Дональд Трамп і розвідка: лояльність проти професіоналізму

22 травня 2026 року директорка Національної розвідки США Тулсі Ґаббард, відома своїми антиукраїнськими висловлюваннями [1], заявила про намір піти у відставку з особистих причин, хоча у Вашингтоні вже кілька місяців циркулювали чутки про її напружені відносини з Білим домом [2]. Крісло «розвідувального царя» (точніше, «цариці»), як охрестили цю посаду політики та журналісти, Тулсі Ґаббард офіційно має звільнити 30 червня 2026 року. 

Відразу після її заяви Дональд Трамп оголосив, що виконувачем обов’язків директора Національної розвідки стане 1-й заступник глави цього координаційного органу. За таких обставин рішення президента виглядало досить логічно, тим паче, що Аарон Лукас — колишній кадровий співробітник ЦРУ зі значним досвідом оперативної роботи та роботи в апараті Ради національної безпеки. У 2020 році він був керівником апарату виконувача обов’язків директора Національної розвідки Річарда Гренелла. А найголовніше, що не могло не імпонувати Дональду Трампу, Аарон Лукас поділяє деякі з його найпалкіших переконань, зокрема стосовно того, що розвідувальні служби «заразилися» ідеологією «політичної коректності».

Минулого року, під час сенатських слухань щодо затвердження на посаду 1-го заступника Тулсі Ґаббард, Аарон Лукас назвав розвідувальне співтовариство США, яке складається з 18 відомств, «безцільним, роздутим, несхильним до ризику та часом відірваним від основної місії розвідки». Він похвалив президента та свою начальницю за те, що вони «позбулися токсичного політичного догмату щодо різноманітності, рівності та інклюзивності, який у кращому разі відволікав увагу, а в гіршому — налаштовував співробітників розвідки один проти одного» [3].

Тобто, у Дональда Трампа з’явився відповідний кандидат на посаду очільника Національної розвідки, який вже продемонстрував готовність виконати будь-яку вказівку свого патрона. Але господар Білого дому не був би собою, якби на ходу не змінював своїх рішень. Як тут не згадати одного нашого сумнозвісного політика, якого на президентських виборах 2004 року рекламували білбордами «Тому що послідовний» [4]. 

2 червня 2026 року президент США оголосив про призначення 38-річного Вільяма Пулте виконувачем обов’язків директора Національної розвідки. Також Дональд Трамп заявив, що його висуванець залишиться на посаді глави Федерального агентства з фінансування житла [5]. Глава держави високо оцінив енергію Вільяма Пулте і підкреслив, що той є людиною «високої чесності», має великий досвід управління «найчутливішими питаннями в Америці». Президент зазначив, що розглядає призначення Вільяма Пулте як короткостроковий захід, але з наданням йому карт-бланш на проведення радикальних реформ і скорочень у розвідці. 

Призначення Вільяма Пулте було показовим, оскільки вибір Дональда Трампа зупинився на людині без досвіду служби у розвідці чи розуміння у військових питаннях. Але головною причиною стало те, що кандидат — лояльний союзник президента, який часто подорожує з ним і користується довірою. Вільям Пулте є онуком засновника компанії PulteGroup Inc. [6] Вільяма Пулте-старшого [7], яким Дональд Трамп захоплюється. Президентові подобається «пітбулівський підхід» родини Пулте. Онук кумира Дональда Трампа зробив собі ім’я, обкидаючи ворогів господаря Білого дому брудом. Коли Вільяма Пулте призначили директором Федерального агентства з фінансування житла, команда президента вважала це не дуже вдалим рішенням. Однак, як виявилось, той змістив фокус роботи свого відомства з регулювання ринку нерухомості на політичні протистояння, проігнорувавши рекордне зростання вартості житла. Вільям Пулте застосував нетипові (неортодоксальні) методи управління, які опозиція та виборці різко критикували за неефективність. Але такий підхід дозволив контролювати ринок іпотечного кредитування США вартістю 13 трильйонів доларів. Враховуючи, що Дональд Трамп розглядає плани продажу акцій вказаних компаній населенню наступного року, а також, що адміністрація планує розміщення акцій як спосіб залучення коштів, одночасно посилюючи конкуренцію та потенційно знижуючи витрати в довгостроковій перспективі, — таке призначення себе виправдало.

