Глобальна економічна війна Д. Трампа
та руйнування системи світового устрою
Політика Президента США Д. Трампа призводить до зламу всієї системи міжнародних відносин, яка сформувалася після розпаду СРСР та закінчення минулої Холодної війни;
про таку тенденцію свідчать наслідки його рішення щодо підвищення тарифів (мит) на товари практично всіх країн, які постачаються на американський ринок;
США фактично перетворюються на «провідного ізгоя» у світі, а Китай постає новим інтеграційним центром глобального рівня. При цьому підвищується загроза виникнення військового протистояння між ними;
зміни, які відбуваються у світі, є неоднозначними для України. З одного боку, увага світової спільноти до неї може послабитися, а з іншого боку –її вага в системі європейської безпеки збільшуватиметься.
В 2007 році глава Росії В. Путін взявся руйнувати світовий устрій, який виник після розпаду СРСР та закінчення Холодної війни. Саме тоді він фактично оголосив Заходу війну під приводом «жорсткого відстоювання російських інтересів». В середині 2010-х років до цього процесу долучився Китай, який за своїм ВВП перегнав США та вийшов на рівень провідного центру сили і відмовився від політики обмеженої самоізоляції. А в 2025 році до них долучився президент США Д. Трамп зі своїми амбіціями глобального гегемонізму. Мета у них у всіх однакова, а саме – захопити лідерство у світі або, принаймні, створити свої зони виняткового впливу. Такі плани обґрунтовуються різними за формою, але однаковими за змістом ідеологіями. У Росії це розширення «руського світу», у КНР – побудова нової «Піднебесної імперії», а у США – реалізація ідеї «Америка понад усе». Принципи їх дій також схожі. Вони передбачають застосування політичних та економічних важелів впливу для підпорядкування собі інших країн, що ще й підкріплюється військовою силою.
В рамках такого підходу Москва продовжує застосовувати свої енергетичні ресурси в якості інструменту зовнішньої політики. Хоча вона вже й втратила таку можливість на стратегічному рівні, але обрала військовий шлях впровадження своїх намірів. Китай успішно втілює в життя свою політико-економічну ініціативу «Один пояс, один шлях», супроводжуючи це нарощуванням своїх збройних сил. А США розв’язали торговельну війну проти всього світу. Саме таким і є рішення Д. Трампа різко збільшити тарифи (мито) практично на всі іноземні товари. Водночас він повідомив і про збільшення військових видатків, які і так вже є найвищими у порівнянні з такими видатками інших провідних країн.
При цьому Д. Трамп відверто вказав на причини такого рішення. Вони повністю стосуються його геополітичних планів. Насамперед це намагання підтвердити та зміцнити політичне і економічне лідерство США у світі. Наразі такі питання мають для США особливе значення, що пов’язується з загостренням його протистояння з Китаєм, яке безупинне, в тому числі у військовій сфері.
Разом з тим, діяльність Д. Трампа має вкрай неоднозначні наслідки, в тому числі для самих США. Так, вони дійсно змусили чималу кількість країн «піти на поклон» до Білого дому. Втім, є й такі, які розпочали торговельні війни проти США, а також шукають можливість переорієнтувати свої торговельні зв’язки та об’єднати зусилля для протидії Америці. Крім того, внаслідок оголошеного США підвищення тарифів призвело до падіння світових фондових і товарних ринків, а також акцій самих американських компаній.
Як відомо, з огляду на такі наслідки, Д. Трамп пригальмував процес підвищення тарифів на 90 діб для всіх країн, окрім Китаю, щоб домовитися з торговельними партнерами США про взаємоприйнятні компроміси. Але він тут же сказав, що для того, щоб знизити мита на їх товари, країни «мають запропонувати йому щось надзвичайне». Тому Д. Трамп зовсім не відмовився від своїх цілей, а лише дещо знизив агресивність своїх дій. Втім, вони вже розпочали процес геополітичних змін у світі. Виходячи з того, що вже відбувається на практиці, можна охарактеризувати їх загальний характер.
Слід очікувати, що США перетворяться на своєрідного «провідного ізгоя» у світі. Звичайно, Америку не виключать із міжнародних організацій, не припиняють з нею дипломатичних і економічних відносин. У найближчій перспективі вони зберігатимуться на відносно сталому рівні, навіть попри торговельні війни Д. Трампа. І зовсім не тому, що США зможуть примусити весь світ діяти у своїх інтересах. Економічні, а відтак, і політичні зв’язки не можна припинити чи переорієнтувати у стислі терміни.
