Операція з примушення Росії до миру. Характер, наслідки, перспективи
Україна виконує стратегічну операцію з примушення Росії до миру у спосіб винищення ключових об’єктів її нафтогазової галузі. Наразі таку операцію можна вважати дійовою. Зважаючи на з темпи виведення з аду російських нафтопереробних структур, можна дійти висновку, що гостра криза з пальним в Росії може виникнути вже до початку осені. Це призведе до колапсу російської економіки та соціальної сфери. Тому наступні два місяці стануть вирішальними. Росія посилюватиме військовий тиск на Україну та робитиме для цього все можливе. Однак, їй не вдасться вплинути на нашу державу. І тому вона буде змушена відмовитись від продовження війни та погодитися на переговори. В іншому разі вона може припинити своє існування.
Що може змусити Росію зупинити війну проти України? Мабуть, якщо вона втратить можливість продовжувати бойові дії. Саме це зараз і мається на увазі, коли Україна поводить 40-денну операцію з примушення Москви до миру.
Операцією передбачається виведення з ладу нафтогазової галузі Росії, що є основою російської економіки, забезпечує пальним країну та її збройні сили, а також є головним джерелом доходів російського бюджету і бізнесу. З метою досягти такої мети Сили оборони України (СОУ) завдають ударів по російських НПЗ, нафтобазах, газосховищах, морських терміналах, нафтоперекачувальних і газокомпресорних станціях та інших об’єктах. СОУ атакували їх і раніше, але тепер удари завдаються системно. Тобто, вони вельми організовані, забезпечуються для цього всіма належними ресурсами. Причому, на відміну від попередніх років та, навіть, від початку поточного року, ані Америка, ані Європа не перешкоджають таким діям України. Виходячи з цього, досить очевидним є те, що Україна узгоджує операції зі своїми західними партнерами, насамперед, зі США, Великобританією, Німеччиною та Францією. А остаточне рішення щодо її початку було ухвалене на саміті «Великої сімки» в червні у французькому місті Евіан-ле-Бен. На полях саміту за участю Президента України В. Зеленського обговорювалася можливість відновлення миру в нашій державі. Основною з таких, скоріш за все, і була обрана вищезгадана операція. Водночас було досягнуто домовленості щодо розподілу функцій та відповідальності сторін. Так, Україна виконує суто військові завдання. А партнери надають їй фінансову допомогу, постачають дрони, забезпечують розвідувальною інформацією.
Під час операції СОУ, в основному, застосовують БПЛА далекої дії, які Україна разом з партнерами її виготовляють. Це дає змогу проривати будь-яку ворожу систему ППО противника у спосіб її перевантаження засобами повітряного ураження. Таку можливість Сил оборони України продемонстрували удари по НПЗ у підмосковній Капотні 16 та 18 червня. Завод розташований на відстані 15–18 км від Кремля, тобто, в середині московської зони протиповітряної оборони. При цьому українські дрони здатні бити по більшій частині ключових об’єктів російської нафтової інфраструктури аж до Сибіру. Так, 20 червня поточного року СОУ завдали чергового удару по НПЗ в Тюмені, а 6 липня — по нафтопереробному заводу в Омську. Вони знаходяться на відстані 2–2,5 тис. км від кордону України. А зважаючи на те, що БПЛА летів не прямим курсом, а оминав прикриті ППО райони, він подолав 3,4 тис. км. Така дальність польоту БПЛА свідчить, що він потенційно може атакувати також основні райони видобутку нафти та газу в Росії, які розташовані у Західному Сибіру, включно з Тюменською, Омською та Томською областями, а також у Ханти-Мансійському і Ямало-Ненецькому автономних округах. Там же, у Ямало-Ненецькому автономному окрузі, знаходиться, так званий, «Ямальський хрест» — стратегічний газотранспортний вузол, де перетинаються 17 магістральних газопроводів високого тиску. Через нього передається 85 % усього видобутого російського газу.
Для ураження нафтогазової інфраструктури Росії окрім БПЛА використовуються ще й крилаті ракети. Їх бойові частини більш потужні за дронові (близько 800 кг проти 100 кг вибухівки), і тому їх потенціал більш руйнівний. Однак, такі ракети відчутно дорожчі і складніші у виробництві. Тому Україна не може їх запускати у достатній кількості. До того ж вони відносно легко збиваються засобами ППО при їх застосуванні поодинці чи малими групами.