Крім того, Вільям Пулте зміцнив своє становище у близькому оточенні Дональда Трампа, вчасно приєднавшись до кола осіб, яких раді бачити в Мар-а-Лаго [8]. Спадкоємець великого будівельного бізнесу використав спадок своєї родини, щоб побудувати стосунки із забудовником, який згодом став президентом. У такий спосіб він де-факто «витягнув виграшний лотерейний квиток».

Проте несподіване рішення президента висунути на таку специфічну посаду людину «високої чесності» не викликало ентузіазму, а навпаки — критику з боку демократів і деяких республіканців. Навіть лідер республіканської більшості в Сенаті Джон Тун та його колега й однопартієць Джон Корнін, які є членами Спеціального комітету з питань розвідки, відмовилися підтримати цю кандидатуру через брак професійного досвіду.

Після такого афронту Білий дім зрозумів, що Вільям Пулте не пройде офіційного затвердження. Президент заявив, що не висуватиме його на посаду директора Національної розвідки на постійній основі, і розпочне шукати інших кандидатів.

11 червня 2026 року Дональд Трамп вчергове довів свою «послідовність», представивши нового кандидата — федерального прокурора Південного округу Нью-Йорка Волтера Клейтона, якого, за даними The New York Times, рекомендував директор ЦРУ Джон Реткліфф. Волтер Клейтон також не має досвіду в тих справах, які йому доведеться вирішувати в разі призначення. Зараз він курує розслідування кількох серйозних справ, зокрема справи про незаконний обіг наркотиків проти колишнього лідера Венесуели Ніколаса Мадуро. Думається, що прокурор діє відповідно до очікувань Білого дому. Звісно, Дональд Трамп у дописі в Truth Social тепло відізвався про свого висуванця, високо оцінивши його успішну роботу на посаді голови Комісії з цінних паперів і бірж США, а також професійний досвід в юридичній фірмі Sullivan & Cromwell. Глава держави закликав Сенат затвердити цю кандидатуру якнайшвидше. Як вважають експерти, загроза призначення чергової людини «високої чесності» (або навіть повторного проштовхування кандидатури Вільяма Пулте) може пришвидшити затвердження кандидатури Волтера Клейтона. 

17 червня 2026 року він мав постати перед Спеціальним комітетом з питань розвідки Сенату. Проте за кілька годин до слухання Дональд Трамп оголосив, що воно відкладено на невизначений термін, доки Конгрес не підтвердить призначення наступника Волтера Клейтона на посаді федерального прокурора. 

Розвідувальне співтовариство США та роль директора Національної розвідки 

Варто нагадати, що розвідувальне співтовариство США — це об’єднання 18 спеціальних служб [9], включно з Управлінням директора Національної розвідки (УДНР) [10], яке відіграє ключову роль у політичній системі США та в забезпеченні діяльності президента країни. Його завдання — надання главі держави та його адміністрації достовірної, своєчасної та всебічної інформації про загрози національній безпеці, міжнародні події, економічні тенденції, технологічні розробки та інші важливі аспекти. Розвідка відповідає за виявлення і запобігання терористичним загрозам, кібератакам, розповсюдженню зброї масового ураження, шпигунству та іншим викликам. Розвідувальні дані використовуються для формування стратегії зовнішньої політики, дипломатичних переговорів і військових операцій. Також розвідка готує оцінки, які допомагають президенту оцінити потенційні наслідки різних політичних і військових дій. Глава держави, зі свого боку, має повноваження визначати пріоритети розвідки, призначати керівників розвідувальних органів [11] і отримувати розвідувальні доповіді [12].

