«МАГАТЕ зараз більше нагадує поштаря, який передає інформацію від одної воюючої сторони до іншої. І не більше»
Фрагменти виступу Юрія Сапожникова – Голови правління АТ «Київський науково-дослідний та проєктно-конструкторський інститут «Енергопроєкт», кандидата технічних наук, на пресконференції Інституту глобальної політики «Проблемні питання ядерної та екологічної безпеки в умовах війни (на прикладі ЗАЕС, Каховської ГЕС та міжнародних нафто- і газопроводів».
Я – представник Київського інституту «Енергопроєкт», якому виповнюється 95 років з дня заснування. Протягом свого, так би мовити, життєвого циклу інститут спроєктував близько 80 гігават різної генерації. Зокрема, всі наші ТЕЦ – Київські, Трипільську, Ладижинську і багато інших. Ще з 1970-х років ми активно займаємось проєктуванням атомних електричних станцій. Ми є генеральним проектувальником, зокрема, Хмельницької і частково Рівненської атомних електростанцій. Також виконуємо багато проєктів стосовно Чорнобильської атомної електростанції.
Особисто працюю у цьому інституті близько 25 років, виключно з роком роботи в Міністерстві енергетики. Отож тим, про що ми зараз говоримо, я займаюся щоденно. І перші десять з тих двадцяти п’яти років я займався питаннями аналізу ядерної безпеки.
Аналіз безпеки – це такий інжиніринговий напрямок, коли визначається саме те, що може бути пошкодженим на атомній електростанції. Наприклад, що може призвести до плавлення активної зони, чи до тих аварій, які сталися, наприклад, в 1979 році в США на Three Mile Island, в 1986 році на четвертому енергоблоці в Чорнобилі, у 2011 році на АЕС «Фукусіма» в Японії. До речі, там була пошкоджена не одна активна зона, а близько п’яти активних зон, включно зі сховищем для відпрацьованого ядерного палива.
Наслідки подібних глобальних аварій катастрофічні. Якщо ви розглянете динаміку такого розвитку, то вони, як правило, дуже негативно впливають на розвиток атомної енергетики, як такої. Так, Чорнобильська катастрофа призвела до затримки розвитку в Україні, ядерної енергетики досить відчутно. Ось якщо ми кажемо про Запорізьку станцію, то п’ятий блок був запущений в 1989 році, а шостий блок, який мав бути запущений в 1990, було запущено завдяки зусиллям персоналу та керівництва Запорізької станції тільки в 1996 році. Тобто, мінімум на 10 років така аварія пригальмовує процес розвитку вагомої галузі. Тому надзвичайно важливо, щоб таких аварій не відбувалось. І робити все належне, щоб запобігти таким випадкам.
Те, що відбувалось у 2022 році, на початку війни, для мене особисто було катастрофою. Я навіть не знав, як це сприйняти. До ядерного об’єкта була підведена військова техніка, яка впритул розстрілювала енергоблоки! Зрозумійте, ніхто ніколи про такі вчинки стосовно енергоблоків АЕС не міг навіть подумати! Щодо максимального їх пошкодження, на яке проєктом передбачалось (енергоблоки ВВЕР-1000, а це всі шість енергоблоків Запорізької АЕС), це випадкове падіння легкомоторного літака. Іншого зовнішнього впливу не передбачалось…
Якими могли бути наслідки в такому разі, коли там з’явилася військова техніка і почала б діяти? На тих трьох об’єктах, про які я казав. Відповідь однозначна: могла постраждати вся територія України й, вважаю, весь Чорноморський басейн! Чесно кажучи, за таких обставин мене не дуже хвилює територія країни-агресора, але й там наслідки були б катастрофічними. Отож перше, що я тоді зробив, коли треба було негайно вживати якихось запобіжних заходів – звернувся до колег, у яких були відповідні моделі цих енергоблоків, попросивши зробити розрахунок ймовірності пошкодження активних зон на цих енергоблоках. Ясна річ, зважаючи на те, що ми знали, що відбувається на енергоблоках.
Загалом, ймовірність пошкодження активної зони – це характеристика, яка вираховується раз на мільйон років. Тобто, вона існує, але таке стається вкрай рідко. А щодо ситуації, яка тоді виникла на Запорізькій станції, то після розрахунку мені повідомили (я й не здивувався), що така ймовірність виросла майже до одиниці. Тобто, це те, що може статися зараз. Переконаний, за те, що так не сталося, ми маємо бути вдячні персоналу станції. Але, звичайно, за те, що станція була підведена до такого ризику, країна-агресор має понести відповідальність.
І тут ми знову згадуємо про МАГАТЕ. Це той орган, який мав би контролювати те, що відбувається. І з дотриманням норм і правил ядерної радіаційної безпеки. В Україні цим займається Державна інспекція ядерного регулювання. Вона цю можливість контролювати, зважаючи на об’єктивні фактори, втратила. Звичайно, абсолютно логічним кроком було б звернутися до міжнародного посередника МАГАТЕ. Я можу сказати, що у МАГАТЕ доволі відчутний вплив росіян. На жаль. Можу засвідчити, що такий вплив Росії і вплив України неспівставні. Власне, МАГАТЕ в даній ситуації нагадує зараз більше поштаря, який передає інформацію від одної воюючої сторони до іншої.
Запитання: чи можна було б запровадити для МАГАТЕ інші функції? Вважаю, так. Також вважаю, що за наслідками цієї трагедії, яка сталася в 2022 році, ми могли б виступити і вимагати запровадити інший, більш ширший функціонал. Але цей широкий функціонал дієвий тільки для адекватних учасників процесу. На жаль, після того, що, наприклад, сталось на самій станції, після того, що сталось на Каховській дамбі, ми не можемо вважати, що ми маємо справу з адекватним супротивником. Тому, вважаю, все, чого ми маємо домагатися, щоб Запорізька АЕС залишилася українською власністю. Для цього маємо все, як фізично, так і практично, і в також юридичній площині, щоб ця станція не запрацювала на користь країни-агресора.
Ясна річ, вона не може працювати без Каховської дамби, але, на мою думку, будь-яке перемир’я призведе до того, що всі такі негативні речі почнуть запроваджуватись і нам буде дуже важко перешкодити цьому.
Стосовно ще однієї станції, Чорнобильської, де також відбувалися відомі тепер події. Про них більш докладно розповість пан Тараканов. Там також виникли загрози, що також могли призвести до руйнування сховища відпрацьованого ядерного палива. Це, можливо, була б не така глобальна аварія, як колись на четвертому енергоблоці. Але її наслідки, як я вже згадував, – викид на велику територію. Вони були б катастрофічні для країни і для суспільства в цілому.
Юрій Сапожников
