Мирний план Д. Трампа.
Справжні цілі та інтерес учасників переговорів

З листопада триває активне обговорення положень так званого мирного плану Д. Трампа, який був ініційований Росією та США з метою реалізації своїх інтересів;
нинішній етап переговорів за характером більш предметний, аніж попередні, і передбачає обговорення конкретних питань. Разом з тим, переговорний процес, як і раніше, Росія використовує для того, щоб примусити Україну капітулювати;
певним чином Росії підігрують США, які зацікавлені у найскорішому припиненні війни і отриманні преференцій від відновлення з нею співробітництва. Разом з тим, на боці України знаходиться Європа, яка намагається домогтися, щоб США більше зважала на українські інтереси;
справжній зміст переговорів спотворюють різні сили в рамках своїх інформаційних кампаній, а також мас-медіа, які намагаються підвищити свої рейтинги за рахунок сенсацій. Втім, цілі та інтереси учасників переговорного процесу досить зрозумілі за характером.

На сьогоднішній день ключовим аспектом у розвитку ситуації довкола війни Росії проти України є активізація переговорного процесу щодо відновлення миру. Так, вишукуються взаємоприйнятні компроміси на основі положень так званого мирного плану Д. Трампа, що доопрацьовується згідно з інтересами зацікавлених сторін.

Як і у інших схожих випадках, переговори супроводжуються різного роду спекуляціями як організованого, так і спонтанного за характером. Перші з таких організовують окремі учасники переговорів в рамках їхніх інформаційних заходів з підтримки своїх переговорних позицій та здійснення впливу на опонентів. Другі є наслідком діяльності мас-медіа, експертів та політиків Всі вони прагнуть підвищити свої рейтинги у спосіб штучного створення гострих сюжетів та сенсацій, у тому числі на основі вигаданих або перекручених фактів.

Все це не дає можливості правильно зрозуміти те, що відбувається, і повністю його спотворює. Зокрема, створюється стійке враження про перехід президента Д. Трампа на бік Росії, про його зраду України. Як наслідок, посилюється соціально-політична напруженість в Україні, оскільки питання, які порушуються під час переговорів, є вкрай чутливими для більшості українців. Саме цього і домагається Росія, нав’язуючи Україні свій варіант завершення війни. На жаль, наразі у розхитуванні ситуації в Україні ситуативно зацікавлені США. Вони також наполягають, щоб Україна дала згоду на невигідні для себе умови миру. Хоча, насправді цілі та ставлення США як до Росії, так і України, залишаються незмінними.

Тому слід спробувати розставити акценти та відділити правду від припущень, хибних оцінок і відвертої дезінформації. Насамперед, з цією метою необхідно визначитись з цілями, інтересами та можливостями України, Росії, США і Європи, які є основними учасниками переговорів. В принципі, вони достатньо очевидні, якщо відійти від упереджених оцінок та стереотипів, що склалися останнім часом.

З Україною все зрозуміло. У ситуації, що склалася, її головна мета — якнайшвидше завершити війну на умовах збереження свого суверенітету, непорушності її прав європейської і євроатлантичної інтеграції, отримання надійних гарантій безпеки, недопущення нових територіальних втрат, та ще й без бою, і неможливості втручань у внутрішні справи країни.

Україна має всі можливості для досягнення своїх цілей і вже довела це практично. Так, протидія агресії з боку Росії стала потужним чинником об’єднання українського суспільства, яке виступає у війні єдиним фронтом. Жодні втрати не вплинуть на таку ситуацію. Втомленість від війни, звичайно, є. Є й ті, хто далі підтримує Росію. А є і просто байдужі, які намагаються, просто, як мовиться, пересидіти війну. Але таких — меншість.

Сили оборони України є найбільш потужними в Європі та здатні протистояти Росії, що підтверджується відсутністю у росіян відчутних успіхів на фронті. ЗС РФ все ще продовжують наступати, але вже не можуть досягти жодних із визначених для них цілей. Ба більше, Україна сьогодні вважається частиною системи європейської та євроатлантичної безпеки і однією з основних сил у стримуванні нападу Росії на Європу. Така роль України гарантує їй підтримку Європою та США, які беруть участь у справі зміцнення нашої держави та у її обороні. У західних партнерів України не завжди тверді та послідовні позиції, однак, вони ніколи не покидають її, оскільки саме від неї залежить їх безпека.