Координатором розвідувального співтовариства є директор Національної розвідки, який не лише просто очолює його, але й контролює та керує виконанням бюджету Національної розвідувальної програми, а також є головним радником президента, Ради національної безпеки та Ради внутрішньої безпеки з питань розвідки, пов’язаних із національною безпекою. Саме з цим довелося б мати справу представнику будівельного бізнесу чи федеральному прокурору в разі їхнього призначення. 

Можна також ретроспективно оцінити еволюцію відносин між президентами США та директорами Національної розвідки під впливом політичного клімату, особистих уподобань господарів Білого дому та викликів часу.

За часів президентства Джорджа Буша-молодшого (2001–2009) перший директор Національної розвідки Джон Негропонте, кадровий дипломат із досвідом роботи у РНБ, тісно співпрацював із адміністрацією, зосереджуючись на боротьбі з тероризмом і реформуванні розвідувального співтовариства. Другим директором Національної розвідки був віце-адмірал Джон Макконнелл, кадровий військовий розвідник. Відносини були конструктивними, оскільки посаду створили за ініціативою глави держави, який усвідомлював, що розвідка є важливим та необхідним інструментом держави.

За часів президентства Барака Обами (2009–2017) роль директора Національної розвідки була посилена. Директор Національної розвідки став членом Кабінету міністрів, що підкреслювало важливість розвідки для прийняття рішень. Цю посаду обіймали: адмірал Денніс Блер, який мав досвід служби у розвідці та роботи в РНБ; генерал-лейтенант Джеймс Клеппер, колишній директор Розвідувального управління МО та Національного управління геопросторової розвідки.

За часів першого президентства Дональда Трампа (2017–2021) його відносини з розвідувальним співтовариством були напруженими, конфліктними й часто взаємно недовірливими. Частина розвідників намагалася зберігати інституційну нейтральність, але інша — бачила в господареві Білого дому президента, який підриває авторитет і незалежність інституцій національної безпеки. Це був не просто політичний дискомфорт: між главою держави та ключовими спецслужбами (насамперед ЦРУ, ФБР, Агентством національної безпеки та керівництвом УДНР) виникла системна криза довіри, яка впливала на внутрішню політику та зовнішню безпеку США. Цю посаду в різні часи обіймали: Ден Коутс, який мав досвід дипломатичної служби та роботи у Спеціальному комітеті з питань розвідки Сенату [13]; Джон Реткліфф, який мав досвід роботи у профільних комітетах Палати представників Конгресу (зокрема у сфері розвідки, внутрішньої безпеки та кібербезпеки) [14].

За часів президентства Джо Байдена (2021–2025) відносини були більш стабільними, директор Національної розвідки мав високий рівень довіри і тісно співпрацював із президентом у питаннях забезпечення національної безпеки. Цю посаду обіймала перша в історії розвідувального співтовариства жінка — Евріл Гейнс, яка була фахівцем з питань розвідки (з 2010 року обіймала посаду помічника президента Барака Обами з питань національної безпеки), та першою жінкою–заступницею директора ЦРУ та заступницею радника президента США з національної безпеки. 

Повернення Дональда Трампа до Білого дому ознаменувало новий етап у відносинах президента із розвідувальним співтовариством. І тепер, як кажуть, відчуйте різницю. На посаду директора Національної розвідки глава держави висунув Тулсі Ґаббард, яка мала досвід роботи у Конгресі та звання підполковника резерву (після 17 років служби у Національній гвардії штату Гаваї). Але цікавішим моментом в її біографії було те, що вона — політичний «перебіжчик». Як конгресвумен від Демократичної партії Тулсі Ґаббард у 2020 році навіть брала участь у праймеріз [15] на посаду президента. Ймовірно, образившись на однопартійців, які не підтримали її, у 2022 році вона залишила Демократичну партію, а через два роки вже стала республіканкою. У лютому 2025 року Тулсі Ґаббард була затверджена Сенатом на посаді (52 голосами проти 46). Проти голосували всі сенатори-демократи та один сенатор-республіканець. До заяви про відставку відносини між нею та Дональдом Трампом були переважно політично близькими та взаємовигідними, хоча й не без напруженості через її суперечливу репутацію.

