Намагання Росії уникнути поточних проблем, які обов’язково стануть катастрофічними
В наших попередніх публікаціях йшлося про спільну діяльність України та її партнерів з примушення Росії до миру. Наразі вона вже фактично у безвихідному стані. Але Росія не призупиняє війну по лінії фронту і продовжує наполягати, щоб їй віддали всю територію Донбасу. Замість того, щоб знайти спосіб з відновлення миру, Кремль далі сподівається досягти бажаного щодо України, вживаючи для цього всі можливі заходи. І це не слід зневажати, оскільки від можливих вчинків Росії буде залежати перспектива щодо припинення війни.
Зараз вжиті Україною та її партнерами заходи дійсно ставлять Росію у безвихідну ситуацію. Загалом те, що діється, відомо. Однак треба добре розуміти, що і як своєю чергою виконує Росія. Так, головною проблемою для неї є стрімке поглиблення економічної кризи, що стає критичне за характером. Економіка – в рецесії, дефіцит державного бюджету швидко зростає, а удари України по російській нафтовій інфраструктурі залишають Росію без зрідженого пального та доходів від експорту нафти. Її економіка і фінансова система стрімко втрачають можливість не тільки підтримувати війну, але й забезпечувати життєдіяльність країни.
Збройні сили Росії продовжують наступ на фронті, однак без помітних успіхів. Зимову, весняну та літню кампанії росіяни практично провалили. Втрати на фронті помітно збільшились, а кількість бажаючих добровільно воювати – зменшується. За основними видами озброєнь Україна починає наздоганяти Росію, а деяких випадках її переважати. Тобто, війна стає позиційною, а сама Росія втратила шанси на перемогу.
Україна ізолює Крим, руйнує його логістичну і енергетичну інфраструктури. На півострові сьогодні відчутний дефіцит бензину. Виникають перебої з подачею електроенергією, населенню загрожує дефіцит продовольства. Курортний сезон в Криму зірвано, тому громадяни в масовому порядку його покидають. На півострові реальна перспектива гуманітарної катастрофи, він втрачається як головне надбання Путіна.
Від Росії відвернулася більшість її союзників. Її «попросили» з Сирії та Венесуели, а тепер вже й з Нікарагуа та Угорщини. США та Ізраїль знищили військову промисловість Ірану і тепер він не може постачати Росії зброю, бо сам потребує її допомоги. Китай, який начебто є стратегічним партнером Російської Федерації, насправді зробив її своїм сировинним придатком та сателітом, а також перехопив у неї ініціативу у БРІКС і ШОС. Єдиними союзниками Росії залишаються такі країни, як Білорусь та Північна Корея. Але перша озирається на США і Європу, а друга у російському питанні – на Китай. Росія програла геополітично.
Не справдилися сподівання Москви на допомогу Д. Трампа. Не ослабла, як того росіяни передбачали, і Європа. Президент США не зважився підтримувати Росію, ділити з нею світ, розвалювати НАТО, а також вимагати від України капітуляції. Після певного періоду «загравань» з Росією та створення проблем Європі і Україні, президент США повністю змінив свої позиції. Америка об’єднала зусилля з Європою у питаннях підтримки України та тиску на Росію з метою примусити її до миру. У них домінуюча за потенціалом перевага над нею, завдяки чому вони це таки зроблять.
За такої ситуації режим Путіна почав втрачати контроль над подіями в Росії і, відповідно, свій авторитет. Кремль не може впоратися з кризою в економіці, запобігти знищенню Україною нафтової промисловості, деблокувати Крим, а також припинити поширення антивладних настроїв в країні, які стають відкритими за характером. Путін не усвідомлює, що відбувається. Досить очевидною є діяльність певних внутрішніх сил, спрямована на зміну влади у Російській Федерації. По суті, російська влада опинилася на краю прірви і потрібен лише поштовх для того, щоб її повалити.
Керівництво РФ, незважаючи на всі ці проблеми, все ще намагається продовжувати війну проти України, прагнучи якось впоратися з ситуацією на свою користь. Дещо зробити вдається, хоча його кроки, в основному, призводять до ще більш негативних наслідків.