Спираючись на свої сили та на підтримку партнерів, Україна дотримується послідовної політики з відстоювання своїх інтересів в рамках переговорів. В той же час, Україна готова до відповідних компромісів, однак без порушення її національних інтересів та законодавства. Так, за заявою Президента України В. Зеленського, території країни можуть бути змінені лише на основі загальнонаціонального референдуму, як це передбачено Конституцією нашої держави. Водночас він погодився на проведення виборів, але лише у випадку оголошення, принаймні, тимчасового перемир’я. Україна може також тимчасово відмовитись від НАТО у тому разі, якщо отримає дійсно надійні партнерські гарантії безпеки.

З Росією справа складніша. Мета російського диктатора Путіна залишається незмінною і передбачає знищення України як незалежної держави. Згідно з його мисленням, це мало стати першим кроком на шляху відродження Росії в якості великої світової держави. Крім того, існування незалежної, європейської та демократичної України є викликом тоталітарній, імперській та азіатській Росії.

Разом з тим, опір України не дає Путіну змоги досягти своїх цілей. При цьому війна виснажує ресурси Росії, завдає критичних збитків її економіці та підриває міжнародні позиції. Внаслідок падіння світових цін на нафту, західних санкцій та надмірних військових видатків економіка Росії опинилася на межі глибокої кризи, що загрожує її існуванню.

Даний факт вже визнається навіть на урядовому рівні РФ. За оцінкою російського Центру макроекономічного аналізу та короткострокового прогнозування, який наближений до уряду Росії, банківсько-фінансово криза в країні може статися вже в середині 2026 року.

На зовнішню допомогу Росія сподіватися не може, оскільки не має надійних партнерів. Китай лише наживається, використовуючи її проблеми, пов’язані із розривом торговельно-економічних відносин з Європою. В борг Росії грошей він не дає та не інвестує її економіку. Крім того, під загрозою американських та європейських санкцій Китай почав скорочувати торгівлю з нею, включно з імпортом російської нафти. Така ж історія відносин з Індією.

По суті, союзниками Москви поки що залишаються Північна Корея та Іран. Але, навіть вони скорочують військово-технічне співробітництво з Росією через те, що їй бракує коштів для оплати їх поставок. Це також знижує можливості Росії щодо продовження війни та змушує керівництво країни демонструвати готовність до її завершення для того, щоб уникнути нових санкцій, що прискорять кризові процеси у російській економіці. Разом з тим, Путін все ще сподівається, що зможе дотиснути Україну і примусити її капітулювати.

При цьому Кремль розраховує на президента США Д. Трампа, на його начебто проросійську позицію та бажання не тільки допомогти у вирішенні українського питання, але і розділити світ з Росією. Подібні сподівання є ірраціональними, однак вони складають основу політики Путіна. А щоб закріпити США на своєму боці, Росія пропонує їм широкий доступ до своїх природних ресурсів, включно з покладами нафти, газу та рідкоземельних елементів.

В рамках такого підходу Кремль використав свої зв’язки з оточенням Д. Трампа, зокрема, з його посланцем С. Віткоффом, та передав йому свій мирний план з російськими умовами призупинення війни, однак що видається за американсько-російський. Основними з тих умов є передача Росії всієї території Донбасу, недопущення вступу України в НАТО та обмеження чисельності ЗСУ. Донбас має особливе значення для Путіна, оскільки його контролювання дасть змогу хоч якось виправдати війну проти України.

Водночас Росія, аби тиснути на Україну та її західних партнерів, а також захопити якомога більше українських територій, посилила наступальні дії на фронті. Була активізована і інформаційна кампанія з демонстрації «успіхів» російських військ з тим, що переконати Україну, США і Європу у необхідності погодитися з російськими умовами, оскільки у разі їх неприйняття дії росіян будуть більш жорсткими.

