Майбутнє НАТО: виклики в умовах нових глобальних загроз
Війна на Близькому Сході актуалізувала важливе питання майбутнього Організації Північноатлантичного договору.
Проблема не є новою, вона походить із концептуального бачення Дональда Трампа, який ще з моменту свого першого президентського строку критикував членство Сполучених Штатів у НАТО. Наприклад, у 2018 році він піддав жорсткій критиці ключову статтю 5 Північноатлантичного договору, поставивши під сумнів зобов’язання США брати участь у захисті «такої маленької країни, як Чорногорія, що знаходиться за тисячі кілометрів».
Справа, звісно, не в розмірі країни чи її віддаленості від Сполучених Штатів. Причини полягають у принципах, закладених у трампівській концепції «America First» («Америка понад усе»): зовнішньо- та внутрішньополітичному курсі, який ставить національні інтереси США вище за глобальні зобов’язання, союзницькі відносини чи міжнародні угоди. Бачення нинішнього очільника Білого дому ґрунтується на економічному націоналізмі, жорсткому захисті кордонів, зменшенні американської військової участі за кордоном, заснованому на «принциповому реалізмі». Це основні причини того, чому функціонування Альянсу на принципах, закладених у 1949 році, не влаштовує Дональда Трампа.
І хоча з погляду історичної ретроспективи ініціатива щодо створення оборонного союзу країн Заходу була англо-французькою, Північноатлантичний договір був підписаний 4 квітня 1949 року представниками дванадцяти держав саме у Вашингтоні. НАТО було засновано за підтримки ініціативи та активної участі у цих процесах Сполучених Штатів, а також внаслідок нездатності ООН того часу забезпечити мир у світі, коли СРСР ветував значну кількість резолюцій Ради безпеки цієї організації. Отже, США стали «натхненником» та організатором утворення Північноатлантичного альянсу та впродовж понад сімдесяти років розширювали організацію під своєю «безпековою парасолькою», зокрема на європейському континенті.
Нинішній очільник Білого дому ламає багато традиційних уявлень, механізмів, усталених у світі речей. Деякі його висловлювання та рішення, здається, суперечать здоровому глузду. Тепер він вирішив, що настав час руйнації міжнародного оборонного та безпекового альянсу, заснованого на принципах та сформованого в архітектурі, що не відповідають сучасним викликам. Нещодавно він зробив гучну заяву про серйозність наміру можливого виходу Сполучених Штатів із НАТО.
Ту саму думку він підтвердив британській газеті The Daily Telegraph, назвавши Альянс без США «паперовим тигром», а європейських союзників — боягузами. Причиною, як він вважає, стало «небажання інших країн-членів підтримувати американські цілі в Ірані». Звісно, це не причина, а привід, але погодьмося — цілком зручний.
Як відомо, починаючи з 2018 року, активізувалося обговорення питання реформування Альянсу [1]. Широкомасштабна збройна агресія Росії проти України, що розпочалася у 2022 році, а потім американо-ізраїльська війна проти Ірану у 2026 році, актуалізували проблеми ефективності, спроможності, а за великим рахунком — доцільності існування НАТО в його нинішньому форматі.
Наразі можна побачити реакцію на трампівську риторику Марка Рютте, Емманюеля Макрона [2], Фрідріха Мерца, Кіра Стармера. Президент Чеської Республіки Петр Павел чітко відповів, що «НАТО було засновано як оборонний альянс, головним завданням якого є колективний захист території держав-членів». Апелюючи до статті 5 Північноатлантичного договору, він зазначив, що «Сполучені Штати не зазнали нападу, а Іран не є членом Альянсу, тому участь інших держав-членів НАТО у війні в Ірані не має сенсу, це не відповідає принципам, на яких було засновано Альянс».
Водночас, прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні в інтерв’ю газеті Financial Times не погодилася з підходом про необхідність «вибору між США та Європою». Вона відкидає такий «дитячий» вибір, запевнивши, що розуміє лідера, який «захищає свої національні інтереси». Вона засудила «занадто політичну» акцію деяких лідерів Європи на слова Дональда Трампа, підкреслила, що його підхід до оборони стане «стимулом» для Європи, та підтвердила, що продовжить поважати «першого союзника» її країни.
Цікавою видається й позиція колишнього спецпредставника президента США в Україні, генерал-лейтенанта у відставці Кіта Келлога, який 2 квітня 2026 року в ефірі Fox News заявив про потребу створення альтернативних до НАТО військових альянсів. «Переосмислити оборонні структури, які ми маємо, можливо, створити їх із Японією та Австралією, а також з деякими з тих європейських країн, які готові вступити у війну, такими як нова, знову залучена Німеччина чи Польща. Чи, навіть, Україна, яка також проявила себе як хороший союзник», — наголосив він.
