Нова Стратегія національної безпеки США
Якими насправді є наміри Вашингтону

Адміністрація Д. Трампа закріпила головні принципи його концепції «Америка понад усе» у вигляді нової Стратегії національної безпеки, якою визначається політика країни на перспективу. Зміст документу безпосередньо стосується інтересів інших країн, включно з Україною, як у позитивному, так і негативному для них сенсах, що свідчить про суперечливий характер політики чинного керівництва США. Все це викликає неоднозначне сприйняття Стратегії як у США, так і у світі, також має відношення до нашої держави. Тому статтею робиться спроба проаналізувати Стратегію, щоб визначити істинні наміри США.

Головним чинником впливу на ситуацію в світі є політика США, які залишаються найбільш потужним центром сили глобального рівня. Тому є важливою нова Стратегія національної безпеки США, що оприлюднена на початку грудня ц.р. і викликала великий та вкрай суперечливу політичну реакцію. Таке сприйняття документу об’єктивне за характером, оскільки він, по суті, змальовує та закріплює нинішній курс президента США Д. Трампа, який сприймається неоднозначно ані в самій Америці, ані в більшості інших країн, включно з Україною. Маються на увазі насамперед геополітичні пріоритети Білого Дому та спосіб їх реалізації.

Зміст Стратегії відомий і широко коментується у ЗМІ. Однак, доцільно нагадати його ще раз у концентрованому вигляді, що дасть змогу краще усвідомити політику США в контексті інтересів України.

Так, документ більш чітко подає концепцію Д. Трампа «Америка понад усе», ніж це подавалося у його попередній Стратегії в 2017 році. Згідно з таким підходом, інтереси США стоять на першому місці і вони будуть наполегливо відстоюватися.

Водночас Америка намагатиметься зробити все для того, щоб зберегти існуючий баланс сил у світі та не допустити глобального, а в деяких випадках і регіонального домінування жодної з держав, які могли б становити загрозу американським інтересам. Для цього США будуть тісно співпрацювати з союзниками та партнерами, зокрема, з Європою.
Політика Вашингтону щодо інших країн буде реалістичною за характером та формуватися з їх значенням для Америки. США зацікавлені у позитивних стосунках та торговельному співробітництві з ними, але не будуть нав’язувати їм демократичних чи інших соціальних змін, які суттєво розходяться з їх традиціями та історією. Білий Дім вживатиме заходи впливу на інші держави лише в тих випадках, коли це стосуватиметься американських інтересів.

США продовжать торговельно-економічне співробітництво з Китаєм. Однак така торгівля у критичних сферах буде обмеженою, що дасть змогу Америці посилити свою економічну безпеку та мати більшу свободу дій. Крім того, США і надалі захищатимуть Тайвань.

Головним партнером залишатиметься Європа, яка відіграє особливу роль для Америки. США зацікавлені у міцній Європі та надаватимуть допомогу у її зміцненні, роблячи свій внесок у відновлення стратегічної стабільності в Євразії. В цьому плані Вашингтон за допомогою дипломатії сприятиме налагодженню відносин між Європою та Росією, яку наразі європейці вважають реальною загрозою своїй безпеці.

Однак, необхідність посилення відстоювання американських інтересів в Індо-Тихоокеанському (Азіатсько-Тихоокеанському) регіоні, який постає головним полем суперництва у світі у ХХІ столітті, змушує США змінювати пріоритети. Тому Вашингтон зменшуватиме свою активність у гарантуванні безпеки Європи. Але, США переконані, що це не матиме критичних наслідків для неї, оскільки вона суттєво переважає Росією у військовому плані.

Разом з тим, Білий дім занепокоєний курсом Європейського Союзу, який нібито веде його до економічного та цивілізаційного занепаду внаслідок надмірного втручання керівництва ЄС в економіку Європи, а також проблемами з демографією та національною ідентичністю через згубну міграційну політику. Засуджуються ним європейські чиновники, які «мають нереалістичні очікування щодо війни в Україні», а також «спираються на нестабільні уряди меншин» (очевидно, мається на увазі відсутність у них підтримки більшості населення) та «зневажають основні засади демократії для придушення опозиції».