Найближчим часом завдання з прориву протиповітряної оборони противника буде загалом вирішено завдяки взяттю на озброєння СОУ балістичних ракет. Наразі їх розробка та налагодження виробництва на завершальному етапі. За даними з відкритих джерел, нові балістичні ракети української компанії Fire Point мають бойову частину 800 кг, далекість польоту 855 км та максимальну швидкість 2200 м/с. За своїми характеристиками вони кращі за російські ракети оперативно-тактичних ракетних комплексів «Искандер-М» і можуть дістатися до Москви. Збивати потенційно їх можуть лише російські ЗРК С-400. Зараз військове командування РФ терміново збільшує кількість таких комплексів у системі протиповітряної оборони російської столиці та столичного регіону. Однак, у Росії немає достатньої кількості подібних ЗРК для захисту ще і нафтової інфраструктури. Та уряд та військове командування РФ і не планують такого робити. Ба більше, у нього немає і більш простих ЗРК для захисту нафтових об’єктів від БПЛА та крилатих ракет. Тобто, їх кількість також обмежена. Через це їх розподіляють за принципом пріоритетного захисту резиденції Путіна на Валдаї, Москви та Санкт-Петербургу, а також Кримського мосту як символу імперської потужності Росії. Те, що залишається в наявності після подібного розподілу, доправляється на фронт.
А функції протиповітряної оборони НПЗ та інших нафтогазових об’єктів покладаються на їх власників. Для цього уряд дав дозвіл створювати приватні охоронні компанії та оснащувати їх відповідним озброєнням, включно з зенітними гарматами малої дальності дії. Продавати або передавати ЗРК та більш потужні гармати приватним структурам поки що заборонено. Очевидно, уряд занепокоєний, що вони можуть потрапити до рук противників путінського режиму та бути застосованими. Зокрема, для того, щоб знищувати літаки, на борту яких можуть знаходитися представники вищого державного керівництва та командування збройних сил і інших силових структур. Не виключено також, що така зброя може бути використана у конфліктах між олігархами. Однак, приватні структури без потужних ЗРК гарантувати надійний захист нафтогазової інфраструктури неспроможні. Саме тому її систематично уражають Сили оборони України.
На даний час СОУ вже в тій, чи іншій мірі, пошкодили всі потужні нафтопереробні заводи в європейській частині та у Західному Сибіру Росії. Деякі з них вже суттєво, або повністю зруйновані і не працюватимуть тривалий термін. Серед таких — Московський, Рязанський, Нижегородський та Туапсинський НПЗ. На жаль, нафтопереробний завод важко повністю знищити одним ударом. Тому СОУ змушені атакувати кожен із них неодноразово. Тим не менш, на сьогоднішній день вже виведено з ладу від 43 % до 66 % виробничої потужності НПЗ їх проєктного рівня. Для забезпечення належної життєдіяльності Росії у літній період їй необхідно 85 %. Отож, наразі їх дефіцит становить 20–30 %.
На одну добу Росії потрібно близько 100 тис. тон рідкого пального. Тобто, наразі їй треба якимсь чином покривати до 20–30 тис. тон бензину та дизелю за добу. Але ж СОУ не зупиняються, продовжують завдавати ударів по російських НПЗ. Тому дефіцит їх виробничих потужностей, а з тим і нестача рідкого пального в Росії динамічно збільшуються. Все це вже почало створювати масштабні проблеми для Росії. Рідкого пального дійсно вже бракує. Причому, ситуація ускладнена ажіотажним попитом та оборудками спекулянтів, які його скупають для перепродажу. Аби контролювати ситуацію, органи місцевої влади обмежили продаж бензину та дизельного пального. Такі обмеження вже охопили практично всю територію країни. Однак, це призвело лише до багатокілометрових черг на заправках, які видно навіть із космосу. А на багатьох заправках пального взагалі немає.
Ціни на рідке пальне ще й відчутно підвищились. Якщо раніше вартість бензину становила близько 70 руб. за літр, то тепер у багатьох регіонах ціна сягає до 200 руб. А в Криму та Краснодарському краї перекупники продають його по 450–500 руб. Те ж саме і з дизельним пальним.
Як наслідок, потерпає населення, зривається логістика підприємств, ускладняється постачання товарів до магазинів, включно з продовольством та засобами першої необхідності. А подорожчання пальне потягнуло за собою подорожчання транспортних перевезень та вартості більшості з товарів та послуг.
