Міфи і реальність

Результати політики Д. Трампа спростовують стале враження щодо авантюризму та непослідовності його дій. В реальності вони зміцнюють міжнародне положення США та сприяють реалізації їх інтересів;

наразі Д. Трамп політичними, економічними та військовими методами змусив інші країни рахуватися зі США. Водночас він завдав потужного удару по тоталітарній вісі зла, яка формується Росією і її партнерами;

все це створило умови для переходу США до активних дій з примушення Росії до миру. Д. Трамп вже здійснює кроки в цьому напрямі шляхом посилення механізмів санкційного тиску на Москву та відновлення поставок зброї Україні;

поки що Росія опирається діям США та продовжує війну проти України. Втім, об’єднання зусиль США, Європи та України відкриває можливості для зміни ситуації.

З перших днів другої каденції Д. Трампа на посаді очільника Білого Дому більшість із експертів характеризують його діяльність як череду провалів і головний чинник дестабілізації обстановки в США та світі. Все це піддається жорсткій критиці як його противниками, так і однопартійцями зі складу Республіканської партії.

Так, серед кроків Д. Трампа, які мали найбільш негативні наслідки, називаються початок торговельних (тарифних) війн практично зі всім світом, оголошення намірів знизити участь США у забезпеченні безпеки Європи та загравання з Росією, а також непродумані реформи державного апарату і фінансово-економічної системи країни, порушення демократичних механізмів і невиправдані утиски мігрантів.

За ствердженнями критиків Д. Трампа, наслідками його дій стали дискредитація США та послаблення їх позицій на міжнародній арені, загострення відносин з іншими країнами, в тому числі союзниками і партнерами, підрив трансатлантичної єдності, дестабілізація обстановки в країні та виникнення загрози внутрішніх конфліктів. І це лише основні із проблем, які мають очевидний характер. Насправді їх набагато більше.

Зокрема, прорахунки Д. Трампа, які дійсно мають місце і послаблюють США, використовуються тоталітарними режимами для просування своїх інтересів та посилення можливостей у протистоянні із західним і, загалом, демократичним світами. Прикладом цього є Росія, яка відкрито зневажає США та миротворчі зусилля Д. Трампа і продовжує війну проти України.

Втім, не все так погано, як здається на перший погляд. Тим паче, що враження «повного провалу» політики Д. Трампа свідомо створюється його противниками в США та російськими пропагандистами, які діють також і через західні ЗМІ. Саме цим і пояснюється тенденційне та упереджене висвітлення ними курсу нинішньої американської влади, а також подій довкола російсько-української війни.

Серед інших, це стосується американського агентства Bloomberg, яке цілеспрямовано формує імідж Д. Трампа як проросійського політика та образ Росії як нездоланної сили, здатної досягти своїх цілей за будь-яких умов. І це зовсім не дивно з урахуванням того, що керівником московського бюро агентства є росіянка Ю. Федорінова, яка до того працювала у російській газеті «Ведомости» та очевидно знаходиться під контролем російських спецслужб. До речі, її взяли на згадану посаду у 2021 році напередодні початку Росією повномасштабної війни проти України.

Тому подивимось на ситуацію з дещо іншої сторони, виходячи з об’єктивних обставин. Почнемо з торговельних війн Д. Трампа. В реальності вони не тільки не послабили міжнародних позицій США, але і зміцнили їх. Так, Д. Трамп добився мети, яку він відкрито назвав перед підвищенням тарифів на товари іноземного виробництва. Більшість із країн — торговельних партнерів США дійсно пішли «на поклон» до нього з проханням зменшення тарифів, що дозволило йому диктувати їм свою волю. В результаті Д. Трамп, а фактично США, отримали як економічні, так політичні важелі впливу на них.

Тим самим Д. Трамп підтвердив та закріпив роль США як провідної держави світу, яка була частково підірвана його попередниками. І не важно, що хтось перестав любити Америку. Головне, що її знову стали боятися, а тому і поважати, принаймні у такому сенсі. Зазначене стосується також і Китаю, який погодився на компроміси зі США у питанні зовнішньої торгівлі, хоча дехто називає це «китайською перемогою».

Спираючись на це, Д. Трамп жорстко присік і спроби низки країн, які є або вважають себе окремими центрами сили, знизити значення США як головного осередку світової торгівлі. Напередодні саміту групи BRICS+ 6-7 липня ц.р. у Ріо-де-Жанейро, де саме і розглядались можливості реалізації таких намірів, він виступив з погрозами підвищити тарифи для всіх учасників згаданої організації. В результаті лідер КНР Сі Цзіньпін утримався від участі у саміті. А Путін публічно відмовився від ідеї створення спільної валюти в рамках BRICS+. За його словами, наразі це є передчасним.