На основі таких тверджень висловлюється сумнів в тому, що Європа зможе залишатися надійним союзником США. Тому визначається мета: «допомогти Європі скорегувати її нинішню траєкторію». Зокрема, планується: «підтримати противників поточного розвитку Європи всередині європейських країн»; «продовжити роботу зі збереження відкритості європейських ринків для американських товарів та послуг»; «сприяти здоровим націям в Центрально-Східній та Південно-Східній Європі, які могли б співпрацювати зі США та вести торгівлю, включно зброєю»; «заохочувати Європу до протидії крадіжкам технологій, кібершпигунству та іншим ворожим економічним практикам».
Особливо акцентується на відстоюванні інтересів США у Західній півкулі. Вашингтон має намір зберегти значну військову присутність у регіоні для контролю над морськими шляхами, запобігання нелегальній та іншій небажаній міграції, а також протидії торгівлі людьми і наркотиками.

Найважливішим для США пріоритетом визначається якнайшвидше припинення військових дій в Україні з метою стабілізувати економіку європейських країн, запобігти ненавмисній ескалації або розширенню війни та відновлення стратегічної стабільності у відносинах з Росією, а також забезпечити післявоєнне відновлення України для її виживання як суверенної та життєздатної держави.

Втім, роль Росії як супротивника США і Західного світу та джерела загроз їх безпеці в контексті її агресивної зовнішньої політики та війни проти України не згадується.

Як вже зазначалося, на нову Стратегію національної безпеки США неоднозначно зреагували як в самій Америці, так і в світі. Так, частина американських та більшість європейських і українських політиків та експертів негативно її оцінюють, вважаючи, що вона суперечить інтересам Америки, Європи і України.

Насамперед, в даному зв’язку відзначається:

• Вашингтон нехтує інтересами інших країн, у тому числі союзників і партнерів США;
• має місце втручання у внутрішні справи Європи та бажання підпорядкувати її Америці;
• недостатньо надається уваги питанням підтримки України;
• фактично має місце поблажливе ставлення до агресивної політики Росії.

Все це розцінюється як зрада керівництвом США Європи та України, а також його перехід на бік Москви.

Натомість, нову Стратегію США схвалює Росія. Як переконують представники Кремля, вона демонструє прихильність Д. Трампа до Російської Федерації та його розрив з Європою, а також готовність до вирішення на користь Москви ситуації довкола України. Тобто, політика США співпадає з російськими інтересами.
Втім, дехто з експертів має іншу думку, вважаючи, що нова Стратегія США загалом відповідає ситуації та базується на вже ухвалених рішеннях щодо трансформації системи євроатлантичної і європейської безпеки. При цьому документ не закріплює проросійську позицію США, а лише маскує справжнє ставлення Д. Трампа до Росії.
На думку прихильників такої концепції, все залишається без змін і передбачає максимальне послаблення РФ як головного військового противника США та конкурента на світовому енергетичному ринку. Про що свідчать практичні вчинки Д. Трампа, які лише за рік його перебування при владі завдали Росії більшої шкоди, ніж усі разом узяті санкції та інші заходи тиску на неї, розпочинаючи з 2014 року.

Згідно з оцінками згаданої категорії експертів, Україна та війна цікавлять Д. Трампа як додаткові інструменти з реалізації його планів стосовно Росії, що дають змогу прискорювати процес виснаження її ресурсів. Втім, вони визнають, що президент США не усвідомлює справжніх інтересів України та Європи, а також що його політика непослідовна і залежна від зовнішнього впливу.

Скоріш за все, реальний стан справ містить у собі елементи всіх із наведених оцінок нової Стратегії національної безпеки США. Більш детальний аналіз її основних положень це підтверджує.

Так, концепцією Д. Трампа «Америка понад усе» дійсно передбачається фактичне збереження одноосібного домінування США та можливість диктату своєї позиції іншим країнам. Після його повторної появи при владі в січні 2025 року він почав реалізовувати такі плани практично. Саме це було названо однією з основних цілей тарифних війн Д. Трампа.
В тій, чи іншій мірі він домігся бажаного, що демонструє згода більшості країн з його вимогами. Вони насправді були змушені «піти на поклон» до США. Наразі на стратегічному рівні ніхто не наважується перешкоджати США. Навіть Росія намагається примиритися з ними, хоча і продовжує видавати себе за рівний їм центр сили.
Винятком з цього є Китай, однак навіть він змушений рахуватися зі США. Так, КНР пішла на компроміс зі США під час торговельних переговорів, а також зменшила обсяги закупівлі нафти у Росії після запровадження США санкцій щодо неї.

Тому Стратегія лише зафіксувала такі дії США у вигляді офіційного документа. Вони справді суперечать інтересам більшості інших країн, але не є чимось новим у політиці Д. Трампа, якою вона була і під час його першої президентської каденції.

