Китай будує новий світ.  Плани та механізми їх реалізації

Зустрічі, саміти, переговори та інші міжнародні заходи, які відбуваються протягом останнього часу, підтверджують розподіл світу на два протилежних об’єднання, які концентруються довкола США і Китаю. У такій ситуації Пекін формує свій антиамериканський та антизахідний блок, який базується на Шанхайській організації співробітництва та країнах Глобального Півдня. В цьому плані саміт ШОС та святкові заходи у КНР, присвячені 80-й річниці закінчення Другої світової війни, засвідчили пріоритетну увагу Пекіну до Індії та Росії. Важливе значення для нього має також Туреччина. Втім, Китай ставиться до Росії як другорядного партнера. Тому допомога з боку КНР поки що дозволяє Москві продовжувати війну проти України, однак уникнути економічної кризи вона не зможе.

Політичні події в серпні та на початку вересня підтвердили факт остаточного розподілу світу на два протилежні табори, які включають демократичні і тоталітарні країни. Тобто світ знову набув двополярного характеру з двома протилежними центрами сили глобального рівня, якими є США та Китай. Тому виникла і нова Холодна війна. На перший погляд вона відбувається між США/Європою та Росію, однак, насправді, між Заходом і КНР. При цьому Росія є не окремим центром сили, а сателітом Китаю.

Свідченням зазначеного стали зустрічі лідерів США, Європи і України 18 серпня у Вашингтоні та 4 вересня у Парижі, а також Китаю, країн Глобального Півдня і Росії в рамках саміту ШОС+ у китайському м. Тяньцзінь та святкових заходів у Пекіні, присвячених 80-й річниці закінчення Другої світової війни 31 серпня – 3 вересня. В ході перших із них обговорювались шляхи припинення війни Росії проти України як запоруки забезпечення стратегічної безпеки у світі та його демократичного розвитку, а других – плани нового перерозподілу світу на користь тоталітарних країн.

Результати цих зустрічей добре відомі, тому немає сенсу повторювати їх ще раз. Більш важливим є осмислення змін, які відбуваються в світі в контексті останніх подій. Стосовно дій західних країн відповідні оцінки вже були зроблені. Висновки щодо них наведені в наших попередніх публікаціях та в інших ЗМІ. Основним із них є констатація намірів Заходу не допустити захоплення тоталітарними режимами панування у світі та знищення ними демократії і міжнародного права. Таких же оцінок та висновків потребують і дії тоталітарних країн.

Так, окрім підтвердження факту виникнення нових геополітичних реалій у світі, міжнародні події у Китаї продемонстрували зростання його авторитету як найбільш потужної після США держави світу, яка об’єднує довкола себе інші тоталітарні країни.

Це показала участь у саміті ШОС+ та святкових заходах у Пекіні понад 20 лідерів різних країн як партнерів Китаю, так і тих, що мають суперечності з ним. Серед них особливо відмічалися президент Росії Путін, прем’єр-міністр Індії Н. Моді, Президент Туреччини Р. Ердоган, Президент Ірану М. Пезешкіан, Президент Казахстану К.Токаєв, прем’єр-міністр Пакистану Ш. Шариф, прем’єр-міністр В’єтнаму Фам Мінь Тінь та прем’єр-міністр Єгипту М. Мадбулі. Таке представництво мало безпрецедентно широкий характер.

Спираючись на свій авторитет та підтримку партнерів, Китай продовжує активний курс на зміцнення своїх міжнародних позицій з кінцевою метою виходу на рівень головного світового лідера та переділу світу на свою користь.

В ході саміту ШОС+ глава КНР Сі Цзіньпін виступив з «Ініціативою глобального управління», яка передбачає побудову нової системи міжнародних відносин за провідною участю Шанхайської організації співробітництва. З огляду на те, що Китай займає провідні позиції в ШОС та ШОС+, він використовує її як інструмент реалізації його планів.

Водночас Сі Цзіньпін розкрив і механізм відповідних дій. За його словами, ШОС має «мегаекономічний потенціал» та «мегаринок», що дозволяє підвищити значення та потенціал Глобального Півдня. Такий підхід повністю відповідає цілям та методам втілення в життя стратегічної ініціативи КНР «Один пояс, один шлях», в рамках якої будується сфера китайського впливу шляхом створення спільного економічного простору з сусідніми та іншими країнами.

А для заохочення існуючих та перспективних партнерів КНР до участі у таких ініціативах їм пропонуються різного роду преференції. За словами Сі Цзіньпіна, у поточному році Китай надасть країнам-членам ШОС 2 млрд юанів (280 млн дол.) безоплатної допомоги та ще 10 млрд юанів позик банківському консорціуму організації.

Як завжди, подібні наміри КНР маскуються ствердженнями про необхідність побудови більш справедливого, глобального, демократичного, рівноправного та багатополярного світу зі спільним майбутнім для людства.

У наведеному контексті «з’їзд» лідерів тоталітарних країн у КНР під егідою Пекіну фактично мав антиамериканську та антизахідну спрямованість.

По іншому не могло бути, оскільки США є головним суперником Китаю у світі та основною перешкодою у реалізації його планів щодо зміни світового устрою. Власні суперечності зі США та Європою мають і більшість інших країн, які були представлені у КНР.

В цьому плані Сі Цзіньпін, Путін, Н. Моді та лідери ряду інших країн прямо, чи опосередковано звинуватили США у намірах зберегти своє одноосібне домінування у світі, застосуванні санкцій проти американських противників, які не підкріплюються рішеннями ООН, а також проведенні колоніальної політики у відношенні країн Глобального Півдня.

Водночас вони відкинули можливість поступок на користь США, незважаючи на тиск з боку Д. Трампа та його погрози ввести санкції проти КНР та Індії за продовження ними співробітництва з Росією. Позиція Китаю та його партнерів у дещо завуальованому вигляді була представлена у підсумковій декларації ШОС.

У документі робиться наголос на принципах невтручання у внутрішні справи інших країн, а також незастосуванні сили при вирішенні суперечностей та міжнародних проблем. Відмічається, що країни ШОС виступають проти односторонніх заходів примушення, в тому числі економічного характеру. При цьому повністю ігнорується порушення таких принципів самою Росією у рамках її війни проти України.

Серед партнерів Китаю та країн Глобального Півдня найбільш важливе значення для нього мають Індія, Туреччина та Росія.

Так, візит прем’єр-міністра Індії Н. Моді до КНР трактувався китайськими та індійськими ЗМІ як історична подія. При цьому робився наголос на тому, що він став першим з часу прикордонного конфлікту між двома країнами в 2020 році.

У нинішній ситуації Індія потрібна Китаю як потужний партнер у перебудові світу згідно з розглянутим вище підходом та у протидії США. З огляду на це, КНР «закриває очі» на суперечності між двома країнами за вплив у Південно-Східній Азії та на прикордонні проблеми. Те ж саме робить і Індія, для якої Китай є важливим торговельним партнером та опорою у відстоюванні своїх позицій перед США.

Спільні інтереси сторін були закріплені у ході переговорів між Сі Цзіньпіном та Н. Моді. Лідери двох країн досягли домовленості щодо покращення китайсько-індійських відносин та розширення співробітництва у торговельній і інвестиційній сферах. Крім того, було прийнято рішення про відновлення авіаційного сполучення між Китаєм та Індією.

Прагнення сторін до встановлення добросусідських відносин було певним чином закріплено у підсумковій декларації ШОС. У документі засуджується теракт, який став причиною згаданого вище конфлікту та ледве не привів до війни між двома країнами.

У свою чергу, основним зі спільних інтересів Китаю та Туреччини є створення Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту, який має стратегічне значення для обох держав, а також для країн Центральної Азії, Каспійського регіону, Кавказу, Чорноморського регіону та Європи. Проект передбачає створення єдиної системи транспортних комунікацій між Китаєм та Європою в обхід нестабільної Росії. КНР та Туреччина зацікавлені також у розвитку торговельного і інвестиційного співробітництва сторін.

З урахуванням зазначеного досить показовим був склад турецької делегації, яка включала президента країни Р. Ердогана, міністрів закордонних справ, енергетики, фінансів та оборони, керівника розвідки та декількох високопосадовців. У Пекіні відбулись їх окремі зустрічі з представниками КНР за профільними напрямами.

Росія відіграє вагому роль для КНР як інструмент військової протидії Заходу, як ринок китайських товарів та джерело дешевих природних ресурсів. Втім, вона повність залежить від Китаю, що визначає його ставлення до неї як до молодшого партнера та сателіта.

