«Холодомор». Відсьогодні це слово українською означає заморозити населення до смерті
Російська тактика екстремального холоду з метою подолати опір українців та cпричинити їхню еміграцію стикається зі здатністю українців відновлюватися після кожного завданого удару аналізує українська дослідниця
(Переклад статті з французької газети «Le Monde»)
Для нас, українців, 24 лютого — це чорний день, трагічна річниця початку масштабної російської агресії проти нашої країни. Протягом майже року постійно йдеться про перспективу перемир’я або навіть про завершення війни. І сьогодні, під час цієї найсуворішої зими з 2022 року, інтенсивні та часті удари Росії по українській інфраструктурі можна трактувати як прагнення російської сторони зміцнити свої позиції у переговорах, що ведуться в Саудівській Аравії.
Зважаючи на демографічне співвідношення між Україною та Росією (близько 30 мільйонів українців на території неокупованої України та близько 144 мільйонів росіян) та одержимість авторитарного режиму у досягненні своїх цілей, Росія може з часом вести війну на виснаження, удаючи свою зацікавленість у переговорному процесі. Насправді головною перешкодою для реалізації російського плану капітуляції є те, що український народ його категорично не сприймає.
Крім того, російські генерали, яким знайомі архітектурні особливості української столиці, знають про житлові райони із численними будівлями від 16 до 25 поверхів. Олег Попенко, президент Українського союзу споживачів енергетичних послуг, нагадав, що неможливо запровадити європейські опалювальні рішення щодо Києва саме через виняткову щільність його урбанізації: порівняно з іншими європейськими столицями, система опалення Києва вразлива саме через щільність будівель, великий розхід тепла, складність гідравлічної мережі та її відчутна залежність від центрального опалення. На цей момент усі основні теплові та гідроелектростанції України пошкоджені масовими російськими ударами. Тому зимовий холод Росія вважає ідеальною підставою для інтенсивного обстрілу української інфраструктури.
З початку 2026 року Росія понад двісті разів била по енергетичній інфраструктурі України. Зараз в українській мові є неологізм, який означає заморожування населення до смерті. Хіба справжня мета цієї російської тактики екстремального холоду не полягає в тому, щоб зламати здатність українців до опору, посіяти розбрат і призвести до того, щоб вони покинули батьківщину?
Ця тактика екстремального холоду є частиною цілісної стратегії російської влади, заснованої на добре відомій історії поневолення бунтівних народів сусідніх країн. Крім того, Російська Федерація має значний історичний досвід втручання та маніпуляцій, які за радянських часів називалися «активними заходами», за якими створювався так зв. сприятливий клімат в західних країнах. Але залишається для неї одна завада: здатність українського суспільства змінюватися і діяти відповідно до викликів. Як фенікс, українська нація, яка мала не раз зникнути, зіткнувшись із несприятливими історичними умовами та геополітичними контекстами, щоразу піднімалася з прірви.
Останнім часом це бажання жити стала основою вчинків, які на перший погляд банальні. Так, у Києві, незважаючи на холод, люди поспішають на роботу. У метро, поки триває російський обстріл, можна почути, як спілкуються і російською, і українською мовами. Саме так українські громадяни, виснажені безсонними ночами та тривалими відключеннями опалення та електрики, змогли впоратися з агресією Путіна за сотні кілометрів від фронту, та ще й балакати за бажанням мовою Шевченка і мовою Толстого, і активно брати участь у національному виробництві. Завдяки таким зусиллям Україна змогла стати лідером у справі з виготовлення дронів. Ідея регресії до авторитарного та корумпованого режиму таки долається. І це яскраво показали демонстрації молодих українців минулого літа, коли вони розмахували плакатами, закликаючи уряд не перешкоджати розслідуванням корупції.
Жага свободи
Жага українського народу до демократії та свободи демонструє, що він стійкий в екзистенційній війні, яку нинішній російський уряд веде проти нього. Згідно з дослідженням, проведеним Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) наприкінці січня 2026 року, лише 20 % українців сподіваються, що війна закінчиться в першій половині 2026 року. Тоді як 43 % впевнені, що конфлікт триватиме до 2027 року або довше. 65 % українців стверджують, що готові витримувати війну стільки, скільки потрібно. 52 % з них категорично відкидають ідею передачі Росії всього Донбасу навіть в обмін на гарантії безпеки. 88 % опитаних повністю усвідомлюють, що зриви в енергетичному секторі мають одну мету: позбавити країну електроенергії та опалення і таким чином примусити її до капітуляції.
Саме цей стан спротиву рішуче висловлює Саїд Ісмагілов, колишній муфтій мусульман України, який став бійцем українських збройних сил, коли пише наступне: «Століття поневолення, голодомори, масові страти, репресії, позбавлення власної мови та культури, депортації, катування і приниження дали нам імунітет і жагу до виживання. Ми більше не віримо гарантіям безпеки, ми не віримо, що все минеться, ми не віримо, що за нас хтось заступиться. Ми віримо лише в зброю у власних руках». За його словами, є шанс на порятунок для української нації, але за умови, що ми «відмовимося від ілюзій і подивимося правді в очі крізь приціл нашої зброї».
Оксана Мітрофанова,
науковець-викладач
Університету Жана Мулена у Ліоні (Франція)
Кияни ховаються в метро під час чергової російської ракетної атаки в ніч на 3 лютого 2026 року. На дворі — понад -20°C
Джерело: Deutsche Welle, Фото: Alina Smutko/REUTERS,
Про автора. Оксана Мітрофанова — український політолог, яка знайшла притулок у Франції. Старший науковий співробітник Інституту всесвітньої історії Національної академії наук України, науковець-викладач Університету Жана Мулена у Ліоні, написала «Франція-Україна. Історія дипломатичних і військових відносин, 1991–2023» (Maison des sciences de l’homme, 360 с.).
