А. Саварець, В. Шевченко
ЗАГАДКА КРИВАВОГО БЕЗУМСТВА: Сталінізація
Присвячується Олександру Федоровичу Бєлову, досліднику сталінізму.
«Сталіна на вас нема!» — ці слова мільйони людей у Росії шепочуть на адресу здодійкуватої та напівзрадницької частини російської еліти не тому, що їм подобається Сталін, а тому що мільйони вимагають від влади: треба жорсткіше, жорсткіше!
І Путін чує цей шепіт мільйонів…
Сергій Марков[1]
«Усіх переможемо! Усіх уб’ємо!
Усіх, кого треба — пограбуємо!
Усе буде, як ми любимо!».
Владлен Татарский[2]
«Росіяни таки зробили ривок у 37-й рік і повернулися в стан найвищого національного комфорту».
Олександр Невзоров
ВСТУП
Сучасний путінізм — це незавершена політико-економічна конструкція, яка стрімко рухається до своєї граничної форми — сталінізму. Режим усвідомлює власну «недобудованість» і намагається завершити себе через війну, репресії, тотальний контроль і внутрішню мобілізацію. Щоб зрозуміти внутрішню логіку цього процесу, важливо бачити історичну трансформацію типів державності, через яку проходить Росія.
У феодальній моделі держава ототожнювалася з особистістю монарха — «держава це я»; влада була персоніфікованою, а права і привілеї роздавалися згори. Ліберальна державність Нового часу прагнула зробила державу арбітром, «нічним сторожем» і механізмом узгодження інтересів, де права проголошувалися універсальними, а ризик втрати свободи та майна регулювався законом. Ленінська модель розглядала державу як «апарат насильства панівного класу над пригнобленими», інструмент придушення і мобілізації мас. Сталінська ж система пішла далі: насильство стало тотальним, а держава — самодостатньою машиною, де навіть еліти не захищені, страх замінює інститути, а пропаганда формує «нову людину».
Саме ця сталінська матриця і є для путінської системи кінцевою метою та історично перевіреною формою самозбереження силових корпорацій.
Війна проти України дозволила запустити цю логіку в повному масштабі, ставши не причиною, а умовою «доведення» режиму до його тоталітарного абсолюту. Саме тому сталінська модель знову затребувана в сучасній Росії — як єдиний спосіб утримання влади і продовження існування самої системи.
ТЕХНОЛОГІЯ СТАЛІНІЗАЦІЇ
1. Одержавлення економіки
Повномасштабне вторгнення в Україну та триваюча війна стали ідеальною димовою завісою для «переміщення активів» і створення мобілізаційної моделі економіки. Ключовим суб’єктом «переміщення», природно, стала російська держава, яка істотно посилилася на тлі продовження бойових дій, мілітаризації економіки та бюджету. Однак «держава» — надто широке поняття і не відображає логіки подій. Коректніше говорити про російські спецслужби, які відчайдушно борються за повну владу всередині самої Росії.
Не можна сказати, що Росія — це країна, в якій право власності є священним і недоторканним, але воно трималося на кількох опорах: олігархічний консенсус, умови «великого розкладу» транзиту влади 1999–2000 років, гарантом якого виступила ФСБ, а також спроба (слід визнати — не безуспішна) створення інвестиційної привабливості. Початок так званої СВО обнулив дуже багато домовленостей і навіть ледь не призвів до військового перевороту під проводом Євгена Пригожина. З огляду на те, що власність є необхідним атрибутом влади, не дивно, що активи стали об’єктом докладання зусиль з боку російських спецслужб.
Одержавлення активів або, в широкому сенсі, «націоналізація» відбувається за трьома ключовими напрямами:
- Скасування результатів приватизації — через звернення органів прокуратури до судів з вимогою визнати незаконними результати приватизації 1990-х років.
- Безпосередня націоналізація — переважно за невиконання вимог законодавства (антимонопольного, антикорупційного та іншого) або за невиконання оборонного замовлення.
- Відчуження активів іноземних компаній, що залишили Росію — запровадження тимчасового управління іноземними компаніями або вилучення активів на користь держави.
Одним із найяскравіших прикладів є скасування результатів приватизації АТ «Челябінський електрометалургійний комбінат» (ЧЕМК) та двох заводів (Сєровського і «Кузнецьких феросплавів»), які виробляли феросплави (80 % ринку) для металургії та ВПК. Формальним приводом для реприватизації компаній, що належали Юрію Антипову (компанія «Еталон»), статки якого оцінювалися у 400 млн доларів США, став експорт продукції до недружніх країн. Насправді ж причиною була стратегічна важливість підприємств.
