За матеріалами виступу на круглому столі Інституту глобальної політики
«Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози та шляхи їх подолання»
Рятівні кола для постраждалої від війни екології
Екологічні проблеми в Україні були і до початку російсько-української війни. А під час широкомасштабних довготривалих бойовищ вони відчутно зросли. І сьогодні вже недостатньо простого фіксування погіршення довкілля. Необхідно активно вживати запобіжних заходів, щоб не лише врятувати природні ресурси, якими має користуватися українське населення, а й зробити їх безпечними, щоб гарантувати належне здоров’я кожного нашого громадянина. Так, чорнобильське забруднення земельних площ, яке дісталося у спадок Україні після аварії на АЕС, сягало 7,5 млн км2, а вже через три десятки років незалежності зафіксований у нашій державі найгірший у Європі відсоток заліснення — 15 %, вже не кажучи про нищівне комерційне вирубання лісів, що обов’язково погіршить нашу екологію.
Також серед серйозних проблем, що привертають до себе увагу, — використання шахт. Це той випадок, коли одна корисна справа — добування корисних копалин — породжує справу іншу, але вже значно гіршу, бо завдає шкоди довкіллю. За деякими підрахунками, протягом ста років економічного розвитку Донбасу там з’явилося дві тисячі шахт, які на сьогоднішній день з різних причин вже не використовуються. Ясна річ, шахти покинуті напризволяще, необхідних заходів для їх доведення до якогось ладу не вживається, а тому внаслідок цього спостерігається самозабруднення територій. Якщо описати ситуацію одним реченням, то на донбаських територіях виникла критична ситуація, коли повністю знищувалися не тільки поверхневі прошарки ґрунту, не тільки погіршувалося довкілля, не тільки припинялося висадження корисного рослинництва, але й ще з’явилися величезні проблеми зі здоровим способом життя місцевого населення, з тими 6 млн осіб, які там жили і живуть донині. Під час війни ситуація там, зрозуміло, не могла покращитися. Через бойові дії тамтешні міста і села спорожніли настільки, що це можна назвати геноцидом, а величина завданих збитків тамтешньому довкіллю сягає щонайменше 100 млрд доларів.
Якщо порушувати тему екологічних збитків за конкретними фактами, то варто звернути увагу на національні парки, що з давних давен існували на захоплених російськими військами місцевостях. За наведеними даними, 2/3 таких національних парків, серед яких і всесвітньо відома Асканія Нова, сьогодні практично знищено. І це на додаток до руйнації населених пунктів, накопичення сотень тисяч тонн різних відходів. Щонайменше 60 % очисних споруджень, якими забезпечується населення якісною водою чи очищається вже використана, сьогодні зруйновані внаслідок бойових дій.
Красномовний приклад нехтування екологією — руйнування росіянами Каховського водосховища, одного з найпотужніших, у якому було накопичено 18 куб. км води, а зараз залишилося заледве 3 куб км. Обстежуючи обезводнену територію, важко ухвалити якесь конкретне рішення про подальше її використання. Так, приміська прибережна територія і 500 тис. га орних земель вже не зрошуються. А на цих територіях до війни збирали від 3 до 4 млн тонн зерна. Це чимало. Практично на сьогодні ті землі засолені, зруйновані, без дерев і рослинництва. Науковці закликають провести чітке, в комплексі з державою, вивчення проблеми, щоб визначити в перспективі розвиток цих територій. Так, разом з фахівцями Національної академії наук ми досліджували рівень такого забруднення, за допомогою безпілотних апаратів проводили на водосховищі оцінку радіаційного стану. Не зосереджуючись на цифрах, відзначу, що на водосховищі в тих місцях, яких ми могли досягти (зважали на лінію бойового зіткнення), зафіксували збільшення 4–5 фонових показників. А це — торій і радій. Тобто, забруднення торієм і радієм. Не цезієм, стронцієм, чорнобильського походження, як колись, це зовсім інше забруднення. І це також пов’язується з питанням, як його називають, уранового спадку. Це — тема жовтих вод.