Так, впоратися з економічною кризою в країні без завершення війни практично неможливо. Уряд РФ кризу не долає, а лише вишукує можливість отримати кошти для продовження бойових дій. У спосіб збільшення податків та здійснення запозичень в середині країни, а на крайній випадок – заморожування коштів населення.
Підвищенням на початку поточного року податків на додану вартість вже, по суті, знищений малий та середній бізнес в Росії. А це суттєво звузило податкову базу. А запозичення збільшують державний борг, який уряд не спроможний покрити і змушений ще і для цього позичати кошти. Своєю чергою, блокування урядом доступу громадян до приватних банківських рахунків посилить соціальну напруженість в країни і навіть може викликати масові акції протестів з непередбачуваними наслідками. Такий крок радянського керівництва в січні 1991 року став однією з причин розпаду СРСР.
Захистити НПЗ, нафтобази та іншу нафтову інфраструктуру Росія не спроможна. Для цього необхідна певна кількість засобів протиповітряної оборони. Тим паче, що ці засоби постійно зазнають втрат, а виготовляти їх практично складно. Тому військове командування РФ змушене перелаштувати наявну техніку ППО для захисту найбільш важливих об’єктів, а саме – резиденції Путіна на Валдаї, Москви та Санкт-Петербургу, а також мосту через Керченську протоку, як символу «імперської потужності» Росії
Нафтова інфраструктура практично беззахисна, або обороняється силами приватних охоронних структур. А їх таки недостатньо. Саме тому така інфраструктура палає на всій європейській частині Росії і навіть у Сибіру. Лагодити її важко і недешево. Фактично не має сенсу це робити, оскільки вона знову знищується Силами оборони України.
Внаслідок цього уряд РФ взявся купувати бензин та дизельне пальне за кордоном, як це вже було у минулому році. Росії потрібно понад 100 тисяч тон пального на добу. 25 % нафтопереробної російської потужності вже втрачено. 10 % їй компенсує Білорусь. Решту планує отримувати від Китаю та Індії в обмін на нафту, яку вона їм постачає з відповідними доплатами.
Щоправда, це недешево, довго тому і складно. А після того, як Україна виведе з ладу понад 50% російських НПЗ, жодні зовнішні поставки ситуацію не врятують. У Росії буде гостра нестача пального, що прискорить кризові процеси в її економіці та соціальній сфері. Тобто, хід подій в Росії стане схожий на те, що зараз відбувається в Криму. Спочатку – це заперечення існуючих проблем. Потім – їх визнання та запровадження обмежень на використання пального. Далі пальне щезне. Відтак – зупинка транспорту та виробництв і виникнення дефіциту товарів першої необхідності. А на завершення – економічний колапс і гуманітарна катастрофа.
Росія все ще сподівається виграти війну завдяки перевазі над Україною у людських ресурсах та кількості озброєнь, насамперед, крилатих та балістичних ракет, керованих авіаційних бомб (КАБ), бронетанкової техніки і артилерії. Але, як засвідчує ситуація на фронті, для того, щоб досягти рішучих успіхів, всього цього їй не вистачає.
Широко відомо, що ЗС РФ бракує особового складу на фронті. Як відомо, що неможливо впоратися з даною проблемою за рахунок добровольців-контрактників. Більшості росіян вже добре відомо, що діється на фронті, які порядки панують в російській армії і скільки живе там новобранець. Тому, навіть 60 тис. дол. США за підписання контракту втрачають свою привабливість. З огляду на це, активізується застосування прихованих способів мобілізації, які включають різноманітне примушення людей до підписання контрактів. Наразі такі дії вже поширюються навіть на студентів, якими намагаються укомплектувати нові війська безпілотних систем. Ба більше, військкомати почали відловлювати військовозобов’язаних чоловіків на вулицях міст і селищ та силоміць забирати їх до війська. Та це все одно не вирішує проблему нестачі особового складу. Тому Росія все більше наближається до запровадження загальної мобілізації. По суті, це вже готується практично. Зокрема, в червні у Волгоградській області були проведені навчання з масової мобілізації із залученням профільних чиновників місцевих органів влади. Однак, виконання мобілізації в Росії таки викличе у населення невдоволення, що цілком може перерости в акції протестів та громадянської непокори. Крім того, мобілізація стане ще одним потужним ударом по російській економіці.
Втім, набір до армії кількох сотень тисяч осіб ще не гарантуватиме Росії перемогу. Навіть тому, що у сучасній війні дрони нівелюють перевагу в особовому складі. А їх у Сил оборони України достатньо. Завдяки західним партнерами СОУ вже переважають ЗС РФ за їх кількістю та якістю.
У недалекому майбутньому Росія втратить перевагу над Україною також по інших озброєннях. Україна самотужки та разом із партнерами вже виробляє і застосовує керовані авіаційні бомби та крилаті ракети. На підході балістичні ракети та зенітні ракетні комплекси, французькі винищувачі Mirage 2000-5 і Rafale, шведські літаки JAS 39 Gripen. Це дасть змогу завдавати більш потужних ударів по позиціях противника на фронті та його тилових об’єктах, а також посилити протистояння його авіації.
В рамках протидії заходам України з блокування Кримського півострова Росія посилює протиповітряну, надводну, підводну та протидиверсійну оборону мосту через Керченську протоку та мостів в районі кримського перешийку. Бензовози і військові вантажівки в Криму та на окупованих територіях півдня України маскуються під цивільні машини і прикриваються мобільними групами ППО.
Відновлене транспортування зрідженого пального по Кримському мосту. Але це стосується лише автомобільного транспорту. Нещодавно по ньому змогли переправитися чотири десятки бензовозів. Та це як крапля в морі. Проблему можна усунути лише постачанням пального на півострів залізницею. Однак так створюється загроза підриву цистерн на мості дронами чи диверсантами, що остаточно виведе його з ладу на тривалий час.
Україна знищує також систему забезпечення Криму електроенергією. Підриваються теплоелектростанції та електропідстанції. Завдані удари по вхідному та вихідному пунктах підводної лінії електропередач під Керченською протокою. Запобігти цьому Росія не спроможна, оскільки у неї відсутні засоби ППО. Тобто, Кримський півострів втрачає електропостачання, а з тим і щезне вода. В Криму вже оголошена надзвичайна ситуація та евакуйовані дитячі табори. Згідно з повідомленнями ЗМІ, готується евакуація, як мінімум, 250 тис. осіб з числа місцевого населення. Для них розгортаються табори тимчасового проживання на території Росії. По суті, повторюється ситуація з Білгородом та Білгородською областю, але у більших масштабах.
Крим починають покидати залишки Чорноморського флоту та керівництво місцевих управлінь ФСБ і МВС. В той же час, посилюється протидесантна оборона півострова на випадок можливих спроб України відновити над ним контроль. Єдині, хто як союзники Росії відкрито підтримують її війну проти України, є Білорусь та Північна Корея. Разом з тим, їх допомога задовольняє Росію не в повній мірі. Так, Білорусь постачає Росії різноманітні озброєння та боєприпаси, комплектуючі, а також проводить демонстративні військові заходи з метою відволікти ресурси Сил оборони України від фронту. Крім того, на території Білорусі розташоване обладнання для наведення російських БПЛА на цілі в Україні. Однак, Мінськ відмовляється брати безпосередню участь у війні, що пов’язано з його бажанням уникнути гострої конфронтації зі США та Європою, а також з можливим знищенням Україною білоруської економіки. Тому Москва посилює свій тиск на Білорусь, виводячи його на якісно новий рівень, оскільки у нинішній ситуації залучення її до війни набуває для Росії особливого значення. При цьому Москва готова навіть створювати спільні військові підрозділи у пропорції 25 % білоруських і 75 % російських військовослужбовців.
Але, повторюю, зі щойно згаданих причин Мінськ не погоджується навіть на це. Зважмо, у ситуації, коли Захід підтримує Україну, а у Росії немає успіхів на фронті, Лукашенко… перестає боятися Путіна. А в якості альтернативи Росії він переорієнтовується на Китай та протиставляє його допомогу російському тискові.
Північна Корея налаштована далі брати участь у війні Росії проти України і відправляти свої військові підрозділи на фронт. Однак, зараз їй цього не дозволяє робити Китай, який не бажає псувати відносини зі США та Європою через Росію. Вплинути на це Росія не спроможна, тому задовольняється лише снарядами та ракетами, які вона отримує від КНДР. Крім того, у Курській та Білгородській областях РФ діють корейські підрозділи, які займаються розмінуванням.
Водночас Москва намагається компенсувати втрату своїх спільників в Європі на зразок уряду Угорщини на чолі з В. Орбаном та активізацією співпраці з іншими політиками та політичними силами проросійської та антиукраїнської спрямованості. Наразі такими є прем’єр-міністр Словаччини Р. Фіцо, прем’єр-міністр Болгарії Р. Радаєв та певним чином президент Польщі К. Навроцький. Зокрема, Р. Фіцо під час саміту Альянсу в липні погрожує заблокувати рішення НАТО щодо надання допомоги Україні. Р. Радаєв заявив, що Болгарія припиняє постачання зброї Україні, а К. Навроцький спровокував відомий скандал з приводу УПА.
Намагаючись контролювати ситуацію в країні, Путін зміцнює Федеральну службу охорони (ФСО) та Росгвардію, які очолюють віддані йому особи. По суті, ці структури є його власними «арміями». Зокрема, в червні чисельність ФСО була збільшене втричі з початку війни. А Росгвардія за своїми чисельністю та озброєннями майже зрівнялася з сухопутним військам і може придушити будь-які виступи населення проти влади. Для недопущення такого блокується робота популярних месенджерів та створюються перешкоди у роботі мережі Інтернет.
Разом з тим, очевидно, що в Росії є певні політико-олігархічні сили, які пов’язані зі спецслужбами і мають намір навіть поміняти владу в країні. Наразі вони взялися дискредитувати Путіна в мережі Інтернет і навіть на російському телебаченні. Чинне керівництво РФ не може їм перешкодити, хоча правоохоронні органи заарештовують окремих осіб, які закликають до протидії владі. Як наслідок, падають рейтинги Путіна та правлячої партії «Единая Россия». Справжня революційна ситуація в Росії ще не виникла, але так може статися внаслідок різкого загострення соціальних проблем.
На Д. Трампа вплинути Кремль не може, хоча такі намагання спостерігаються. Так, президенту США та його оточенню надходять пропозиції з реалізації спільних проєктів, з взаємодії в галузі стратегічних озброєнь та надання посередницької допомоги у протистоянні з Іраном. Пропозиції щодо Ірану Д. Трамп відкинув відразу, а на співпрацю з інших питань погоджується лише у випадку припинення Росією війни проти України.
Росія поки що не переходить до відкритих антиамериканських дій, оскільки все ще сподівається на Д. Трампа. Хоча такі сподівання абсолютно ірраціональні. Втім, вона намагається тиснути на Америку ядерним шантажем та демонстрацією сили. Однак, їй цього зробити не вдасться. Жодних важелів реального впливу на США у Росії немає. Для США вона другорядна країна. Саме таким чином Америка ставиться до Росії, що відверто демонструє Д. Трамп.
Отже, Росія наближається до критичної межі. Економіка її занурюється у глибоку кризу. Наступ на фронті гальмується і супроводжується непомірними втратами. Крим блокується Україною та знаходиться під загрозою гуманітарної кризи. Внутрішні супротивники Путіна підривають його владу. А США і Європа ще й об’єдналися проти нього. За такого стану справ єдиний вихід для Росії – припинити війну. Однак, керівництво РФ намагається її продовжувати. Збільшуються військові видатки. Атаки на фронті стають більш активними, триває підготовка до мобілізації. Посилюється оборона Криму. Зміцнюються силові структури країни. Робляться спроби повернути США на бік Росії. Внаслідок такої кремлівської політики Росія може опинитися у катастрофічному стані. Саме це зараз і спостерігається. «Моделлю» її майбутнього є Крим. Там війна розпочалася з його анексії Росією, він же стане причиною її завершення як каталізатор кризових процесів в країні. А правляча верхівка Росії лише сприяє цьому своїми діями.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано нейромережею)
