У Росії та України дійсно маються принципові розбіжності, які заважають їм припинити війну та укласти мирну угоду. Однак, це не є чимсь нездоланним. Розглянемо дане питання більш детально, оскільки воно головне за значенням.

Так, протиріччя між Росією та Україною добре відомі, тому не будемо їх повторювати. Те ж саме стосувалося і розбіжностей щодо умов початку переговорів. Як відомо, Росія погоджувалась на них лише у випадку виконання Україною всіх її вимог, а, по суті, – капітуляції. Зі свого боку Україна вимагала надати їй надійні гарантії безпеки.

Під тиском США такі вимоги з порядку денного тимчасово зняті, що дало змогу розпочати перший етап переговорів щодо оголошення, принаймні тимчасового, перемир’я. Саме це і є головним результатом на даний момент, бо без припинення вогню неможливо вести нормальний діалог щодо встановлення всеосяжного та довготривалого миру. А про його справедливість взагалі тут не може бути й мови.

Звичайно, досягнення такої мети є вкрай складною проблемою, що цілком зрозуміло. У будь-якому випадку, навіть за взаємної згоди сторін, виникає необхідність урегулювання низки питань, що стосуються визначення лінії розмежування сторін (особливо у «сірих зонах»), встановлення та узгодження переліку об’єктів, які не можуть бути цілями для вогневих ударів (їх сотні тисяч), розведення сторін на фронті, моніторингу дотримання ними своїх зобов’язань щодо не відновлення бойових дій тощо.

І це вже не кажучи про нові вимоги, які висуває Росія, на зразок відмови США від надання військово-технічної допомоги Україні та передачі їй розвідувальних даних, а також припинення мобілізації в нашій державі. Ба більше, Москва продовжує активні бойові дії на фронті та не виконує навіть таких попередніх домовленостей, як припинити завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі.

Разом з тим, робота щодо узгодження умов перемир’я між Росією та Україною триває за посередництвом США, хоча і не так швидко, як цього хотілося б. Поступове просування на даному шляху підтверджують як американські, так і російські та українські представники, хоча вони визнають необхідність вирішення ще багатьох із існуючих проблем. Так, за заявою спеціального представника президента США К .Келлога, Україна та Росія знаходяться на порозі перемир’я, але обидві сторони мають погодитися на поступки. Досягнення значного прогресу щодо домовленості про припинення вогню відзначив також спеціальний представник президента РФ К. Дмитрієв під час свого візиту до Вашингтону на початку квітня. Він же вперше почав говорити і про компроміси та гарантії безпеки для України.

Впевненість у можливості перемир’я, хоча і з дещо інших позицій, висловив Президент України В. Зеленський. На його переконання, наразі є шанси змусити РФ припинити вогонь вже найближчим часом. Тобто, рано чи пізно, але перемир’я все ж таки буде. Однак, це не буде означати, що принципові розбіжності між Росією та Україною стосовно припинення війни автоматично зникнуть. Саме їм і буде присвячений другий етап переговорів.

Путін бажає не затягування війни, а найскорішого досягнення своїх цілей, визначених ще у його ультиматумі Заходові та Україні в грудні 2021 року. Фактично це вимоги визнати Росію рівноправним зі США центром сили у світі та закріпити за нею зони впливу колишнього СРСР. А війна проти України є лише інструментом досягнення такої мети. Що ж до цілей «спеціальної військової операції», то вони є доступним для росіян поясненням причин війни, оскільки більшість із них далекі від розуміння геополітичних ідей Кремля.

Втім, незважаючи на демонстрацію Д. Трампом прагнення покращити відносини з Росією, він не має жодних намірів ділити світ з нею. Вона просто не в тій ваговій категорії для цього. Якщо США і будуть ділити с кимось світ, то лише з Китаєм, який дійсно є рівним їм центром сили світового рівня. А інтереси Д. Трампа стосовно Росії зовсім іншого характеру. Аби що там, але він досяг піку політичної кар’єри наприкінці свого життя і хоче залишитися в історії як видатний політик, якому вдалося припинити найбільш масштабну війну в Європі з часів Другої світової війни та не допустити її переростання у Третю світову.

Але відновлення стосунків з Росією не має принципового чи життєво важливого значення для США. Так, навіть за найкращих часів торгівля між ними мала відносно незначні обсяги у порівнянні із торгівлею США з тією ж Європою чи Китаєм. При цьому США не мали жодної критичної залежності від Росії у такому питанні і були зацікавлені лише мати доступ до видобутку російської нафти, а також отримати від неї титан, алюміній та рідкоземельні метали.

З 2022 року, коли американсько-російські зв’язки фактично припинитися, США в основному переорієнтувалися на інші країни та компенсували те, що вони отримували від Росії, і тепер не мають потреби у її ресурсах. Тим паче, що за оцінками багатьох експертів, пропозиції Москви щодо надання доступу США до російських запасів рідкоземельних металів не можуть бути реалізовані практично, так як їх родовища знаходяться у важкодоступних місцях і нерентабельні. Крім того, американський бізнес добре пам’ятає, як його нафтові компанії були видворенні з Росії у першій половині 2010-х років за ініціативою Путіна.