З такого приводу нагадаю, що перші уранові шахти були у тій місцевості ще в 1946 році, (Мічурінське родовище тощо), де видобувався і перероблявся основний урановий концентрат, жовтий кек, практично для всього Радянського Союзу. І відходи такого виробництва, 36 млн тон об’ємних відходів, знаходяться безпосередньо біля Дніпра, за 50–100–600 м до зрізу води. Там застосовувались різноманітні захисні системи… Вважаю, що така тема на сьогодні — одна з найкритичніших, і вона обов’язково приверне до себе увагу після закінчення бойових дій.
Як і тема мінування, яке також відчутно забруднює природне середовище.
Є така цифра: 174 тис. км². Не можна вважати її остаточною, бо чіткого підтвердження саме такого показника немає. Він, цей показник, може коливатися в обидва боки, від меншого до більшого, тому що відбуваються як розмінування, так і повторне мінування. І як бути з цими територіями, саме з екологічного кута зору, тобто, гуманітарного розмінування? Адже наші земельні площі різних категорій, і кожна вимагає розмінування конкретного типу. Тобто, для ґрунтів природно-заповідного фонду вимоги — одні, для сільгоспугідь вимоги мають бути зовсім інші, як і для лісових культур. Тому аж ніяк не можна обійтися без навчання спеціалістів з екологічної стандартизації, без ознайомлення їх з екологічними вимогами до системи IMAS. Тобто, за міжнародними стандартами розмінування щодо питань, які саме і мають відношення до цих нагальних проблем. До речі, крім згаданого розмінування і крім ще замінованих територій, є точки зіткнення, «нуль», є військові об’єкти, є спалювання.
Під час обговорення важливих проблем екології не можна оминути такої теми, як забруднення атмосфери. За деякими даними, кількість викидів тільки СО2 за останні два роки перевищили визначені норми щонайменше в 50–100 тис. разів за окремими показниками. Питання: як відбувається інтенсивне забруднюється повітря? Основні збитки, як вже згадував вище, — це 100 млрд по екологічним об’єктам, що вирахувала екологічна інспекція. Якщо ж брати до уваги затверджені у 2022, 2023 роках методики щодо води, її забруднення, збитків щодо землі, повітря, природно-заповідного фонду, то така сума збитків величезна! Чи можна зараз собі навіть уявити, яким чином мають відновлюватися території та червонокнижні рослини, тварини? Практично це зробити не-мо-жли-во. Відверто кажучи, ми сьогодні втрачаємо наше національне багатство.
А яким чином відновлювати вищезгадані території? Якщо й уціліли якість будинки у винищених населених пунктах, у тій же Харківській області чи на Донбасі, то вони практично вже непридатні для проживання. Треба знову будувати, виконувати стратегічні дослідження і оцінки з розбудови територій.
Для цього потрібно:
по-перше, розробити загальнонаціональну програму з екологічного відновлення України. Це мають виконувати основні профільні міністерства: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів, Міноборони, Мінагрополітики, Державне агентство водних ресурсів тощо. Програма має бути наскрізна, з врахуванням засад зеленої економіки, засад нового будівництва, екологічного будівництва міст. Інакше кажучи, це має бути зовсім відмінне від сьогоднішнього будівництва ландшафтної структури України;
по-друге — виконувати розмінування, розробити екологічні стандарти. На розмінованій території нічого не буде рости протягом десятків, а може і сотень років. Тому необхідно створити потужну лабораторію на зразок нашої екологічної інспекції, де оброблятимуться різноманітні важливі зразки. Це має бути потужна комплексна, системна, акредитована ISO/17025 лабораторія. Слід привернути до спільного визначення позиції наших закордонних колег, які також зацікавлені у відновленні наших сільськогосподарських земель, в отриманні відповідної якості врожаїв, у відповідній безпеці на Чорному морі.
Всі без винятку порушені питання актуальні і надзвичайно важливі. Їх не можна відкладати «на потім», оскільки найменша затримка у справі боротьби за екологію дасть про себе знати вже найближчим часом. І не з кращого боку.
Олександр БОНДАР,
ректор Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління,
доктор біологічних наук, професор, академік НАНУ,
заслужений діяч науки і техніки України
