Вербування арабської молоді до російського війська

 Хусейн Аль-Раві[1]

Залучення та вербування іноземців для участі у збройних конфліктах за межами їхньої батьківщини є грубим порушенням міжнародного права, особливо коли воно здійснюється у спосіб обману або фінансових спокус. Додатковий протокол І до Женевських конвенцій 1977 року, зокрема стаття 47, чітко визначає, що найманець не має статусу комбатанта і не користується правами військовополоненого, тобто позбавляється будь-якого правового захисту. Крім того, Конвенція ООН 1989 року про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців криміналізує ці дії та покладає на держави юридичну відповідальність за їх вчинення.

Заступник міністра закордонних справ Іраку, посол Мухаммад Хусейн Бахр аль-Улюм, 26 січня 2026 року підтвердив категоричну відмову Іраку від вербування іракської молоді до російської армії або будь-яких іноземних збройних сил. Це пролунало під час його зустрічі з послом Росії в Багдаді Ельбрусом Кутрашевим, де він підкреслив, що захист молоді від втягування у конфлікти, які не стосуються Іраку, є національним пріоритетом.

Цю заяву не можна сприймати як формальний протокольний жест чи меседж для внутрішньої аудиторії. Це — політична й правова позиція, озвучена публічно, у присутності російського посла в Багдаді. У такому контексті вона виходить за межі морального осуду і набуває значення непрямого покладання політичної відповідальності або, щонайменше, вказівки на наявність конкретних даних, що спонукали Багдад обрати чітку позицію, яка не допускає двозначного тлумачення.

Держави не роблять настільки відвертих заяв у присутності представників великих держав, якщо не вважають, що питання безпосередньо стосується національного суверенітету та безпеки їхніх громадян. Тому іракська заява є однозначним сигналом відмови від будь-яких спроб вербування чи залучення — як через офіційні канали, так і через неформальні мережі.

Інформаційний телеканал «Al Arabiya» відіграв професійну й сміливу роль у висвітленні явища вербування арабської молоді, зокрема іракців, для участі у бойових діях на боці російської армії. Канал підготував серію польових розслідувань і свідчень, які розкрили приховані аспекти цієї небезпечної гуманітарної проблеми. Серед них — матеріали під назвами: «Як жінка заманювала арабських юнаків воювати на війні»; «Іракський художник потрапляє в пастку російського вербування»; «Історія першого єгипетського полоненого в Україні після його вербування до російської армії», а також демонстративний репортаж про відвідування української в’язниці, де утримуються арабські полонені, які воювали на боці російських сил.

Ці розслідування викрили способи обману через інтернет, обіцянки грошей і надання громадянства, а також стрімкий перехід від ілюзії «робочої можливості» до реальності полону або смерті на фронтах, що не мають жодного стосунку до долі цих молодих людей. Слід віддати належне каналу «Al Arabiya» за цей документальний і викривальний журналістський внесок, що застерігає арабську громадськість від юридичних і гуманітарних ризиків таких вчинків.

Від початку російсько-української війни в соціальних мережах поширилися пропозиції, розраховані на молодь Близького Сходу, які маскуються під роботу або «офіційне волонтерство». Багатьох привабили великі зарплати, фінансові бонуси та обіцянки громадянства чи посвідки на проживання, перш ніж вони опинилися на реальних полях бою без належної підготовки й без правового захисту.

Журналістські розслідування задокументували випадки, коли молоді люди залишали свої країни в пошуках кращого життя, але врешті опинялися між смертю, полоном або інвалідністю в конфлікті, що не має жодного зв’язку з їхніми особистими справами, після того, як була використана їхня економічна й соціальна вразливість.

Водночас іракський уряд підтвердив свою категоричну відмову від таких практик, обравши позицію, яка відкидає будь-які спроби виправдати або покласти на Багдад відповідальність за те, що відбувається.

Між політичною пропагандою та риторикою сили, з одного боку, і практиками вербування та найманства, яким російська влада сприяє, або на які заплющила очі, — з іншого, проявляється разюча суперечність. Молоді люди, які шукають гідного життя, зрештою стають паливом для війни. Це пряма моральна й політична відповідальність російської держави, що забезпечила прикриття для цих практик, перш ніж це явище перетворилося на відкриту арабську рану.

Стаття опублікована 31 січня 2026 року в провідній кувейтській газеті Al–Seyassah (Політика) – https://alseyassah.com.
 Автор запропонував опублікувати в перекладі українською.

[1] Пан Хусейн Аль-Раві – кувейтський письменник, поет і журналіст.
Вищу освіту здобув у Кувейті і Йорданії. Автор кількох книг, сотень статей з літератури, теорії перекладу, історії й політики.
Є членом Асоціації письменників Кувейту, членом Асоціації журналістів Кувейту, членом Союзу арабських письменників і членом Міжнародної організації журналістики.

Фото: Abaca/East News