Що стосується власності іноземних підприємств, то з 2022 року в державну власність було звернуто цілу низку іноземних компаній. Механізми вилучення іноземних підприємств у Росії застосовуються найрізноманітніші: запровадження «тимчасового управління» Росмайна, примусова передача активів державним структурам або афілійованим інвесторам, націоналізація через президентські укази, блокування угод і заборона на виведення капіталу, заморожування часток і дивідендів, адміністративний тиск, що призводить до продажу за символічну суму, а також фактична конфіскація майна через регуляторні та судові рішення.
Крім того, розроблено законопроєкт «про захист бізнесу від іноземного впливу». Економічно значущі організації можуть бути тимчасово виведені з-під впливу іноземних власників, якщо їхні дії або бездіяльність загрожують національним інтересам. Причому це стосуватиметься і проміжних структур, через які здійснюється контроль, щоб обмеження поширювалися не лише на головну організацію, а й на всі її ключові дочірні товариства.
Московська юридична фірма NSP (Nektorov, Saveliev & Partners) заявила, що масштаб того, що російська держава називає «націоналізацією», за три роки склав 3,9 млрд рублів.
Reuters називає співставну цифру — сума конфіскованих активів становить близько 50 млрд доларів.
Цілком закономірно, що мілітаризація економіки посилює роль держави, водночас послаблюючи вплив приватного сектора, але з урахуванням масштабів суспільного привласнення активів напрошується закономірне питання: навіщо?
Багато економістів, аналітиків і політичних оглядачів уже встигли охрестити це черговим переділом власності.
Financial Times написала, що за кампанією з націоналізації великих компаній після початку війни в Україні стоять брати Ротенберги.
Нібито «вся концепція своєрідної м’якої націоналізації — це ідея Ротенбергів. Вони її розробили. У них є люди, які цим займаються — юридичні консультанти, економічні консультанти, фахівці зі збору даних, які спеціально намагаються знаходити такі справи, а потім наводять аргументи для Генеральної прокуратури».
Але є важливий момент. Він полягає в тому, що підприємства не передаються новим власникам (за вкрай рідкісним винятком — Danone, Rolf), а саме переходять у власність держави (а як отримувати корупційну ренту з державних підприємств, російські спецслужби знають не з чуток).
За словами міністра фінансів РФ Антона Силуанова, у 2025 році надходження від приватизації всього державного майна, включно зі щойно націоналізованим, становитимуть лише близько 100 млрд рублів.
Відповідь на питання «навіщо» блискуче сформулював у червні 2025 року російський бізнесмен Олег Тіньков: «Якщо подивитися на те, що сталося після перебудови, — для мене це НЕП. Просто той НЕП був сім років, а цей — 30 років, трохи довше. Прийшли іноземці, привезли технології, обладнання. Потім усіх Сталін вигнав. Тут те саме. За 30 років усе зібрали — ці заводи, “Данони” і так далі. Зараз відібрали. Ну ось ще будуть 30 років на цьому сидіти…»
Тобто, якщо внаслідок Перебудови та розпаду Радянського Союзу партійні функціонери й спецслужбісти ставали власниками того, чим раніше лише управляли, то тепер російські спецслужби вирішили стати управителями того, чим раніше хтось володів.
Головним же підсумком стало істотне ослаблення російського олігархату — причому саме тієї його частини, яка виникла внаслідок заставних аукціонів, організованих «Сім’єю» Єльцина в рамках підготовки до президентських виборів 1996 року.
«Сім’я» у вузькому сенсі — це донька Бориса Єльцина Тетяна Дяченко та її чоловік Валентин Юмашев. У широкому — «Таня & Валя» плюс група олігархів: Олег Дерипаска (Rusal, чоловік доньки Юмашева), Роман Абрамович (Сибнефть, один із тих, хто допомагав у 1999–2000 роках «транзиту влади» від Єльцина до Путіна), Володимир Потанін (Норнікель) та інші.
Під час транзиту влади було встановлено генеральний розклад: недоторканність активів і персональні гарантії безпеки для Сім’ї та близьких олігархів.
Охороняти цей розклад мали силовики — а саме клан ФСБ, забезпечуючи безпеку та прикриття. При цьому Володимира Путіна було відряджено на посаду президента РФ. Крім того, на нього покладалася функція верховного арбітра в олігархічних розбірках.