Так, Сі Цзіньпін продемонстрував повагу до Путіна як і до всіх інших лідерів країн, які прибули до КНР. Однак, експерти відмічають нижчий рівень його прийому в Китаї, ніж інших глав держав. Зокрема, у м. Тяньцзінь Путіна зустрів секретар регіонального відділення Комуністичної партії Китаю цієї провінції, в той час як, наприклад, Президента Азербайджану І. Алієва – міністр промисловості і інформаційних технологій КНР.

Крім того, китайські ЗМІ не надавали окремої уваги візиту до КНР та подавали його як одного серед інших. Привертає увагу також демонстративний крок Сі Цзіньпіна напередодні заходів у Китаї, а саме – офіційне поздоровлення України з Днем Незалежності. За ствердженнями мас-медіа, це стало першим випадком коли він поздоровив пострадянську країну з таким святом. Тим самим лідер КНР публічно відмежувався від війни Росії проти України та виказав прихильність незалежності нашої держави на противагу намірам Москви її знищити.

В той же час, важливим досягненням для Росії стало підписання меморандуму між російською компанією Газпром та китайською CNPC про будівництво газопроводу «Сила Сибіру-2». Хоча, за поглядами багатьох експертів, це було зроблено лише для показу твердості позиції Китаю з підтримки Росії та нехтування ним погрозами з боку США. В реальності газопровід навряд чи буде збудований через відсутність коштів у компанії Газпром та, загалом, Росії, а також небажання КНР зв’язуватися з ненадійними партнерами по бізнесу. Тим паче, що він купує газ у країн Центральної Азії та реалізує з ними ряд спільних проектів щодо розвитку інфраструктури транспортування енергоносіїв.

Візит до Китаю використовувався Путіним для виходу із міжнародної ізоляції та отримання політичної і економічної підтримки з боку Пекіну. Однак він не зміг досягти своїх цілей повною мірою.

Лідери країн, які брали участь у заходах в КНР, прийняли Путіна як рівного, а глави Китаю, Індії та Туреччини погодились на окремі зустрічі з ним. Разом з тим, ніхто не підтримав війну Путіна проти України, хоча учасники саміту ШОС+ і вислухали його позицію щодо неї.

Більшість із неросійських експертів відмічали зниження ролі Росії в ШОС+ та перехід лідерства в організації до КНР. Про провідне значення РФ у ШОС+ писали лише російські ЗМІ, які проводили спеціальну інформаційну операцію з даного приводу. Але тотальний обман та викривлення реальності є їх звичайною практикою.

Не отримав Путін і фінансової допомоги від Китаю, чи інших країн. Хоча такий результат був цілком передбачуваним. КНР лише інвестує в свої та спільні проекти в інших країнах, але фінансових кредитів принципово нікому не дає. Тим паче тим, хто не може їх повернути.

В ході заходів в Китаї питання війни Росії проти України практично не порушувались. Більшість із лідерів країн-членів ШОС+ розуміють її причини, однак не бажають псувати відносини з Москвою.

Порушив тему війни лише сам Путін, який використав міжнародну площадку ШОС+ для виправдання нападу Росії на Україну. Для цього він виступив з традиційними сентенціями щодо «державного перевороту в Україні», «нападу київського режиму на Донбас», а також «втягування Заходом України в НАТО, що створює загрозу безпеці Росії». Втім, це не викликало ніякої реакції.

Як було сказано вище, ніхто війну Росії проти України не підтримав. Але, ніхто і не засудив напад Москви на Україну. Лідери КНР, Індії та Туреччини, а також Генеральний секретар ООН А. Гутерреш висловились за припинення війни та мирне врегулювання відносин між Росією та Україною. Але нічого конкретного з цього приводу не було сказано. Лише Р. Ердоган підкреслив необхідність встановлення справедливого миру.

На цьому фоні ряд експертів відмічають більш конструктивну політику та поведінку Сі Цзіньпіна, ніж Д. Трампа, що робить Китай привабливішим за США.

За оцінками політологів, в умовах тарифних війн Д. Трампа проти всього світу, непослідовності його політики та постійних примх, а також зневажливого ставлення до партнерів, Китай виглядає «островом стабільності та послідовності». Саме тому він стає центром тяжіння для багатьох країн, в той час, як США відштовхує їх від себе.

