Літній наступ Росії: міф чи реальність?
Москва цілеспрямовано затягує переговори, маючи на меті захопити якомога більше територій України та примусити її фактично до капітуляції. В рамках реалізації таких намірів влітку цього року Москва може розпочати масштабну наступальну операцію, щоб прорвати лінію фронту та досягти відчутних успіхів у війні. Зважаючи на реальний потенціал РФ, можна очікувати, що вона дійсно може активізувати та розширити масштаби бойових дій на фронті. Але малоймовірно, що вона зможе досягти таких цілей. Разом з тим, Росія і надалі залишатиметься військовою загрозою для України. Тут не варто перебільшувати, але до цього необхідно готуватись.
Черговою знаковою подією у переговорах щодо припинення Росією війни проти України стала телефонна розмова між Д. Трампом та Путіним 19 травня ц.р. На жаль, вона лише підтвердила наміри Кремля максимально затягувати процес з відновлення миру та продовжувати бойові дії. Це відкрито підтвердив прес-секретар президента РФ Пєсков, який відкинув можливість визначення будь-яких кінцевих термінів підготовки меморандуму щодо оголошення перемир’я.
Зважаючи на зазначене, Росія дійсно може готуватися до свого, так званого, літнього наступу. Це є предметом широких обговорень в українському та європейському інформаційних просторах. На погляд експертів, таким чином Москва намагатиметься досягти рішучого успіху на фронті та примусити Україну погодитись на російські умови з відновлення миру. Саме так, як вона зробила в 2014 та 2015 роках, коли Україні були нав’язані мінські домовленості, що принципово суперечили її національним інтересам.
Під час наступу Росія також намагатиметься повністю захопити Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області, які є основними об’єктами її претензій до України. Тим самим Москва зможе продемонструвати свою перемогу у війні та обґрунтувати її тимчасове призупинення. Такі наміри неодноразово озвучувались Кремлем, а міністерству оборони РФ поставлені відповідні завдання для виконання.
Ба більше, під час першого раунду прямих переговорів між Україною та Росією 16 травня ц.р. у Стамбулі російська делегація виступила з погрозами щодо можливої окупації ще Харківської та Сумської областей. Не відмовляється Москва і від своїх намірів окупувати Миколаївську та Одеську області нашої держави та, загалом, всю Україну.
Але, як мовиться, хотіти чогось та досягти цього — зовсім різні речі. Росія дійсно хоче загарбати всю Україну, не кажучи вже про згадані вище регіони нашої держави. А от чи зможе вона реалізувати свої наміри хоча б у мінімальному варіанті — залишається під запитанням. Спробуємо відповісти на нього, зважаючи на хід війни та нинішні можливості Росії.
Як відомо, найбільших успіхів Росія досягла в лютому та у першій половині березня 2022 року, коли вона фактично без важких боїв змогла захопити значні території Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Херсонської (включно з м. Херсон) та Миколаївської областей, а також просунутись у Луганській та Донецькій областях.
Чому це сталося — також зрозуміло. Україна не була належно готовою до такої війни. А м. Херсон та Херсонська область взагалі були здані нападнику внаслідок відкритої зради колишнього глави Херсонської обласної державної адміністрації В. Сальда. Через це ворогові був відкритий шлях до Запорізької та Миколаївської областей. Чи можна було запобігти цьому? В повній мірі — ні, але частково — так. Україна об’єктивно не могла прикрити весь кордон з Росією. Але створити укріплені райони на основних напрямках вторгнення ЗС РФ до Київської області з території Білорусі та до Херсонської області — із Криму, мабуть, було б можливо. Цим не можна було запобігти війні, однак змінити її характер — безперечно.
Втім, Силам оборони України (СОУ) вдалось таки зупинити агресора і не дати йому прорватись далі в глибину нашої держави. Основну роль у цьому зіграли саме українські захисники, які змогли відстояти батьківщину навіть за тих умов при мінімальній допомозі з боку західних партнерів.
Але не була готовою до війни і сама Росія, яка сподівалась на можливий бліцкриг. Подібні сподівання Москви базувались на хибних уявленнях про Україну, яка нібито є слабкою, а більшість її населення готові перейти на бік Росії. Тому війна планувалася лише на кілька тижнів з відповідними обсягами запасів матеріально-технічних засобів. За таких термінів бої і скінчилися, через що російські війська на півночі України потрапили у безвихідне положення, оскільки їх логістика не була налагоджена. Внаслідок цього Москва була змушена виводити їх з Київської, Чернігівської і Сумської областей. Пізніше аналогічна ситуація склалася і довкола ЗС РФ у Харківській і Миколаївській областях та на правобережній частині Херсонської області, що змусило Москву вивести їх і звідти.