Як наслідок, у російській економіці прискорюються кризові процеси, до чого додається ще й скорочення прибутків країни від експорту нафти. Вони різко впали після призупинення війни між США і Іраном та відкриття Ормузької протоки. Водночас зростання проблем з пальним призводить до посилення невдоволення громадян та поширення антивладних настроїв. Ба більше, почав розпадатися єдиний економічний простір Росії. В низці регіонів заборонено вивозити пальне за їх межі, а на адміністративних кордонах встановлюються контрольні пости. В деяких місцях взагалі відмовляються заправляти автомобілі з немісцевими номерами. Тобто, повторюється ситуація 1990-х років, через яку Росія ледве не розпадалася.
Керівництво РФ все ще відмовляється визнавати згадані проблеми. За твердженням Кремля, ситуація з рідким пальним стабільна. Зростання цін на пальне вертикально інтегрованих компаній знаходиться в межах інфляції. Пошкодження нафтової інфраструктури оперативно ліквідуються. У Росії є достатні запаси пального, а обмеження на його продаж та черги на заправках є наслідком ажіотажного попиту. Нестачу пального можна швидко компенсувати завдяки його імпорту. Подібні твердження цілком брехливі. Росія впоратися зі своїми проблемами без припинення війни та внаслідок ударів України по російській нафтовій інфраструктурі жодним чином не зможе. Тому проблеми будуть не те, що загострюватись, а й переростуть у катастрофу.
Посилити протиповітряну оборону своїх нафтопереробних заводів Росія неспроможна. Як вже зазначалося, для цього у неї немає необхідних сил та засобів. Натомість, зараз у України є достатня кількість засобів повітряного нападу і вони не закінчяться. Тому Україна надаватиме ударів по російських НПЗ та іншій нафтовій інфраструктурі доти, допоки їх не знищить зовсім. Ремонтувати їх немає сенсу, а за великим рахунком і можливості. Все відремонтоване знову знищується. Замінити обладнання взагалі нічим, оскільки воно здебільшого американського та німецького виробництва і не продається Росії через санкції. Причому, його не можна провезти навіть контрабандно, оскільки занадто велике та примітне. Всім це зрозуміло, тому власники НПЗ взагалі перестали їх відновлювати до завершення війни. Тим паче, що коштів на постійні ремонти немає ані у них, ані у держави.
Купувати рідке пальне за кордоном, звичайно, можна. І Росія цим займається. В червні вона збільшила обсяги імпорту пального з Білорусі у 2,5 рази, до 140 тис. тон. Досягнута попередня домовленість щодо придбання у Індії близько 240 тис. тон пального протягом місяця. Стільки ж може дати Китай. А ще 50 тис. тон — Казахстан. Сумарно це 680 тис. тон за місяць, чого Росії вистачить менш, ніж на тиждень. До того ж Україна систематично атакує ще й російські нафтові термінали та танкери у Чорному та Балтійському морях, що значно ускладнить доставку пального з тієї ж Індії. І це не кажучи вже про те, що термінали розраховані на завантаження нафти у танкери, а не на прийом із них нафтопродуктів.
Ще що: нафтопродукти треба десь зберігати. Саме для цього й існують нафтобази. Але вони разом із іншою російською нафтогазовою інфраструктурою знищуються Україною.
З Китаєм ситуація ще більш складна. Доставляти з нього нафтопродукти до центральної та західної частини країни можна тільки залізничними цистернами. Але пропускна здатність російської залізниці на Далекому Сході та у Сибіру відносно невелика, що призведе до виникнення транспортних заторів. Подібні перешкоди виникнуть і при транспортуванні нафтопродуктів з Казахстану.
Поки що у Росії є власні резерви рідкого пального в обсязі 1,7 млн тон. Хоча, скоріш за все, їх таки менше, оскільки Україна завдає ударів і по місцях їх зберігання. Однак, навіть і без цього, резервів вистачить лише на 65-85 діб за нинішнього дефіциту і на 17 діб за повної зупинки НПЗ.
Окремою складовою операції України з примушення Росії до миру є ізоляція Криму разом зі знищенням його енергетичної інфраструктури. Це вже значною мірою виконано, а спроби Росії якось протидіяти Україні не мають значних досягнень. Так, зруйновані всі мости, які з’єднують Крим з континентальною частиною України. Знищені найбільші нафтобази у Феодосії та Севастополі. Пальне немає де більше зливати, навіть якщо воно буде на півострів доставлене. Пошкоджені всі електростанції та розподільні електропідстанції. Крим фактично перебуває у системному блекауті. Про пальне на півострові взагалі можна забути. Остання, будемо сподіватись, спроба Росії доправити його на півострів закінчилась повним провалом. 7 липня Україна знищила десять танкерів в Азовському та Чорному морях, якими Росі намагалася переправити пальне на півострів.
Крим стрімко втрачає своє значення як символ імперської потужності Росії, як її оплот на Чорному морі та логістичний хаб російських військ, які діють на півдні України. Не будемо передбачати, але умови для повернення його до рідної української «гавані» поступово створюються.
Загалом такі обставини підтверджують, що Росія не зможе впоратися з кризою пального, не припинивши свою війну проти України. Однак, замість цього вона посилює військовий тиск на Україну, бо сподівається, що та відмовиться від подальшої операції зі знищення російської нафтогазової інфраструктури. Саме з такою метою здійснюються Росією масовані ракетно-дронові удари по Україні, що спостерігається останнім часом. Це вкрай болісно для України та її громадян, однак Росія не має змоги досягти бажаного. Тим паче, що вона не має можливості суттєво завдавати удари по Україні, оскільки її потенціал з виробництва дронів та ракет обмежений, а її партнери їй не постачають.
Крім того, Кремль намагається підключити до тиску на Україну зі згаданого питання президента США Д. Трампа, сподіваючись, що він все ще підтримує Росію. Одну із таких спроб Путін зробив під час телефонної розмови з Д. Трампом 4 липня. Однак, Д. Трамп навряд чи буде змушувати Україну припиняти операцію з підриву нафтогазової галузі РФ, оскільки це вигідно американському бізнесу та йому особисто.
У будь-якому випадку Україна не скориться Росії і буде продовжувати операцію з примушення її до миру. У разі, якщо удари по російських НПЗ і надалі будуть завдаватися нинішніми темпами, то через півтора-два місяці буде винищено до 80 % їх потужностей, що перевищить критичний рівень. Тому, вже до початку осені Росія гостро відчує нестачу пального, через що виникне колапс російської економіки. З високою ймовірністю це спричинить також і соціальну та політичну кризи. Так, подальша нестача пального в Росії призведе до суттєвого скорочення, а потім і до практично повної зупинки транспортних перевезень та, відповідно, порушення нормального життя і роботи економіки. А коли дефіцит досягне 80% і більше, все це просто зупиниться. Пальне залишиться лише для армії і роботи оперативних служб. Саме це і стане економічним колапсом Росії. В країні почнеться розвалюватися економіка, буде нестача продовольчих товарів та товарів першої необхідності. В такому разі Кремль буде змушений змінити свою позицію та погодитись на зупину бойових дій по лінії фронту. За умов, коли виникають критичні обставини, Путін таки буде змушений йти на поступки. Про це свідчить його згода на те, щоб російські військові покинули окуповані території України на правому березі Дніпра восени 2022 року, що стало наслідком виникнення реальної загрози їх розгрому. Тоді рішення Путіна досить добре виправдала російська пропаганда і нічого поганого для нього не трапилось. Те ж буде і зараз. Тим паче, що більшості росіян ні Донбас, ні Херсон та Запоріжжя абсолютно не потрібні.
Отже, в умовах фактичного переходу війни Росії проти України у позиційну форму ключового значення набуває її повітряна складова. Наразі Україна проводить операцію з примушення Росії до миру через знищення її нафтогазової промисловості ударами дронів та ракет. І вона вже має певні результати. Знищено від 43% до 66% нафтопереробних потужностей Росії, через що виник у неї дефіцит з пальним. У найближчій перспективі дефіцит набуде критичного характеру, що призведе до колапсу російської економіки і підірве її спроможність продовжувати війну.
У відповідь Кремль застосовує свої традиційні для методи терору щодо мирного населення України, активізуючи повітряні удари по містах та інших населених пунктах, а також по цивільній інфраструктурі. Однак українці лише згуртовуються у протистоянні з противником.
Наступні два місяці стануть вирішальними. Росія зосередить всі свої ресурси для максимально можливого військового тиску на Україну, а також може погрожувати застосуванням ядерної зброї. Однак, у випадку, якщо Росія не припинить бойових дій по лінії фронту, її чекає економічна, соціально-політична та військова катастрофи. А також може опиниться перед загрозою свого існування.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