Наразі складно стверджувати, що США реально застосують статтю 13 Північноатлантичного договору для виходу з організації, але навіть у такому випадку Альянс матиме щонайменше рік часу для реорганізації [3]. Дискусія, яку в НАТО спричинили заяви очільника Білого дому, лише розгортається. Які висновки можна зробити вже сьогодні?
Заяви Дональда Трампа можна оцінювати як тиск на держави-члени Альянсу, які зі свого боку мають спонукати політичних лідерів до конкретних дій. Так працює система залежностей, навіть у форматі стратегічних партнерств. Безпекова загроза, яка «нависає» над державами-членами Альянсу в Європі змушує їх активно змінюватися. Дійсно, у випадку виходу США з НАТО Північноатлантичний альянс позбавиться значної частини своїх військових спроможностей. За багатьма позиціями США утримують баланс з потенціалом Канади та Європи та суттєво переважають за кількістю літаків та ядерних боєголовок (див. інфографіку). Це реальна загроза безпеці держав-членів організації, їм треба діяти швидше терміново нарощуючи власні оборонні спроможності. Динамічні процеси у світі не залишають шансів НАТО не розпочати переходу до створення нових спроможностей у період 2026–2027 років, узгоджених на засіданні у червні 2025 року.
І тут, власне, питання слід поставити до самої організації: чому за всю історію організації та під час проведення 38 самітів, коли оцінювали та вирішували стратегічні напрями діяльності Альянсу, так і не верифікували актуальної проблеми трансформації НАТО відповідно до викликів нового безпекового середовища? Можлива відповідь полягає в тому, що громіздка та забюрократизована організація почувала себе комфортно під американською військовою та фінансовою «парасолькою», виконуючи всі забаганки заокеанського партнера та нехтуючи при цьому питаннями власної безпеки. Свідома залежність від Вашингтона повернулась загрозою для НАТО. За роки відсічі військовій агресії з боку Російської Федерації ми пересвідчились в тому, якою є оборонна ефективність Альянсу, хоча б на прикладі прильотів російських БпЛА на територію держав-членів організації й висловлювань у відповідь лише крайньої занепокоєності.
Отже, Альянс має пройти повне доктринальне та оборонне перезавантаження і якомога швидше. Слід не просто нарощувати оборонне виробництво в розумінні викликів Другої світової війни, а терміново впроваджувати оновлену Стратегічну концепцію протидії сучасним загрозам.
На запитання про те, чи вийдуть США з НАТО, наразі немає чіткої відповіді. Але те, що є незаперечним, — сама організація має діяти швидше та бути готовою захистити себе. Це означає, що з метою забезпечення власної безпеки економіки держав-членів мають перейти на воєнні рейки, переглянути свої бюджети на користь ВПК, запровадити нові правила, стандарти, перебудувати логістику, систему управління, зробити багато іншого. Можливою є й фрагментація або кластеризація організації, створення відповідно до заяв Кіта Келлога альтернативних до НАТО військових альянсів.
Одне з доктринальних питань потребує чіткого правового врегулювання: чи може один з членів Альянсу самостійно здійснити військовий напад на іншу країну без погодження з державами-членами організації? Якщо так, якими мають бути рішення та дії інших держав-партнерів по коаліції? Американо-ізраїльська війна на Близькому Сході актуалізувала й такі питання.
Ми звикли спрощено дивитись на світ. Поверхневий оціночний погляд на розвиток подій призводить до висновку, що заяви та дії Трампа послаблюють Альянс, нівелюють взаємну довіру. До того ж можна оцінити ці дії як такі, що «грають на руку» Путіну та іншим центрам впливу Глобального Півдня. Але є інший «бік медалі»: такі рішення спонукають організацію до реформ та прискореного удосконалення, що є вкрай необхідним у сучасному безпековому середовищі.
Загроза можливого виходу США з Альянсу може бути трампівською стратегією тиску, спрямованою на підвищення обороноздатності держав-членів. Найболючішим ударом для НАТО може стати блокування фінансування Альянсу, припинення обміну розвідувальними даними, не призначення посла при НАТО, відкликання американських офіцерів зі Стратегічного командування операцій НАТО в Монсі (Бельгія). Не забуваємо й те, що в Європі перебуває близько 100 тисяч військовослужбовців США, зосереджених переважно в Німеччині, Італії, Польщі та Великій Британії.
Отже, до подібних заяв із Вашингтону слід ставитися серйозно. Якщо Дональд Трамп «вимкне» зазначені ресурси, європейська частина НАТО втратить здатність проводити масштабні операції, що зробить Альянс тим самим «паперовим тигром», про якого він говорить. Водночас це відкриває «вікно можливостей» для кремлівського очільника, який ставить за мету розкол Альянсу та повернення впливу на континенті. До епіцентру небезпеки потрапляє й Україна, яка залишається цілком залежною від фінансової та військової підтримки західних партнерів.