Як Україна, так і Росія зробили відповідні висновки з першого періоду війни. Так, Україна активізувала заходи з розгортання Сил оборони країни до необхідного рівня. Були розпочаті також дії зі зміцнення оборони кордонів України з Білоруссю та Росією у Волинській, Ровенській, Житомирській, Чернігівській, Сумській та Харківській областях. Водночас суттєво збільшились обсяги військово-технічної підтримки України з боку її партнерів. Виходячи з цього, а також з попередніх успіхів, плани на 2023 рік передбачали стратегічну наступальну операцію зі звільнення Херсонської і Запорізької областей.
Москва також розпочала серйозну підготовку до подальшої війни. Так, восени 2022 року була оголошена часткова мобілізація російського населення. Крім того, на військові рейки було переведено і значну частину економіки країни, завдяки чому суттєво нарощувалась чисельність збройних сил та забезпечувалася їх логістика. Поряд з цим РФ спорудила потужні системи оборони на лінії фронту у Херсонській та Запорізькій областях, а також на кордонах з Україною у Брянській, Курській та Бєлгородській областях.
Такі вжиті росіянами заходи обумовили характер бойових дій у 2023 році та на подальшу перспективу.
Як знову ж таки відомо, на початку року Росія розпочала наступальну операцію у Донецькій та Луганській областях, внаслідок чого їй вдалося захопити м. Бахмут та інші населені пункти і території. Разом з тим, через жорстку оборону СОУ на заздалегідь підготовлених позиціях, Росія втратила свій наступальний потенціал і в червні-липні 2023 року була змушена зупинись. Тут відчутну роль зіграла підтримка нашої держави західними партнерами, яка вийшла на якісно новий рівень. У такій ситуації влітку 2023 року Україна перейшла у контрнаступ у Донецькій області на Бахмутському напрямку та у Херсонській і Запорізькій областях на Мелітопольському та Бердянському напрямках. Втім, наступ не досяг своїх цілей, а рішення стосовно його початку стало стратегічною помилкою, що потім було визнано Президентом України В. Зеленським.
Причинами провалу контрнаступу України стали переоцінка своїх можливостей та недооцінка сил противника, який зберігав перевагу над СОУ та оборонявся на міцних позиціях. В результаті СОУ зазнали відчутних втрат, що підірвало тепер вже їх наступальний потенціал. Крім того, залишилися без уваги питання зміцнення оборони на деяких інших ділянках лінії фронту. По суті, Україна повторила помилки Росії, чим та і скористалася у наступному, 2024 році.
Так, весь минулий рік пройшов під знаком активних наступальних дій Росії, що змусило Україну перейти до стратегічної оборони на всій лінії фронту. Однак, це не дало змоги повністю стримати Росію, якій таки вдалося досягти певних успіхів. ЗС РФ просунулись на глибину від 10 до 60 км у Донецькій області та захопили низку ключових населених пунктів, включно з Авдіївкою, Кураховим та Вугледаром, а також частково Торецьк і Часів Яр.
Такому здобутку Росії сприяв ряд чинників, основними з яких стали відновлення домінуючої переваги ЗС РФ над СОУ та прорахунки України в організації оборони. На руку Москви зіграли також зволікання США та ЄС з виділенням коштів на військові потреби України, що стало наслідком їх внутрішньополітичних проблем. Незважаючи на це, до кінця 2024 року Сили оборони України змогли сповільнити наступ противника, а потім і фактично його зупинити. Водночас виникли нові ділянки фронту через повторне вторгнення ЗС РФ до Харківської області з території Бєлгородської області, а також операції СОУ в Курській області.
У наступальних боях, які тривали протягом всього минулого року, Росія знову зазнала відчутних втрат, що суттєво знизили темпи її просування на фронті, а на початку нинішнього року фактично зійшли нанівець. Своєю чергою, Україна підвищила ефективність своїх оборонних операцій, а СОУ знову почали отримувати достатню кількість озброєнь.
Загалом на початку 2025 року бойові дії на фронті, по суті, набули позиційного характеру. Так, ЗС РФ продовжують активні наступальні дії практично на всій лінії фронту, однак їх нинішні просування мінімальні за масштабом. При цьому вони зазнають відчутних втрат, навіть більших, аніж минулого року. А СОУ не тільки тримають оборону, а подекуди і вдаються до локальних контрнаступів.
Наведена ретроспектива дає змогу зробити перший ключовий висновок. Так, успішний наступ Росії на фронті можливий лише за двох умов, якими є наявність у неї домінуючої переваги у силах та засобах над Україною, а також існуючі чи такі, що з’являються критичні проблеми в України, які не дають їй змоги забезпечувати ефективну оборону.