Чого хоче Дональд Трамп і які можуть бути наслідки? 

Оскільки Тулсі Ґаббард не виправдала сподівань президента на повну лояльність, господар Білого дому почав шукати надійніших і поступливіших кандидатів на посаду директора Національної розвідки. 

Чого ж Дональд Трамп очікував від Вільяма Пулте, фахові знання якого дуже далекі від національної безпеки, не кажучи вже про розвідку? Напевно, застосування бізнес-підходу, зміни організаційної структури та штату координаційного органу розвідувального співтовариства. Для глави держави найважливішим є питання щодо витіснення звідти «антитрампівських елементів». Розхвалюючи свого кандидата, Дональд Трамп висловлював надію, що «дуже хороший, дуже талановитий» Вільям Пулте «добре впорається з роботою».  

Очевидно, що саме так постає для президента США головне завдання: не підвищення ефективності, не поліпшення якості розвідувальної інформації та її аналітичної складової, а скорочення штату та позбавлення від нелояльних розвідників. Дональд Трамп недвозначно заявив, що у відомстві «працює багато співробітників, які залишилися з часів адміністрацій Джо Байдена та Барака Обами». Це підтверджує, що при прийнятті рішень очільник Білого дому керується суто політичними міркуваннями, а не фаховими якостями людей. 

Окрім того, експерти сходяться на думці, що глава держави остаточно вирішив позбавитися впливу розвідувальних структур на систему прийняття рішень. Ручний режим управління процесами, хоча й не позбавлений недоліків, є для чинного президента набагато зручнішим: зокрема його рішення щодо початку війни з Іраном, як відомо, було суто політичним та одноосібним, без урахування оцінок розвідки. І тепер США та Іран вступають у нову ризиковану фазу конфлікту [16].

Якщо Дональд Трамп є прибічником саме такої політики, найближчим часом ми побачимо подальші «реформи», оптимізацію штату не лише УДНР. Скорочення і оновлення персоналу очікують усі інші 17 суб’єктів розвідувального співтовариства. Прогнозовано там позбавлятимуться професіоналів-розвідників і здійснюватимуть заміну їх слухняними виконавцями, які мало знаються на розвідувальній справі.

Хоча ці зміни вже викликають двопартійну критику в Конгресі, зокрема через побоювання за безпеку чутливих розвідувальних програм і доступ до них нових призначенців без відповідного фахового бекграунду, політичний процес навряд чи буде зупинений, адже прерогатива щодо керівництва спецслужбами належить президентові. Водночас, за національну безпеку країни несе відповідальність не лише він. Саме на цьому «стику» й виникає конфліктність, яка може мати серйозні політичні наслідки під час проведення наступних виборів [17].

Американські реалії створюють нові можливості для розвідувальних служб держав-опонентів США. І не будемо обманюватись — вони цією ситуацією скористаються. В певний момент може виявитися, що найпотужніше у світі розвідувальне співтовариство вже не є наймогутнішим, найвпливовішим і найбільш інформованим, ба більше — воно може контролюватись президентом іншої країни. Виявляється проста річ: великі держави вочевидь не мають великої сили, як їм здавалося. Потуга, збудована на грошах і технологіях, не завжди є потугою. На перші позиції у розвідувальній справі виходять креативність, винахідливість, нестандартність, непрогнозованість дій. Ізраїльська операція з пейджерами проти «Хезболли», унікальна українська «Павутина» та інші спецоперації розвідки є тому переконливим свідченням. Щоб планувати і здійснювати такі операції, потрібен високий професіоналізм, а не політична лояльність. Іноді треба особисто пройти через серйозні випробування, щоби усвідомити цю просту аксіому.