Не відповідають дійсності і ствердження різного роду експертів про негативний вплив політики Д. Трампа на єдність НАТО. Таке враження дійсно могло скластися через його не завжди виважені заяви та реакцію на них європейських політиків. Ми вже порушували дане питання, але ще раз повернемося до нього в контексті теми даної статті.

Всупереч загальній думці, насправді дії Д. Трампа спрямовуються не на розвал, а на зміцнення Північноатлантичного союзу, який залишається одним із основних інструментів забезпечення безпеки США та їх союзників. Так, ще під час його першого президентського терміну між США та Польщею був укладений договір про розміщення американських військ на польській території на постійній основі. Тим самим був покладений початок відродження в Європі 5-го армійського корпусу ЗС США після його розформування в 2013 році. А на початку другої каденції Д. Трамп підштовхнув членів НАТО до збільшення оборонних витрат до 5% від ВВП.

Тобто саме Д. Трамп зіграв головну роль у зміцненні Альянсу та відновленні його значення як надійної та найбільш потужної системи колективної безпеки у світі. А його декларації щодо намірів передати Європі більшу відповідальність за її безпеку були лише констатацією необхідності перерозподілу функцій та завдань між учасниками НАТО в зв’язку з появою нових викликів і загроз їх безпеці.

Наразі це робиться на практиці в рамках переорієнтації частини зусиль США на протидію КНР та зосередження уваги європейської складової Альянсу на стримуванні Росії. А нова система європейської безпеки будується як органічна складова євроатлантичної безпекової архітектури. При цьому США не планують виводити свої війська з Європи.

Водночас Д. Трамп продемонстрував готовність приймати та реалізовувати жорсткі рішення із захисту інтересів США військовим шляхом. В цьому плані показовий характер мала підтримка США військової операції Ізраїлю проти Ірану в червні нинішнього року. Незважаючи на партнерські відносини між Росією та Іраном, а також погрози Москви щодо неприпустимості американського втручання в ізраїльсько-іранську війну, 22 червня ц.р. ВПС і ВМС США нанесли удари по іранським ядерним об’єктам.

Можливо США і не зірвали ядерну програму Ірану в повній мірі, але у любому випадку суттєво відкинули її назад. Крім того, США показали Ірану та іншим проблемним країнам неминучість жорстких покарань у випадку створення ними загроз Америці та її партнерам. І ще була продемонстрована неспроможність Москви залякати Сполучені Штати Америки.

Загалом це підірвало тоталітарну вісь зла, яка створюється Росією, що і стало головним результатом дій Д. Трампа у відношенні Ірану.

Складнішою є ситуація довкола посередницької участі Д. Трампа у вирішенні проблеми припинення Росією війни проти України. До останнього часу його дії дійсно створювали враження того, що він віддає перевагу Росії та вважає Україну винною у початку війни разом із колишньою адміністрацією США на чолі з Дж. Байденом. Однак, це не означало того, що він займав проросійські позиції та бажав перемоги Росії і поразки України. Для того не було і немає якихось принципово важливих причин як з точки зору особистих інтересів Д. Трампа, так і державних інтересів США.

Так, Д. Трамп дійсно може бути зацікавленим у реалізації якихось бізнесових проектів в Росії, які йому ймовірно пропонує Москва. Серед них російські експерти відмічають можливість продажу Сполученим Штатам Америки компанії «Газпром». За рахунок цього начебто планується залучити інвестиції у її розвиток та зняти занепокоєність Європи у її залежності від російського газу, оскільки «Газпром» стане американським

Але Д. Трамп напевно розуміє ненадійність Російської Федерації як торговельного партнера. Тим паче, що Москва вже неодноразово «кидала» іноземні компанії, які працювали в Росії. І це не кажучи вже про початок масштабного перерозподілу бізнесу та власності в РФ в умовах різкого загострення економічних проблем в країні. Виходячи із зазначеного, Д. Трамп може піти на окремі оборудки з російським бізнесом, однак не погодиться на реалізацію якихось довгострокових програм.

Не має Росія принципового значення для США і на державному рівні, що повністю відрізняє її від колишнього СРСР. Звичайно, Вашингтон хотів би мати позитивні відносини з нею, але не за рахунок поступок її імперським амбіціям. Тим паче, що вона була і залишається противником як одна із основних складових тоталітарного світу та «вісі зла». В той же час, окрім ядерного шантажу, Москва не має жодних важелів випливу чи тиску на США і не може бути корисною для них ні з яких стратегічних питань.

Зокрема, торгівля між США та Росією була на мінімальному рівні і у найкращі часи їх відносин та може бути легко компенсована американським бізнесом за рахунок інших країн. Відмовитись від партнерства з Китаєм на користь США, що було би дійсно важливим для них, Москва не може, оскільки повністю залежить від нього. А Пекін не допустить ніяких її кроків в інший бік. Втратила всякий сенс і взаємодія між США і Росією в галузі обмежень ракетно-ядерних озброєнь та контролю над ними, оскільки Китай відмовляється брати участь у цьому процесі.