Саме тут і постає те саме запитання: чи зможе Росія за сучасних умов відновити масштабний контрнаступ, прорвати фронт та досягти всіх поставлених собі цілей, в тому числі захопити згадані вище регіони України? Це залежить від кількох об’єктивних чинників, основними з яких є:
- здатність Москви поновити втрати на фронті та накопичити необхідні сили і засоби для проведення масштабної стратегічної наступальної операції;
- спроможність України організувати ефективну оборону та стримати наступ збройних сил Російської Федерації;
- позиції західних країн та міжнародних організацій в плані їх готовності і надалі надавати допомогу Україні та відчутно тиснути на Росію.
Розглянемо їх більш детально.
Так, за заявою Путіна, на контрактну службу в Росії щомісяця призиваються 50–60 тис. осіб. Це є відвертим перебільшенням, причому майже вдвічі. Виходячи з даних по регіонам країни, у середньому протягом місяця призивається не більше 30 тис. осіб. Це відповідає офіційним планам РФ на 2025 рік, які передбачають призов близько 350 тис. контрактників.
Згідно з повідомленнями ГШ Збройних Сил України, які підтверджуються кількістю некрологів у російських ЗМІ регіонального рівня (у центральних їх не публікують), щомісячні втрати ЗС РФ на фронті складають близько 35 тис. осіб. Тобто, з урахуванням тих, хто повертається із госпіталів, Росія може лише забезпечити покриття втрат і сформувати мінімальні резерви для так званого «латання дір».
Це демонструють обставини операції СОУ в Курській області, коли Росія була змушена направляти туди не стратегічні резерви, яких у неї практично не було, а з’єднання та частини, зняті з інших ділянок фронту. А пізніше залучити ще й північнокорейські війська. Саме через це вона знизила інтенсивність наступальних дій на Покровському напрямку та відмовилась від проведення наступальної операції у Запорізькій області.
Впоратися зі згаданою проблемою Москва зможе лише оголосивши загальну мобілізацію в країні, але це підірве її економіку. Та навіть у випадку набору достатньої кількості людей, вона не зможе їх озброїти через неспроможність російської промисловості виробляти необхідну кількість зброї і боєприпасів.
Про такі проблеми свідчить ситуація на фронті, де Росія застосовує вкрай обмежену кількість бронетанкової техніки. А снаряди вона змушена закуповувати у Північної Кореї, у якої також ресурси не безмежні. Те ж стосується і різноманітних ракет, про що свідчить зниження інтенсивності їх застосування у порівнянні з початковим етапом війни. Краще у Росії з наявністю БПЛА, однак вони не можуть переломити ситуацію.
По суті, не спостерігається і очевидних заходів Росії з підготовки масштабного наступу, а тим паче, його початку. Так, інтенсивність бойових дій ЗС Росії вища, ніж в перші місяці поточного року, однак нижча, ніж в найбільш гарячі періоди минулого. А на лінії фронту розгорнуті ті ж угруповання ЗС РФ, як і раніше. Прибуття нових сил та перегрупування дійсно відбувається, але здебільшого лише для того, щоб покрити втрати та покращити тактичне положення.
Україна також має чимало проблем. Але вона вже навчилася тримати оборону. А за час відносної стабілізації фронту позиції СОУ були посилені в інженерному відношенні. Аналогічним чином зміцнені і кордони з Білоруссю та Брянською, Курською і Бєлгородською областями Росії.
Сприятливими для України є також позиції наших західних партнерів. Як відомо, певні складнощі були у відносинах зі США в зв’язку з не зовсім логічними діями Д. Трампа, однак він таки зрозумів, що становить собою Росія та, сподіваємось, став на бік України. В травні-квітні ц.р. адміністрація Д. Трампа почала надавати вже власні пакети військово-технічної допомоги нашій державі. А європейські країни її навіть посилили.
Зазначені обставини дають можливість зробити другий ключовий висновок. Росія може продовжувати війну ще деякий час. За оцінками експертів, — принаймні до кінця поточного року, що показує стан її економіки. Але лише на нинішньому рівні і без якихось стратегічних проривів лінії фронту. Цього просто не дозволять зробити СОУ.
Тобто, Росія створює і буде створювати та реалізовувати військові загрози безпеці Україні. Разом з тим, їх не можна перебільшувати, а тим паче, ухвалювати стратегічні рішення на основі таких перебільшень. В основному вони є наслідком не усвідомлення ситуації, спробами окремих політиків та експертів привернути до себе увагу шляхом створення резонансних інформаційних приводів, а також проявами інформаційних маніпуляцій Москви, спрямованих на залякування України та примушення її до поступок.
Хоча, слід бути завжди готовими до всього, в тому числі, і найгірших варіантів розвитку подій.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