Разом з тим, всередині ШОС також існують проблеми, що не дозволяє їй стати повноцінним воєнно-політичним, чи, навіть, економічним союзом.

Китайські та індійські експерти визнають збереження суперечностей між Китаєм та Індією. Незважаючи на покрашення відносин між ними, вони не можуть бути швидко вирішені. Досить складними є стосунки також і між Індією та Пакистаном та Росією і Казахстаном. А у випадку приєднання до ШОС її нинішніх партнерів таких суперечностей стане ще більше.

До того ж, такі члени ШОС як Казахстан, Узбекистан, Киргизстан та Таджикистан, а по великому рахунку і Пакистан, не мають якихось значних проблем у стосунках зі США та Європою. Тому, у них немає і підстав для протистояння з ними спільно з Китаєм і Росією. По суті те ж саме стосується і Індії, яка зацікавлена у розвитку співробітництва зі США і опинилася під американськими санкціями лише через Російську Федерацію. А Туреччина, як партнер ШОС, взагалі є членом НАТО.

Суттєво перевищені і ствердження про існування потужного економічного підґрунтя для поглиблення взаємодії в рамках ШОС. Зокрема, у 2024 році обсяги торгівлі КНР зі всіма члена ШОС становили 512 млрд дол., в той час як зі США (нагадую, головним суперником Китаю) – 688 млрд дол., а з ЄС – 518 млрд дол.

Погіршується також економічна ситуація у самому Китаї, який виступає локомотивом ШОС. У 2024 році темпи росту ВВП в країні впали до 5%, що є найнижчим показником за останні роки. Скорочуються обсяги внутрішньої торгівлі та послуг. Натомість, швидко зростає зовнішній борг КНР. З початку нинішнього року він збільшився на 12 % до 4,3 трлн дол., або близько 24 % ВВП. Ще більш складні проблеми виникли в Росії, де загострюється економічна криза через її війну проти України.

Ряд західних ЗМІ привертають увагу і до ускладнення положення самого Сі Цзіньпіна внаслідок чого він намагається продемонструвати успіхи його політики у зміцненні КНР.

В цьому плані відмічається порушення ним партійної традиції, яка не допускає обрання однієї людини главою Китаю понад двох разів. В 2023 році він був обраний на третій термін, що викликало незадоволення частини партійної еліти, яка звинувачує його в узурпації влади. При цьому західні політологи не виключають можливих спроб змови проти Сі Цзіньпіна. Свідчення цього називаються масштабні чистки у керівництві збройних сил країни, які були проведені ним протягом останнього часу під приводом боротьби з корупцією. Поширюється невдоволення Сі Цзіньпіном і серед населення країни, що пов’язано з посиленням соціальних проблем.

У такій ситуації саміт ШОС та святкування 80-ї річниці завершення Другої світової війни дійсно стали подіями, які дозволили Сі Цзіньпіну показати велич та міжнародне значення і авторитет Китайської Народної Республіки. Це було підкріплено також і найбільш потужним в історії військовим парадом у Пекіні.

Розглянуті події та процеси дозволяють зробити ряд висновків, які стосуються загальної ситуації в світі та інтересів України.

Так, світ знову повернувся до двополярної системи з двома протилежними центрами сили, якими наразі є США та Китай. А принципові розбіжності їх інтересів призвели до фактичного виникнення Холодної війни між ними.

У такій ситуації КНР здійснює послідовні кроки зі зміцнення своїх міжнародних позицій з перспективою отримання світового лідерства. З цією метою Пекін формує антиамериканський блок у складі країн, які мають власні суперечності зі США.

Основу такого блоку складає ШОС, яка сконцентрована довкола Китаю. Серед членів організації та її партнерів найбільш важливе для КНР мають Індія, Туреччина та Росія. Разом з тим, Пекін розглядає Росію в якості свого молодшого партнера та, навіть, сателіта, що відображається у його ставленні до неї.

Китай використовує Росію як інструмент військової протидії США та Європі і є головною опорою її економіки. В той же час, він відмовляється від надання реальної допомоги Москві у стримуванні кризових процесів у російській економіці шляхом виділення кредитів та інших форм фінансової підтримки.

Позиція Китаю поки що дозволяє Росії продовжувати війну проти України. Втім, він не врятує її коли вона опиниться у кризі та втратить можливості для подальшого ведення бойових дій.

Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики

(Зображення згенеровано нейромережею)