавати росіянам допомогу у наведенні засобів повітряного нападу, то такі засоби будуть знищуватися. Керівництво Білорусі про це проінформоване.
Разом з тим, таким розвитком подій створюватимуться умови для повторного нападу Росії на Україну з північного напрямку. І тепер вже спільно з Білоруссю. Однак, на відміну від 2022 року, Україна готова до цього та здатна на гідну відсіч новому вторгнення ворогів. Цьому сприятиме, серед іншого, місцевість на півночі нашої держави.
На жаль, північ України матиме такі ж проблеми як і прифронтові регіони. В той же час Україна унеможливить підтримку Росії з боку Білорусі і нейтралізує її як російського союзника.
Мирослав Ястремський