Втім, справжньою метою Росії є не стійкий мир, а лише призупинення війни для перепочинку та відновлення своїх сил і їх накопичення для нового нападу на Україні та, можливо, на Європу. Тобто, Москва намагається скопіювати ситуацію мінських домовленостей 2014 та 2015 років, коли невдачі України на фронті та нерішучість її партнерів дозволили Росії нав’язати Києву невигідні для нього умови миру. Саме це і дало змогу Москві розпочати повномасштабну війну проти України у 2022 році.

Зараз ситуація інша. Росія не має достатніх сил для реалізації своїх планів щодо України у військовий спосіб і очікує, що Д. Трамп змусить її піти на поступки. Тому Москва намагається не допустити Європу до американсько-російських переговорів стосовно України, оскільки єворпейці підтримують нашу державу. А переговори між США і Росією видаються Москвою як «діалог двох великих країн, в якому іншим немає місця».

Зі США все більш складно та неоднозначно. Причиною цього є особисті якості президента США Д. Трампа. Він проводить хаотичний курс, хоча і з досить визначеними цілями.

Так, концепція Д. Трампа «Америка понад усе» ставить інтереси США на перше місце. При цьому декларуються наміри жорстко їх відстоювати та докладати зусиль зі збереження існуючого балансу сил у світі. Тобто, між США та Китаєм, Європою і Росією, яка не є рівною їм за своєю економікою, однак має потужний ядерний потенціал.

Нова Стратегія національної безпеки США, яка побудована на згаданій концепції, не визначає Росію противником Америки так, як це було раніше. Разом з тим, реальна політика США стала щодо Росії більш руйнівною, ніж за будь-якого іншого президента Америки, розпочинаючи з Р. Рейгана.

Головна мета Д. Трампа — радикально послабити Росію, яка у будь-якому випадку залишатиметься військовим противником США, навіть за чергової розрядки американсько-російських відносин, а також усунення її зі світового ринку енергоносіїв як конкурента Америки.

З цією метою відразу ж після повернення до влади в січні 2025 року Д. Трамп розпочав заходи зі зниження світових цін на нафту. Влітку він змусив ЄС прискорити процес з відмови від російської нафти. А в листопаді запровадив санкції проти компаній Роснефть та Лукойл, що дало йому можливість перейти до дій з витіснення Росії з китайського та індійського ринків.

Такі кроки завдали Росії більшої шкоди, ніж всі західні санкції разом узяті розпочинаючи з 2014 року. Зокрема, з початку року доходи нафтової галузі РФ впали на 25%. Аналогічним чином знизились і доходи російського бюджету, оскільки вони в основному базуються на експорті нафти.

Натомість нова Стратегія США демонструє позитивне ставлення Д. Трампа до України. Згідно з документом, суверенітет та життєздатність України найважливіші для Америки. Це цілком зрозуміло, оскільки така Україна є гарантією невідновлення Росії в якості великої держави, яка дійсно може стати геополітичним суперником Америки та набагато більшим джерелом загроз їх безпеці. Тому США продовжують надавати допомогу Україні, хоча і в дещо іншому вигляді.

В той же час, Д. Трамп використовує Україну як ще один інструмент виснаження Росії. З одного боку він продовжує постачати зброю Україні через НАТО та заохочує її завдавати ударів по нафтовій інфраструктурі Росії. А з іншого — підштовхує Москву до продовження війни, демонструючи начебто позитивне до неї ставлення.

До цього додається ще низка чинників стосовно інтересів самого Д. Трампа. Зокрема, це прагнення підвищити свій електоральний рейтинг з наближенням проміжних виборів до Конгресу США у 2026 році, а також заробити на війні та на проблемах України і Росії.

Зараз наміри Д. Трампа — припинити війну внаслідок своєї активної посередницької участі. Таким чином він зміцнить свій авторитет у США та світі. А в якості ще одного позитивного для себе моменту отримає Нобелівську премію миру. Що ж до використання ним війни як засобу виснаження Росії, то тепер це питання втратило своє значення. Згідно з більшістю оцінок, Росія вже перебуває у такому стані, що припинення бойових дій її економіку не врятує. Хоча, США, скоріш за все, не зацікавлені у розпаді Росії, оскільки це створить багато нових проблем, в тому числі з контролем над її ядерною зброєю.