Але Д. Трамп вже зіпсував відносини з Європою та Канадою, які були найближчими союзниками США. Так, у відповідь на його дії Європа розпочала процес диверсифікації своїх економічних зв’язків та створення власної системи військової безпеки. Зауважмо: за провідною участю України, у якої найбільш потужна армія в Європі, що ще й спроможна замінити США, принаймні, у сфері звичайних збройних сил.
Плани дій Канади поки що чітко не визначенні, але вона, скоріш за все, рухатиметься вслід за Європою. Співробітництво зі США скоротять і інші союзники та партнери, в тому числі в Азійсько -Тихоокеанському регіоні, де Америка безпосередньо зіштовхується з КНР. Перш за все маються на увазі такі країни, як Японія, Південна Корея та Австралія.
Лідерство у світі перейде до Китаю, який замінить США в якості найбільш потужного центру сили. Наразі за своїм ВВП Китайська Народна Республіка вже не поступається Сполученим Штатам Америки, наближаючись до них за рівнем розвитку своїх технологій та міццю збройних сил. Водночас Китай постає і альтернативним США центром світової торгівлі, а тому і основною рушійною силою у її розвитку.
Загалом, протягом найближчого часу перелічені тенденції можуть прискоритися у зв’язку з тим, що основні торговельні партнери США переорієнтуються на КНР. Все це надасть потужного поштовху процесам подальшого зміцнення Китаю в економічній, а з нею – у військовій та політичній сферах. А кількісні показники такої його потужності обов’язково перейдуть у якісні.
На теперішній час Китай вже є лідером Третього світу та так званого «Глобального півдня», а також центром тяжіння для учасників його ініціативи «Один пояс, один шлях». А ось політика США змушує поглиблювати співробітництво з ним також і Європу, Японію, Австралію та Південну Корею. Таким чином виникають передумови і для перетворення КНР на головну світову силу. Виходячи з цього, Китай активізує свою зовнішню експансію, яка призведе до формування зовсім іншої системи міжнародних відносин.
По-третє, наразі в рамках наведеної тенденції суттєво змінюється ситуація на євроатлантичному та євразійському просторах. З одного боку, поглиблюється розкол Західного світу, а з іншого – зміцнюються відносини між Європою і КНР. Навряд чи це призведе до того, що НАТО зруйнується, принаймні у найближчій перспективі, а, тим паче, що виникне якась форма воєнно-політичного чи економічного союзу між Європейським Союзом і Китаєм. Але рух у такому напрямі відбувається.
Так, незважаючи на низку проблем, з 2010-х років поглиблюється взаємодія країн ЄС і КНР в рамках китайської ініціативи «Один пояс, один шлях». Реалізується широкий спектр різноманітних програм, якими передбачається розвиток транспортної інфраструктури між Європою та Китаєм, збільшення взаємних інвестицій, створення спільних підприємств, а також придбання КНР європейських активів, включно з промисловими та інфраструктурними об’єктами.
На початку 2020-х років керівництво Європейського Союзу почало обмежувати таку діяльність Китаю, оскільки так виникала загроза економічній безпеці Європи. Крім того, ЄС вважав політику КНР викликом існуючому світовому порядку та демократичним цінностям. Однак, у нинішній ситуації подібне ставлення Європи до Китаю може переглядатися. Свідченням таких перспектив стала зустріч комісара ЄС з питань торгівлі та економічної безпеки М. Шефчовича і міністра комерції Китаю Ван Веньтао 10 квітня поточного року. Вони домовилися відновити переговори стосовно взаємних торговельних пільг.
По-четверте, світ остаточно повернеться до двополярної моделі міжнародних відносин, але тепер вже асиметричного характеру. Так, головним центром сили стане Китай, а не США, як це має місце зараз. Водночас посилюватиметься конкуренція між ними у політичній та економічній сферах, яка все більше переростатиме у військову конфронтацію сторін. Як на глобальному, так і на регіональному рівнях це буде виконуватись у вигляді боротьби за політичний вплив у світі та за контроль над ринками і ресурсами, а також супроводжуватися гонкою ядерних озброєнь та взаємним нарощуванням збройних сил в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
При цьому серйозною проблемою для США може стати втрата ними своїх стратегічних союзників у вигляді Європи, Японії, Південної Кореї та Австралії, які раніше були їх опорою у протистоянні з КНР. Поки що вони залишаються на боці США, але в тій, чи іншій мірі можуть перейти на бік Китаю. Як згадувалося вище, такі процеси вже спостерігаються з тенденцією до прискорення.
