Російські спецоперації за кордоном: інтегрована машина гібридної агресії

Протягом останніх двох десятиліть Російська Федерація поступово трансформувала спосіб проведення своїх закордонних операцій. Те, що на початку ХХІ століття було окремими розвідувальними операціями, з часом перетворилося на набагато складнішу систему, що поєднує діяльність спецслужб, військові операції, які проводяться проксі-структурами, правові інструменти та репресивні акції, спрямовані проти політичних емігрантів. Дослідження провідних західних аналітичних центрів показують, що стратегія Росії щодо діяльності за кордоном зараз є багаторівневою та охоплює як класичні розвідувальні операції, так і дії, що мають характер транснаціональних репресій. У цій моделі політичні вбивства, диверсії, операції через посередників і нові правові норми складають єдину систему демонстрації державної сили. Висновки журналістів-розслідувачів (зокрема видання The Insider) щодо створення так званого Центру № 795 [1] свідчать про те, що російський апарат безпеки переживає черговий етап реорганізації. Це можна розцінювати як спробу путінського режиму створити більш інтегровану структуру, відповідальну за проведення спеціальних операцій за межами РФ.

З безпекового погляду, еволюція російських закордонних операцій має кілька суттєвих наслідків. По-перше, зростає значення операцій, що проводяться нижче порогу відкритого збройного конфлікту. Більшість західних аналітиків підкреслюють, що оперативна стратегія Росії в Європі все більше спирається на гібридні операції, які поєднують розвідувальну діяльність, дезінформацію та диверсії. По-друге, дедалі більшого значення набуває явище транснаціональних репресій, а дії авторитарних держав проти політичних діаспор стають одним із головних викликів для демократичних країн. Що стосується Росії, це особливо помітно у випадку політичних емігрантів з цієї країни, які проживають у Європі. По-третє, розвиток таких структур, як в/ч 29155 [2] та Центр № 795, свідчить про зростаючу професіоналізацію закордонних спеціальних операцій РФ. Це означає, що вони можуть проводитися більш скоординовано та бути складнішими для виявлення.

До цього додаються законодавчі зміни, що впроваджуються в Росії. Вони, зокрема, передбачають норми, які дозволяють ігнорувати рішення міжнародних судів, а також потенційне застосування збройних сил для захисту російських громадян за кордоном. Ці зміни свідчать про спробу створити нову правову базу для операцій, що проводяться за межами території країни. 

Російські закордонні операції: від епізодичних дій до інституціоналізованої архітектури проєкції сили

Після 1991 року КДБ СРСР був розділений на кілька окремих відомств, а його розвідувальні можливості були значно послаблені. Тому в цей період закордонні операції новоствореної Служби зовнішньої розвідки РФ і реформованого Головного управління ГШ ЗС РФ (більш відомого як ГРУ) мали епізодичний та досить обмежений характер і зосереджувалися переважно на класичній розвідувальній діяльності.

Ця ситуація почала змінюватися з консолідацією російської системи влади на початку ХХІ століття. З приходом до влади колишнього офіцера КДБ Володимира Путіна розпочався процес перебудови російського апарату безпеки, а значення спецслужб у політичній системі країни зросло. Правління нового господаря Кремля принесло інституційну реабілітацію структур, що сягають корінням у КДБ, та посилення впливу співробітників спецслужб у державному апараті. У 2000-х роках відбувалося поступове відновлення оперативних можливостей правоохоронних органів і спецслужб Росії, що включало зміцнення ФСБ [3], СЗР і ГРУ, а також розвиток їхньої здатності проводити закордонні операції.

З першої декади ХХІ століття стратегія закордонних операцій РФ стає дедалі складнішою. ​​Аналітичні дослідження вказують на поєднання в ній політичних, інформаційних, економічних і розвідувальних інструментів. Крім класичної розвідувальної діяльності, Москва здійснює операції, що проводяться підрозділами воєнної розвідки або посередницькими структурами, включно з приватними військовими компаніями, а також вдається до репресій проти політичних опонентів, які проживають за межами РФ. У результаті, ці операції створюють багаторівневу систему проєкції сили, яка дає змогу Росії впливати на середовище безпеки інших країн без необхідності відкритого збройного конфлікту.