Попри те, що самі силовики цей розклад і порушили (або, точніше, «підкоригували»), витіснивши Березовського (ЛогоВАЗ), Гусинського (НТВ) і Ходорковського (ЮКОС), загалом Сім’я не постраждала, а ФСБ створила кількох власних кишенькових, як ми їх називаємо, «державних» олігархів: брати Ротенберги, Тимченко та інші. Це — гаманці ФСБ.
Анексія Криму і війна на Донбасі схвилювали олігархів, але не надто.
«У нас президент один на бруствері стоїть. А ви міркуєте про те, що ви країну підведете, що нам додаткові санкції введуть?» — розмірковував олігарх середньої руки, власник футбольного клубу ЦСКА Євген Гінер.
Але повномасштабне вторгнення, якого олігархи дуже не хотіли, радикально змінило ситуацію: з одного боку — болісні санкції Заходу, блокування активів, з іншого — скасування міжнародного арбітражу і ситуація невизначеності всередині самої Росії.
Володимир Потанін хоробрився:
«Ми вважаємо, що правильніше було б нам, як то кажуть, не метушитися під клієнтом, а йти у фарватері державної політики в цій сфері, слідувати політичній лінії, яку проводить наш уряд і президент».
І попри те, що російські мільярдери вже у 2024 році майже повернулися до рівня 2021 року (606 млрд доларів), — їхні сукупні статки нині становлять близько 577 млрд доларів — над ними нависла небезпека, значно серйозніша за західні санкції.
Показовим є і наїзд губернатора Вологодської області Георгія Філімона на Олексія Мордашова, власника сталеливарної компанії «ПАТ Північсталь», зі статками 22,5 млрд доларів. Чи міг губернатор не найбагатшого регіону РФ дозволити собі такий демарш з власної ініціативи без погодження з Кремлем — питання риторичне.
До речі, з ініціативи того ж Філімона у Вологді було встановлено пам’ятник Сталіну.
Тим часом у Держдумі взагалі запропонували націоналізувати активи олігархів, щоб наповнити бюджет. За словами депутата Ареф’єва, найбагатші російські бізнесмени лише за минулий рік «накопичили 25 млрд доларів». «Якщо націоналізувати ті джерела доходів, якими користується олігархічна верхівка, цих грошей буде достатньо, щоб вирішити економічні проблеми», — додав він.
Більше того, завдавши удару по олігархах другого ешелону (яскравий приклад — реприватизація Челябінського електрометалургійного заводу), російські спецслужби дали зрозуміти, що і «олігархи з 90-х» також перебувають під загрозою, попри, можливо, добрі особисті стосунки з Путіним.
З урахуванням того, що сам Путін є фігурою маріонетковою, олігархи можуть піти «під ніж» — і, за потреби, разом із самим Путіним, який номінально виступає охоронцем «Великого розкладу».
2. Тотальний контроль за грошовим обігом
У жовтні 2025 року Ельвіра Набіулліна заявила, що Центробанк активно готується до широкого впровадження цифрового рубля.
«Цифровий рубль, до речі, дасть можливість відстежувати в бюджеті те, що гроші витрачаються саме на купівлю обладнання, на будівельні роботи чи інші цілі», — сказала Набіулліна.
Фінансовий аналітик Михайло Бєляєв пояснює «Парламентській газеті», як це працюватиме: «Цифровий рубль — це такий самий звичайний рубль, тільки який обслуговується певним програмним алгоритмом. Водночас у нього є одна особливість: його дуже легко спеціальним чином “позначити”. А отже, легко виокремити саме ту транзакцію, яка обслуговується конкретним цифровим рублем, серед інших грошових потоків — незалежно від того, виконуються вони в цифровому вигляді чи в більш звичному для нас форматі фіатних грошей».
Однак, окрім фінансової дисципліни та контролю над власними громадянами (про що йтиметься нижче), упровадження цифрового рубля — це ще один маркер завершення «нового НЕПу».
Після яскравого спалаху «військового кейнсіанства», яке влаштував Путін для забезпечення функціонування військової машини, Росію очікують колосальні економічні проблеми через накопичені структурні диспропорції.
Врятувати ситуацію буде можливо лише шляхом переходу на розподільчу систему за типом радянської планової економіки, а цифрові гроші — це фактично той самий ОГАС (Загальнодержавна автоматизована система обліку та обробки інформації) — проєкт системи автоматизованого управління економікою СРСР.
