Гарантії безпеки для України. Позитивні факти та проблеми, які необхідно усувати
Незважаючи на всю складність, переговори про припинення війни Росії проти України поступово просуваються. Це робить актуальними питання гарантій післявоєнної безпеки нашої держави;
США та Коаліція охочих пропонують такі гарантії у вигляді залучення своїх збройних сил для надання допомоги нашій державі у випадку повторного нападу Росії;
це підвищить потенціали України та її партнерів у спільному стримування Росії та відбиття її агресії. Разом з тим, реалізація таких планів пов’язана з цілою низкою непростих проблем, які необхідно розв’язувати.
Черговий етап переговорного процесу про припинення війни Росії проти України, який відбувається в січні-лютому поточного року, підтвердив, що суттєві проблеми з даного питання не усунені. Як відомо, передусім маються на увазі вимоги Путіна передати Росії ще й ті території Донбасу, які контролює Україна. Наша держава з такими вимогами не може погодитися принципово, що також цілком зрозуміло.
Втім, розглядаються різні варіанти урегулювання такої проблеми і на основі взаємних компромісів, за якими передбачається створення певної демілітаризованої та вільної економічної зони під міжнародним контролем. Отож, рано чи пізно, але перепони для призупинення бойових дій між Росією і Україною та переходу до всеосяжного миру будуть усунені.
Певний прогрес у переговорах визнають Президент України В. Зеленський та керівник Офісу Президента К. Буданов, який очолює українську делегацію в Абу-Дабі. Це також підтверджує президент США Д. Трамп, хоча він завжди відзначає лише «успіхи». Зрештою, з ними погоджується і посланник президента Росії К. Дмитрієв, хоча Москвою висуваються нові неприйнятні для України вимоги.
Звісно, Путін хотів би продовжувати війну до повного знищення України, а це, як відомо, і є його головною метою. Але досягти цього завдяки фронтовим успіхам або внаслідок гуманітарної катастрофи в Україні у спосіб руйнування її енергетичної системи Росії не вдається. До того ж не дає їй змоги продовжувати війну криза, що відчутно охоплює російську економіку.
Втім, і після припинення або призупинення війни Росія все одно буде для України загрозою. Навіть у тому випадку, коли до влади в РФ прийдуть інші політичні сили, в тому числі псевдодемократичні за своїм характером. Бо Москва аж ніяк не налаштована погоджуватись з правом України на свою державність та з її європейським вибором.
Росія також ніколи не погодиться з тим, щоб Україна відновила свою територіальну цілісність в межах кордонів 1991 року. Так, навіть О. Навальний — основний російський супротивник режиму Путіна, який виступав за демократизацію Росії, в разі свого приходу до влади категорично заперечував би поверненню Україні Криму. На таких же позиціях його послідовники.
Тому у будь-якому випадку Україні потрібні надійні гарантії безпеки в разі нового нападу Росії. Тобто, Україна має бути спроможна відбити таку агресію. Таке є одним із основних аспектів мирних переговорів. Наразі це узгоджується в рамках діалогу між Україною та США за участю Європи. США інформують Росію про ухвалені рішення, намагаючись досягти з нею компромісів.
За заявою Президента України В. Зеленського, положення про гарантії безпеки узгоджені зі США на 100%. Судячи з публічних виступів представників керівництва НАТО і ЄС, в цілому вони також погоджені з Європою.
Конкретний зміст таких домовленостей поки що не оприлюднюється, що цілком логічно, бо слід уникати будь-яких спекуляцій. Але певні припущення можуть бути, якщо мати на увазі відкриті заяви учасників переговорів та публікацій у засобах масової інформації. Адже принципи надання гарантій безпеки Україні досить очевидні. Так, вони матимуть три рівні — від національного до європейського та американського, які будуть тісно взаємодіяти. Хоча було б більш доцільно назвати не рівнями, а ешелонами.
Перший — стосуватиметься Збройних Сил України. Їх основним завданням буде прикриття українсько-російського і українсько-білоруського кордонів та осібна протидія агресії з боку Росії на початковому етапі війни. Використовуватимуться інженерні укріплення в смузі оборони на лінії розмежування сторін та опорні пункти в оперативному тилу. При цьому США, НАТО та ЄС далі надаватимуть допомогу у питанні зміцнення обороноздатності України. Втім, після закінчення війни зміст допомоги може бути змінений, оскільки Україна не потребуватиме такої кількості зброї, як у період активних бойових дій.
Другий — складатимуть «Багатонаціональні сили — Україна» («Multinational Force — Ukraine, MNF-U») у вигляді військових підрозділів збройних сил країн-учасниць Коаліції охочих. Їх функції будуть аналогічні з функціями Сил швидкого реагування НАТО і передбачатимуть підтримку ЗСУ на основних напрямках наступу ЗС РФ, а також забезпечення умов для розгортання на території України військ США та додаткових військових контингентів партнерів нашої держави. Серед учасників Коаліції охочих офіційну згоду направити свої війська до України вже висловили Великобританія та Франція. В принципі, погоджуються це зробити Німеччина, Туреччина, Іспанія, Данія та Швеція. Втім, розміщення MNF-U в Україні стане можливим лише після припинення бойових дій.