Зарубіжний досвід координації розвідувальної діяльності: висновки для України

Україна завжди орієнтувалась на досвід провідних країн західної демократії у побудові національного розвідувального співтовариства. Координаційний орган у сфері розвідувальної діяльності є необхідною та важливою ланкою в її організації. Така структура існує не лише у США, але й у низці інших провідних країн світу (зокрема у Великій Британії, Франції, Ізраїлі), він виконує декілька важливих функцій: 

• узагальнення розвідувальних оцінок, що надаються різними розвідслужбами держави, їх зведення, уточнення, доповнення відомостями з інших інформаційних ресурсів, підготовка зведених розвідувальних оцінок, прогнозних оцінок, доповідей, звітів для керівництва країни;
• планування та координація проведення спеціальних (активних) розвідувальних заходів;
• розроблення та супроводження окремих розвідувальних програм для досягнення комплексних політичний цілей керівництва держави;
• забезпечення об’єктивності підготовки щорічних та додаткових бюджетів розвідувальних служб, підтримка та супроводження належного бюджетування розвідувального процесу та реалізації окремих розвідувальних операцій.

Координаційний орган є допоміжним інструментом глави держави для отримання об’єктивної й перевіреної розвідінформації з метою прийняття відповідних рішень, а також проведення (за політичної доцільності та необхідності) спеціальних активних розвідувальних заходів. Цілком очевидно, що у глави держави має бути такий інструментарій для реалізації повноважень у сфері національної безпеки, особливо у сучасних надскладних геополітичних умовах. Глава держави повинен мати можливість отримувати не лише зведену та перевірену інформацію розвідки, але й мати можливість для її додаткової перевірки через інші розвідувальні структури перед прийняттям стратегічних рішень.

Саме тому у світі напрацьований певний досвід: у більшості країн керівником координаційного органу призначають фахову людину, яка має чітке уявлення про специфіку розвідувальної діяльності, форми та методи роботи, оперативні можливості розвідслужб. Звісно, на цю посаду може бути призначений і політик (довірена особа глави держави) — максимально незалежна та рівновіддалена від розвідувальних служб для уникнення можливості лобіювання певних інтересів і виникнення конфлікту інтересів, але за умови, що вона матиме у колі своїх заступників фахових розвідників відповідного профілю та враховуватиме їх рекомендації.

Україна, яка вже 12 років перебуває де-факто у перманентному стані війни проти Росії, добре засвоїла, що без ефективної роботи розвідувальних органів практично неможливо здобувати перемогу на полі бою, проводити успішні спецоперації в тилу противника та в різних просторах протистояння з ресурсно і чисельно переважаючим агресором. Прийшов час, коли розвідувальні служби провідних держав світу, приховуючи свою гордість, приходять вчитися до українських фахівців. У розвідці, на відміну від політиків, це правило вважається цілком прийнятним: безпекові обставини можуть дуже швидко поміняти місцями вчителя та учня. Може статися навіть так, що той, хто не має карт, у дійсності вправно грає ними та насправді оперує козирями. 

Як видно, очільник Білого дому вирішив інакше. Не перша спроба Дональда Трампа перезавантажити розвідувальні служби та підпорядкувати їх своїм політичним бажанням, найімовірніше, матиме наслідки як для нього, так і для всієї держави. Історія свідчить: у протистоянні лояльності та професіоналізму останній завжди бере гору.

Час покаже наскільки, ефективними були рішення президента США.