При цьому, серед умов припинення війни Д. Трампа очевидно хвилює лише збереження у України незалежності, можливості поглиблення європейської інтеграції та військового потенціалу, що має забезпечити її здатність і надалі стримувати Росію. Можливістю втрати Україною залишків Донбасу Д. Трамп не переймається, оскільки вважає це менш важливим, ніж відновлення миру.

Саме тому Д. Трамп ухвалив план, запропонований йому Росією, хоча той суперечить його попередній позиції щодо необхідності зупинки бойових дій по лінії фронту. В цілому план дає Д. Трампу змогу досягти своїх цілей без відкритої капітуляції України. Бо у такому разі капітуляція викликала б відчутний негативний резонанс у США та зашкодило б його авторитетові. Втім, Д. Трамп демонструє, що погоджується з внесенням змін до плану для узгодження інтересів всіх сторін. А для підвищення зацікавленості України та Росії у скорішому досягненні компромісу Д. Трамп пропонує їм різного роду преференції.

Для України це сприяння США у її вступі до ЄС вже в 2027 році. Крім того, Д. Трамп пропонує Україні гарантії безпеки, аналогічні ст. 5 Договору НАТО про колективну оборону. Для Росії преференціями є зняття санкцій, реалізація спільних економічних проєктів та реінтеграція її у світову економіку. Однак всі такі пропозиції мають скоріш популістський характер, оскільки не можуть бути реалізовані на практиці

Керівництво ЄС вже заявило про нереальність прискореного надання Україні членства в організації, хоча і активізувало дії в цьому напрямі. Не відомо також як буде працювати ст. 5 Договору НАТО для України без її членства в Північноатлантичному союзі.

США, звичайно, зацікавлені у доступі до російських ресурсів. Однак, розробка багатьох з їх покладів, особливо в Арктиці, економічно не рентабельна. Крім того, американські компанії навряд чи повернуться до Росії, оскільки та остаточно втратила свою репутацію надійного партнера. А реінтеграція РФ у світову економіку не може бути здійснена без експорту нею нафти, а США позбавляють її такої можливості. Більшість санкцій проти Росії також стосуються її нафтового експорту. Тому їх скасування не матиме відчутного позитивного для неї значення.

Д. Трампа дратує затягування переговорів, в чому він звинувачує Україну та Росію. При цьому президент США досить часто не усвідомлює того, що відбувається. Однак, він не має дієвих важелів впливу на Україну та додаткового тиску на Росію.

Припинити постачання зброї Україні Д. Трамп не може. Контракти з НАТО на її виробництво в рамках програми PURL укладені та проплачені. А їх розрив матиме вкрай негативні політичні та економічні наслідки для США. Свідченням цього стало призупинення США постачання зброї Україні навесні 2025 року, що зашкодило їх репутації у світі. Крім того, такий крок Д. Трампа буде негативно розцінений у самих США.

Нові санкції проти Росії та її партнерів США запровадити можуть і вони готуються Конгресом. Але Америка і без того здійснює тиск на КНР і Індію щодо припинення ними імпорту російської нафти. Це вже має наслідки.

Європа має чіткі цілі щодо недопущення можливого нападу Росії на неї після того, як закінчиться війна проти України. На погляд європейських політиків, така загроза стане цілком реальною у тому випадку, якщо Москва переможе Україну. З огляду на це, Європа в особі ЄС та європейської складової НАТО підтримують Україну як одну з основних сил у стримуванні військової експансії Росії.

Заходи Європи за даними напрямами наступні: виділення коштів на придбання зброї для України у США, виробництво її власними силами та надання допомоги у розвитку українського ОПК; сприяння європейській і євроатлантичній інтеграції України; посилення санкційного тиску на Росію. Водночас Європа здійснює кроки зі включення України до системи європейської безпеки, а також демонструє наміри брати участь у її післявоєнному відновленні і гарантуванні безпеки. Ряд європейських країн готові розмістити свої військові контингенти на українській території.