Окремими центрами сили у новому світі субрегіонального та регіонального рівнів і надалі залишатимуться Європа, Японія та низка країн Третього світу, основними з яких стануть Індія, Бразилія, Південна Африка та Індонезія. У них є свої інтереси. У багатьох випадках вони не співпадають з інтересами інших країн, що може стати підґрунтям для розв’язання регіональних війн чи конфліктів, втручання до яких провідних центрів сили лише додатково загострюватиме стан справ.
Наразі важко сказати, яку роль у новому світі відіграватиме Росія і яке місце вона посідатиме. Москва намагається позиціонувати РФ як світову державу, однакову зі США та КНР. Хоча, в дійсності, це стосуватиметься лише наявності у неї однакових з ними запасів ядерної зброї. За всіма іншими параметрами Росія відійде до категорії країн Третього світу з середнім рівнем економічного розвитку і стане сателітом Китаю. Втім, зважаючи на сутність російської держави, вона і надалі залишатиметься витоком військових загроз як для сусідніх з нею країн, так і для всього світу.
Діяння США вже стали і у найближчій перспективі залишатимуться каталізатором розвитку кризових процесів у світовій економіці. Рано чи пізно, але це обов’язково призведе до нової фінансово-економічної кризи у світі на зразок 1998 та 2008 років з негативними наслідками для всіх. Найбільш небезпечні з них – посилення конкуренції на світових і регіональних ринках, а також зростання як соціально-економічної нерівності між різними країнами, так і бідності у багатьох із них, а в деяких випадках і виникнення гуманітарних катастроф через нестачу продовольства.
Зважаючи на наслідки попередніх криз, найбільш постраждалими країнами можуть стати ті, де виробляються і експортуються енергетичні та інші ресурси. На них може впасти як попит, так і відчутно зменшитися ціна. Як завжди, серед таких опиниться Росія, яка повністю залежна від експорту своєї нафти. Як приклад – поточне загострення економічних проблем в РФ, що значною мірою обумовлюється згаданим чинником. Тобто, навіть зняття санкцій США та ЄС не врятують російську економіку. Хоча, це може підштовхнути Москву до більш агресивної політики з метою відвернути увагу населення від внутрішніх проблем.
Втім, у будь-якому випадку ускладнення економічної ситуації у світі стане додатковим фактором у справі загострення всіх існуючих суперечностей, а з тим – і подальшого поширення збройних конфліктів та війн.
Тобто, світ ставатиме все більш конфліктним і небезпечним для всіх та особливо для України, яка перебуває на перехресті основних міжнародних суперечностей і проблем. А наслідки будуть для неї вкрай неоднозначними.
Так, цілком відчутним для України негативом стане загальне ускладнення ситуацій у світі та загострення проблем у більшості країн. А тому їм просто буде не до російсько-української війни. Така війна перетвориться для них із центральної події 21 століття на пересічний випадок серед інших криз у міжнародних відносинах.
Це стосуватиметься і партнерів нашої держави. Вони також опиняться у вкрай складній ситуації і не зможуть надати достатньої уваги Україні. Скоріш за все будуть знижені і обсяги їх допомоги нашій державі. Тим паче, в умовах поглиблення розколу Західного світу, який відбувається вже зараз, через що знижується його спроможність протистояти Росії та, загалом, тоталітаризму.
В той же час, посилення розбіжностей між США та Європою в умовах зростання загроз її безпеці стає потужним чинником консолідації європейських країн та підвищує значення для них України, як однієї з основних сил у стримуванні російської військової експансії. Тим самим створюються більш сприятливі умови для прискорення процесу інтеграції України в Європу та посилення її оборони.
Для України стане також позитивним послаблення Росії внаслідок впливу на неї кризових процесів у світовій економіці. Це також вже має місце через падіння цін на нафту, що постає каталізатором дестабілізації російської економіки. Як наслідок, Росія втрачає можливості для продовження війни, хоча все ще намагається тиснути на Україну.
Таким чином, дії Д. Трампа дійсно призводять до зламу та перебудови всієї системи міжнародних відносин, яка утворилася після розпаду СРСР та закінчення минулої Холодної війни. При цьому ситуація в світі та довкола України суттєво погіршується. Втім, розглянуті щойно процеси можуть мати як негативні, так і позитивні наслідки для України. А тому ми повинні готуватися до негативу та, водночас, використовувати позитив на свою користь.
Юрій Ільченко
Інститут глобальної політики