Законодавчі зміни як елемент стратегії закордонних операцій

Трансформація закордонних операцій Росії також простежується у законодавчих змінах. В останні роки російська влада поступово адаптує нормативно-правову базу до зростаючих масштабів цих операцій. Так, у середині квітня 2026 року Державна дума ухвалила в першому читанні зміни до законів «Про оборону» та «Про громадянство Російської Федерації», що дозволяють за рішенням президента використовувати за кордоном збройні сили для захисту росіян, які зазнають переслідування на території інших держав [4]. Водночас було зазначено, що така можливість допускається у ситуаціях, коли громадян РФ переслідують іноземні або міжнародні правові установи, юрисдикцію яких Москва не визнає. Ці зміни є частиною ширшого конфлікту між російською правовою системою та міжнародними інституціями правосуддя. У грудні 2025 року В. Путін підписав закон, який дозволяє Росії ігнорувати рішення іноземних та міжнародних кримінальних судів, якщо їхня юрисдикція не випливає з міжнародних угод, укладених РФ, або резолюцій Ради безпеки ООН.

На практиці це є зміною у визначенні державних інтересів. Захист громадян більше не є виключно відповідальністю дипломатії та консульського права, а розглядається як елемент національної безпеки та потенційного застосування сили. З погляду європейських країн, такий підхід викликає питання щодо обсягу дій, які російська держава може вважати допустимими за межами власної території. 

Безпосередні державні операції

Одним зі стовпів російських закордонних операцій є діяльність, що здійснюється безпосередньо державними структурами — насамперед спецслужбами та спецпідрозділами збройних сил. У кількох гучних випадках політичних вбивств, скоєних за межами Росії, розслідування правоохоронних органів та журналістів-розслідувачів вказали на зв’язки між злочинцями та російськими спецслужбами, зокрема з ГРУ. До найбільш відомих прикладів можна віднести вбивство колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка в Лондоні у 2006 році та спробу отруєння колишнього офіцера ГРУ Сергія Скрипаля в Солсбері у 2018 році.

Як випливає з висновків британського публічного розслідування, викладених у звіті «The Litvinenko Inquiry Report», його вбивство було здійснено особами, пов’язаними зі спецслужбами РФ, і, ймовірно, було схвалено вищим керівництвом Росії. Журналістські розслідування також показали, що в операції в Солсбері брали участь офіцери ГРУ, які використовували фальшиві документи. Більшість експертів пов’язують ці операції з діяльністю в/ч 29155, яка відповідала за проведення дестабілізаційних та диверсійних акцій в Європі.

Проксі-операції та «тіньова війна»

Другим стовпом стратегії російських закордонних операцій є операції, що проводяться організаціями, формально незалежними від держави, але на практиці пов’язаними з апаратом безпеки РФ. Дослідження провідних аналітичних центрів показують, що російські спецслужби все частіше використовують мережі посередників, місцевих агентів та інші форми проксі-операцій, що ускладнює чітке визначення їхньої приналежності. Експертами дії такого типу часто визначаються як операції, що проводяться в «сірій зоні» та охоплюють диверсії, збір розвідувальних даних та дестабілізаційні акції. 

Найбільш яскравим прикладом цієї моделі була діяльність приватної військової компанії «Вагнер», яка проводила операції, зокрема, в Сирії, Лівії, Центральноафриканській Республіці та Малі. Як зазначено у звіті Глобальної ініціативи проти транснаціональної організованої злочинності, діяльність цієї ПВК охоплювала не лише військові операції, але й навчання місцевих сил безпеки, охорону органів  державної влади та інформаційну діяльність.

Центр № 795 у контексті реорганізації апарату російських закордонних операцій

Оскільки у журналістському розслідуванні The Insider досить детально описана історія створення та структура цього нового спецпідрозділу, підпорядкованого ГРУ, варто зупинитися лише на окремих моментах його діяльності. 

На відміну від інших спецпідрозділів, структура Центру № 795 має міжвідомчий характер. У ньому проходять службу офіцери з різних військових формувань російського апарату безпеки, але основу спецпідрозділу складають колишні офіцери Управління «А» («Альфа») та Управління «В» («Вимпел») Центру спеціального призначення ФСБ.

За даними журналістів, фінансову підтримку проєкту надавали особи, пов’язані з російським ВПК, зокрема керівник корпорації «Ростех», близький товариш Путіна — Сергій Чемезов [5] і співвласник концерну «Калашников» Андрій Бокарьов. Це дозволило встановити офіцерам Центру № 795 високі зарплати, наприклад, начальник відділу отримував приблизно 5400 доларів на місяць, на додаток до грошового забезпечення від МО РФ.

Специфічним моментом для російських спецслужб, співробітниками яких можуть бути лише громадяни РФ, є наявність серед командного складу Центру № 795 громадян Білорусі: Дмитра Дроздова та Сергія Радкевича. Оскільки офіцери з країни-союзниці не мають російської інституційної біографії, це мало б ускладнювати їхню ідентифікацію західними контррозвідувальними органами чи журналістами-рослідувачами. Для додаткової зашифровки обох білорусів навіть завели до Центру № 795 через цивільні посади в концерні «Калашников» (але, як бачимо, їм це не допомогло). 