Юрій Романюк, 
експерт з політико-безпекових питань, 
кандидат педагогічних наук

Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин

Колаж Reuters

Примітки:

[1] В останні дні перебування на посаді Тулсі Ґаббард вирішила оприлюднити один із наративів російської пропаганди про фінансування понад 120 біолабораторій у понад 30 країнах, зокрема в Україні.
[2] Офіційною причиною відставки Тулсі Ґаббард є важка хвороба її чоловіка. Водночас інсайдери стверджують, що вона залишає адміністрацію через свою антивоєнну позицію, яка суперечить політиці президента Дональда Трампа щодо Ірану.
[3] Вступивши в лютому 2025 року на посаду директора Національної розвідки, Тулсі Габбард започаткувала радикальну реформу, яка стала відома як «УДНР 2.0». Вона оголосила про скорочення понад 1000 посад, назвавши це необхідним кроком для «припинення ери бюрократії та відновлення відповідальності». Також було ліквідовано 7 структурних підрозділів в Управлінні директора Національної розвідки. 
[4] «Тому що послідовний» — відомий український політичний слоган, який асоціюється з президентською кампанією Віктора Януковича. Згодом цей вираз став іронічним мемом у журналістиці для опису дій чи заяв політиків, які суперечать їхнім попереднім обіцянкам.
[5] Федеральне агентство з фінансування житла — незалежний регуляторний орган уряду США, який контролює найбільші державні іпотечні компанії Fannie Mae та Freddie Mac, а також систему банків Федеральних іпотечних кредитів. Агентство наглядає за тим, щоб ці установи мали достатній капітал та стабільно підтримували ринок житла, а також забезпечували надійну, стабільну та ліквідну роботу іпотечного ринку, захищаючи інтереси платників податків і запобігаючи кризам, подібним до обвалу 2008 року.
[6] PulteGroup Inc. — одна з найбільших компаній у сфері будівництва житлових будинків у США. Її діяльність охоплює понад 45 ринків по всій країні. Компанія займається забудовою земельних ділянок та будівництвом односімейних будинків, таунхаусів і квартир у багатоквартирних будинках, орієнтованих на покупців, які купують житло вперше, бажають покращити житлові умови та людей похилого віку, що ведуть активний спосіб життя.
[7] Вільям Дж. Пулте-старший (1932–2018) — американський підприємець і філантроп, засновник будівельного гіганта PulteGroup Inc., який перетворив невелику сімейну фірму на одну з найбільших будівельних корпорацій США. Побудував свій перший будинок у 1950 році у віці 18 років, продавши його за 10 тисяч доларів. За свою історію компанія побудувала сотні тисяч будинків по всій країні.
[8] Маєток Мар-а-Лаго — приватна резиденція Дональда Трампа, розташована у місті Палм-Біч, штат Флорида. Дональд Трамп придбав цю історичну віллу у 1985 році та згодом перетворив її на приватний закритий клуб, який неофіційно називають «Зимовою резиденцією».
[9] До ширшої категорії спецслужб США відносяться як розвідувальні, так і контррозвідувальні органи. Останні є невід’ємною складовою розвідувального співтовариства. Контррозвідувальні функції на різних рівнях виконують: ФБР, яке є головним контррозвідувальним органом всередині країни; у складі МО існує Управління розвідки та контррозвідки, а також спеціалізовані підрозділи, наприклад, Командування контррозвідки армії США; Міністерство енергетики має власне Управління розвідки та контррозвідки, що захищає ядерні технології.
[10] Управління директора Національної розвідки — виконавчий орган, створений після терактів 11 вересня 2001 року в межах реформи розвідки, для забезпечення роботи директора Національної розвідки щодо координації діяльності суб’єктів розвідувального співтовариства та єдиного керівництва розвідкою. 
[11] Президент США призначає керівників основних розвідувальних органів (включно з директором Національної розвідки та директором ЦРУ), але ці призначення потребують затвердження Сенатом Конгресу США. Процес погодження є частиною системи стримувань і противаг в американській політичній системі, що забезпечує контроль законодавчої влади над виконавчою. Сенат проводить слухання, під час яких оцінює кандидатів, їхню кваліфікацію та відповідність посаді, після чого голосує за затвердження або відхилення призначення.
[12] Щоденні розвідзведення для президента США — це комплексні та стислі доповіді, які надають президенту найважливішу інформацію про поточні загрози, події та аналітику у сфері національної безпеки, зовнішньої політики, економіки та інших ключових напрямків. Найвідомішим документом є «Президентське щоденне розвідзведення». Це короткий, але дуже інформативний звіт, який готується щодня (окрім вихідних і свят) і подається особисто президенту.
[13] Ден Коутс подав у відставку через свої погляди, які не збігалися з політикою президента. Зокрема на слуханнях у Сенаті він висловив переконання, що Північна Корея не має наміру відмовлятися від своєї ядерної зброї, Іран не розробляє її, а Ісламська держава, як і раніше, має сильні позиції в Сирії та Іраку.
[14] У липні 2019 року Дональд Трамп оголосив, що має намір висунути Джона Реткліффа на посаду директора Національної розвідки замість Дена Коутса. Президент висловив упевненість, що його кандидат зможе «приборкати» розвідувальні служби, які, за його словами, «розбушувалися». Сенатори-демократи, зокрема лідери меншості в Сенаті Чак Шумер і Рон Вайден, заявили, що єдиним хистом Джона Реткліффа для цієї посади є «сліпа лояльність» главі держави. Вони зазначили, що президентський кандидат просував деякі з теорій змови Дональда Трампа щодо розслідування втручання Росії та закликав до судового переслідування його політичних ворогів. Декілька колишніх високопосадовців розвідувального співтовариства висловили стурбованість тим, що призначення Джона Реткліффа може політизувати роботу розвідки. 2 серпня 2019 року Дональд Трамп повідомив, що не буде висувати Джона Реткліффа на посаду директора Національної розвідки, але наполягав, що преса поставилася до нього несправедливо. Відкликання своєї кандидатури президент пояснив уникненням «політичної та партійної проблеми». 28 лютого 2020 року президент Дональд Трамп повторно оголосив Джона Реткліффа своїм кандидатом на посаду директора Національної розвідки, для чого заручився підтримкою колишнього Генерального прокурора США Джона Ешкрофта та впливового сенатора-республіканця Джона Корніна. 21 травня 2020 року Сенат 49 голосами проти 44 затвердив призначення Джона Реткліффа. Повернувшись до Білого дому, Дональд Трамп не забувся про перевірені на лояльність кадри. 23 січня 2025 року Сенат затвердив призначення Джона Реткліффа на посаду директора ЦРУ.

