Росія у кільці фронтів
Чим закінчить «обложена фортеця» ?
Під час війни режиму Путіна проти України виникають нові фронти для Росії, що є наслідком її агресивної політики стосовно більшості сусідніх з нею країн. Наразі до фронту в Україні додаються південний фронт з країнами Кавказу та північний фронт з країнами Північної Європи. А у тому випадку, якщо така тенденція зберігатиметься, то може відкритися ще і східний фронт з країнами Центральної Азії. Це не тільки відволікає увагу та ресурси Росії від України, але й виснажує її економічний потенціал. Тому вже у найближчій перспективі у Росії виникнуть критичні економічні проблеми і вона навряд чи буде спроможна продовжувати війну проти нашої держави.
Згідно з більшістю оцінок, навіть у тому випадку, коли Росія за будь-яких умов припинить війну проти України, вона не відмовиться від своєї агресивної зовнішньої політики та конфронтації з більшістю із сусідніх країн та Західним світом. І воно дійсно так. Адже Росія була та залишається імперією, вона не може існувати без зовнішньої експансії. Про це згадувалося вже не раз, тому не варто знову звертатися до відомих істин. Тим паче, спостерігаємо, що чинить Москва і якими є від цього наслідки. У неї ті ж проблеми, що і у інших імперських країн, що колись існували. Насамперед, маються на увазі війни та конфлікти зі всіма країнами, до яких вони могли дістатися, внаслідок чого занепадали їх економіки, а потім вони, цілісні держави, розпадалися.
Щодо теми значення південного фронту для Росії на Кавказі. Для неї ситуація там не тільки не покращилась, а навпаки, погіршилась та загрожує перейти з фази холодної війни до гарячої. Варто зупинитися на цьому аспекті, який яскраво свідчить про те, що відбувається довкола Російської Федерації.
Так, 8 серпня ц. р. президент Азербайджану І. Алієв та прем’єр-міністр Вірменії М. Пашинян підписали мирну угоду і таким чином завершили війну між двома країнами, яку спровокувала Москва і яка тривала майже сорок років. Підписання угоди відбулося у Вашингтоні, а посередником виступив президент США Д. Трамп. Важливим елементом угоди є створення транзитного маршруту через так званий Зангезурський коридор. Ним з’єднується основна територія Азербайджану з його провінцією Нахічевань по території Вірменії.
США отримали ексклюзивні права на економічний розвиток коридору терміном на 99 років. Там передбачається будівництво залізниці та нафто- і газопроводу, а також прокладання лінії електропередач та оптоволоконної лінії. Для реалізації таких планів створений спільний консорціум за участю американських, азербайджанських та вірменських компаній.
На цьому фоні 12 серпня ц. р. у Вірменії розпочались спільні зі США військові навчання Eagle Partner 2025. За офіційними повідомленнями сторін, навчання миротворчої спрямованості. У них беруть участь підрозділи миротворчої бригади ЗС Вірменії, Командування Сухопутних військ США в Європі та Африці і Національної гвардії штату Канзас. Відпрацьовується тема виконання миротворчих операцій. Разом з тим, за деякими гіпотезами, виконувались завдання з захисту Зангезурського коридору. Хоча, у будь-якому випадку вони, так чи інакше, демонструють військову присутність США на Кавказі.
Все частіше почали з’являтися повідомлення про можливе розміщення в Азербайджані турецької військової бази. Мається на увазі те, що таким чином НАТО безпосередньо виходить на Кавказ, а база ЗС Туреччини ще й стане противагою 102-й базі збройних сил Росії у Вірменії.
Москва все це сприйняла вкрай негативно. Вона вважає що такі дії США, Азербайджану та Вірменії підриває її позицій на Кавказі та загрожує її безпеці. І для цього навіть виконала у відповідь демонстративну військову акцію.
В ніч на 6 серпня ц. р. росіяни атакували компресорну станцію на кордоні України та Румунії, якою забезпечується транспортування американського та азербайджанського газу від грецьких LNG-терміналів до українських газосховищ. А 8 серпня ц. р. був завданий удар по нафтобазі азербайджанської компанії SOCAR. Водночас російські пропагандисти закликали Путіна «розпочати спеціальну військову операцію в Азербайджані». Відповідь президента Азербайджану І. Алієва також була демонстративною за характером з елементами військового контексту. Він закликав Україну не здавати Росії свої території та не виключив можливості скасування мораторію на надання їй військово-технічної допомоги. А у практичному плані І. Алієв виділив 2 млн дол. допомоги Україні для відновлення її енергетики. Тобто суперечності між Москвою та США, Азербайджаном, Вірменією і Туреччиною, яка стоїть за ними, дійсно переходять у військову фазу, що відкриває реальну перспективу спалаху військового протистояння на Кавказі.
