Пекінський саміт: передмова чи післямова?

Завершився один із найважливіших зовнішньополітичних заходів світового рівня. Час зробити попередні оцінки: Пекінський саміт — передмова чи післямова глобальних процесів, які визначатимуть подальший розвиток світових подій? Які наслідки для України матимуть домовленості між світовими лідерами?

По-перше, зустріч була знаковою з огляду на створення «нового світу», принципово відмінного від того, що був утворений після Другої світової війни  у форматі «ялтинсько-потсдамської» системи. Сі Цзіньпін має рацію, заявляючи, що світ досяг «нового роздоріжжя» на якому Китай та Сполучені Штати мають встановити нову парадигму відносин не потрапляючи у так звану «пастку Фукідіда» [1]. Китайський лідер підкреслює, що новий світ формуватиметься навколо двох конкуруючих центрів – Пекіна та Вашингтона.

Сі Цзіньпін часто використовує класичні філософські вислови (афоризми) у своїх промовах для підкреслення державної політики, соціальних цінностей та єдності народу [2]. Цього разу під час відвідин з американським гостем Храму Неба [3]  він згадав про необхідність «уникати історичної закономірності», коли суперництво між діючою наддержавою (маються на увазі США) та висхідною (Китай) може призвести до війни. В аналогії Сі, Китай, що набирає силу — це Афіни для американської наддержави — Спарти.

По-друге, Сі Цзіньпін через низку прихованих сенсів та яскравого китайського символізму, провів тонку стратегічну лінію показавши, що Китай у світовому суперництві гратиме не другу роль. Він не випадково особисто провів для Дональда Трампа екскурсію серед багатовікових дерев в імператорському саду комплексу Чжуннаньхай, де розташовані офіси Комуністичної партії Китаю та Державної ради КНР. Американський очільник висловив здивування тим, що деяким деревам по 1000 років, навіть доторкнувся до одного з 280-річних дерев, але здається не усвідомив тонкощів гри. Експерти зазначають: Трамп отримав від китайського лідера урок історії, адаптований до сучасної епохи, якого американський лідер напевно ще не засвоїв. А урок полягає в тому, що конкурувати з цивілізацією, якій більше п’яти тисяч років, країні, яка налічує лише 250 років історії не варто.

По-третє, м’які наративи Сі Цзіньпіна стають дедалі чіткішими: «США мають вирішувати тайванське питання з максимальною обережністю. Якщо Вашингтон неправильно вирішить це питання, відносини двох країн опиняться в надзвичайно небезпечній ситуації», — заявив він. Трамп, ніби виправдовуючись, у відповідь: «Ми завжди ладнали, коли виникали труднощі, ми їх вирішували. У нас буде фантастичне майбутнє разом». Можливо так, якщо на це погодиться Китай.

Наразі складно відповісти чи зрозумів Трамп тонкощі китайської стратегічної настільної гри Ґо, вік якої налічує понад 2500 років [4], коли слухав нагадування про оцінки Фукідіда та доторкався до старовинних дерев у імператорському саду. Найімовірніше, символи — китайські ієрогліфи — ще певний час після зустрічі розшифровуватимуть для американського президента фахівці-синологи.

По-четверте, цей візит президента США контрастує з попереднім, коли він відвідував країну у 2017 році після перемоги на президентських виборах. Зовнішня картина майже не змінилася: та сама червона доріжка для поважного гостя, військові почесті, гарматні залпи, тисячі червоних прапорців, усмішки для камер — традиційна китайська помпезність. Але ці візити є різними за змістом: тоді він прибував як господар, з «валізою доларів», контрактами на сотні мільярдів доларів, а також пакетом погроз щодо запровадження санкцій за китайську неслухняність.

Тепер до Пекіна приїхав інший Трамп: невдаха-миротворець, який вихвалявся, що «завершив вісім воєн», а насправді зазнав політичної поразки зі своїми «потужними» ініціативами в Україні, фактично потерпів фіаско в Ірані та в цілому на Близькому і Середньому сході. Він приїхав до Сі з пропозиціями щодо співпраці, привіз із собою Ілона Маска, Тіма Кука, Дженсена Хуанга (СЕО Nvidia) та інших глав технологічних компаній.

Трамп просить Китай відчинити двері для більшої кількості американських фірм: чиновники Білого дому, які ще вчора галасували про необхідність «економічного удушення Китаю», наразі обережно цікавляться, чи не можна придбати більше китайських магнітів і мікрочипів. Виявилося, що без китайських рідкісноземельних металів та окремих електронних компонентів у великого гегемона ракети не збираються. Спецслужби уважно відстежують просування Піднебесної у розробленні квантового суперкомп’ютера, у сфері високоточних технологій, доповідають, що США буде складно конкурувати зі зростаючою технологічною та економічною потугою.

