Реінкарнація загрози: відновлення військового потенціалу Російської Федерації та виклики для європейської безпеки

Війна в Україні, яка триває вже п’ятий рік, досягла чергової критичної переломної точки. На полях битв ми бачимо, як російські війська явно зазнають труднощів, а стратегія Києва, спрямована на виснаження ворога та перетворення агресії на безглузду трату ресурсів для Кремля, поступово дає свої плоди. Однак для європейських столиць та Вашингтона зараз настає найбільш небезпечний момент — момент ілюзорного заспокоєння. Кадри знищених російських колон і новини про дефіцит снарядів створюють оманливе враження, що російська воєнна машина остаточно зламана.

Проте реальність набагато складніша: майбутнє європейської безпеки не залежить виключно від результату поточної фази боїв. Навіть у разі поразки Росія залишатиметься головною екзистенційною загрозою для Європи протягом багатьох років. Незважаючи на стагнацію економіки, несприятливу демографічну ситуацію [1] та застиглий авторитарний режим, Москва залишається головною силою, яка не просто здатна, а й кровно зацікавлена у підриві архітектури безпеки континенту. Відновлення Збройних сил РФ — це не предмет дискусій «чи станеться це», це виключно питання «коли».

Швидше, ніж очікувалося: горизонт відновлення загрози

Серед аналітиків та фахівців із планування оборони тривають запеклі дискусії щодо швидкості «реінкарнації» російської військової машини. Оптимісти вказують на «жалюгідний стан» військ, нездатних досягти стратегічного успіху в Україні, і вважають, що на відновлення знекровленої армії знадобиться десятиліття. Проте поточні тенденції свідчать про інше: Росія здатна відновити боєздатність на рівні серйозної загрози протягом 5-7 років після припинення активних боїв [2].

Навіть якщо повне відновлення затягнеться, такий часовий проміжок є критично коротким для неповоротких механізмів оборонного планування Заходу. Невдовзі після завершення нинішньої війни Москва знову зможе вдаватися до обмежених збройних провокацій, щоб шантажувати Україну та країни НАТО. Росія планує розгорнути чисельніші Збройні сили, ніж до 2022 року, роблячи ставку на масовість особового складу [3], безпілотники та засоби дальнього ураження. Вона й надалі надаватиме пріоритет оборонним видаткам [4] та підтримуватиме вищі рівні оборонного промислового виробництва.

Що таке «відновлення» в російському розумінні?

Важливо усвідомити, що відновлення — це не просто повернення до довоєнної кількості танків чи солдатів. Це складний процес відновлення бойових функцій, професіоналізму та можливостей для виконання конкретних бойових завдань. Військову потужність не можна розглядати абстрактно; вона залежить від сценарію: сили для обмеженого вторгнення в країни Балтії кардинально відрізняються від тих, що потрібні для повномасштабного вторгнення до Польщі.

Основою для аналізу мають бути великомасштабні бойові операції, оскільки саме вони становлять найбільшу загрозу для НАТО. Росія повинна відновити не лише чисельність, а й здатність керувати великими формуваннями (арміями, корпусами та дивізіями), а також інтегрувати різні види військ, у чому вона катастрофічно провалилася на початку вторгнення в Україну. За прогнозами експертів, РФ намагатиметься відновити свою здатність до великомасштабних наступальних маневрів, відмовляючись від позиційних боїв, які домінують зараз.

«Радянський ренесанс» Герасимова: повернення до масовості

ЗС РФ не будуть відновлені до свого довоєнного вигляду. Вони проходять масштабну реорганізацію, курс на яку визначили воєначальники старшого покоління, зокрема начальник Генерального штабу ЗС РФ генерал армії Валерій Герасимов. Його висновок після першого року війни був парадоксальним: російській армії бракувало «радянськості» — масовості, техніки та резервів для війни на виснаження.

В результаті Москва відмовляється від малих мобільних груп на користь традиційних розгорнутих з’єднань (дивізій та корпусів) із високою чисельністю особового складу, здатних тримати фронт довжиною 1200 км. Попри масштабні втрати, Росія вже цього року реалізувала свій план із розширення війська, збільшивши чисельність армії з довоєнних 850 тисяч до встановленого показника у 1,5 мільйона осіб. Відбулися структурні зміни: створені Війська безпілотних систем [5], а підрозділи РЕБ і штурмових загонів інтегровані у кожен полк.