Голова Ради Федерації РФ Валентина Матвієнко доручила «щільно зайнятися» самозайнятими. Вона назвала «порочною практикою» зростання кількості «фальшивих самозайнятих». Спікерка доручила комітетам верхньої палати «навести лад» у цій сфері.
Підвищення ПДВ у Росії до 22% також завдає непропорційно сильного удару по малому бізнесу: малі компанії будуть змушені або повністю перекладати податок у ціну (втрачаючи клієнтів), або «поглинати» його за рахунок і так невеликого прибутку, що фактично витісняє їх із ринку.
Держдума схвалила законопроєкт, згідно з яким Росфінмоніторинг отримає всі дані про перекази росіян, здійснені через СБП, за допомогою карток «Мир» та універсального платіжного коду.
Сам Путін вимагав негайно розпочати реалізацію плану структурних змін у російській економіці, що, за оцінками експертів і бізнесменів, обернеться посиленням адміністративного та силового тиску на бізнес.
Також Путін вимагав «…посилити контроль за обігом готівкових грошей».
3. Розрив із міжнародним арбітражем
Віцеспікер Держдуми РФ і член партії «Єдина Росія» П. Толстой якось заявив, що зміни до конституції, які «обнулили» чотири каденції Путіна і дозволили йому брати участь у виборах 2024 року, не є остаточними.
Він повідомив, що після початку війни «багато чого змінилося» і плануються «набагато суттєвіші» зміни до конституції. На його думку, більшість світових практик не прижилася в російському законодавстві, і що нібито попереду — значно суттєвіші зміни до Конституції, ніж це було у 2020 році.
Центр протидії дезінформації при РНБО України вже поспішив припустити, що Путін планує оформити собі ще більше повноважень і можливість правити довічно.
Однак, найімовірніше, мова, серед іншого, може йти про сумнозвісну статтю 15 Конституції РФ, яка передбачає примат міжнародного права над національним.
Згідно з ч. 4 ст. 15 Конституції РФ встановлено, що складовою частиною російської правової системи є загальновизнані принципи і норми міжнародного права та міжнародні договори. У разі якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж передбачені законом, застосовуються правила міжнародного договору.
Це опосередковано підтверджують слова депутата Держдуми Анатолія Вассермана, який вважає, що з конституції також потрібно прибрати «догмати тоталітарної секти лібералів», закладені в першій главі.
У своїх попередніх роботах ми писали про те, що не лише найбільші олігархи, а й представники середнього бізнесу — аж до власників невеликих компаній — вибудовували свої активи через складні холдингові конструкції в закордонних юрисдикціях.
Таким чином вони спиралися на захист західних — передусім європейських — правових систем і судів. Будь-який тиск з боку силових структур міг обернутися зверненням до міжнародної інстанції та значними штрафними санкціями для російської держави, які доводилося виконувати.
Агресивна війна проти України абсолютно закономірно призвела до виключення Росії з Ради Європи. Більше того, РФ самостійно денонсувала десятки міжнародних угод, чим створила умови для виходу з-під міжнародного арбітражу.
Відповідно, на цьому етапі жоден із колишніх власників, чиє майно було націоналізоване, не може поскаржитися до міжнародного арбітражу, оскільки Росія його просто не визнає.
«Правовим безпрєделом і пострілом державі в ногу» назвав засновник і власник компанії «Рольф» Сергій Петров вилучення у державну власність акцій «Рольфа». Також під тимчасове управління Росмайна перейшли частки в «Рольф Моторс», «Рольф Естейт Санкт-Петербург» і «Рольф Тех».
Структурування бізнесу в іноземних юрисдикціях (контрольний пакет акцій «Рольфа» належав кіпрській Delance Limited) аж ніяк не допомогло.
І це не побічний ефект, а цілеспрямована діяльність спецслужб: через воєнну агресію та продовження безглуздої війни й убивства десятків, а то й сотень тисяч людей отримати можливість безкарно відбирати найпривабливіші активи.
У такій ситуації вже згадана нами Сім’я та найбільші олігархи з 90-х залишаються цілковито безпорадними й незахищеними перед обличчям репресивної машини.
4. Посилення репресивної складової в управлінні державою та «Велике очищення»
У своїй програмній статті «Хто Ми?» Олександр Харічев, начальник Управління Президента Російської Федерації з питань моніторингу та аналізу соціальних процесів, написав: «Для Росії СВО виявилося очищенням». І, звісно, процеси, природно й безпосередньо пов’язані зі СВО.