[15] Праймеріз (або попередні/внутрішньонаціональні вибори) — процедура внутрішньопартійного голосування, під час якої виборці обирають єдиного кандидата від політичної партії для подальшої участі у загальних виборах. 

[16] 14 червня 2026 року Дональд Трамп заявив, що США уклали угоду з Іраном і санкціонував відкриття Ормузької протоки. Водночас, як наголошують експерти, удар Ізраїлю по Бейруту та спротив іранських «яструбів» ставлять цю угоду під сумнів. Анонсована президентом США угода далека від «беззастережної капітуляції», яку він публічно обіцяв. У реальності її результатом є прагматичне перемир’я, у якому Іран не лише вцілів, а й вийшов із війни з посиленими переговорними важелями. Операція тривала майже чотири місяці й не знищила іранської здатності тиснути на регіон і на світові ринки нафти через Ормузьку протоку. Тегеран конвертував своє виживання у політичний капітал, продемонструвавши спроможність витримати найсильніший удар США та Ізраїлю. 

[17] 3 листопада 2026 року у США мають відбутися так звані проміжні вибори. Під час голосування американці оберуть увесь склад Палати представників (435 місць), близько третини місць у Сенаті, а також губернаторів у 36 штатах. Із наближенням цих виборів до кампанії приєднуються ветерани розвідувального співтовариства з організації Steady State (приблизно 450 членів), які виступають з позиції переконаних противників Дональда Трампа та мають намір вести боротьбу з «реальною небезпекою для країни», чим на їхню думку є нинішній президент. Більш докладно на цю тему див. статтю: ««Steady State» проти MAGA: хто переможе?» https://igp.org.ua/publikacii/steady-state-proti-maga-xto-peremozhe/