Стає зрозумілим, що з безпекових міркувань європейським державам доведеться терміново знайти алгоритми заміни американському оборонному потенціалу не лише в конкретних ключових можливостях (стратегічна розвідка, логістика тощо), але й у сферах командування, оборонних технологій та промислового потенціалу. «Європейське НАТО» має стати самодостатнім та незалежним у забезпеченні безпеки континенту в умовах війни ХХІ століття.
Український чинник
Як відомо, Україна має закріплений у Конституції стратегічний курс на вступ до Альянсу, статус партнера з розширеними можливостями (з 2020 року), учасницею Програми розширених можливостей НАТО (Enhanced Opportunity Partner — EOP). Ключовим інструментом здійснення реформ в Україні за підтримки НАТО є Річні національні програми співробітництва Україна-НАТО (РНП). У Києві активно працює Спільний центр Україна — НАТО з питань аналізу, підготовки і освіти (JATEC), представництво НАТО в Україні.
Тепер постає питання: до якого НАТО ми прагнемо, яким стандартам маємо відповідати? Ймовірно, у словах Кіта Келлога є раціо: Україна, яка «проявила себе як хороший союзник» має бути одним з лідерів перебудови оборонних структур НАТО разом із європейським країнами, які «готові вступити у війну».
Видання The Telegraph правильно зазначає, що Україна сама стає гарантом безпеки для країн Альянсу, які зараз особливо потребують українського досвіду та навичок, щоб бути готовими відбити агресію в сучасній війні з використанням безпілотників та роботизованих систем. Дійсно, наша держава має загартовану та навчену в боях армію, сучасні оборонні технології та інновації, тобто те, що може значно зміцнити НАТО та посилити спроможності для майбутньої конфронтації. Ми маємо, за трампівською термінологією, «козирні карти».
Можливо, й добре, що питання безпосереднього членства України поки не розглядається. Наразі має бути вирішена інша пріоритетна проблема – трансформації самого Альянсу, запровадження нової архітектури, доктринальних правил, інших стандартів.
Дилема має суто політичне вирішення. Зараз перед нашою державою відчиняється «вікно можливостей» щоби стати одним з лідерів формування «європейського кластерного НАТО», набути статусу та ваги як його ключового гравця.
Наступний саміт НАТО, запланований в Анкарі влітку цього року, має дати відповіді на багато складних запитань.
Юрій Романюк,
експерт з політико-безпекових питань,
кандидат педагогічних наук
Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин
Примітки:
[1] Обговорення реформування НАТО активізувалося на Брюссельському саміті через збіг декількох критичних факторів, що поставили під сумнів колишню модель функціонування Альянсу.
Адміністрація президента США Дональда Трампа почала відкрито й жорстко вимагати від європейських союзників збільшення оборонних витрат до 2% ВВП. Це спровокувало дискусію про необхідність внутрішньої реформи механізмів фінансування та зобов’язань членів НАТО.
На саміті 2018 року було висунуто ініціативу щодо підвищення мобільності та швидкості реагування (так звана стратегія готовності «Чотири тридцятки»): Альянс мав отримати можливість протягом 30 днів розгорнути 30 механізованих батальйонів, 30 авіаескадрилій і 30 бойових кораблів.
Саме в цей період НАТО офіційно визнала кіберпростір окремою оперативною сферою (нарівні з сушею, морем і повітрям). Було вирішено створити Центр кібероперацій та команди підтримки для боротьби з гібридними атаками, що вимагало структурних змін у командній системі.
Після 2014 року Альянс поступово переходив від миротворчих місій «поза зоною відповідальності» (як в Афганістані) назад до завдань колективної оборони в Європі. У 2018 році цей процес вимагав масштабного реформування структури військового командування.
2018 рік став важливим етапом, коли НАТО чітко сформулювало вимоги до України щодо трансформації її збройних сил за стандартами Альянсу та запровадження цивільного контролю над Міністерством оборони.
Ці події заклали фундамент для подальшої стратегії «НАТО-2030», яка офіційно оформила перехід до нового етапу реформування Альянсу в умовах глобальної конкуренції та нових технологічних викликів.
[2] 3 квітня 2026 року президент Франції Емманюель Макрон у ході візиту до Республіки Корея закликав створити «коаліцію незалежних», яка б об’єднала низку країн для протидії непередбачуваності США та гегемонії Китаю.
[3] У статті 13 Північноатлантичного договору зазначено: «Через двадцять років після набуття Договором чинності будь-яка зі Сторін має право припинити свою участь у ньому через рік після передачі повідомлення про денонсацію урядові Сполучених Штатів Америки, який поінформує уряди інших Сторін про депонування кожного повідомлення про денонсацію». Тут виникає цікава ситуація. Якщо Дональд Трамп реалізує свою погрозу щодо виходу з НАТО, то уряду США доведеться інформувати самого себе про це рішення.