По-п’яте, всі у світі, та не в останню чергу китайці, побачили, що війна проти Ірану так і не завершилася перемогою США. Цей козир Трамп втратив. Америка попри усю свою військову потугу виявилася не готовою і не здатною боротися з ісламським режимом. Ба більше, політики з усім спеціальним аналітичним та іншим інструментарієм так і не зрозуміли глибин і цементуючих основ ісламської цивілізації, яка налічує більше 1400 років. Всі прозріли в один день: американська гегемонія (як, до речі, і російська) виявилися колосом на глиняних ногах. Такі реалії боляче вдаряють по міжнародному іміджу та військовому партнерству, світ зробив висновки та вибудовує нові безпекові союзи.

Це дає можливість Сі Цзіньпіну жадати від зустрічі більшого: він ставить перед собою амбітну мету, щоби Америка говорила з КНР на рівних, звикла до простої думки, що Китай вже не фабрика дешевих побутових товарів, а сучасна потуга, без думки та позиції якої Вашингтон не може будувати світову політику.

У цьому сенсі тепер розглядається «проблема Тайваню»: Китай жорстко наполягає на поверненні острівної держави під свою юрисдикцію, і, якщо Америка не поступиться, мета може бути досягнута шляхом військового вторгнення. Для Трампа ситуація є серйозним викликом: згідно з новим аналізом, проведеним американським Центром стратегічних та міжнародних досліджень, кількість критично важливих боєприпасів, що залишаються в арсеналах США, більше не є достатньою для протистояння такому супротивнику, як Китай [5]. Ймовірно, знадобляться роки, перш ніж запаси повернуться до довоєнного рівня. Американські військові суттєво вичерпали арсенали ключових ракет під час війни з Іраном і в такий спосіб створили «короткостроковий ризик» програшу в потенційному конфлікті, якщо він виникне в найближчі кілька років.

По-шосте. Одразу після візиту Трампа до Китаю 20 травня 2026 року планується приїзд Путіна [6]. Звісно, мова піде про те, як «обіграли дідуся Дональда» і як тепер вирішувати «українське питання». Війна Росії проти України для Китаю — золота акція, адже Сі Цзіньпін фактично чужими руками виснажує американські арсенали та послаблює США. Судячи з усього, китайському керманичу вдається вигравати у цій боротьбі. Коло замикається: Трамп приїхав до Китаю купувати те, без чого він не може відновити оборонно-промисловий комплекс, — а козирні карти тепер в руках Сі Цзіньпіна.

Українська проєкція

Ми є очевидцями того, як світ входить у період жорсткого прагматизму, коли союзники стають дедалі більше «паперовими», а кожен усе більше думає про власні інтереси, ресурси та виживання.

Україні варто дивитися на речі тверезо: у великій грі Китай думає про себе та власне майбутнє. Америка мислить категоріями виборів, Росія — імперськими сентенціями про місце і роль у світі, який відходить в історію.

24 лютого 2023 року офіційний Китай вже висловив свою позицію щодо врегулювання «українського конфлікту». Пам’ятаємо їхній «мирний план» із дванадцяти пунктів під назвою «Позиція Китаю щодо політичного врегулювання української кризи» [7].

Не в китайських традиціях повторюватися. І хоча цей план неоднозначно сприйняли в Україні, а, говорячи словами офіційного Києва, «Україна дуже хотіла б, щоб Китай був на боці справедливого миру» [8], — в уявленні Піднебесної саме такий мир є справедливим. Ситуація, як показує час, розвивається за основними положеннями цього документа. Отже, настав час активніше комунікувати з Китаєм: це завдання для нашої дипломатії, політиків, спецслужб, бізнесу й військових.

А поки світові гравці ділять планету за круглими столами, нам слід бути реалістами й не плекати думки, що в Пекіні ночами сидять і планують як урятувати Київ. Віра в «мудрих посередників» — це найгірше, на що можна сподіватися. Україна повинна максимально швидко переходити до справжньої суб’єктності: до власного сильного ОПК, технологічної автономності, глибокої інтеграції в європейську систему безпеки та усвідомлення того, що новий світ буде значно менш стабільним і значно менш романтичним, ніж хотілося б.

Україна тримається на своїх Збройних Силах, дронах, ППО, людях і здатності виживати без чужих порад та ілюзій. Нам не слід сідати за стіл, де гросмейстери грають в шахи, тим паче в Ґо. Ми маємо поки що лише спостерігати й учитися. А ще — набувати досвіду асиметрії та накачувати  власні м’язи, щоб у свій час запропонувати тим дорослим дядькам свою гру за нашими правилами, адже принципи Фукідіда ніхто не скасовував.

Пекінський саміт — це передмова і післямова одночасно, залежно від контексту розгляду питання. Очевидним є одне: попереду багато неординарних подій і нашій державі слід готуватися до того, щоб заново відкрити для себе Піднебесну.