Майбутні ЗС РФ матимуть більше піхоти (що стане відходом від попередніх скорочень) та більше безпілотних формувань для надання вогневої підтримки або проведення точних ударів. Російська армія й надалі буде прагнути збалансувати боєздатність і боєготовність, залежачи від поєднання призовників, контрактників і часткової мобілізації резервістів. Певна частка постійних формувань зможе розгортатися в короткі терміни без призовників, тоді як інші потребуватимуть призову резервістів для досягнення повної бойової чисельності.

Математика мілітаризації: залізний кулак проти виснаження

Твердження про те, що Росія втратила все своє озброєння, є небезпечним перебільшенням. Так, втрати техніки приголомшливі: понад 14 тисяч бронемашин та 2 100 одиниць артилерії. Через успішні українські удари Росія втрачає системи ППО швидше, ніж будь-коли, що робить її вразливою до повітряних сил НАТО. Однак Москва знайшла спосіб триматися на плаву.

Використовуючи гігантські радянські склади озброєння, Росія вивела з тривалого зберігання тисячі одиниць техніки для ремонту. Сьогодні ЗС РФ мають приблизно стільки ж танків, скільки на початку війни, хоча вони й менш сучасні. Проте виробництво нових систем зростає: щорічно випускається понад 200 танків Т-90М «Прорив» — найсучасніших в арсеналі. За такого темпу за сім-вісім років половина російського танкового парку буде складатися з новітніх машин [6]. Крім того, Північна Корея поставила понад 300 одиниць артилерії [7]. Використання радянської техніки зі складів дозволяє Москві вже зараз мати величезну кількість зброї на фронті, але це позбавляє її запасів на майбутнє, оскільки ці старі резерви неможливо буде швидко замінити новим виробництвом.

Новий стандарт загрози: як Росія інтегрує дрони в основу своєї воєнної машини

Найбільш радикальний і швидкий технологічний стрибок Росії стався у сфері безпілотних систем. Наслідуючи приклад України, Москва не просто впровадила нову зброю, а створила окремий рід військ — Війська безпілотних систем. Сьогодні темпи виробництва в РФ вражають навіть досвідчених аналітиків: щороку країна-агресор випускає мільйони тактичних дронів [8]. Особливо помітним є зростання виробництва великих одноразових ударних систем. У 2025 році Росія виготовила понад 70 тисяч ударних дронів, а на 2026 рік укладено контракти на придбання щонайменше ще 100 тисяч одиниць. Щомісяця російські військові запускають по Україні в середньому 6500 таких дронів.

Але справа не лише в кількості. Російська армія навчилася працювати як єдиний швидкий механізм за принципом «побачив — миттєво знищив». Вона поєднала роботу розвідки (дронів) з артилерією та ракетами так, щоб удари наносилися майже відразу після виявлення цілі. Труднощі початкового етапу війни, такі як затримка між виявленням і ураженням цілі, були успішно подолані. Москва створила складну екосистему навчання, куди залучені цивільні навчальні заклади, технологічні стартапи та державні ресурси, що дозволяє їй інституціоналізувати знання та адаптувати структуру військ під потреби сучасної війни. За нинішніх темпів уже за кілька років після закінчення боїв Росія може мати запас у мільйони тактичних дронів, що становить пряму загрозу для військових баз та критичної інфраструктури НАТО.

Ціна воєнної машини: мільярдні інвестиції в армію на тлі деградації цивільної економіки

Відновлення сили агресора спирається на глибоку мілітаризацію економіки. Росія витрачає на військові потреби 8% ВВП, або 40% федерального бюджету. Хоча номінально на 2026 рік заплановано видатки у 180 мільярдів доларів, цей показник не відображає реальної купівельної спроможності Кремля. Оскільки Росія оплачує більшість закупівель у рублях, за паритетом купівельної спроможності фактична сума, яку вона витратить на армію, становитиме від 400 до 500 мільярдів доларів. Саме ці колосальні кошти дозволяють Москві щороку набирати понад 400 тисяч контрактників.

