У 2025 році відбувається все належне для відновлення миру і в інтересах України
Нинішній, 2025 рік, як четвертий рік війни Росії проти України, не менш складний за попередні. Разом з тим, він відрізняється, демонструючи, що війна може незабаром закінчитися. Певний час бойові дії ще триватимуть з усіма негативними наслідками для України, але ситуацію невдовзі можна буде назвати переломною.
З початку року збройні сили Росії не припиняли активних наступальних дій на всіх важливих ланках фронту і дечого змогли досягти. Разом з тим, жорстке протистояння Сил оборони України, санкції й інші заходи США та Європи почали виснажувати Росію. Мається на увазі різке загострення економічної кризи в Росії, що негативно позначається на її здатності продовжувати війну.
Незважаючи на територіальні та інші втрати, такі наслідки можна вважати переможними для України, якій вперше у своїй історії вдалося відстояти незалежність у відкритій війні з Росією. Водночас Україна довела своє право бути повноправною частиною Європи, що є історичним прагненням української нації. При цьому вона ще й стала важливою для європейської спільноти, як одна із основних сил у справі стримування Москви від нападу на ту ж Європу.
Це стає особливо актуальним для Європи у зв’язку зі змінами в політиці США після того, як Д. Трамп в січні 2025 року вдруге став президентом. Так, згідно зі своєю концепцією «Америка понад усе» він активізував діяльність щодо зміцнення провідної ролі США у світі, надаючи пріоритет забезпеченню винятково американських інтересів. Інтереси інших країн чи їх об’єднань, в тому числі союзників та партнерів США, включно з Європою, Д. Трамп відвів на друге місце. Головним інструментом реалізації таких планів стало оголошення ним тарифної війни стосовно більшості країн світу. Мета – підпорядкувати їх США під виглядом збалансування торговельно-економічних відносин. Це погіршило їх відносини зі США, дестабілізувало світову економіку, однак Д. Трамп загалом домігся бажаного. Більшість країн були змушені або підкоритися вимогам США, або відмовитись від них.
Винятками стали Китай та Росія. Вони далі відстоюють свої позиції, хоча і зацікавлені у співробітництві зі США, демонструючи для цього свою готовність до компромісів. Їх підтримують деякі інші країни, в основному Третього світу. Це підвищує їх здатність до конкуренції. У відповідь Сполучені Штати Америки більш відверто намагаються стримувати КНР, як свого головного у світі суперника, одночасно прагнуть нейтралізувати Російську Федерацію, як основне джерело військових загроз та свого конкурента на світовому ринку енергоносіїв.
Аби у США було більше можливостей протидіяти КНР в Азійсько-Тихоокеанському регіоні Д. Трамп вирішив перенаправити туди частини американських військових ресурсів з Європейського ТВД. Як наслідок, Європа мала самотужки посилити відповідальність за свою безпеку силами європейської складової НАТО і Європейського Союзу. Для цього почали збільшуватися оборонні видатки європейських країн, а також нарощуватися виробничі потужності європейської оборонної промисловості, що забезпечується відповідним фінансуванням. Реалізуючи зазначені плани, європейці почали усвідомлювати реальну загрозу з боку Росії, що перебудувало їхнє мислення, так би мовити, з мирного на військове.
В той же час не можна казати, що США покинули Європу напризволяще. Вони залишаються гарантом стратегічної ядерної безпеки Європи та підтверджують свої зобов’язання щодо надання військової допомоги у разі необхідності. Саме за такими принципами зараз вибудовується нова система європейської та євроатлантичної безпеки. Відповідні рішення були ухвалені на самітах НАТО і ЄС в червні 2025 року.
До згаданої системи внесено Україну, як ключову складову у південно-східній частині Європейського ТВД. Наразі у України найбільш потужні Збройні Сили в Європі з належним досвідом та вмотивованістю військової протидії Росії. Це дає нашій державі змогу виконувати певні дії, що допомагає їй поглиблювати свою європейську інтеграцію, а також сприяє зміцненню своєї безпеки та оборони.
Так, у новій безпековій архітектурі Європа є оперативним та стратегічним тилом України, що служить її міцною опорою. Зокрема, в Польщі та Румунії розташовані логістичні хаби, через які постачається Україні зброя. Там же будуть розгортатися війська західних країн з завданням надавати допомогу Україні у разі нового нападу Росії після закінчення нинішньої війни.
Водночас Європейський Союз налагодив способи надання фінансової допомоги Україні. Це постійні належні кошти для придбання зброї та забезпечення роботи українських оборонних підприємств. В грудні 2025 року ЄС надав Україні 90 млрд євро на період 2026-2027 років з тим, щоб підтримати її оборонну та цивільну сфери. Також Європейський Союз послідовно посилював свій тиск на РФ, запроваджуючи щодо неї нові санкції, які в основному стосуються нафтогазової та банківської сфер, як найбільш критичних для неї.