Третій — складатимуть Збройні Сили США. Їх основою напевне стануть сили та засоби 5-го армійського корпусу (штаб у Польщі) та 3-ї повітряної армії (штаб у Німеччині) зі складу Європейського командування ЗС США, а також 6-го флоту (Середземне море) ВМС США. За необхідності вони можуть бути посилені внаслідок переміщення додаткових військ з континентальної частини США. Американські війська стануть головною складовою частиною коаліційних сил в Україні. У мирний час їх завданням буде підтримка MNF-U, а у військовий — надання допомоги ЗСУ у проведенні оборонної та контрнаступальної операцій.
Система буде діяти на зразок 5-ї статті Вашингтонського договору НАТО про колективну оборону. Протягом перших 24 годин від початку військової ескалації Москви, спрямованої проти України, передбачається дипломатичне застереження Росії з боку Америки і Коаліції охочих та дії ЗСУ у відповідь. Якщо Росія не зупинятиметься, через 72 години після першого порушення буде запущена скоординована реакція Коаліції охочих, включно з американськими військами.
В принципі, такий підхід досить перспективний. Разом з тим, залишається без відповіді конкретне питання: чи буде він гарантувати безпеку України насправді? Насамперед, це стосується здатності запропонованого формату взаємодії України та її партнерів стримати Росію від повторного нападу у разі, якщо вона все ж наважиться на таке. Варто спробувати визначитися з такою проблемою.
Зі стовідсотковою гарантією стримати Росію від нападу на іншу країну, в тому числі на Україну, не можна. У Путіна ірраціональне мислення, він може знехтувати навіть загрозою ракетно-ядерної війни. Він та його поплічники вже неодноразово привселюдно погрожували США та Європі застосуванням щодо них ядерної зброї. А у 2022 році Росія ледве не завдала ядерного удару по Україні з метою зірвати контрнаступ ЗСУ у Харківській та Миколаївській і Херсонській областях.
Це також передбачається російською Воєнною доктриною, якою допускається така можливість, в тому числі і стосовно неядерних країн, якщо виникне загроза існуванню Росії. Наразі поширення економічної кризи в РФ робить таку загрозу цілком реальною. Тому Москва, в якості акту помсти, може завдати ядерних ударів по США, Європі чи Україні. Бо Росія може знову розпочати звичайну, неядерну, війну проти України. При цьому сподіваючись, що партнери України не виконають щодо неї своїх зобов’язань, оскільки не наважаться воювати з Росією.
Такі сподівання Москви мають під собою об’єктивне підґрунтя. Так, інертність європейських країн, розбіжності між ними та страх перед Росією дійсно можуть перешкодити їм у швидкому ухваленні і виконанні необхідних рішень. А політика Д. Трампа мінлива за характером, через що США мають вигляд ненадійного партнера.
Втім, у будь-якому випадку можлива система гарантій Україні таки змусить Москву бути більш обачною. Так, поки що вона утримується від нападів на країни НАТО, навіть на такі як Литва, Латвія та Естонія. Вони не мають значних військових потенціалів, але знаходяться під захистом Альянсу, який може дати гідну відсіч Росії з катастрофічними для неї наслідками.
Запропоновані Україні гарантії безпеки менш переконливі, аніж ті, що визначаються Договором про НАТО. Однак, так би мовити, вони наближаються до них. Тому Росія буде змушена ухвалювати рішення більш виважено, аніж у 2014 та 2022 роках, коли Україна була набагато слабшою.
Зараз військові можливості України відчутно більші. А у поєднанні з безпосередньою військовою допомогою її партнерів, особливо США, вони вийдуть на якісно новий рівень. Хоча Україна і без того вже довела свою спроможність протистояти Росії самотужки, щоправда, за фінансової та військово-технічної підтримки її партнерів.
Як відомо, більшу частину українських територій Росія окупувала у початкові періоди військового вторгнення у 2014 та 2022 роках, коли Україна не змогла організувати жорсткий опір на всіх напрямках. Чому так сталося –інша річ. Але після того, як Сили оборони України закріпилися на своїх позиціях, темпи наступу російських військ відчутно зменшилися, а із деяких регіонів нашої держави їх взагалі вибили. Як наслідок, з 2023 року Росія змогла захопити не більше 3% території України і то ціною величезних втрат, незрівнянних з успіхами. Геть-чисто провалилися спроби Росії прорвати фронт та примусити Україну капітулювати. Зараз зробити це практично неможливо. А призупинення війни дасть Україні змогу мати передих і ще більше зміцнити свою оборону.
Ще що: важливою за значенням буде оперативність у справі виконання партнерами України заходів, визначених гарантіями безпеки. Через згадані вище причини багато хто не впевнений, що партнери дійсно наважаться воювати з Росією на боці України. Але Коаліція рішучих не дарма дістала таку назву. Вона об’єднує країни, які на твердих позиціях у справі протидії військовій експансії Москви. Вони переконані, що у тому випадку, якщо Росія здолає Україну, то настане черга Європи. Цього вони дозволити росіянам не мають права. Тому, на відміну від інших членів НАТО і ЄС, які остерігаються Росії, вони таки вступляться за Україну.