І це ще не все. Російська політика чвар та війн з усіма сусідами призвела до того, що з’явилися реальні перспективи виникнення ще одного, тепер уже північного для Росії фронту. Причиною послужив військовий шантаж Москви стосовно Європи та НАТО з метою примусити їх відмовитися від надання підтримки України. До того ж Росія відверто називає Фінляндію разом з країнами Балтії та Польщею своїми «втраченими територіями». А російські політики закликають силоміць відновити над ними контроль. Керівництво НАТО, вищезгадані і інші наближені до Росії країни занепокоєні такими виступами росіян. За оцінками експертів Альянсу, протягом п’яти-семи років Москва може накопичити достатній військовий потенціал для того, щоб напасти на Північноатлантичний союз. А найбільш ймовірними напрямками її ударів вважаються Балтійський та Арктичний регіони, тобто східна частина Північної Європи.
Погрози Москви країнам зі згаданих регіонів та виставляння до них претензій західні експерти пов’язують з низкою інших чинників, які стосуються загального посилення суперечностей між Росією та балтійськими і арктичними країнами. Як наслідок — ці країни нарощують свої військові потенціали та демонструють свою міць.
Всі такі проблеми добре відомі і не потребують якоїсь деталізації. Протягом останнього часу вони ускладнилися, в деяких випадках до критичного рівня, через вступ Фінляндії та Швеції до НАТО, через протидію балтійських країн російському «тіньовому флоту», а також внаслідок інтенсифікації Росією «гібридних війн» проти своїх супротивників.
Отож НАТО вважає за належне більш уважно ставитися до зміцнення оборони північного флангу Альянсу, який включає Балтику та Арктику. Наразі у системі забезпечення безпеки Європи він не менш важливий, ніж південний фланг, де триває російсько-українська війна, яку Росія вважає війною з НАТО.
Принципи посилення безпеки Альянсу на північному напрямку визначаються, виходячи з його положення в рамках Європейського ТВД, характеру загроз з боку Росії та фізико-географічних умов. Основні із них розкриваються в низці експертних досліджень і вже запроваджуються у життя.
Так, Балтійський і Арктичний регіони розглядаються як єдиний стратегічний суб’єкт — Північна Європа. Незважаючи на їх відповідну різницю, вони об’єднуються через спільну загрозу нападу з боку Росії. А тому вважаються одним цілим у протистоянні НАТО з РФ. До того ж Фінляндія одночасно відноситься до Арктичного та Балтійського регіонів і тісно пов’язана з тамтешніми країнами, що визначає її сполучною між ними ланкою.
Разом з тим, передбачається розподіл функцій між країнами Північної Європи у гарантуванні її безпеки залежно від їх географічного положення та військових можливостей. Таким чином вони поділяються на три категорії, а саме: «прифронтові» країни — Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Швеція та Норвегія; центри або поставники безпеки — ФРН, Великобританія, Польща, Норвегія та Данія; вищий гарант безпеки — США.
Водночас на Фінляндію та Швецію поширюється нова стратегія НАТО, яка передбачає відбиття можливого нападу з боку Росії на кордонах Альянсу і не допускає можливості тимчасового захоплення нею територій країн-учасниць союзу. Попередні плани НАТО базувались на принципі прикриття кордонів відносно незначними силами з подальшим залученням основної частини ОЗС Альянсу для проведення оборонної операції. Допускався тимчасовий відхід з передових позицій з метою зберегти свої війська. Після розгрому противника планувались перехід у контрнаступ та відновлення контролю над втраченими територіями.
Разом з тим, досвід війни Росії проти України, а саме масові злочини російських військ на окупованих територіях, свідчили про неприпустимість подібного підходу. Тому було ухвалене рішення щодо жорсткого захисту кордонів Альянсу. Відповідно до цього посилюється передова присутність ОЗС НАТО в країнах, які межують з Росією.
Згідно з такими підходами, з кінця минулого року виконується розгортання нового Командування Сухопутних військ НАТО в Північній Європі (Multi-Corps Land Component Command — MCLCC).
MCLCC підпорядковується Командуванню Об’єднаних сил НАТО (JFC, м. Норфолк, США), а після того, як завершиться формування, воно стане його новою структурою. Зважаючи на логіку побудови JFC, нове командування може отримати статус, подібний до статусів його інших структур, а саме — об’єднаних командувань (ОК) ОЗС Альянсу «Брюнском» (Нідерланди), «Неаполь» (Італія) та «Лісабон» (Португалія). В подальшому на його базі може бути створене нове об’єднане командування ОЗС НАТО з включенням до нього відповідних командувань ВПС та ВМС.
Об’єднані командування ОЗС НАТО можна порівняти з військовими округами (ВО) ЗС Росії, які у військовий час стають фронтами, або у випадку її війни проти України — об’єднаними угрупованнями військ. В цьому плані створення Командування Сухопутних військ НАТО в Північній Європі, по суті, є відповіддю на відновлення Ленінградського ВО збройних сил РФ. А під час можливої війни воно стане Північно-Східним «фронтом» НАТО, який протистоятиме Північно-Західному або Ленінградському фронту Росії.