Поряд з цим на теперішньому етапі лідери ЄС та провідних європейських країн намагаються переконати Д. Трампа у необхідності зважати на інтереси України при визначенні умов мирного плану та неприпустимості погоджуватися з російськими вимогами. Згідно з таким підходом відбуваються консультації з Україною, після чого узгоджені пропозиції обговорюються з представниками США. Головним принципом ЄС є «нічого про Україну без України».

Зацікавленість Європи в Україні переважає її негативне ставлення до певних проблем, які мають місце в нашій державі. Зокрема, корупційний скандал не змінив ставлення Європи до України, на що так сподівалась Росія. ЄС лише закликав Україну активізувати боротьбу з корупцією та посилив контроль за коштами, що виділяються з його фондів.

Більша частина європейських країн зберігають єдність у питанні підтримки України на мирних переговорах, що створює позитивні умови для реалізації Європою своєї політики стосовно нашої держави. Винятком залишаються Угорщина та Словаччина. Вони намагаються відстоювати інтереси Росії і у мирному процесі. При цьому ще й апелюють до Д. Трампа, який, на їх погляд, на такій же позиції. Щоправда, керівництво Європейського Союзу знаходить можливості для того, щоб усунути зазначену проблему.

Зараз відбуваються активні переговори щодо умов мирного плану за участю всіх зацікавлених сторін. Як щойно зазначалося, вони проходять за схемою узгодження їх спочатку між Україною та Європою, потім Україною спільно з Європою та США, і далі — між США та Росією. У кінцевому підсумку мирна угода має бути укладена між Україною і Росією за посередництва США. Європа фактично усунена від американсько-російських переговорів про мирний план, що викликає негативну реакцію з її боку.

В рамках такого процесу з’явилося кілька варіантів мирного плану та його положень, що ще більше ускладнило ситуацію довкола нього. До того ж США та Росія приховують зміст своїх перемовин як від Європи, так і України. Тому розкусити їх дуже важко.

Втім, так чи інакше, але головним проблемним питанням залишаються вимоги Росії щодо передачі їй всієї території Донбасу. Як знову ж таки вже згадувалося, українське керівництво відмовляється від цього, хоча допускає таку можливість за підсумками референдуму. Але в умовах війни організувати і провести його фактично неможливо.

Складним є також питання надання гарантій безпеки Україні, оскільки Росія категорично проти можливого розміщення західних військових контингентів та українській території. А без цього або вступу України до НАТО, всі інші гарантії не можуть бути надійними.

На погляд багатьох західних політиків, найближчі дні стануть вирішальними для ухвалення мирного плану та для закінчення війни. Важко стверджувати, чи це дійсно так. У будь-якому випадку Москва буде затягувати з переговорами та далі продовжувати війну аби примусити Україну капітулювати. Зупинить Росію лише крах її економіки або реальна загроза цього, що це може статися вже у недалекій перспективі.

Таким чином:

незважаючи на зовнішню хаотичність переговорів щодо припинення війни Росії проти України, їх учасники мають чіткі інтереси та твердо їх відстоюють. Зрозуміти, що насправді відбувається з переговорним процесом, непросто через дезінформаційні заходи певних сил, які мають власні інтереси, а також внаслідок непослідовної політики президента США Д. Трампа;

в рамках переговорів на боці України виступає Європа, яка зацікавлена в нашій державі, як в одній із основних сил у стримуванні Росії. З тієї ж причини США також підтримують Україну, однак, відчутно на курс Вашингтону впливають особисті цілі Д. Трампа. Наразі він намагається якнайшвидше припинити війну, а тому певним чином потурає Росії;

разом з тим, це не можна вважати переходом Д. Трампа на бік Росії, чи зрадою України. Його дії ситуативні за характером, хоча і суперечать інтересам нашої держави. Цілі Д. Трампа залишаються незмінними і передбачають максимальне послаблення Росії, як військового противника США, та усунення її зі світового ринку енергоносіїв як американського конкурента. На даному етапі війна, як один із механізмів реалізації таких планів, йому вже непотрібна;

однак, Москва і надалі буде затягувати переговори та намагатиметься у військовий спосіб примусити Україну до капітуляції. Підштовхнути Росію до поступок зможе лише критичне погіршення її економічного стану. В цьому плані час, як мовиться, грає на користь України.

Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики

(Зображення згенеровано нейромережею)