Інше питання — чи встигнуть вони технічно ухвалити всі необхідні рішення у разі нападу Росії на Україну. Однак, як знову ж таки свідчить досвід, раптово розпочати війну неможливо. Війна потребує серйозної підготовки, широкого спектру заходів, які неможливо приховати. Розвідка за всім спостерігає, і справа лише в тому, як на її інформацію зважає політичне керівництво країни.
Таким чином, Коаліція охочих матиме достатньо часу для того, щоб підготуватись до нової російської агресії. Хоча, побудова та застосування системи гарантій безпеки України у розглянутому вище варіанті дійсно є непростим завданням та потребує вирішення цілої низки складних організаційних та технічних питань. Як і у будь-якій військовій структурі, у неї мають бути командні, розвідувальні та логістичні органи, мережі управління і зв’язку, а також оперативні плани дій у різних ситуаціях. Для створення таких органів та розробки і апробації планів необхідно багато часу і зусиль.
Крім того, досі ніхто не порушував питання, як така система має взаємодіяти з НАТО і як вона інтегрована до нової системи євроатлантичної та європейської безпеки. Більшість із країн-членів Коаліції охочих одночасно є членами Північноатлантичного союзу. Тому надання ними військової допомоги Україні у випадку російського нападу означатиме, що НАТО автоматично вступає у війну, включно і ті учасники Альянсу, які не бажають цього. Подібна ситуація має бути якось передбачуваною, у тому числі в оперативних планах Альянсу. І це лише ті проблеми, які знаходяться «на поверхні». Насправді їх може бути набагато більше. Причому, деякі із них вирішити практично неможливо.
Поряд з внутрішніми складнощами, головною зовнішньою проблемою у побудові системи гарантій безпеки України є категоричні заперечення Москви проти розміщення військ країн-членів НАТО на українській території. Вона називає це безумовною загрозою безпеці Росії, до того ж в умовах триваючої війни. Зважаючи на це, підрозділи партнерів України, які можуть бути розміщені на її території, Москва називає законними цілями для ураження.
Не зважаючи на те, що НАТО не має наміру нападати на Росію (і вона це знає), знаходження військ західних країн в Україні дійсно стане для росіян викликом. Така присутність іноземних військ зробить неможливою реалізацію геополітичних планів Москви щодо знищення України як незалежної держави. А Москва від такого ніколи не відмовиться. Крім того, військова присутність НАТО на українській території свідчитиме про остаточну поразку Росії, оскільки уникнення такого було однією з основних із заявлених нею цілей війни проти України.
Як висновок, Москва ніколи не погодиться, щоб до мирної угоди були включені ті гарантії безпеки України, які пропонуються США та Коаліцією охочих. Хіба що її змусять до цього нездоланні обставини на зразок критичного загострення економічної кризи в країні. Втім, якщо війська НАТО все ж будуть розміщені на території України без згоди Росії, вона навряд чи буде завдавати по них удари, оскільки це автоматично свідчитиме про її війну з Північноатлантичним союзом.
Аби що там казали, але такої війни Росія не бажає і не готова до неї. Та ще й в умовах поширення економічної кризи в країні. Однак, навіть якщо б вона і захотіла напасти на Європу, їй не дасть цього зробити Китай. Європа є його головним торговельним партнером після США, тому він не допустить таких військових дій Росії.
В зв’язку з цим можна нагади реакцію КНР на закриття Варшавою кордону з Білоруссю у вересні 2025 року після вторгнення російських БПЛА до повітряного простору Польщі. Вже наступного дня до Польщі прибув міністр закордонних справ Китаю Ван І, маючи на меті особистого усунути проблеми із транзитом китайських товарів до Європи залізничницею. Очевидно, що відповідна робота була проведена Пекіном також і з Варшавою та Мінськом. Більше російські БПЛА до Польщі не залітали.
Отже, Україна дійсно потребує надійних гарантій безпеки на період після закінчення війни. Вона може їх отримати від США та Коаліції охочих у вигляді розміщення їх військ на українській території. При цьому вони будуть діяти на зразок порядку, передбаченому статтею 5-ю Договору НАТО про колективну оборону.
Разом з тим, введення гарантій безпеки для України в дію потребуватиме усунення низки складних проблем політичного, організаційно та військового характеру. Деякі з таких вже усуваються, а деякі взагалі ще навіть і не порушувалися. Однак, без цього гарантувати безпеку нашої держави неможливо.
Головною з таких проблем є категоричне заперечення Росії проти можливого розміщення військових підрозділів НАТО на території України. Ба більше, вона називає їх законними цілями для ураження. Втім, Москва навряд чи на це наважиться, оскільки це означатиме її війну з Північноатлантичним союзом. Наразі вона не може такого собі дозволити.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