В рамках такої структури Східним «фронтом» НАТО стане ОК ОЗС Альянсу «Брюнском» (Нідерланди), який буде діяти проти Західного фронту РФ на базі її Московського ВО. А Південно-Східним «фронтом» — ОК «Неаполь», який буде розгорнутий проти Південно-Західного фронту Росії на основі її Південного ВО. ОК «Лісабон» виконуватиме функції підготовки резервів на зразок Центрального військового округу ЗС РФ.
До речі, наразі на ОК «Брюнском» зав’язано допомогу Україні, а ОК «Неаполь» підтримує Туреччину, а фактично і Азербайджан та Вірменію у їх протистоянні з Росією на Кавказі. Наведені порівняння не зовсім коректні, але віддзеркалюють суть розподілу Європейського ТВД.
Для розміщення штабу нового командування обрано фінське місто Міккелі. Це пояснюється географічним положенням Фінляндії, яка фактично є центром Північного флангу НАТО. Тому саме з неї найбільш доцільно керувати силами нового командування. Там же знаходиться штаб Сухопутних військ ЗС Фінляндії, що полегшить взаємодію між ними та MCLCC.
Водночас Фінляндія та Швеція, як нові члени НАТО, які знаходяться на його передньому краї, включені до системи передової присутності Альянсу та США.
Так, на території Фінляндії планується розгорнути багатонаціональну бойову групу (ББГ) НАТО бригадного рівня. На теперішній час між Фінляндією та низкою країн НАТО тривають переговори про направлення військ Альянсу до її складу. Для управління процесом розгортання групи створено штаб передових Сухопутних військ НАТО (FLF), який очолила Швеція.
Нагадаємо, що у 2024 році між США та Фінляндією і Швецією були укладені угоди про співробітництво в галузі оборони (Defence Cooperation Agreement, DCA). Згідно з ними, передбачається можливість розміщення американських військ на території цих країн. Зокрема, у Фінляндії для цього визначено 15 гарнізонів та полігонів. Крім того, Фінляндія пропонує розмістити на своїй території базу стратегічних розвідувальних БПЛА НАТО типу RQ-4 Global Hawk для того, щоб виконувати польоти вздовж кордону з Росією. Такі ж плани реалізовувались стосовно Польщі та країн Балтії після першого нападу Росії на Україну в 2014 році.
Дії Командування Сухопутних військ НАТО в Північній Європі та інших складових ОЗС Альянсу відпрацьовуються під час військових навчань в регіоні. Всі вони мають виконувати завдання з захисту Скандинавського півострова під час можливої війни з Росією. Як правило, у них беруть участь Норвегія, Фінляндія, Швеція, США, Великобританія, Німеччина, Франція, Канада, Бельгія, Нідерланди, Данія, а також деякі інші країни-члени НАТО. Більшість із таких навчань є частиною СКШН ОЗС НАТО та ЗС США на кшталт «Defender» або проводяться на єдиному оперативному фоні.
Розглянута ситуація змушує Москву відповідно реагувати посиленням військ Ленінградського військового округу. Більш детально така тема буде розглядатися у наших подальших публікаціях. Зараз йдеться лише про те, що Росія конфліктує і з країнами Центральної Азії, через що у неї може з’явитися ще один фронт — східний. Зокрема, маються на увазі претензії Москви до східної частини Казахстану, яку вона також вважає своєю «втраченою територією».
Втім, для України згадані обставини повністю позитивні за своїм характером, оскільки відволікають від неї увагу та ресурси Москви, а також посилюють економічні проблеми РФ. З початку серпня поточного року вони переходять у стан глибокої кризи, що вже безпосередньо бентежить росіян. Проявом цього є масова зупинка промислових та інших підприємств, що залишає людей без достатніх засобів для існування. Такі проблеми також відомі та широко обговорюються у ЗМІ.
Все це дає змогу зробити декілька висновків, які стосуються також України. Так, агресивна політика Путіна може призвести до відкриття нових фронтів для Росії. Поряд з фронтом в Україні вона вже має південний фронт на Кавказі та північний з країнами Північної Європи. В подальшому може з’явитися ще й східний фронт стосовно країн Центральної Азії.
Поки що ситуація на південному та північному фронтах для Росії нагадує холодну війну. Однак з тенденцією переходу у гарячу фазу. Це змушує Москву відповідно реагувати, тобто посилювати угруповання своїх військ на згаданих напрямках. Своєю чергою, така необхідність дій відволікає її увагу та ресурси від України.
До того ж у України з’являються додаткові можливості для розвитку відносин з країнами Кавказу та Північної Європи на підґрунті спільної протидії Росії. А співпраця нашої держави з ними може будуватись за принципом взаємодії союзників, які хоч і знаходяться на різних фронтах, однак мають спільного ворога.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано нейромережею)