Проте цей економічний фундамент має серйозні «тріщини». При безробітті у 2,2% армія та оборонні заводи буквально б’ються за одні й ті самі кваліфіковані руки. Ринок праці настільки перенапружений, що цивільний сектор ледь функціонує. Росія ефективно ремонтує техніку, але значна частина обладнання сухопутних військ походить зі старих запасів СРСР. Використовуючи ці резерви зараз, Росія вичерпує свій майбутній мобілізаційний потенціал, оскільки ці машини неможливо легко замінити новим виробництвом. Крім того, з 2025 року економіка РФ перебуває у стані стагнації, а структурні проблеми поглиблюються через дефіцити регіональних бюджетів та інфляцію.

Людський фактор: дефіцит професіоналізму та культура примусу

Найбільшою слабкістю майбутньої російської армії залишається якість особового складу. Росія історично недофінансовувала цей напрямок, покладаючи надію на технології. Війна в Україні знищила професійне ядро ЗС РФ: за даними британської розвідки, кількість загиблих росіян сягає майже 500 тисяч, а ще сотні тисяч отримали серйозні поранення. Серед втрат — тисячі досвідчених офіцерів, необхідних для проведення масштабних операцій.

Як наслідок, армія перейшла до тактики «дрібних операцій» — проникнення на позиції по одному-двоє солдатів ціною величезних втрат. Військові навчилися керувати бійцями за допомогою дронів, але це не може замінити втрачених старших командирів, які знали, як проводити масштабні наступи. Крім того, ЗС РФ роз’їдає корупція: зафіксовані випадки, коли солдати платять хабарі, щоб не йти в атаку, а бойові звіти масово фальсифікуються. Росія й надалі покладається на жорсткий примус, а не на професійну мотивацію. Ключовою проблемою залишається відсутність впливового сержантського корпусу — у західних арміях це досвідчені лідери нижньої ланки, які можуть самостійно приймати рішення в бою. У російській армії таких командирів бракує, тому солдати часто не здатні діяти без прямого наказу старшого офіцера, що робить всю структуру неповороткою та організаційно слабшою порівняно з арміями Альянсу.

НАТО перед дзеркалом: виклики, до яких не готувалися

Незважаючи на технологічну перевагу НАТО в повітрі та на морі, Альянс стикається з викликами, до яких його збройні сили не готувалися. Росія адаптувала структуру своїх військ та тактику, щоб протидіяти саме формуванням НАТО. Головною проблемою для Заходу є відсутність досвіду війни на полі бою, насиченому дронами та повсюдним спостереженням. 

Навчання українських підрозділів БпЛА разом із силами НАТО показали тривожні результати: члени Альянсу не знають, як діяти, коли безпілотники значно переважають за чисельністю персонал і техніку [9]. Сухопутні війська НАТО не мають достатніх засобів ППО та технологій протидії дронам для захисту своїх формувань. Крім того, Росія залишається провідною ядерною державою з істотною перевагою в тактичній ядерній зброї, яка призначена для нівелювання переваги НАТО у звичайних озброєннях. За відсутності договорів про контроль над озброєннями, цей арсенал є серйозною загрозою для будь-якої майбутньої кризи.

Висновок: час важких рішень

Росія була і залишається державою, що занепадає. Проте цей процес ерозії відбувається повільно і не стане на заваді відновленню її воєнної могутності. ЗС РФ залишаються найпотужнішим інструментом Москви, до якого вона звертається з тривожною регулярністю.

Для того, щоб стримати відновленого агресора, НАТО та США повинні винести правильні уроки з війни Росії проти України:

1. Робити ставку на кількість та доступність (масовість): необхідно створювати цілі екосистеми, які поєднують дорогі високотехнологічні розробки з великою кількістю простих і дешевих датчиків та засобів ураження. Це допоможе протидіяти загрозі масових атак дронів, які можуть перевантажити будь-яку сучасну протиповітряну оборону.
2. Йти на сміливі структурні зміни: не боятися замінювати традиційні розвідувальні підрозділи командами безпілотників та водночас працювати над збільшенням загальної чисельності військ.
3. Не ігнорувати довготривалої загрози: навіть якщо Росія зазнає поразки, Вашингтон та його союзники не мають права припиняти інвестиції у власне переозброєння.

Майбутні ЗС РФ 2026 року — це інший виклик, ніж та російська армія, що розпочала війну у 2022 році. Вона жорстока, адаптована і готова до величезних втрат заради своїх цілей. Питання лише в тому, чи почне Альянс реальну підготовку для протидії цьому виклику вже сьогодні.

Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин

Колаж https://ndu.kr.ua/

Примітки:

[1] Демографічна ситуація в Росії перебуває в стані глибокої системної кризи, яка стрімко погіршується та каталізується повномасштабною війною проти України. Країна-агресор зіткнулася з критичним спадом народжуваності, прискореним старінням населення та безпрецедентним дефіцитом чоловіків працездатного віку. Через катастрофічні соціальні тренди Кремль навіть вдався до засекречування офіційних даних про народжуваність і смертність.
[2] Більшість провідних західних і українських аналітиків, а також розвідувальних служб вважають, що Росія здатна відновити свій військовий потенціал до рівня серйозної загрози (зокрема для країн НАТО) протягом 5-7 років після припинення активних боїв. Водночас існують як більш тривожні (радикальні), так і більш стримані прогнози, які залежать від стану російської економіки, темпів реформ та західних санкцій. Так, командувач Сухопутних сил Бундесверу генерал-лейтенант Крістіан Фройдінг вважає, що Росія відновлюється значно швидше. За його оцінками, вже до 2029 року ЗС РФ будуть повністю готові до здійснення конвенційної агресії проти країн НАТО. Головнокомандувач Сил оборони Естонії генерал-лейтенант Андрус Меріло попереджає, що РФ може частково повернути боєздатність уже до 2027 року. Він наголошує на тому, що Москва реформує армію навіть в умовах бойових дій, створюючи нові підрозділи в Ленінградському та Московському військових округах.
[3] Росія офіційно та послідовно збільшує штатну чисельність своїх Збройних сил, реалізуючи масштабну реформу розширення армії. Протягом 2026 року Володимир Путін підписував укази про збільшення штату російського війська вже тричі: у березні, червні, а останній указ від 27 липня встановив нову планку — 2 мільйони 426 тисяч осіб загального штату, з яких 1 мільйон 535 тисяч становлять військовослужбовці. До повномасштабного вторгнення ця цифра заледве перевищувала 1 мільйон осіб. 
[4] У 2026 році військові витрати РФ сягнули історичного максимуму: лише за І квартал року на оборону та війну було витрачено 5,91 трильйона рублів (близько 83,2 мільярда доларів), що становить 46% від усіх федеральних витрат країни. Фактичний обсяг воєнних видатків на початку року розрісся до 12% ВВП Росії. Реальні витрати Кремля є значно вищими за офіційно задекларовані бюджети. За даними Федеральної розвідувальної служби Німеччини, РФ маскує оборонні статті під виглядом будівельних, соціальних чи IT-проєктів.
[5] Формування нової структури завершено у листопаді 2025 року. Начальником Військ безпілотних систем призначений генерал-полковник Денис Лямін, колишній начальник штабу Центрального військового округу.
[6] Новою модифікацією є танк Т-90М2 «Ривок-1» (об’єкт 188М2). Він розглядається як еволюційний розвиток Т-90М «Прорив» з елементами прицілювання та захисту нового покоління, випуск якого розрахований на найближчі роки. Окрім того, на базові Т-90М масово інтегрують комплекси активного захисту «Арена-М» та додаткові навісні конструкції («мангали») для захисту від FPV-дронів. 
[7] За даними ГУР МО України, Пхеньян на початку серпня 2026 року передав Росії ще 40 балістичних ракет «КН-23» і «КН-24», а загалом Москва очікує отримати до 120 таких ракет і 6 пускових установок. Крім того, КНДР почала розгортати власний ракетний підрозділ у Воронезькій області.
[8] За даними української розвідки та міжнародних оцінок, у 2026 році Росія планує виготовити 7,3 мільйона FPV-дронів, що приблизно на 3 мільйони перевищує показники минулого року. Крім того, загальна кількість безпілотників різних типів та боєприпасів до них, які РФ має намір випустити або застосувати за рік, оцінюється у межах від 7 до 9 мільйонів одиниць. 
[9] У квітні-травні 2026 року під час спільних навчань НАТО «Combined Resolve» на полігоні Гогенфельс у Німеччині оператори українських безпілотників із 412-ї бригади Сил безпілотних систем «Nemesis» завдали умовної нищівної поразки американській бронетанковій бригаді, виявивши повну вразливість традиційної військової техніки та систем управління до масованого застосування маневрових БпЛА.