Немає нічого нового і у намірах США знизити свою участь у забезпеченні безпеки Європи та переорієнтувати частину військових ресурсів на Індо-Тихоокеанський регіон (ІТР). Вони також досить відомі, об’єктивні за характером і пов’язані з підвищенням загроз США з боку КНР як на глобальному рівні, так і в ІТР.

Такі плани США узгоджені з Європою в рамках НАТО і ЄС та викладені у принципах побудови нової системи євроатлантичної та європейської безпеки. Вони були ухвалені під час самітів НАТО і ЄС на вищому рівні у червні поточного року і передбачають, що США зосередяться на стримуванні Китаю, а Європа – на протидії Росії. При цьому США залишатимуться головним гарантом забезпечення стратегічної безпеки Європи та надаватимуть допомогу у її протистоянні з Росією на Європейському ТВД.

Зазначені питання керівництво США порушували ще на початку 2010-х років та були актуалізовані Д. Трампом під час його першої президентської каденції в 2017-2018 роках. Тоді ж розпочалося і нарощування американської військової присутності в ІТР. В основному це було посилення їх ВМС та ВПС і часткове перегрупування сил морської піхоти в регіоні, що є цілком зрозумілим.

Потенційна війна між США та КНР може бути розв’язаною лише на морі та в повітрі, оскільки у них немає сухопутного кордону. А висадка сьогодні морських десантів, коли сили сторін приблизно рівні, практично неможлива. Транспортно-десантні кораблі будуть знищуватися ще на підході. А якщо десант навіть вдасться висадити, противник не дасть змоги забезпечити його логістику і ліквідує переважаючими силами на суходолі.

Фактичну неможливість виконання десантних операцій наочно продемонструвала російсько-українська війна. Росія не змогла цього зробити навіть за абсолютної своєї переваги над Україною в Чорноморському регіоні. США зважають на такий досвід і планують перенацілити з Європейського на Індо-Тихоокеанський ТВД лише частину своїх ВМС і ВПС та окремі підрозділи морської піхоти.

Разом з тим, вони мобільні та можуть швидко повернутися у випадку необхідності якщо така виникне. Без змін залишатиметься і вся система оперативної передислокації американських військ з континентальної частини США до Європи. Тобто, США жодним чином не покинуть Європу напризволяще та не залишать її наодинці з Росією.
Але, навіть якщо США залишать Європу, це не стане для неї катастрофою. Дане питання досліджувалось європейськими експертами ще на початку поточного року, коли Д. Трамп вперше почав говорити про можливість скорочення американської військової присутності в Європі. За їхніми оцінками, внесок США до потенціалу НАТО складає близько 16%. Тому, з можливим виходом ЗС США з Європи виникнуть у неї проблеми, однак вона зможе з ними впоратися.

Зокрема, основу ЗС США в Європі у мирний час складає 5-й армійський корпус (АК) в Польщі з двох механізованих дивізій та однієї бригади. Крім того, в Італії знаходиться повітряно-десантна бригада США. Для порівняння, лише ЗС Польщі, як першого ешелону НАТО, мають у своєму складі шість механізованих дивізій та повітряно-десантну бригаду. У військовий час США можуть перекинути до Європи ще один АК. Однак європейські країни також будуть збільшувати свої збройні сили. Тому загальне співвідношення залишиться без змін.

Наразі в питанні звичайних озброєнь НАТО переважає Росію в 4,5 разів, що визнають навіть російські експерти. Без США таке співвідношення знизиться не менше, ніж до 4 разів, що все одно буде досить значним рівнем. Орієнтовний розрахунок співвідношення сил було подано в нашій статті «Північноатлантичний Альянс. Викривлені погляди на нього та справжня сутність НАТО» і він підтверджує наведені показники.

Проблема у ставленні США до Європи, яка випливає із американської Стратегії, зовсім в іншому. США мають намір підпорядкувати Європу своїй волі та змінити її незалежний курс, якого вона дотримується зараз. Прикладом такої позиції Європи є підтримка України у протидії спробам США нав’язати їй невигідні умови мирного плану. Подібна позиція Європи і з багатьох інших питань.

Вона не співпадає з інтересами Д. Трампа, який намагається зламати Європу, натискуючи на неї. Зокрема, це стало головною метою тарифної війни США проти Європейського Союзу, що змусило його поступитися в економічній сфері. Але, в головному позиція ЄС незмінна. Тому США планують вдаватися до інших методів впливу.