Однією з найважливіших тем розслідування The Insider стала справа Дениса Алімова, якого було затримано у лютому 2026 року у Колумбії, куди він прилетів авіарейсом із Туреччини під виглядом звичайного туриста. У Центрі № 795 він відповідав за так званий «чеченський напрямок», що охоплював операції, спрямовані проти політичних опонентів путінського режиму, які проживають в Європі [6]. Для проведення операції Денис Алімов нібито завербував серба Дарко Дуровича, який проживав у США. За кожну успішно «депортовану» особу виконавцям було обіцяно до 1,5 млн доларів. Основними цілями операції були члени родини колишнього близького співробітника президента Чечні Джохара Дудаєва — Ахмеда Закаєва, який проживає у Великій Британії [7]. Однак злочинний задум росіян провалився. Арешт Дениса Алімова став результатом спільної операції спецслужб США та Інтерполу. Йому було пред’явлено звинувачення у змові з метою вбивства та підтримці тероризму, за що російському офіцеру загрожує довічне ув’язнення. За даними The Insider, Центр № 795 також міг бути причетний до інших диверсійних акцій та нападів за межами Росії, які досі розслідуються. Саме розкриття структури цього підрозділу та арешт одного з його офіцерів є серйозним провалом у діяльності російських спецслужб і свідчить про те, що Захід, як то кажуть, тримає руку на пульсі.

Наприкінці квітня 2026 року прокуратура Литви повідомила про висунення звинувачень 13 особам, підозрюваним у спробах скоїти на території цієї країни два вбивства терористичного характеру. Йдеться про невдалі замахи на життя лідера національного руху башкирів Руслана Габбасова, який проживає в Литві, та громадського діяча, що збирає кошти на користь України, Валдаса Барткевічюса. Дев’ятьох зловмисників затримано, а щодо чотирьох видано європейські ордери на арешт і тривають їх активні розшуки. Серед підозрюваних є один литовець, а також особи з України, Росії, Білорусі, Грузії, Латвії, Молдови та Греції. У Вільнюсі не мали сумнівів, щодо того, хто стоїть за такими намірами. У Генеральній прокуратурі Литви заявили: «Останнім часом ми маємо справу з низкою злочинів гібридного характеру, які фактично спрямовані проти країн Європейського Союзу, проти їхніх інтересів у сфері національної безпеки та проти осіб, які у такий чи інший спосіб підтримують Україну». З великою долею вірогідності, можна припускати, що до цих дій також був причетний Центр № 795.  

Держава, ВПК та бізнес: мережі патронажу в російській енергетичній системі

Багато західних аналітичних досліджень звертають увагу на важливість зв’язків між державою, оборонним сектором та бізнес-елітами. Це явище іноді описують як систему патронажу, в межах якої підприємці, пов’язані зі стратегічними секторами, служать фінансовою та організаційною основою для державних проєктів. У цьому контексті аналітики часто вказують на існування розгалужених мереж зв’язків між державою, ВПК та окремими підприємцями, які завдяки тісним контактам із політичною елітою отримують доступ до державних контрактів, стратегічної інфраструктури та критично важливих для безпеки проєктів. Натомість вони виконують роль фінансової, логістичної та організаційної підтримки державних проєктів, включно із закордонними розвідувальними операціями.

Так, згаданий вище мільярдер Андрій Бокарьов, за даними журналістів-розслідувачів, відігравав значну роль у мережі інституційних та фінансових зв’язків, пов’язаних зі створенням нових оперативних структур російського апарату безпеки. Він є однією з найвпливовіших фігур у російському ВПК та протягом багатьох років був пов’язаний з низкою компаній, що співпрацюють з МО РФ. Він належить до групи підприємців, які протягом останніх двох десятиліть налагодили тісні зв’язки з російським державним апаратом, зокрема з ВПК та правоохоронними органами. Сам він протягом багатьох років мав відношення до компаній, що працюють у ключових секторах російської оборонної промисловості, включно з компаніями, що виробляють залізничне обладнання, зброю та компоненти військового призначення. 

Наближені до Кремля брати-олігархи Аркадій та Борис Ротенберги відіграють подібну роль у мережі економічного патронажу Росії. Вони є одними з найближчих соратників В. Путіна, починаючи з часів його роботи в Санкт-Петербурзі. Протягом багатьох років компанії, пов’язані з Ротенбергами, реалізовували інфраструктурні проєкти, що мають стратегічне значення для російської держави. Одним із найяскравіших прикладів було будівництво Керченського мосту [8]. Ще однією фігурою, яку часто згадують у контексті російської економічної еліти, є член клану В. Путіна — Геннадій Тимченко, підприємець, пов’язаний з енергетичним сектором і торгівлею сировинними товарами. Протягом багатьох років Тимченко був співвласником Gunvor, однієї з найбільших нафтотрейдерських компаній у світі.