Не мають під собою реальної основи і твердження про прагнення США «відірвати» Росію від Китаю, який є їх геополітичним конкурентом. США може б і хотіли цього, але досягти таких цілей практично неможливо. Наразі Росія чи не повністю економічно, а отже і політично залежна від КНР, а тому не може зробити жодного самостійного кроку. Та і Пекін не дозволить подібного Москві, що він вже продемонстрував актами економічного тиску на неї.

Те ж стосується і нібито зацікавленості США у співробітництві з Росією в сфері контролю над ядерними озброєннями та скорочення ядерних потенціалів сторін. На теперішній час це повністю втратило сенс через позицію Китаю, який категорично відкидає можливість його приєднання до будь-яких міжнародних угод щодо ядерного роззброєння. А ядерна зброя і так вже безконтрольно поширюється в світі.

Скоріш за все, Путін розуміє таку ситуацію, хоча все ще намагається тиснути на США та ЄС у спосіб продовження війни проти України. Крім того, йому потрібні хоч якісь відчутні результати від нападу на неї для того, щоб виправдати війну перед російським суспільством. Хоча і тут він не має і не зможе мати успіхів, оскільки війна фактично зайшла у глухий кут, а у Росі немає ресурсів для стратегічних проривів. Зрештою, війна взагалі втратила сенс з точки зору геополітичних цілей Кремля після вступу до НАТО Фінляндії та Швеції.  

Тому зараз Путін затягує війну, намагаючись лише створити сприятливі для себе умови для її завершення. При цьому він використовує війну як предмет торгу зі США та Європою. Саме у таку картину досить очевидно вписується вищезгаданий візит до Вашингтону К. Дмитрієва, який саме і займається різного роду таємними оборудками в інтересах Путіна та його оточення. Однак, і для того в них вже немає достатньої можливості, що свідчить як про різке загострення економічних проблем Росії на початку поточного року, так і про ситуацію на фронтах. За таких обставин Кремль буде змушений зупинити війну. На жаль, це не означає, що бойові дії припиняться вже зараз. У найближчій перспективі, поки Росія має сили, такі дії можуть стати ще більш масштабними. Але то вже будуть останні судоми Москви.

Як вже зазначалося, покращання відносин з Росією не має для Д. Трампа критичного значення. Внаслідок цього він не йде на жодні принципові поступки Москві, як про це кажуть багато хто з експертів. Насправді Д. Трамп вдається до добре відомої практики «батога та пряника». Причому, його «батіг» стосовно Росії набагато більший, ніж «пряник». Так, всі «поступки» Д. Трампа на користь Росії обмежуються лише згодою на відновлення дипломатичних відносин сторін, які зараз відбуваються на мінімальному рівні, а також розглядом перспектив реалізації окремих торговельно-економічних проєктів. Крім того, він демонструє готовність розпочати процес поступового зняття санкцій з Росії залежно від її конкретних дій щодо припинення війни.

В той же час, згідно з концептуальними документами США з питань національної безпеки, Росія, як і раніше, вважається головним військовим супротивником Америки. Це було підтверджено Державним секретарем США М. Рубіо на зустрічі міністрів закордонних справ НАТО 3-4 квітня 2025 р. І ніхто з адміністрації США поки що не збирається змінювати подібного ставлення до Росії. Проти цього і більшість американських сенаторів і конгресменів, які, на відміну від російських парламентарів, мають реальну силу. Натомість Д. Трамп в повній мірі застосовує «батіг» щодо неї. Так, він досі не відмінив жодної із тих потужних санкцій, які були запроваджені проти РФ колишнім президентом США Дж. Байденом. А в березні ц.р. він посилив вже чинні американські санкції щодо Росії. Зокрема, Д. Трамп відмовився продовжити дію генеральної ліцензії Мінфіну США, яка передбачає можливість проведення іноземними компаніями розрахунків за російські енергетичні ресурси через банки РФ, що перебувають під санкціями.

Наступним сигналом Д. Трампа стали його погрози запровадити вторинні санкції стосовно країн, які купують російську нафту, у випадку, якщо Путін і надалі буде зволікати з процесом встановлення перемир’я. На переконання більшості експертів, такий крок остаточно зруйнує російську економіку. Це усвідомлюють також і у Кремлі та намагаються переконати Білий Дім у тому, що «В. Путін прагне миру», що «Росія готова до компромісів». До речі, його прес-секретар Д. Пєсков згадав про них саме після погроз Д. Трампа, хоча раніше Москва категорично заперечувала таку можливість. А на початку квітня США запровадили нові санкції проти Росі, які стосуються декількох фізичних і юридичних осіб та торговельних суден. Санкції не так вже важливі, але є ще одним сигналом Д. Трампа та демонструють серйозність його намірів.