Судячи зі Стратегії, Вашингтон намагатиметься послабити єдність Європи за допомогою підтримки правих сил у її політичному середовищі та перетягнути на свій бік найбільш слабкі європейські країни. Саме так можна розцінити положення документу, які передбачають надання допомоги Європі у зміні її траєкторії шляхом «підтримки противників поточного розвитку ЄС всередині європейських країн», а також «сприяння здоровим націям в Центрально-Східній та Південно-Східній Європі, які могли би співпрацювати зі США».

Фактично, США мають наміри діяти за досвідом Росії, що різко підвищує рівень загроз для Європи. Тим паче, що зв’язки оточення Д. Трампа з людьми Путіна не виключають можливості скоординованих дій Вашингтону та Москви проти Європи.

Загалом Стратегія демонструє, що США позитивно ставляться до суверенної та життєздатної України, що можна віднести до числа найважливіших інтересів Америки. Тобто, визнається значення України для США, що очевидно стосується її ролі у планах Вашингтону стосовно стримування Росії та виснаження її ресурсів. Виходячи з цього, США зовсім не байдужі до України та у будь-якому випадку далі їй допомагатимуть і не дозволять, щоб вона зникнула як незалежна держава. До того ж, на відміну від Д. Трампа, виважені американські політики усвідомлюють роль України у Західному світі. На боці України також більшість американських громадян, чого Д. Трамп не може не брати до уваги.

Відсутність у Стратегії згадки про Росію як противника США, не обов’язково означає остаточний перехід Д. Трампа і Америки на проросійські позиції та наміри «перезавантаження» відносин з Москвою вже у найближчій перспективі. Скоріш за все, це також пов’язано з мирними переговорами, в рамках яких Д. Трамп не бажає дратувати керівництво РФ. На користь таких припущень знову ж таки свідчать практичні дії Д. Трампа, який з одного боку начебто демонструє свою прихильність до Росії, а з іншого – продовжує докладати зусиль з підриву її нафтогазової галузі та продає зброю для потреб України.

Хоча, нова Стратегія національної безпеки США в частині, що стосується Росії, може бути розрахована на перспективу, а саме – на зміну її курсу, щодо дасть Вашингтону змогу нормалізувати двосторонні відносини. По суті, на це і спрямована політика Д. Трампа щодо Російської Федерації. А передумови для відмови Москви від продовження агресивної експансії має створити радикальне послаблення Росії внаслідок падіння світових цін на енергоносії та дію західних санкцій.

Показовим є також прагнення США посилити свій вплив у Західній півкулі. Це є традиційною метою Вашингтону за всіх президентів країни. Д. Трамп лише актуалізував її в рамках його посягань на суверенітет Канади та географічних перейменувань. Наразі положення Стратегії щодо Західної півкулі та Карибського басейну створюють підґрунтя для дій США зі зміни режимів тих із країн, які не відповідають американським інтересам. Зараз це стосується Венесуели, а після неї США можуть взятися за Кубу.

Таким чином:

нова Стратегічна концепція США повністю віддзеркалює концепцію Д. Трампа «Америка понад усе». Наприклад, нею передбачається фактичне збереження домінування США у світі за підтримки їх партнерів, насамперед, Європи; стримування Китаю та Росії без прямого визнання їх супротивниками Америки; підпорядкування американським інтересам всіх інших країн та регіонів, включно з Європейським Союзом;

такі наміри Вашингтону неоднозначно реагують як у США, так і в світі. Вони негативно сприймається частиною американських та більшістю європейських політиків і експертів, які вважають її такою, що суперечить інтересам Америки, Європи та України. Аналогічно вона сприймається в Україні. На відміну від них Росія в цілому схвалює Стратегію;

втім, на думку деяких експертів, нова Стратегія США загалом відповідає ситуації та базується на вже ухвалених рішеннях щодо трансформації системи євроатлантичної і європейської безпеки. При цьому документ не зміцнює проросійську позицію США, а лише маскує справжні цілі Д. Трампа стосовно Росії;

в принципі Стратегія містить елементи всіх варіантів, що саме і визначає її суперечливий характер. Хоча, саме такою є політика Д. Трампа, яка постійно набуває змін під дією тих, чи інших чинників. Подібну ситуацію використовує Росія для просування своїх інтересів через оточення Д. Трампа. Однак, впливати на нього мають можливість також Україна та її європейські партнери;

Стратегією підтверджується важливість для США України як незалежної та суверенної держави. З огляду на це, США будь що її підтримуватимуть. Разом з тим, Д. Трамп не усвдомлює справжніх інтересів України, а тому нав’язує їй невигідні умови договору, який називається мирним.

Юрій Михайленко, Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики

(Зображення згенеровано нейромережею)