Одностайність ЄС у питаннях зміцнення колективної безпеки, підтримки України та тиску на Росію підривали Угорщина і Словаччина. Їх політика відкрито проросійська, євроскептична та антиукраїнська. Певним чином до них долучилася Чехія. Увага до України низки інших європейських країн також почала знижуватися. Невирішеною залишається проблема використання коштів Росії, заморожених в Європі, що стало наслідком розбіжностей між тими країнами та їх шантажу з боку Москви. Однак ЄС знаходить варіанти подолання таких негараздів.
Позитивними для України і Європи можна вважати діяльність Д. Трампа з послаблення Росії та визначення способів впливу на неї задля зниження світових цін на нафту. Російській економіці таке завдало більшої шкоди, ніж всі разом узяті санкції, що запроваджувалися з 2014 року. Це головна причина різкого погіршення її стану в 2025 році.
З такою ж метою Д. Трамп використовував російсько-українську війну, яка виснажує ресурси Росії. Протягом року він, по суті, підштовхував Путіна до подальшої війни без значних здобутків, що стало ще одним критично негативним чинником впливу на російську економіку. Разом з тим, Д. Трамп переслідував і свої політичні цілі, тобто, в інтересах американського і свого бізнесу, що надало його політиці щодо Росії, України та війни вкрай суперечливого характеру.
Так, Д. Трамп взявся виконувати роль посередника у мирних переговорах між Росією та Україною, що, за його ж сподіваннями, мало підвищити його авторитет у США та світі як людини, спроможної зупинити найбільший збройний конфлікт в Європі з часів Другої світової війни. Однак, він фактично сприяв її затягуванню постійними змінами свого ставлення до Росії та України, а також неадекватними підходами до відновлення миру. Зокрема, він припинив фінансову підтримку України, однак погодився на постачання їй зброї через НАТО за кошти ЄС. Тим самим він збільшив прибутки США. В той же час, Д. Трамп переклав на Європу весь фінансовий тягар за надання допомоги Україні, зробивши європейські країни заручниками своєї політики. Крім того, намагався отримати доступ до природних ресурсів Росії та України в обмін на можливість одноосібного врахування їх інтересів у процесі мирного врегулювання.
Застосування такого підходу допомогло Д. Трампу досягати згаданих цілей, однак почало підривати його імідж у США. Багато хто в Америці сприйняв його діяльність, як підтримку Росії, як потурання її намірам знищити Україну. Американське суспільство зреагувало на таке негативно. Те ж саме спостерігалося у Європі. Тому прихильники України в США та Європі, в тому числі впливові представники Республіканської та Демократичної партій, а також лідери НАТО, ЄС та провідних європейських країн об’єдналися для того, щоб належно вплинути на Д. Трампа з тим, щоб він змінив свою політику. Водночас його супротивники скористались такою ситуацією, щоб знизити його електоральний вплив напередодні проміжних виборів до Конгресу США у 2026 році.
Все це змусило Д. Трампа робити більш рішучі та адекватні кроки з прискорення процесу припинення російсько-української війни, хоча вони також включають досить суперечливі моменти. Тим не менш, переговори перейшли з абстрактної у конкретну форму.
Звичайно, Москва не відмовилась від своїх стратегічних планів щодо знищення України як незалежної держави. Однак вона буде змушена призупинити їх реалізацію у військовий спосіб через кризу у своїй економіці та погодитися на певні компроміси. На жаль, Україна тимчасово втратить частину своїх територій, що окуповані Росією, а також зіткнеться з іншими негативними наслідками деяких інших положень так зв. мирного плану, які вона не може змінити.
Але, вони будуть компенсовані позитивними аспектами мирних ініціатив, які підтримуються США та Європою, і передбачають збереження незалежності, суверенітету та військового потенціалу України, прискорення процесу її європейської інтеграції, надання гарантій безпеки та допомоги у післявоєнному відродженні і розвитку країни.
При цьому Україна матиме можливість відновити свою територіальну цілісність у мирний спосіб. Нинішні події в Росії достеменно нагадують те, що відбувалося у колишньому Радянському Союзі напередодні його розпаду. Через своє критичне послаблення СРСР був змушений погодитись з возз’єднанням Німеччини в 1990 році. Будемо сподіватися, що таке ж станеться з Росією вже у 2026 році.
Більш деталізована оцінка воєнно-політичної обстановки у світі в контексті інтересів України буде надана в січні 2026 року.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