Втім, Росія розглядалася Д. Трампом як більш потужна, а тому і більш цікава для нього країна, ніж Україна. Тому, скоріш за все, він справді намагався зберегти вікно можливостей для переговорів з Росією та сподівався на здоровий глузд Путіна. Згідно з таким підходом Д. Трамп утримувався від жорсткої критики дій Москви та посилення санкцій проти Росії, а також гальмував надання військово-технічної допомоги Україні. При цьому через власні амбіції він хотів прискорити мирний процес та фактично підштовхував Україну до поступок. А її доля його особливо не хвилювала.

Окремий вплив на позицію Д. Трампа могли здійснити і ряд інших чинників. Так, його ставлення до України очевидно сформувалось на основі наративів кремлівської пропаганди, яка представляє її як «історичну частину Росії», а також «аморфне та корумповане державне утворення», яке «застосовує військову силу проти власного населення». Крім того, саме Україна опинилася на вістрі його політичної боротьби з Дж. Байденом. Тому, на противагу його політиці підтримки України, він демонстративно виступав проти цього.

Наведені обставини використовувались Путіним для затягування переговорів та активізації наступальних дій з метою захоплення якомога більших територій України та примушення її до капітуляції. Протягом останнього часу дане питання набуло особливої актуальності для Москви через критичне погіршення стану російської економіки внаслідок чого вона втрачає можливості для продовження війни. Тому Росія посилила також і нанесення терористичних ударів по Україні із масованим застосуванням ракет і БПЛА, що мало стати додатковим чинником впливу на керівництво і населення нашої держави.

Однак, такі дії Москви не тільки не дозволили їй досягти своїх цілей, але і призвели до негативних для неї наслідків, а саме — продемонстрували неможливість конструктивного діалогу з Росією та ігнорування нею США. Тим самим був нанесений удар по авторитету особисто Д. Трампа, як лідера провідної держави світу, та його зусиллям щодо відновлення домінуючої ролі Америки в системі міжнародних відносин.

Це і стало причиною переходу Д. Трампа від спроб домовитись з Путіним до відкритого тиску на нього. Як відомо, він виступив з рядом жорстких заяв у відношенні Кремля, відновив поставки зброї Україні, а також дав старт процесу ухвалення Конгресом США нового пакету санкцій проти Росії критичної дії.

А остаточний вплив на рішення Д. Трампа очевидно здійснили американські політичні кола, включаючи керівництво його Республіканської партії. Останнім часом воно демонструвало все більше занепокоєння заграваннями Д. Трампа з Росією, що створило реальну загрозу програшу республіканців на проміжних парламентських виборах в США у 2026 році. В умовах підтримки України більшою частиною американців негативні наслідки такої політики президента США переважають всі його досягнення у зовнішній політиці, які були наведені вище.

В цілому наведені обставини засвідчують цілком продуманий характер рішень Д. Трампа щодо України та Росії, які базуються на реаліях обстановки, що склалася. Тому вони скоріш за все будуть виконуватись належним чином, а не стануть голослівними деклараціями.

У випадку підтвердження рішучості США у даному питанні, це сприятиме також і більш тісному об’єднанню Європи у посиленні нею санкційного тиску на Росію. Зокрема, спільно зі США керівництво ЄС зможе примусити лідерів Угорщини та Словаччини до припинення їх дій з блокування заходів Європейського Союзу, які стосуються введення нових санкцій проти Росії і підтримки України.

Таким чином, політика Президента США Д. Трампа, яка створювала враження його авантюризму, хаотичності та нерозуміння ситуації, насправді має послідовний та жорсткий характер і спрямована на відновлення американського домінування у світі.

Наразі методами торговельних війн Д. Трамп змусив всі інші країни рахуватися зі США. Водночас застосування ним військової сили проти Ірану показало також і його готовність до жорстких дій з відстоювання американських інтересів. Підтвердженням цього є перехід Д. Трампа до рішучих кроків з примушення Росії до миру.

В цілому політика Д. Трампа дозволяє сподіватися на те, що він зможе зупинити війну Росії проти України, а також стримати зміцнення позицій тоталітарних режимів у світі. Разом з тим, цей процес буде вкрай складним та потребуватиме значних зусиль як від США і Європи, так і від їх партнерів, насамперед, України.

В статті свідомо не порушується питання впливу політики Д. Трампа на внутрішню ситуацію в США. Це є окремою темою, яка потребує детального вивчення. Можливо це буде зроблено пізніше.

Разом з тим, судячи з усього, особливо страшного там також нічого не відбувається. А ствердження про критичний характер проблем та можливість виникнення громадянської війни в США є звичайними перебільшеннями ЗМІ та противників Д. Трампа.

Принаймні, ті акції протестів, які нещодавно відбувалися у США, за своїми масштабами і близько не дотягувалися до українських майданів.

Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики