За матеріалами виступу на круглому столі Інституту глобальної політики «Російський авторитаризм як загроза глобальній безпеці»
«Росія все більше налаштовується на конфронтацію не тільки з Україною, що зараз цілком очевидно, але й з НАТО загалом»
Назва нашої зустрічі – «Російський авторитаризм як загроза глобальній безпеці». Це дуже вдала назва, не в останню чергу тому, що вона відображає мою нещодавню книгу під назвою «Нова тотальна війна».
Як ми знаємо, Україна, є очевидною самоціллю для режиму Путіна. Але вона також виразно демонструє, які інструменти використовує армія Путіна і, власне, російська держава проти України. Це наочний приклад високоінтегрованої форми тотальної війни з використанням військових і невійськових інструментів. І нам важливо це розуміти, і поясню, чому.
Вважаю, що Росія все більше налаштовується на конфронтацію не тільки з Україною, що зараз цілком очевидно, але й з НАТО загалом. Навіть у Європі ми бачимо не тільки вбивства, але й, починаючи з 2015 року, зростання кількості саботажів. А зараз у Балтійському морі ми бачимо ще й військово-морські та військово-повітряні загрози проти військово-морських сил, які намагаються запобігти використанню або експорту незаконної російської нафти з Російської Федерації. Ми також знаємо, що Путін бачить себе борцем за формування нового світового порядку, в якому Захід далеко не на передових позиціях.
Інтегрована війна має багато цілей, одна з яких – контроль над російським народом. І я погоджуюся з тим, що російський народ не повинен залишатися безкарним, оскільки він несе певну відповідальність за те, що зараз відбувається. Але очевидно, що нова форма тотальної війни режиму значною мірою спрямована на контроль і формування російської свідомості, а також на те, щоб російське населення відмовилося від основних людських норм. Що стосується України, то вона буде вільною, коли зможе захищатися не тільки від російської військової могутності та військової сили, а й від невійськових інструментів інтегрованої війни. І для мене це означає дві речі, які деякі українці хочуть почути, а інші — ні.
По-перше, російська війна є не лише військова. Українська сторона повинна розуміти, що Росія, чи то режим Путіна, можуть атакувати, вживаючи політичні та економічні заходи. Вони це й роблять. Тому, що чим чистішим і прозорішим є українське економічне та політичне суспільство, від суддів до податкових інспекторів, тим складніше ФСБ, ГРУ, організованій злочинності або олігархам-партнерам визначити способи впливу та корупції в українському суспільстві.
Другий пов’язаний з цим момент полягає в тому, що росіяни, як правило, не розмовляють українською, але українці, як правило, все ще розмовляють російською і, безумовно, розуміють її. І замість того, щоб розглядати російську мову, як ворожу, українці повинні розглядати її, як свою таємну зброю проти режиму, щоб намагатися донести повідомлення та інформацію до російського народу. І я дійсно вважаю, що така форма наративної війни є важливою, але вона недооцінюється в Україні. І той же Захід повинен приділяти їй більше уваги.
Протягом наступних десятиліть Україна стане вільною, коли Росія відмовиться від авторитаризму і ефективно ухвалить верховенство права в галузі прав людини в країні, а також у функціонуванні держави. Для цього нам усім потрібно доносити наші повідомлення та інформацію, навіть якщо в Росії їх чує дуже мало людей. Деякі все ще дослухаються, і ми повинні продовжувати це робити. І Україна обов’язково повинна брати участь у донесенні цих повідомлень до російського народу, до тих росіян, які готові прийняти це повідомлення, нехай навіть з обуренням, тому що в майбутньому, хоча тільки військова сила зможе зупинити вторгнення Путіна в Україну, безпека України залежатиме від її спроможності донести інформацію до російського населення і спробувати пояснити йому, чому те, що зробив Путін, і відродження свого роду неофашистського авторитаризму, є неправильним і злим. І також чому це дуже суперечить довгостроковим інтересам російської держави.
Роберт Сілі,
британський політик,
колишній член парламенту Великої Британії