«Чистки — це боротьба за зміцнення влади. За її збереження. Це боротьба за особисту безпеку вождя. Чистки — це запобігання перевороту. А перевороти завжди і всюди здійснюють військові. Тому ми так їх і називаємо — військові перевороти». В. Суворов «Очищення».
Мертві генерали
У своїх попередніх публікаціях автори писали про Очищення як про один зі способів концентрації влади в руках однієї владної групи. Тоді ми припустили, що здійснюватиметься воно найбільш радикальними методами: найактивніші представники «старої системи» будуть репресовані, а ключові фігури — вбиті.
Своєю чергою ми визначили, що головним конкурентом спецслужб у боротьбі за владу є армія, яка має колосальний фінансовий, силовий та політичний ресурс. Окрім того, у російської армії був ще й репутаційний капітал, хай і заснований на міфі про «другу армію світу».
Завдання спецслужб полягало в тому, щоб знищити росармію політично, репутаційно, а окремих її представників — і цілком фізично.
Так звана СВО стала ідеальним інструментом для розв’язання цього завдання: за час повномасштабного вторгнення РФ (лютий 2022 — грудень 2025) підтверджено загибель 16-ти російських генералів:
Інакше кажучи, втягнувши росармію в агресивну війну проти України, спецслужби суттєво «прорідили» ряди армійського генералітету.
Генерали в клітці
Не те щоб чекісти надто переймалися долею Путіна — вони й самі ліквідують його, коли це знадобиться, — але в розпал боротьби за владу їм не потрібні несподіванки. Для цього потрібно було максимально послабити протиборчий клан.
Однак попри воєнні невдачі та «кучне» винищення російських генералів українськими військами, рішучого політичного розгрому росармії не сталося, тож спецслужби вдалися до старого трюку, який уже відпрацьовували раніше — «справа підмосковних прокурорів» напередодні виборів Путіна у 2012-му тощо.
Одразу після виборів президента РФ у 2024 році і прямо напередодні призначення нового складу уряду було заарештовано заступника міністра оборони РФ Тимура Іванова.
Іванов, звинувачений у хабарництві та розкраданнях, відповідав за закупівлі й військове будівництво та вважався «гаманцем» Шойгу.
Важливо, що оперативний супровід здійснювало управління військової контррозвідки ФСБ. Але, попри «фейсовську» статтю, Іванова потягли до Басманного суду, щоб слухання було публічним і демонстративно політичним.
А оскільки слухання щодо запобіжного заходу було відкритим, Іванова повели до суду прямо у формі, з орденами й планками — щоб завдати армії максимального репутаційного удару.
Зрозуміло, після такого болісного прийому Сергій Шойгу вже не міг претендувати на посаду міністра оборони — і його призначили на почесну, але порожню посаду Секретаря Ради національної безпеки.
Причому звільнення цієї посади самим Патрушевим зовні мало виглядати як велика апаратна перемога Шойгу. Насправді ж Кужугетович чудово розумів, що це — відкладена відставка.
Під благопристойним приводом «боротьби з корупцією», по-перше, спецслужбісти знищують команду політичного опонента, а по-друге — формують картинку, ніби всі військові генерали — злодії.
А якщо не злодії, то точно зрадники батьківщини. Статті, за якими згодом проходитимуть заарештовані командири з Міноборони та Генштабу, — це корупція, шахрайство і державна зрада.
The Guardian написав: «…саме відхід Шойгу і втрата ним захисту дозволили ФСБ прибрати впливових чиновників у боротьбі за владу, яка може мати наслідки для російської спецоперації в Україні. …арешти свідчать про те, що баланс сил змістився на користь російських спецслужб».
Насправді це означає не просто зміну балансу, а повний перехід контролю над російською армією в руки спецслужб.
Політичний розгром росармії на чолі з кланом Шойгу і був однією зі справжніх цілей так званої СВО.
Сергій Шойгу ще з 1990-х близький до «Сім’ї», відколи був міністром з надзвичайних ситуацій. Під час транзиту влади 1999–2000 років саме близькість до «Тані та Валі» дозволила Шойгу зберегтися, щонайменше на посаді міністра з надзвичайних ситуацій аж до 2012 року.
Призначення Шойгу міністром оборони вважалося певним компромісом між силовиками та старими елітами: він не загрожував ні тим, ні іншим, зате мав популярність у суспільстві.
