За матеріалами виступу на круглому столі Інституту глобальної політики «Проблемні питання транскордонного співробітництва та шляхи їх вирішення»

«Важливо, щоб при розробці різноманітних програм щодо транскордонного співробітництва не забували додавати елемент духовності»

Для будь-якої держави, для міжнародного співробітництва, в тому числі у прикордонні, велику роль відіграють чимало чинників, в тому числі економічні, політичні, військові тощо. Серед таких є два, не менш важливих, про які ми не завжди пам’ятаємо. Маю на увазі ідеологію і духовність. Вони стосуються абсолютно нас усіх, незалежно від того, замислюємося ми над цим, чи не замислюємося. П’ять держав, які існують у такому трансприкордонні – Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія – у згаданому мною контексті мають певні спільні риси.

По-перше, на сьогоднішній день всі перелічені держави сповідують європейські демократичні цінності.

По-друге, у духовному плані ми, як громадяни цих країн, опираємося на християнські цінності.

Згадаймо, як ще у недалекому минулому всі ми перебували під тиском комуністичної тоталітарної системи і згодом кожен з нас по-своєму позбувався тієї минувшини. Та сьогодні, ми, мешканці сусідніх країн, дуже близькі ідеологічно і духовно. У нас спільна історія розвитку взаємостосунків протягом різних століть. Але духовний аспект у транскордонному співробітництві, як правило, завжди випадає. Вважаю це дуже великим упущенням, тому що, скажімо, такі складові, як духовність і християнські цінності, можуть вельми об’єднувати наші народи, як мовиться, знаходити для них важливі точки дотику. Таким чином можна примирювати народи, чого, до речі, не мають змоги зробити політики або історики тощо.

Тому дуже важливо, щоб при розробці різноманітних програм щодо транскордонного співробітництва не забували додавати елемент духовності і залучати церковні структури, які існують на території наших держав і є провідними. Буде це чи православна церква, чи греко-католицька церква, чи католицька церква, чи церква реформатська. Але цей додатковий елемент може дуже позитивно впливати на таке співіснування і бути такою м’якою дипломатією, яка зближує навіть тих, які з інших причин не намагаються контактувати.

Одначе є такі історичні події, які через призму наявності і духовного елементу можуть інакше сприйматися різними народами щодо їх зближення. Наприклад, для нашого регіону дуже значною історичною постаттю є князь Трансільванії Ференц ІІ Ракоці. Він є символічною постаттю у державо-творчій діяльності не тільки для угорців, бо він походить не з Угорщини, а з Трансільванії. Але він ще вважається дуже поважним діячом в політичній історії українців Закарпаття. Я просто наводжу, як приклад, таку постать, яка зближує і угорців, і українців Закарпаття, яка для тих і тих є значимою в роках нашого історичного минулого.

Є в історії й теми, що пов’язуються, наприклад, із періодом існування Карпатської України, і її окупації тогочасним режимом Королівства Угорського. Так, така історія непроста, і часом її намагаються уникати. Ми, українці, про неї згадуємо частіше, угорська сторона – час від часу, тому що ця тема непроста. Але це вважаю упущенням, тому що рано чи пізно, в процесі інтеграції України в Європейський Союз, багато закритих тем стануть таки відомі. То чи не краще нам всім мати, наприклад, спільне бачення чи підходи до того чи іншого питання, що усуває цю проблему?

Тому я, наприклад, завжди кажу, що у поминальних заходах Карпатської України мали би бути присутні і угорські представники, тобто такі, які є представниками угорської релігійної спільноти.

На святкування Дня незалежності Угорщини 15 березня, відзначення інших угорських свят було б добре запрошувати і представників української громади, в тому числі церковної, яка демонструватиме і нашим громадянам, і співгромадянам-угорцям, і угорцям із сусідньої держави, що ми спільно ставимося з повагою до нашої спільної історії, до обопільної культури, до нашої спадщини.

Ми знаємо про ті колишні проблеми, які не мають повторитися. Але ми відкриті до того, щоб наші нащадки, наші прийдешні покоління жили в мирі, один одного поважали, знали свою історію і на основі цієї достойної історії розвивалися. Це стосується історичних питань братньої Словаччини, пов’язаних з тією ж закарпатською Пряшівщиною, вшанування спільних якихось національних, культурних діячів тощо.

І звернувши увагу на гуманітарну сферу, повертаюся до духовної. Маю на увазі те, про що казав на початку своєї промови. Недостатня оцінка наших церков у міждержавних відносинах, у транскордонних відносинах, у налагодженні тієї ж м’якої дипломатії між народами, є помилкою. Помилкою в діяльності як державної влади, так і місцевого самоврядування. Бо священик зі священником швидше порозуміються. Але кожен сподівається, що це буде підтримане і владними структурами, і дипломатичною службою, і місцевим керівництвом тощо. Бо присутність духовного елементу завжди є позитивом. Бо через Слово Боже можна загоїти будь-які рани і вибудувати хороші перспективи для майбуття.

Віктор БЕДЬ,
президент Карпатського університету імені Августина Волошина,
Єпископ Мукачівський і Карпатський Православної Церкви України,
доктор богословських наук, доктор юридичних наук, професор