Аналіз стану російської економіки показує, що енергетичний сектор відіграє значну роль у системі зв’язків між державою та бізнес-елітою. Доходи від експорту енергоносіїв є одним із основних стовпів російської економіки, і компанії, що працюють у цьому секторі, часто підтримують тісні зв’язки з державним апаратом. 

Ці приклади демонструють, що російська економічна еліта діє в системі зв’язків, в якій ділова діяльність тісно пов’язана з державними інтересами. Цю систему експерти часто називають моделлю патронажу державного капіталізму, в якій лояльність до політичної влади є однією з ключових умов функціонування підприємств. У цій моделі підприємці, пов’язані зі стратегічним сектором, можуть відігравати різні ролі: як фінансові спонсори державних проєктів, оператори логістичної інфраструктури, партнери в економічних проєктах, пов’язаних із зовнішньою політикою, а в деяких випадках і організатори воєнізованих структур. 

Отже, можна зробити висновок, що російські закордонні операції не є виключно сферою діяльності спецслужб чи збройних сил. У багатьох випадках вони є частиною ширшої системи зв’язків між державою, ВПК та бізнес-елітою. Як наслідок, російські закордонні операції можна інтерпретувати як частину інтегрованої архітектури влади, в якій апарат безпеки, стратегічні підприємства та пов’язані з ними бізнес-еліти утворюють взаємопов’язану систему для досягнення державних інтересів. Для держав євроатлантичної спільноти та їхніх спецслужб це означає необхідність аналізу описаних явищ не лише з точки зору окремих інцидентів, а й як елементів довгострокової державної стратегії РФ.

Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин

Колаж https://theins.ru/inv/290209

Примітки:

[1] Більш докладно див.: Центр 795: The Insider разоблачил новое сверхсекретное подразделение спецслужб, связанное с политическими убийствами за рубежом // https://theins.ru/inv/290209
[2] Військова частина № 29155 — 161-й центр підготовки спеціалістів, один із підрозділів ГУ ГШ ЗС РФ. Центр дислокується у Москві. За даними західних спецслужб, його призначенням є дестабілізація ситуації в Європі.
[3] Згідно із законом від 3 квітня 1995 року «Про Федеральну службу безпеки» ФСБ надавалося право на ведення розвідувальної діяльності. Водночас її компетенція фактично обмежувалась територією країн пострадянського простору, які РФ вважає безумовною сферою свого впливу.  
[4] Голова комітету Державної думи РФ з оборони Андрій Картаполов зазначив, що «подібний» закон був прийнятий у 2002 році у США. За словами депутата, впровадження таких норм у законодавство дасть змогу запобігати ситуаціям, подібним до арешту в Польщі співробітника Ермітажу Олександра Бутягіна. Проте ухвалення цієї ініціативи не означає автоматичного застосування військової сили, — адже сам факт наявності таких повноважень може вплинути на поведінку іноземних держав.
[5] Генерал-полковник Сергій Чемезов входить до найближчого оточення В. Путіна. У 1980-і роки вони разом служили в Апараті Уповноваженого КДБ СРСР з координації та зв’язків із Міністерством державної безпеки НДР, жили в одному будинку у м. Дрезден і потоваришували. 
[6] Кількість чеченських політичних емігрантів, які проживають у Європі та США, варіюється залежно від джерел та оцінок. В Європі загальна кількість чеченців оцінюється у майже 110 000 осіб. У Північній Америці (включно із США) ця цифра значно менша — майже 1500 осіб. Ці цифри відображають  загальну чисельність чеченської діаспори, яка значно зросла внаслідок Першої та Другої чеченських воєн, що призвело до того, що десятки тисяч біженців оселилися в Європі та інших регіонах.
[7] Ахмед Закаєв у 2003 році отримав політичний притулок у Великій Британії. За даними  ЗМІ, з 2022 року він перебуває в Україні, де разом із чеченськими добровольцями підтримує український спротив проти російських загарбників.
[8] Росія офіційно використовує для цього транспортного переходу назву «Кримський міст», але в українському контексті, а також задля точного географічного визначення, правильнішим є назва «Керченський міст».
[9] На офіційному сайті уряду США «Винагорода за допомогу правосуддю» розміщено оголошення про розшук 5 офіцерів в/ч 29155 за підозрою у проведенні зловмисної кібердіяльності проти найважливіших об’єктів інфраструктури США. Крім того, напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну вони запустили шкідливе програмне забезпечення «WhisperGate» у ході серії кібератак на українські державні установи та організації приватного сектору. За інформацію, що дозволить встановити місцезнаходження цих хакерів, влада США пропонує винагороду в розмірі до 10 млн доларів.