Підсумки розвитку воєнно-політичної обстановки у світі в 2025 році в контексті національних інтересів України

Частина 2

Частина ІІ. США та нова система євроатлантичної і європейської безпеки

Важливими для України були західні партнери, які допомагали протистояти Росії. Як правило, це США і Європа, які вважають агресивні дії Москви джерелом загроз власній безпеці та розглядають Україну, як одну із основних сил у її стримуванні. Водночас США, як провідна та найбільш потужна держава світу, відчутно впливали на загальну ситуацію у міжнародних відносинах. В цьому плані основним їх суперником був Китай.

Разом з тим, після повернення Д. Трампа до президентського крісла в січні 2025 року політика Вашингтону набула вкрай неоднозначного характеру як для України, так і всього світу. Причиною стали пріоритети Д. Трампа, якими передбачається реалізація винятково загальнодержавних та приватних інтересів, у тому числі за рахунок інших країн.

Своєю чергою, Європа у вигляді ЄС, європейської складової НАТО та ключових європейських країн, дотримувалася чіткої політики із гарантування спільної безпеки, економічного розвитку та зміцнення позицій регіону. В рамках такої політики Європа залишалась на боці України з усіх найбільш важливих для неї питань. Незважаючи на посилення суперечностей між США та Європою через окремі аспекти курсу Д. Трампа, вони зоставались органічними складовими Західного світу та знаходились в єдиному політичному, економічному та безпековому просторі. До нього активно інтегрується і Україна, яка вже стала його певною частиною.

2.1. США

Зовнішня політика США та внутрішня ситуація в країні в основному визначались пріоритетами Д. Трампа, який в січні 2025 року вдруге обійняв президентську посаду. На перший погляд, його дії були хаотичні та непередбачувані за характером. Втім, насправді вони сповідували чітку логіку, яка ґрунтувалася на його концепції «Америка понад усе». А враження непослідовності позиції Д. Трампа виникали після його публічних заяв, які у багатьох випадках оприлюднювалися під дією його емоцій та під зовнішнім впливом різної спрямованості.

Ключові аспекти курсу Д. Трампа були офіційно закріплені у новій Стратегії національної безпеки США в листопаді 2025 року. Разом з тим, він почав їх втілювати відразу ж після того, як повернувся до Білого дому. Так, Д. Трамп чітко задекларував верховенство інтересів США та наміри їх жорстко відстоювати, в тому числі застосовуючи військову силу.

Головними з таких інтересів він визначив збереження існуючого балансу сил у світі та недопущення глобального і регіонального домінування жодної країни, яка могла б чимсь загрожувати Америці. При вирішенні такого питання передбачалося проведення реалістичної політики стосовно інших країн, зважаючи на їх значення для США.

В цьому плані Д. Трамп і далі вважає Китай геополітичним суперником та конкурентом США у світі. Тому стримування КНР він визначив пріоритетним завданням своєї країни. В той же час, на відміну від своєї попередньої президентської каденції, Д. Трамп визнав за необхідне нормалізувати відносин з КНР як другим за потужністю центром сили у світі.

Тому разом із заходами з протидії Китаю на глобальному рівні і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та тиском на нього в економічній сфері з метою збалансувати торгівлю між двома країнами, Д. Трамп відновив стратегічний діалог з Пекіном. Знаковою подією стала зустріч Д. Трампа та лідера КНР Сі Цзіньпіна 30 жовтня 2025 року у Південній Кореї на полях саміту Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва. Сторони дійшли згоди щодо спільної відповідальності за стабільність у світі та за розвиток глобальної економіки, хоча в низці інших питань залишилися розбіжності. Основні із них – боротьба за вплив у світі та окремих регіонах, об’єднання довкола КНР супротивників США, яких Сполучені Штати вважають «віссю зла», а також розбіжності щодо принципів побудови двосторонніх торговельно-економічних відносин. На погляд Д. Трампа, все це потребує як нарощування заходів з нейтралізації загроз Сполученим Штатам з боку Китаю, так і зниження своєї залежності від нього у критичних сферах, зокрема, у постачанні рідкоземельних матеріалів.

Згідно з концепцією Д. Трампа, провідним союзником США залишається Європа. Її значення для США особливе. ЄС їх найбільший торговельний партнер, а НАТО – інструмент військової протидії супротивникам. Тому Д. Трамп підтвердив, що США зацікавлені у сильній Європі і готові надавати в подальшому їй допомогу у безпековій сфері в рамках НАТО. Втім, на переконання Д. Трампа, необхідність посилення можливостей США зі стримування Китаю вимагає, щоб частину американських зусиль було перенацілено з Європейського на Азіатсько-Тихоокеанський ТВД.

Зважаючи на таку необхідність, Д. Трамп почав наполягати, щоб Європа підвищила відповідальність за свою безпеку, включно зі збільшенням європейськими членами НАТО видатків на оборону. Європейська спільнота зреагувала на це неоднозначно, що призвело до ускладнення відносин між Європою та США. Так, частина політиків та громадян сприйняла вимоги Д. Трампа як його наміри відмовитись від Європи та залишити її наодинці з Росією. Однак, сторонам вдалося дійти згоди з такого питання та розпочати будівництво нової системи євроатлантичної та європейської безпеки.

Основні контури нової архітектури спільної безпеки Америки та Європи були визначені до середини 2025 року, що дало можливість США почати скорочувати свою військову присутність в Європі. Зокрема, з Румунії та Болгарії було виведено близько 800 морських піхотинців. Але США зберегли механізми швидкого повернення та нарощування своїх військ на Європейському ТВД у разі виникнення такої необхідності.

На відміну від своїх попередників, Д. Трамп відмовився від публічного визначення Росії військовим противником США і виступив за відновлення співробітництва з нею. Причиною цього було бажання Д. Трампа отримати вигоди для США і для себе за рахунок реалізації спільних економічних проєктів з Росією з видобутку її корисних копалин та в енергетиці. Найбільше його цікавив доступ до російських запасів рідкоземельних матеріалів. Тим самим Д. Трамп сподівався зменшити залежність США від Китаю у сфері, яку той фактично монополізував.

Крім того, Д. Трамп вважав за доцільне налагоджувати взаємодію з Росією в питаннях контролю над ядерними озброєннями та боротьби з тероризмом. На думку багатьох експертів, він також планував «відірвати» Росію від Китаю і таким чином його послабити. Однак, виявилося, що підірвати російсько-китайські зв’язки неможливо через те, що Китай вже фактично підпорядкував собі Росію економічно.

Згадані питання обговорювались під час зустрічі Д. Трампа та Путіна в серпні 2025 року на Алясці та були поставлені президентом США у пряму залежність від припинення Росією війни проти України. Незважаючи на подібну позицію Д. Трампа, зустріч ще більше запевнила Путіна, що американський президент підтримує Росію. Втім, насправді ставлення до Росії залишалося без особливих змін. Як і раніше, США вважали її основним джерелом військових загроз своїй безпеці та конкурентом на світовому ринку енергоносіїв. Це підтвердили військові навчання ЗС США як на національному рівні, так і у складі НАТО на Європейському ТВД. Більшість із них були спрямовані саме проти Російської Федерації.

Виходячи із зазначеного, Д. Трамп вживав заходів з нейтралізації Росії через підрив її економіки. В основному це здійснювалось у спосіб зниження світових цін на нафту та витискування РФ з європейського і світових ринків енергоносіїв (головним чином, китайського, індійського та турецького). Такі дії США завдали росіянам більшої шкоди, ніж усі разом взяті санкції, починаючи з 2014 року. Саме нові санкції і спричинили початок кризи у російській економіці наприкінці 2025 року. Втім, США ймовірно, не мають наміру ліквідувати Росію як цілісну державу за прикладом колишнього СРСР і прагнуть лише домогтися впливу на неї і змусити, щоб вона відмовитись від агресивної політики.

Інтереси Д. Трампа стосовно Росії сформували досить неоднозначне ставлення США до України та російсько-української війни. З одного боку, він намагався змусити Україну до поступок на користь РФ з метою найшвидше закінчити війну та розпочати реалізацію спільних з Росією економічних проєктів, а з боку іншого – використовував війну як спосіб виснаження її ресурсів. Для цього він, по суті, підштовхував Путіна до того, щоб бойові дії не припинялися і не мали якихось відчутних здобутків. Більш детально це питання вже розглядалося у першій частині статті.

Окремим пріоритетом Д. Трампа було встановлення домінування США у Західній півкулі. Втім, як і за багатьма іншими напрямами, його діяльність в цій сфері були досить суперечливою. Так, відразу ж після повернення до влади Д. Трамп виступив з низкою скандальних заяв, в яких закликав Канаду увійти до складу США, а також висловив претензії до Гренландії. Це викликало обурення Канади та Данії, занепокоїло Європу, де подібні сентенції президента США були сприйняті як підрив єдності Західного світу. Натомість Росія почала сподіватися, що зможе домовлятися зі США щодо розподілу світу.

Втім, згодом Д. Трамп перейшов до більш конкретних дій з реалізації своїх планів. З осені 2025 року США розпочали підготовку до повалення режиму Н. Мадуро у Венесуелі, якого звинувачували в узурпації ним влади в країні та організації контрабанди наркотиків до Америки. Однак, насправді США прагнуть відновити свій доступ до запасів венесуельської нафти, які вважаються найбільшими у світі. Крім того, Н. Мадуро проводив відверту антиамериканську та проросійську і прокитайську політику, що суперечить інтересам США.

В рамках реалізації таких намірів США розташували довкола Венесуели потужне корабельне угруповання на чолі з авіаносною ударною групою, розмістили на сусідніх островах ударні літаки, а також направили на венесуельську територію групи спецназу. Водночас висунули вимогу Д. Мадуро щоб він добровільно відмовився від влади. Однак, він не погодився і почав затягувати з часом. У відповідь 3 січня 2026 року США виконали блискавичну операцію, під час якої американський спецназ захопив Д. Мадуро та переправив його до США.

Такі дії Д. Трампа демонструють його рішучість у відстоюванні інтересів США у стратегічно важливому для них регіоні світу. Незважаючи на те, що така операція була засуджена частиною світової спільноти і визнана порушенням міжнародного права, Д. Трамп продемонстрував свою готовність виконувати подібне і стосовно інших країн Карибського басейну, політика яких антиамериканська.

Поряд з цим Д. Трамп намагається зміцнити позиції США в інших важливих регіонах світу, підтримати регіональних партнерів та послабити противників. Так, США відверто стали на бік Ізраїлю у його військовому протистоянні з Іраном на Близькому Сході. В червні 2025 року США провели спільно з Ізраїлем операцію, під час якої було завдано ударів по ядерних та військових об’єктах Ірану. Таким чином Іран примусили «до миру». Водночас американські санкції зруйнували іранську економіку та призвели до поширення масових заворушень в країні проти влади.

А ось Д. Трамп взявся далі розвивати відносини з союзниками США в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Основними з них залишались Японія, Південна Корея та Австралія, які важливі для США за значенням, бо є опорою у протидії Китаю в АТР та торговельно-економічними партнерами. З цією метою в жовтні 2025 року Д. Трамп брав участь у самітах АТЕС у Південній Кореї та Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) у Малайзії. Під час візиту до АТР він також відвідав Японію.

Демонстративними стали кроки Д. Трампа з просування американських інтересів на пострадянському просторі, який Росія вважає зоною свого виняткового впливу. В цьому плані США відіграли ключову роль у примиренні Азербайджану та Вірменією. В серпні 2025 року президент Азербайджану І. Алієв та прем’єр-міністр Вірменії Н. Пашинян підписали мирну угоду у присутності Д. Трампа. Під управління США був переданий так званий Зангезурський коридор, що з’єднує Азербайджан з його провінцією Нахічевань через територію Вірменії. Церемонія підписання договору проходила у Білому Домі. Тим самим завершилась спровокована Москвою в 1989 році азербайджансько-вірменська війна, яка тривала 35 років.

Слід також відзначити зустріч Д. Трампа з лідерами Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Таджикистану та Туркменістану в листопаді 2025 року у Вашингтоні. Офіційною метою зустрічі було поглиблення співпраці з країнами Центральної Азії (ЦА) у видобутку природних ресурсів та енергетичної безпеки, а також у питаннях розвитку транспортних коридорів для сполучення згаданих країн із зовнішнім світом. Разом з тим, у Д. Трампа були більш глибокі цілі – посилити позиції США в ЦА та применшити там вплив Росії і Китаю.

На зовнішній політиці позначалися особисті «миротворчі» амбіції Д. Трампа. Він повідомляє, що зміг припинити вісім війн, в тому числі, між Камбоджею та Тайландом, Косово і Сербією, Демократичною Республікою Конго та Руандою, Індією і Пакистаном, Ізраїлем та Іраном, Єгиптом і Ефіопією, Азербайджаном та Вірменією, Ізраїлем і рухом ХАМАС. Згідно з більшістю оцінок, він сподівається отримати за це Нобелівську премію миру. Бажання її отримати є також однією з рушійних сил його діяльності у припиненні російсько-української війни. Втім, у деяких випадках ті війни та конфлікти, яким нібито поклав край Д. Трамп, через деякий час відновлювались.

Намагаючись зміцнити позиції США у світовій економіці та забезпечити позитивний розвиток американської економіки, Д. Трамп та його адміністрація докладали для цього певних зусиль. В основному йдеться про збалансування торговельно-економічних відносин з іншими країнами, виведення США на рівень провідного у світі виробника енергоносіїв та посилення контролю над світовим енергетичним ринком, створення умов для повернення виробництва американських компаній на територію США, а також про збереження науково-технічної переваги Америки над іншими країнами.

Головним інструментом Д. Трампа у досягненні таких цілей стало різке підвищення тарифів (ввізних мит) на товари більшості країн, які постачалися на американський ринок. Дії США світ сприйняв як повномасштабну торговельну війну з глобальними збитковими наслідками, в тому числі для самої Америки. Найбільш відчутним з таких називалось можливе виникнення критичних проблем у роботі світової торгівлі та економіки внаслідок очікуваної відмови від співробітництва зі США переважної частини їх партнерів. При цьому прогнозувалася їх переорієнтація на інші провідні держави світу, насамперед, Китай, що сприяло б зміцненню його позицій та набуття стратегічної переваги над США.

Тарифна політика Д. Трампа дійсно ускладнила відносини США з іншими країнами та негативно позначилася на світовій економіці. Разом з тим, ніхто не зміг відмовитись від торгівлі зі США через неможливість компенсувати збитків за рахунок диверсифікації своїх торговельно-економічних зв’язків. В результаті партнери США були змушені піти на поступки та укласти нові торговельні угоди на американських або компромісних умовах. Такий результат був важливий для США як з економічної, так і політичної точки зору. США вдалось покращити свій торговельний баланс та отримати додаткові кошти від податків. Водночас підвищення ввізних тарифів стимулювало відновлення роботи на території США американських компаній, які раніше перенесли свої виробничі потужності за кордон. Через високі тарифи виробництво товарів стало більш вигідне у самих США, аніж їх ввезення з інших країн, навіть за умов більш коштовної робочої сили. А у США були створені нові робочі місця, що знизило рівень безробіття.

У політичному плані США підтвердили здатність нав’язувати свою волю іншим країнам чи їх об’єднанням. Найбільше значення для Америки мали торговельні угоди з ЄС та Китаєм, що укладалися в липні 2025 року. Вони є ключовими торговельними партнерами Сполучених Штатів Америки. Тому досягнення компромісів з ними на вигідних для себе умовах дало США змогу поліпшити свій торговельний баланс.

А ще, в рамках торговельної угоди з ЄС, яка включала широкий спектр положень, США змусили Європейський Союз відмовитись від імпорту російських енергоносіїв. ЄС зобов’язався закупити скраплений газ, нафту та ядерне паливо у США до 2028 року на суму 750 млрд дол. Тим самим США витіснили Росію з європейського енергетичного ринку. Торговельна угода США з Китаєм поки що залишається рамковою. Однак, вона є основою для подальшої роботи та служить сприятливим підґрунтям для поглиблення співробітництва між США та КНР у політичній сфері.

Намагаючись забезпечити енергетичну незалежність США та зайняти на світовому ринку енергоносіїв домінуючі позиції, Д. Трамп вжив певних заходів для збільшення обсяги видобутку нафти і газу в середині країні. Було скасовано обмеження на розвідку і видобуток вуглеводнів на федеральних землях та в морських районах, включно з Аляскою і Арктикою, а також посилено підтримку виробників сланцевих нафти і газу. На додаток Д. Трамп схилив до прийняття аналогічних рішень Саудівську Аравію, Катар та деякі інші країни, які також збільшили видобуток нафти. Внаслідок таких дій Д. Трампа виник надлишок нафти та впали світові ціни на неї, що покращило умови економічної діяльності в США. Водночас США зміцнили свої позиції на світовому ринку енергоносіїв. Подальшому посиленню впливу США на нього сприятиме отримання Америкою доступу до венесуельських енергоносіїв після повалення режиму Н. Мадуро. Наступним кроком Д. Трампа у даному напрямі може стати підтримка заворушень в Ірані та зміна там державної влади, що дасть Америці змогу взяти під свій контроль іранські запаси нафти. Все це сприятиме США у досягненні домінуючого положення на світовому енергетичному ринку.

Крім того, Д. Трамп поліпшив можливості внутрішнього і зовнішнього інвестування науково-технічної сфери та інновацій, що сприяє їх розвитку. В першу чергу це стосувалося розробки і масового втілення систем зі штучним інтелектом. У такій сфері США залишаються лідером.

 Наведені процеси відображають динаміку роботи американської економіки у 2025 році. У першому кварталі вона впала на 0,3–0,5 % через тарифні війни Д. Трампа. У другому – зросла на 3,8 %, що стало наслідком збільшення обсягів видобутку нафти і газу в США. А у третьому – зміцнилась на 4,3 % в результаті успішної економічної політики керівництва країни. Для порівняння – у 2024 році ВВП США зріс лише на 2,8 %.

Діяльність Д. Трампа у зовнішній сфері підкріплювались заходами з підвищення військового потенціалу США. Так, Д. Трамп визначив за мету зміцнення Збройних сил своєї країни та збереження за ними першого місця у світі. Втім, основні напрями розвитку ЗС США залишалися без суттєвих змін і включали: модернізацію озброєнь; перехід до високотехнологічних війн із широким застосуванням систем зі штучним інтелектом, БПЛА, гіперзвукових ракет тощо; розвиток концепції мережоцентричних війн; підвищення гнучкості та мобільності військ.

Як і раніше, посилена увага надавалась підтриманню високої бойової готовності ракетно-ядерної складової ЗС США та оновленню їх бойової техніки. У 2025 році військові видатки США збільшились до рекордного рівня, близько 900 млрд дол.

Напрями внутрішньої політики Д. Трампа в основному зосереджувались на оптимізації роботи державних установ та зменшенні бюджетних витрат, реформуванні податкової системи, а також на посиленні контролю над міграційними процесами.

Так, Д. Трамп виконав перевірку державних органів на предмет відповідності їх роботи за призначенням. При цьому була скорочена низка структур та кількість державних службовців, визнаних зайвими. Така робота виконувалась під керівництвом мільярдера І. Маска, призначеного Д. Трампом керівником нового Департаменту ефективності американського уряду.

Побіжно була виконана масштабна податкова реформа під назвою «The Big Beautiful Bill», яка включала зниження податків для фізичних осіб та компаній, що мало стимулювати розвиток економіки. США досягли домовленості з країнами G7 про створення альтернативної податкової системи для американських компаній з тим, щоб уникнути глобальних податкових конфліктів.

Поряд з цим Д. Трамп почав впроваджувати жорсткі заходи з посилення контролю над міграційними процесами. Зокрема, йдеться про: визначення додаткових обмежень на в’їзд до США та перебування на американській території; виявлення та видворення незаконних мігрантів, які перебувають в країні незаконно. В рамках такої діяльності активно використовувались нові цифрові технології для відстеження осіб без легального статусу.

Під приводом забезпечення внутрішньої безпеки були розширені повноваження правоохоронних органів, посилений контроль за соціальними мережами та заборонені деякі із них, зокрема, TikTok. Крім того, Д. Трамп зробив спробу обмежити свободу ЗМІ та закрити ті, що фінансувалися державною, однак не зміг цього зробити у повній мірі.

Дії Д. Трампа стосовно державних органів, мігрантів та ЗМІ викликали у багатьох американців невдоволення. У США навіть пройшла хвиля масових акцій протестів з безладами. Найбільш резонансні сталися у Лос-Анжелесі в червні 2025 року і були спрямовані проти утисків мігрантів. Для придушення протестів влада США застосовувала сили Національної гвардії.

Активну компанію проти Д. Трампа розпочали ЗМІ, звинувачуючи його в утисках демократії, узурпації влади, порушеннях конституції країни та сприянні агресивному курсу Росії. Виходячи з громадських настроїв та дійсних порушень Д. Трампом норм американського законодавства, суди відмінили частину його розпоряджень у міграційній сфері.

Низка гучних скандалів виникла в оточенні самого Д. Трампа. Так, вже в травні 2025 року Д. Трамп звільнив з посади радника з питань національної безпеки М. Волца, який виявився некомпетентним і непридатним для такої роботи. А в червні того ж року Д. Трамп усунув з уряду І. Маска, що стало наслідком гострих розбіжностей між ними з приводу проєкту закону про державні видатки.

Тривала також політична боротьба між Д. Трампом і Республіканською партією (РП) з одного боку та Демократичною партією (ДП) – з іншого. Причому, супротивники Д. Трампа використовували проти нього всі його прорахунки та внутрішні і зовнішні проблеми США. За прикладом дій Д. Трампа у минулі роки, восени 2025 року представники ДП у Конгресі США заблокували ухвалення державного бюджету, що тимчасово призупинило діяльність урядових структур.

Наслідком наведених обставин стало ускладнення внутрішньої ситуації в США та падіння авторитету Д. Трампа.

Незважаючи на всі сьогоднішні проблеми, США не тільки зберегли своє лідерство у світі, але й посилили його. Водночас зміцнилася і американська економіка. Тобто, загалом політику Д. Трампа можна вважати вдалою, хоча вона і призвела до турбулентності у світі та у самих США.

Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики

(Зображення згенеровано нейромережею)