І де тут поступки Д. Трампа на користь Росії? Їх немає і не може бути через відсутність для них об’єктивного підґрунтя. Про це вже згадувалося вище. Насправді Д. Трамп займає рівновіддалені позиції від Росії та України, чи, принаймні, намагається так робити. Він точно так же тисне на Україну з тих питань, які заважають втіленню його підходів до припинення війни. Ми пам’ятаємо як він призупиняв поставки зброї Україні та передачу їй розвідувальної інформації на початку березня цього року. Однак згадана ситуація, по суті, не стосувалася принципових для України питань, а її згода з вимогами США не завдали їй невиправної шкоди. Тим паче, що поставки зброї та надання розвідувальної інформації були негайно відновлені. Зрозуміло, що не все так просто. Але посередницька роль Д. Трампа сприяє досягненню компромісів у переговорному процесі щодо припинення війни. На жаль, Україні також доведеться йти на поступки. Але те ж саме буде змушена зробити і Росія. В даному зв’язку головним є те, щоб такі поступки не мали для критично негативних наслідків для України.

США не ухвалюють жодних рішень стосовно умов припинення війни за спиною України та Європи. А тим паче, не роблять цього разом, чи з погодженням з Росією. З самого початку США, як посередник у переговорному процесі, ведуть діалог паралельно з Росією та Україною. При цьому про наслідки зустрічей і висновки з розмов між представниками США і Росії повідомляється Україні, а між Америкою та Україною – РФ. Водночас США повідомляють про них і керівництво ЄС.

Такий підхід є очевидним і широко висвітлюється у ЗМІ. Тому не має жодної потреби наводити якість додаткові докази. Можна лише згадати переговори у Саудівській Аравії 23-25 березня за участю американської, української та російської делегацій. Представники Україна і Росії були у різних місцях, але спілкувалися через посередників зі США. Звичайно, не можна виключати і таємних домовленостей між США та Росією. Однак, вони, скоріш за все, стосуються гарантій особистих інтересів правлячої верхівки Росії у бізнесовій та безпековій сферах і безпосередньо не зачіпають Україну.

Що ж до відмови США від залучення Європи до переговорного процесу, то це також можна пояснити. Позиція США не є зневагою до Європи і має суто прагматичний характер. На переконання Вашингтону, наразі участь Брюсселю у переговорах є недоцільною, оскільки може затягнути або взагалі зірвати їх. Причиною зазначеного є суперечності між США та ЄС і Європою та Росією, які зробили б діалог неможливим. Втім, як згадувалося вище, США інформують керівництво ЄС про хід переговорів та узгоджують з ним свої дії. А підключення Європи до діалогу можливо після встановлення перемир’я на етапі визначення умов досягнення і закріплення довготривалого, всеосяжного і справедливого миру.

Путін жодним чином не є більш сильним політиком, ніж Д. Трамп, та не переграє його. А умови перемир’я не є більш вигідними Росії, ніж Україні. Таке враження створює лише російська пропаганда та українські і західні «експерти», які під її впливом.

Розглянемо лише кілька фактів. Так, Путіна привели до влади російські олігархи без суттєвих зусиль з його боку, а Д. Трамп став президентом США внаслідок жорсткої боротьби з його суперниками. Капітали Путіна, які є одними з найбільших у світі, отримані у незаконні способи або завдяки його положенню як очільника Росії з її тоталітарною та корумпованою державною системою. На відміну від нього Д. Трамп став мільярдером самотужки, хоча також із порушеннями законодавства своєї країни. І, нарешті, результатом політики Путіна стала глибока криза Росії у всіх сферах. Політика Д. Трампа також має досить суперечливі наслідки, однак США залишаються найбільш потужною та впливовою державою у світі.

Тому Путін і не може переграти Д. Трампа. А умови попередніх домовленостей щодо відмови від ударів по енергетичних об’єктах та припинення бойових дій у Чорному морі, яких взагалі ще немає як чітко оформлених документів, зовсім не більш вигідні Росії, ніж Україні. Вони приблизно рівні для обох сторін.

Так, удари України по нафтопереробним заводам та нафтовим базам Росії дійсно завдають їй значної шкоди. Але це лише 15% її нафтової промисловості, які тимчасово виходять з ладу, що не має критичного значення. Своєю чергою, удари Росії по електроенергетичній та тепловій інфраструктурі України є болісними для нашої держави. Втім, на теперішній час їх наслідки досить швидко ліквідуються за сприяння західних партнерів. Тому подібні дії практично втратили сенс.

Патова ситуація складається і на морі. Москва втратила своє домінуюче положення в Чорноморському регіоні та можливість блокувати роботу українських портів і «зернового коридору» з України. Разом з тим, вона все ще спроможна завдавати удари по українських портах та приморських населених пунктах. Саме так же Україна здатна уражати цілі в Криму та на чорноморському узбережжі Північного Кавказу. Виходячи з цього, припинення бойових дій матиме однакові наслідки для обох сторін. Слід також зазначити, що згадані домовленості є лише першими кроками на шляху до повного перемир’я, а тому не мають окремого від нього значення.