Насправді ж, з огляду на колосальний політичний і силовий ресурс армії, це призначення було ще однією гарантією безпеки для «Сім’ї».
Позбавлення Шойгу силового ресурсу порушує «розклад» і стійкість політичної конструкції, що сформувалася під час транзиту, а також оголює саму «Сім’ю» та лояльних до неї олігархів.
Загадкові смерті
«Так, людина смертна, але це було б ще півбіди. Погано те, що вона іноді раптово смертна — ось у чому фокус!» М. Булгаков «Майстер і Маргарита»
Від самого початку так званої СВО в Росії (і за її межами) почали відбуватися загадкові речі: за дивних обставин стали гинути високопосадові менеджери державних і комерційних компаній.
Від дати повномасштабного вторгнення в Україну загинуло вже понад 30 функціонерів.
Усі загиблі так чи інакше були пов’язані з елітами та корпораціями («Газпром», «Лукойл», «Новатек», «Транснєфть»), а також із силовими структурами (СЗР, МВС, ФСВП).
Крім того, очевидний «вузький набір сценаріїв»: усі загинули за схожих обставин — падіння з вікон, повішання, вогнепальні поранення, падіння за борт, раптові серцеві напади. Саме по собі це могло б не виглядати підозріло, якби було розтягнуто в часі, однак усі ці загадкові смерті відбувалися з неприродною частотою.
Окремо слід відзначити смерть номінального власника найбільшого російського забудовника — компанії «Самольот» — Михайла Кеніна. Виявляється, реальними власниками компанії є Сергій Шойгу та близький до нього губернатор Московської області Андрій Воробйов.
У компанії почалися проблеми після того, як Шойгу потрапив у немилість, а його заступники опинилися під арештом. За кілька тижнів до смерті Кеніна в мережі з’явилася інформація, що його компанія тоне в боргах, а сам Кенін терміново намагається з неї вийти.
Боротьба з корупцією
«Державна машина складається з піску, крупинки якого вона розтирає на порох. Вона існує лише тому, що всі схвалюють її існування, навіть — і доволі часто до останньої хвилини — її жертви». Дж. Літтел «Благоволітельки».
Паралельно з «чистками» в армії Кремль розпочав черговий етап «боротьби з корупцією» і в інших органах влади, природно жорстко перерозподіляючи під благопристойним приводом ресурси та повноваження.
Як і у випадку з розгромом генералітету Шойгу, силовики витягнули на світ Божий найяскравіші кейси.
Такі показові затримання мають викликати захват у російського обивателя — Z-блогери вже поспішили запевнити, що Путін справді намагається зупинити крадіжки — ту саму «скрєпу влади», на якій трималася вся пізньопутінська система).
Окрім того, боротьба з хабарництвом має прикривати між- та внутрішньовидову боротьбу, хоча, заради справедливості, слід визнати: надійність такого «прикриття» ініціаторів «чисток корупціонерів» не надто турбує.
Ті самі «зетники» пояснюють посилення боротьби з корупцією ситуацією в економіці, зокрема й у російському експорті. Мовляв, вороги Росії домагаються зниження російських нафтогазових доходів, що, за їхнім задумом, має позбавити бюджет левової частки надходжень, через що Росії доведеться згорнути свої військово-політичні плани зі здобуття суверенітету.
The Telegraph у статті “Russian elite living in fear as Putin purges take bloody toll” (російська еліта живе у страху через путінські чистки, що збирають криваву данину) прямо пов’язує загадкові смерті, арешти та хвилю покарань із посиленням контролю та внутрішніми конфліктами у верхівці влади.
The Washington Post також зазначив, що навіть топ-чиновники, включно з губернаторами та міністрами, які раніше могли вважатися захищеними, тепер перебувають у зоні ризику — у зв’язку з можливими корупційними розслідуваннями, воєнними провалами, санкціями та зростанням тиску.
[1] Сергій Марков — придворний на той момент політолог, від самого початку підтримував російську агресію та виправдовував воєнні злочини; нині — «іноагент».
[2] Владлен Татарський (справжнє ім’я — Максим Фомін) — За висловом головного філософа сучасної Росії О. Дугіна — «прапор нової Росії». Засуджений українським судом до 12 років позбавлення волі; грабіжник банків, згодом бойовик «ДНР», потім блогер і пропагандист російського фашизму.
А. Саварець, В. Шевченко
Далі буде…