Юрій Романюк, 
експерт з політико-безпекових питань, 
кандидат педагогічних наук

Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин

Фото: Mark Schiefelbein/AP Photo/dpa/picture alliance

 Примітки:

[1] Пастка Фукідіда — політологічна теорія, яка описує неминучість війни, коли нова держава, що швидко набирає сили, кидає виклик світовому лідеру-гегемону. Структурна напруженість, викликана страхом цього лідера-гегемона втратити свої позиції, робить збройний конфлікт дуже ймовірним. Термін походить від аналізу давньогрецького історика Фукідіда, який досліджував причини Пелопоннеської війни (431–404 роки до н.е.). Він дійшов висновку, що справжньою причиною конфлікту між домінуючою Спартою та зростаючою міццю Афін став страх Спарти перед втратою свого впливу. У сучасному світі цей термін з 2012 року популяризував американський політолог Грем Еллісон. Найчастіше цей концепт застосовують для аналізу відносин між США та Китаєм. Аналітичний центр Гарвардського університету дослідив 16 подібних історичних ситуацій за останні 500 років. У 12 випадках це призводило до прямих війн (наприклад, суперництво між Британською імперією та Німеччиною перед Першою світовою війною), і лише у 4 випадках сторонам вдалося уникнути силового зіткнення.

[2] Фразу про уникнення пастки Фукідіда Сі  Цзіньпін використовує із січня 2014 року, спочатку в інтерв’ю The World Post, потім у промові в Сіетлі та в інтерв’ю Wall Street Journal у вересні 2015 року, далі у розмові з Бараком Обамою, і регулярно з кожним новим американським президентом. Це не риторичний хід, а підпис, який Сі Цзіньпін ставить 12 років поспіль на кожній зустрічі з черговим американським лідером.

[3] Візит Дональда Трампа до Китаю не обійшовся без скандалу, які постійно переслідують президента США. Під час відвідин главами двох держав Храму Неба представники спецслужб КНР не пропускали туди співробітника Секретної служби, який супроводжував американських журналістів, через наявність у нього зброї. Через цей інцидент Дональд Трамп і Сі Цзіньпін запізнилися на наступний захід.

 [4] Ґо — стародавня китайська стратегічна настільна гра для двох гравців, віком понад 2500–3000 років, яка є однією з найпопулярніших стратегічних ігор у світі. Основна мета гри — оточити власними каменями більше території на дошці, ніж суперник, а також захоплювати камені супротивника (тобто, контролювати територію, а не просто знищувати фігури, як у шахах). Ґо вчить стратегії, просторовому мисленню та принципам «win-win».

[5] Після завершення дводенного саміту з лідером Китаю Сі Цзіньпіном президент США Дональд Трамп заявив, що не підтримує офіційного проголошення незалежності Тайваню та хоче уникнути ескалації у відносинах із КНР. Водночас президент Тайваню Лай Цінде свого часу наголошував, що острову не потрібно оголошувати офіційну незалежність, оскільки він вже вважає себе суверенною державою. США давно підтримують Тайвань, зокрема зобов’язані за законом забезпечити йому засоби самооборони, але часто доводилося узгоджувати цей союз із підтримкою дипломатичних відносин з Китаєм. Раніше Дональд Трамп заявив, що він «не брав на себе жодних зобов’язань» щодо самоврядного острова, який Китай вважає частиною своєї території та не виключає захоплення силою.

[6] Як очікується, у ході цього візиту Сі Цзіньпін може вкотре продемонструвати Трампу силу, якщо підпише з Путіним довгоочікуваний контракт на будівництво газопроводу «Сила Сибіру-2», пообіцяє купувати більше газу в Росії, а не у США, а заодно допоможе господарю Кремля компенсувати втрачені доходи від експорту до Європи і заробляти на війну в Україні. На думку експертів, усе це може засмутити Трампа і вже найближчим часом призвести до загострення відносин між США і Китаєм. Особливо з огляду на те, що Трамп готує нову торговельну війну з Китаєм — його попередні тарифи були визнані незаконними його ж Верховним судом, і зараз Білий дім намагається запровадити нові, але вже під іншим приводом.

[7] Позиційний документ, опублікований 24 лютого 2023 року МЗС КНР, який відображає точку зору китайської влади на мирне завершення війни Росії проти України. Документ, який часто називають «планом», не містить конкретних заходів і складається з попередніх заяв китайської влади про дотримання міжнародного права, через що деякі оглядачі розглядають його як символічний жест, адресований західним країнам.

[8] Президент України Володимир Зеленський, коментуючи 24 лютого 2023 року запропонований Китаєм план із припинення війни Росії проти України, заявив, що головне не слова, а кроки, які йдуть за ними, і результати.